Шалений день, або одруження Фігаро - Бомарше П'єр-Огюстен

Особисто я знаю кількох таких дворян, чиї імена у разі необхідності я із задоволенням міг би назвати.

Довелося б роз'ясняти, що слово придворний вказує не стільки на приналежність до певного стану, скільки на те, що це людина спритна, гнучка й обов'язково потайна, що він всім потискає руку, стаючи при цьому посеред дороги, що він веде тонку інтригу з таким виглядом, нібито він радий всім служити, що він не наживає собі ворогів, але при нагоді може підставити ногу кращому другові, щоб скинути його і посісти його місце, що він вважає забобоном все, що може завадити його просуванню вперед, що він посміхається, коли йому щось не подобається, та критикує все, що йому не до душі, залежно від співрозмовників, що він дивиться крізь пальці на зв'язки дружини або коханки, якщо вони йому вигідні, тобто, врешті-решт:

Брати усе та робити все незначним, Ось що призначене ділкам вельможним.

Лафонтен

Це слово не має того неприємного відтінку, яке є в слові царедворець, а саме про нього говорить Фігаро.

Але якби я став детально описувати царедворця, якби я, намагаючись нічого не забути, зобразив, як він двозначно поводиться, гордовито, але разом з тим улесливо, як гордовито він плазує, які завеликі, але цілком безпідставні в нього претензії, як він лише для того, щоб стати головою гуртка навчається поблажливому тону, як він змішує з брудом ворогів, які могли б похитнути його становище, як він отримує прибуток з того, що мало б надати йому лише пошану, як він віддає начальникові свою наложницю, щоб начальник потім заплатив за отримане задоволення, і так далі, і таке інше нескінченно, — якби я взявся за це, мені знов і знов довелося б звертатися до двовірша Фігаро:

Отримувати, брати, вимагати ще — Ось формула з трьох славетних правил.

Особисто я таких царедворців не знаю. Кажуть, нібито вони були при Генріху III та при інших королях, але це вже справа істориків. Я ж вважаю, що аморальні люди, наче святі: сто років має минути, щоб можна було їх канонізувати. Втім, оскільки я обіцяв дати критику своїй п'єсі, то слід врешті-решт мені стримати слово.

Отже, взагалі, головний її недолік полягає у тому, що я "писав її, не знаючи реального життя, що вона не має нічого спільного з реальністю і не дає жодного уявлення про сучасне суспільство, що мораль, яку я зобразив у ній, низька і розпусна, а головне, аж ніяк не правдоподібна". Ось, що ми нещодавно читали на сторінках нашої преси в чудовій статті однієї шановної людини, якій бракує лише краплини розуму, щоб стати посереднім письменником. Але яким би він не був, а я ніколи не вдавався до криводушних та віроломних звичок звіра, який, вдаючи, що не дивиться на вас, завдає вам удару стилетом у бік, і я приєднуюсь до його думки. Я згоден з тим, що минула генерація була дуже схожа на дійових осіб моєї п'єси і що майбутня генерація теж буде схожа на них, але теперішня аж ніяк не схожа на них. Ще жодного разу я не зустрічав ні чоловіка-спокусника, ні розпусного вельможу, ні жадібного придворного, ні не-освіченого або упередженого суддю, ні лайливого адвоката, ні процвітаючих посередностей, ні заздрісних пліткарів. Якщо ж чесні люди, які не знаходять між собою та дійовими особами п'єси нічого спільного, все ж таки повстають проти неї і безперестанно лають її, то це лише через повагу до своїх дідусів та ніжні почуття до їх онуків. Сподіваюся, що після цього пояснення мені дадуть спокій. І НА ЦЬОМУ Я ЗАКІНЧУЮ.

ДІЙОВІ ОСОБИ

Граф Альмавіва, великий корехідор Андалузії. Графиня, його дружина. Фігаро, камердинер графа і домоправитель. Сюзанна, перша камеристка графині і наречена Фігаро. Марселін а, економка.

Антон і о, садівник, дядько Сюзанни, батько Фаншетти. Фаншетта, дочка Антон і о. К е р у б і н о, перший паж графа. Бартоло, севільський лікар.

Базиль, учитель клавесина, який дає уроки графині.

Дон Гусман Бридуазон, суддя.

Дубльмен, писар, секретар дона Гусмана.

Судовий пристав при засіданні.

Гріп-Солейль, молодий пастух.

Молода пастушка.

Педрильйо, графський ловчий.

Гурт слуг.

Гурт селянок.

Гурт селян.

Дійові особи без реплік.

Сцена в замку Агуас-Фрескас за три милі від Севільї.

ХАРАКТЕРИ І КОСТЮМИ ДІЙОВИХ ОСІБ

Граф Альмавіва має бути відіграний дуже шляхетно, але з грацією й легкістю. Зіпсута його натура не повинна нічого відбирати від доброго тону його манер. У звичаях того часу значні особи трактували як жарт будь-які любовні інтрижки. Цю роль тому важко зіграти, що персонаж постійно є жертвою; але зіграний у виконанні чудового актора (пана Моле), він увиразнив усі інші ролі і забезпечив успіх п'єси.

Костюм його в першому й другому актах — мисливський, він у високих черевиках (старий іспанський костюм). З третього акту й до кінця — пишний іспанський костюм.

Графиня, охоплена двома протилежними почуттями, повинна демонструвати тільки приглушену чутливість або гнів, дуже поміркований; особливо у ній не має бути нічого такого, що принижувало б в очах глядача її милу натуру й доброчесність. Ця роль, одна з найважчих у п'єсі, — виявила повною мірою великий талант панни Сен-Валь молодшої.

