Вогнем і мечем - Сенкевич Генрик

Разом з Іллею Караїмовичем очолював реєстровців, відправлених урядом на придушення визвольного повстання під проводом Богдана Хмельницького під Жовті Води. Але повсталі козаки біля Кам'яного Затону на Дніпрі скарали їх і перейшли до табору повстанців (4 травня 1648 року).

Яків Острянин (Остряниця) був полковником реєстрових козаків під час їхнього походу 1634 року разом із польським військом на Чернігово–Сіверщину. Після придушення повстання Павлюка 1637 року Остряниця прибув на Запорозьку Січ і на початку 1638 року був обраний гетьманом нереєстрового козацтва. Зазнавши поразки у червні того самого року від польського війська під Жовтином, із частиною козаків–повстанців відступив на Слобідську Україну, де з дозволу російського уряду оселився у Чугуївському городищі. Брав участь у боротьбі проти нападів татар. На місці нового поселення під час заворушення через загострення стосунків між рядовим козацтвом і козацькою старшиною 1641 року був убитий.

Підстароста — так у давній Польщі називали або помічника старости у місцевій адміністрації, або управителя фільварків у приватних володіннях.

Тобто гетьманові Потоцькому, котрий був водночас і каштеляном краківським.

Галата — частина Стамбула.

Трибунал — становий шляхетський суд.

Місто Свебодзін (нині Любуцьке воєводство) за давньопольських часів славилося своїми валюшними майстернями.

Хойніце — місто (у нинішньому Бидгощському воєводстві), поблизу якого під час Тринадцятилітньої (1454–1466) війни Польщі з Тевтонським орденом за східне Помор'я у 1454 році було розбите польське шляхетське ополчення.

Северин Наливайко (1560? — 1597) — керівник визвольного повстання в Україні і в Білорусії (1594–1596). За свідченням польського хроніста Й. Бєльського, був "людиною незвичайною... до того ж чудовим гармашем, відзначався особистою відвагою і вважався талановитим воєначальником". Походив із родини ремісника — кушніра м. Гусятина (за іншими відомостями — Кам'янця–Подільського). Після смерті батька, закатованого слугами магната А. Калиновського, мати з синами Северином і Дем'яном жила в Острозі. Певний час Северин перебував на Запорозькій Січі й брав участь у походах козаків проти Туреччини й Кримського ханства, служив сотником надвірної хоругви у маєтках К. Острозького. У 1594 році Наливайко, залишивши службу, зібрав загін нереєстрових козаків і підняв визвольне повстання проти Речі Посполитої, а також почав боротьбу проти турецьких і татарських загарбників. На допомогу повстанцям прибули загони запорожців під проводом гетьмана Григорія Лободи й отамана Матвія Шаули. Об'єднане повстанське військо завдало поразки карателям під Білою Церквою (23 березня — 2 квітня 1596), перейшло на Лівобережжя, але під Лубнами на лівому березі Сули в урочищі Солониця 12 тисяч повстанців були оточені польсько–шляхетським військом гетьмана С. Жолкевського. Угодовська частина старшини видала ворогам Наливайка, якого було страчено у Варшаві.

Григорій Лобода (рік народження невідомий — 1596) — із заможної старшини реєстрових козаків, запорозький гетьман, учасник походів проти Туреччини і Кримського ханства. Очолював козацький загін, що брав участь у селянсько–козацькому повстанні під проводом Наливайка. У травні 1596 року, під час облоги польсько–шляхетським військом табору повстанців на Солониці, вступив у таємні перемови з польським коронним гетьманом С. Жолкевським. Запідозрений у зраді, на одній із козацьких рад був убитий.

Криштоф Кремпський (роки народження і смерті невідомі) — запорозький полковник, учасник селянсько–козацького повстання під проводом Северина Наливайка (1594–1596). На чолі 1500 запорозьких козаків прорвав оточення Солоницького табору повстанців і повернувся на Запорожжя.

Тобто до Александра Конецпольського.

Станіслав Жолкевський (1547–1620) — польний, потім коронний гетьман і канцлер Речі Посполитої, відомий полководець, вельми популярний серед шляхти. Під час повстання Наливайка очолив військо, яке польський уряд кинув на боротьбу з повстанцями. У 1596 році обложив табір повсталих на Солониці. Використавши суперечності між реєстровими і нереєстровими козаками, примусив повстанців видати йому Наливайка та інших керівників повстання, підступно оволодів табором, вирізав кілька тисяч повстанців, їхніх дружин і дітей. У 1608–1610 роках брав участь у польській та шведській інтервенціях проти Російської держави. Учасник воєн із Туреччиною у 1617 і 1620 році. Загинув у бою з турками під Цецорою (у Молдавії, неподалік від Ясс), коли турецько–татарські війська завдали поразки полякам. Щодо Запорозької Січі проводив ворожу політику.

Хвіст бобра у тодішні часи вважався вишуканою лагоминкою.

Батько Ієремії Вишневецького, князь Михайло, був одружений із Раїною (1589–1619), донькою Ієремії Могили, молдавського господаря у 1595–1606 роках. Могиляка, мати Ієремії Вишневецького, була двоюрідною сестрою київського митрополита Петра Могили (1596–1647). Належала до тієї частини українських феодалів, які негативно ставилися до покатоличення українського народу. Підтримувала київського митрополита Ісайю Копинського, котрий виступав проти уніатства.

Ідеться про Василя Лупула (помер 1661 року), що був господарем Молдавії від 1634 до 1653 року. Тривалий час Лупул намагався захопити Волощину. Оскільки Туреччина не підтримувала його політичних планів, він пішов на зближення із Польщею. Ведучи боротьбу проти шляхетської Польщі та її спільників, Богдан Хмельницький 1650 року рушив у похід на Молдавію, захопив її столицю Ясси, примусивши Лупула стати своїм союзником. У 1651 році, після поразки селянсько–козацького війська під Берестечком, Лупул відмовився від угоди із Хмельницьким. Проте, коли польсько–шляхетське військо було розгромлене козаками у Батозькій битві 1652 року, Лупул прийняв пропозицію Хмельницького про укладення союзного договору. Восени того ж року цей договір був скріплений шлюбом доньки Лупула Розанди із сином Хмельницького Тимошем. У вересні 1653–го, після загибелі Тимоша Хмельницького під Сучавою і відступу козацьких загонів, Лупул був скинутий із престолу й утік до Чигирина. Але незабаром за таємні зв'язки з польською шляхтою його позбавили права жити в Україні, і він переїхав до кримського хана, який видав його Туреччині. Після ув'язнення Лупул помер у Константинопольській фортеці.

Антифон — піснеспіви під час богослужіння, що виконуються на два хори у великі релігійні свята. Запроваджені Амвросієм Медіоланським у IV столітті. Антифонним був традиційний псалмоспів.

Раріг — найбільший птах родини соколових. Довжина тіла 50–63 см, вага 0,8–2,1 кг. Раніше широко використовувався для соколиного полювання.

Іван Богун (рік народження невідомий — 1664) — кальницький (вінницький) полковник, один із видатних військових діячів українського народу періоду боротьби проти шляхетської Польщі. На початку визвольної війни, очолюючи селянсько–козацькі загони, діяв на Брацлавщині. 1649 року брав участь в облозі Збаража. 1651 року очолював козаків, які під Вінницею відбили наступ польських військ. Цю поразку шляхти сучасники порівнювали з пилявецькою. У 1651 році під Берестечком був обраний наказним гетьманом і підготував оборону козацького табору. 1653–го брав участь у поході на Молдавію і в боях під Жванцем. 1654 року організував оборону Умані від польської шляхти. 1662–го був заарештований польською владою і ув'язнений у фортеці Мальборг (Марієнборг). Щоб привернути Богуна на свій бік, польський уряд обіцяв йому гетьманство, шляхетство, великі земельні володіння. Але Богун залишився вірним українському народові й відмовився прийняти ворожі пропозиції. Польський король Ян Казимир, який, готуючись до захоплення Лівобережної України, сподівався використати популярність і військовий талант Богуна в інтересах шляхетської Польщі, у 1663 році звільнив його з ув'язнення і доручив йому командування над полками правобережного гетьмана Павла Тетері. Під час воєнних дій на Чернігівщині Богун вступив у таємні перемови з командуванням російського і лівобережного українського війська про спільний виступ проти польсько–шляхетських загарбників. Виказаний зрадником, Богун 17 лютого 1664 року був розстріляний під Новгородом–Сіверським. Відважний воїн, талановитий полководець, Богун уславився перемогами над шляхетським військом і вмілим захистом міст, які перетворював на неприступні фортеці.

Торбан — старовинний музичний інструмент, басова лютня.

Буджак (по–турецькому "куток") — назва південної частини Бессарабії, низинної рівнини, на якій у XIX столітті знаходилися Акерманський і Бендерський повіти Бессарабської губернії. У XVI–XVII століттях Буджак населяли татари–ногайці. У XVIII столітті Білгородська орда покинула Буджак, і тут оселилися колоністи, переважно болгари і гагаузи, а також молдавани, українці, росіяни. За умовами Бухарестського мирного договору Росії й Туреччини (16 травня 1812) кордон між ними встановлювався по річці Прут (раніше був по річці Дністер), до Росії відійшла вся Бессарабія з фортецями Бендери, Акерман, Кілія, Ізмаїл.

Коріат — син великого литовського князя Гедіміна (Гедимінаса, помер 1341 року), за якого було значно розширено терени Великого князівства литовського.

Михайло Борисович Шегін командував військом під час російсько–польської війни 1632–1634 років. Після вимушеної капітуляції був звинувачений у зраді й 1634 року страчений.

Пандар — персонаж "Іліади", уславлений лучник. Тут: добрий вісник.

Богуслав–Казимир Машкевич (рік народження невідомий — близько 1649) — польський мемуарист. За походженням дрібний шляхтич. Служив офіцером у надвірних військах І. Вишневецького і литовського гетьмана Я. Радзивілла. У 1643–1649 роках вів щоденник, у якому є відомості про перші роки визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького (бої під Крутою Балкою, Немировом, Махнівкою, Старокостянтиновом, Мозирем). У щоденнику докладно описано Кодацьку фортецю і Дніпрові пороги. Будучи виразником інтересів польської шляхти, вороже ставився до визвольної війни українського народу, але подані ним історичні факти мають певну цінність. Щоденник Машкевича уперше виданий у Лейпцигу польською мовою 1840 року у "Збірнику писемних пам'яток про стародавню Польщу".