Костюми її в 1, 2 і 4 діях — зручний пеньюар і ніяких прикрас на голові: вона у себе вдома і вважається недужою. У п'ятій дії вона у костюмі з високою зачіскою Сюзанни.

Фігаро. Особливо треба порадити акторові, що гратиме цю роль, добре перейнятися її духом, як те зробив пан Дазенкур. Якби він добачив у ній не розум, заправлений веселістю і дотепністю, а що інше, особливо якби він додав бодай трошки шаржу, він би провалив цю роль, котру перший комік театру пан Превіль мав за таку, що надасть честі талантові будь-якого актора, який зумів би вхопити її численні відтінки і зміг би піднестися до повного осягнення цього образу.

Його костюм той, що і в "Севільському цирульнику".

С ю з а н н а. Молода метка особа, спритна й весела, але не тією майже безсоромною веселістю наших спокусниць-субреток. її гарненький характер змальовано в передмові, і саме за цією передмовою акторка, що не бачила панну Конта, повинна його студіювати, щоб добре зіграти.

її костюм у перших чотирьох діях — білий корсаж з баскою дуже елегантний, така сама спідниця і ток, головний убір, що його наші торговки назвали відтоді "а-ля-Сюзанн". У святкуванні в 4 дії граф покладав їй на голову ток із довгим серпанком, з високими перами й білими стяжками. Вона має в п'ятій дії пеньюар своєї пані і ніяких прикрас на голові.

Марселіна — жінка розумна, з роду трохи жвава, але помилки молодості й досвід змінили її вдачу. Якщо акторка, що її грає, підійметься з належною гідністю до моральних висот, яких досягає Марселіно у третій дії, вона додасть інтересу публіки до цього твору.

її костюм — одяг іспанської дуеньї скромного кольору, чорний чепець на голові.

Антоніо має показуватись не п'яний, а тільки "напідпитку"; він помалу тверезіє, так що в п'ятій дії вже майже тверезий.

Його костюм — іспанський селянський костюм, з відкиненими назад рукавами, капелюх та білі туфлі.

Фаншетта — дівча дванадцяти років, дуже наївне. її маленька сукня — рудуватий корсаж з петлицями й срібними ґудзиками, спідниця яскравого кольору і чорна шапочка з пір'ям. Інші селянки на весіллі одягнуті в такі ж костюми.

К е р у б і н о. Цю роль може зіграти, як уже й було, тільки молода й дуже гарна жінка. Ми не маємо в наших театрах дуже молодих хлопців настільки сформованих творчо, щоб відчути тонкощі цієї ролі. Занадто боязкий перед графинею, зазвичай це премилий пустун; тривожне й неокреслене бажання — ось основа його вдачі. Він тягнеться до зрілості, але без певних намірів, несвідомо, будь-яка подія може його захопити. Нарешті, він такий, яким, мабуть, кожна мати хотіла бачити свого сина у глибині серця, навіть якби це причиняло їй істотні страждання.

Його багаті шати в першій і другій діях — це костюм придворного іспанського пажа: білий і гаптований сріблом; легкий шаф блакитний на плечах і шапочка з пір'ям. У четвертому акті на ньому корсаж, спідниця і шапочка молодих селянок, які його приводять; у п'ятій дії — офіцерський мундир, кокарда й шпага.

Бартоло. Характер і костюм, ті ж, що й у "Севільському цирульнику". Він тут має другорядну роль.

Базиль. Характер і костюм, ті ж, що й у "Севільському цирульнику". Він теж має тут другорядну роль.

Бридуазон повинен мати ту добру і відкриту самопевність тварин, що позбулися полохливості. Його заїкування є тільки ще однією милою прикметою, яка повинна ледве відчуватися, — й актор грубо помилився б і грав би недоречно, якби шукав у цьому комізм ролі: він цілком полягає у суперечності статечності його стану із смішністю вдачі; і що менше актор його шаржуватиме, тим більше виявить силу справжнього таланту.

Його костюм — мантія іспанського судді, не така широка, як у наших прокурорів, майже така, як сутана; велика перука, брижі, або мережаний іспанський комір на шиї і довгий білий жезл у руці.

Дубльмен — одягнений як суддя, але білий жезл коротший.

Судовий пристав або альгуазил — костюм, плащ, шпага Кріспена, але ношена при боці без ремінного пояса. На ногах не чоботи, а чорне високе взуття, біла перука, довга й завита в безліч буклів, короткий білий жезл.

Гріп-Солейль. Одяг селянина, рукава відкинені назад, куртка яскравого кольору, білий капелюх.

Молода пастушка — костюм, як у Фаншетти.

Педрильйо —у куртці, жилетці, поясі, з батогом і в дорожніх чоботях; сітка для волосся на голові, капелюх, як у кучера поштової карети.

Дійові особи без реплік — одні в костюмах судців, інші в селянському одязі, інші в лівреях.

РОЗТАШУВАННЯ АКТОРІВ

Щоб полегшити мізансцену, слід подбати про те, щоб виписувати на початку кожної сцени імена осіб у тому порядку, в якому бачить їх глядач. Якщо вони роблять якийсь значний рух під час сцени, їх пересування назначається новим порядком імен, підсиленим нотаткою там, де воно відбувається. Важливо приховувати добрі сценарні позиції; відступи від традиції, переданої від перших акторів, незабаром дають такі загальні наслідки, що в результаті рівняють недбалу трупу з найслабкішими акторами-дилетантами.

ДІЯ ПЕРША

Сцена являє собою напівпорожню кімнату; велике крісло для хворого посередині. Фігаро з аршином у руках міряє підлогу.