Груповий портрет з дамою - Белль Генріх
Якби Л. Б. Г.— це тільки гіпотеза — мав від народження хоч трохи викривлену чи хворобливу психіку, він довше як до чотир-
1 Школа у ФРН, де вчаться діти одного віровизнання.
надцяти рОКів не витримав би того масованого, різнобічного натиску оточення: наслідком були б самогубство, невиліковна депресія або агресивна злочинність. Л. Б. Г. справді багато чого витримав і подолав. Він тільки не міг витримати й подолати того, що "дядько" Отто, досі такий ласкавий до нього, врешті позбавив його товариства "братів у перших" Вернера й Курта, на десять і на п'ять років старших за нього, які були йому єдиними оборонцями, не вигаданими, а справжніми. Соціальна прірва, що тим часом виникла між ним і його "братами", помста і впертість безперечно спричинилися до його "злочину" — незграбного фальшування двох векселів; після п'яти розмов із Л. Б. Г. Е. так і не з'ясував, чи не слід витлумачити незграбність цього вчинку як свідомий або несвідомий виклик "дядькові" і "братам". Оскільки це фальшування повторювалося (всього чотири рази: тричі справу заминали, і аж за четвертим разом передали до суду) і всі чотири рази зроблено ту саму помилку (неправильно заповнено графу: "словами"), напрошується здогад, що то був свідомий виклик, і причину його треба шукати в тому, що Л. Б. Г. за цей час довідався, які зміни в майновому стані Груйтенів і Гойзерів відбулися під час війни.
Як же Л. Б. Г. компенсував дитиною і підлітком свою беззахисність перед оточенням? Він, мабуть, інстинктивно відчув, що домашньої компенсації, яку ми тут визначили словом "пестощі", йому не досить, що він мусить розвивати і свою власну ініціативу, що на матір і на численних тіток, особливо після від'їзду "братів", він не може покладатися. Крім того, бачивши материну безпорадність і беззахисність, він дуже рано зрозумів, що кінець кінцем йому доведеться стати "головою родини".
Тут Е. змушений ввести в ужиток поняття "відмова від успіху" (далі позначатиметься скорочено — ВВУ). Спершу ВВУ в школі, де Л. Б. Г. часом загрожувало переведення до школи для розумово відсталих дітей. Всупереч своїм безперечним здібностям і розвиненому інтелектові, він поводився так, як у нашому суспільстві з його механічним підходом до людини й чекають від хлопця, обтяженого стількома антигромадськими прикметами. Він був набагато гіршим учнем, ніж мав бути, навіть якоюсь мірою симулював недоумство. Він не залишався на другий рік тільки тому, що не хотів потрапити до школи для відсталих, а до тієї школи не хотів потрапити тільки тому, що до неї було важко добиратись і мати за нього боялася. Він признався Е., що "залюбки пішов би до школи для відсталих", але на той час вона була в далекому передмісті, а мати працювала, і йому рано довелося взяти на себе хатню роботу, тож йому не вистачало б часу на довгу дорогу.
Поряд із ВВУ для Л. Б. Г. у школі характерне було вперте домагання успіху (далі позначатиметься скорочено — ДУ) там, де це йому ніякої користі не давало. Якийсь знайомий його матері і його діда ласкаво погодився тричі на тиждень давати хлопцеві уроки російської мови, і тринадцяти років той уже вільно читав і писав цією мовою. Зауважмо: мовою свого батька! Він дивував своїх учителів, але — з огляду на психологічну настанову тодішнього середнього шкільного педагога — треба, на жаль, сказати — й сердив їх, цитуючи напам'ять російську лірику від Пушкіна до Блока й водночас німецьку граматику знаючи на рівні школи для відсталих. І вже не тільки як зухвальство, а як виклик сприймали вони те, що Л. Б. Г.— який у тринадцять років дотягнув тільки до п'ятого класу! — ще й закидав їх — і то не питаний! — Кафкою, Траклем, Гельдерліном, Клейстом, Брехтом і віршами якогось не визначеного досі англомовного поета, мабуть, ірландського походження.
Та досить прикладів. Е. констатує в Л. Б. Г. крайню поляризацію у ставленні до суспільства: там, де успіх міг би йому "щось дати", в школі, маємо ВВУ, а там, де успіх нічого "не давав", поза школою, помічаємо ДУ.
Ця крайня поляризація лишилася характерною для Л. Б. Г. й надалі. Оскільки він, підрісши, з здорового хлоп'ячого почуття протесту звільнився від домашнього "пещення", ця поляризація перетворилася в джерело енергії, що живило його опір і витривалість. До чотирнадцятого року життя характер його переживань не зазнає вже великих змін. У цьому віці, незадовго перед закінченням школи, Л. Б. Г. уперше зробив "злочин", з причин, які Е. може тільки коротко переказати, а не точно проаналізувати, бо не має ніякого доступу до матеріалів, що стосуються цієї події, а крім того, такий аналіз треба було б починати з глибоких релегійно-психологічних та історичних студій. Отже, наведемо лише короткі відомості про той перший "злочин". Л. Б. Г., що тільки зрідка відвідував уроки релігії, бо здебільшого вони, крім прикрощів, ні йому, ні вчителям нічого не давали, "не допустили — наводимо його власні слова — до святої сповіді й причастя, вже не стільки через моє невдале хрещення, як через те, що вважали мене неслухняним, зарозумілим, чванькуватим, принаймні не досить покірним. А крім того, я потроху читав релігійну літературу, звичайно, по-дилетантському, але справді з жадібною цікавістю. Це дратувало вчителів тобто священиків, що навчали нас релігії, бо "причаститися до святих дарів" можна було тільки "в покорі". Та Л Б Г., тепер уже — як він признався — з принципових і містичних міркувань наполягав на тому, щоб його допустили до причастя. Врешті він "учинив блюзнірство, правильніше сказати, споганив олтар"—украв святу облатку і з'їв. Знявся скандал, Л. Б. Г. вже тоді потрапив би до виправної колонії, якби за нього не заступився один освічений священик, добрий психолог. "Відтоді,— сказав Л. Б. Г. у розмові
з Е._я причащаюся тільки з матір'ю за сніданком".
На чотирнадцятому році з'явилася ще одна ознака ДУ, вже майже фатальна: дедалі більша любов до порядку, потяг до прибирання, пов'язаний із процесом змужніння. Л. Б. Г. не тільки замітав вулицю перед будинком, подвір'я, квартиру, а навіть, гуляючи, підіймав із землі то листок, то папірець. Навіть улюбленими іграшками в нього від восьми до тринадцяти років були різноманітні мітли, хоч оточення, здебільшого жіноче, вважало, що це "дівчача риса". Найкраще психологічне пояснення цьому феноменові можна дати таке: Л. Б. Г. демонстративно протиставляв чистоту навколишньому світові, що закидав його брудом і лайкою,— так само з допомогою поляризації.
Виключений із шостого класу, Л. Б. Г. зі своїм далеко не блискучим свідоцтвом не мав шансів дістати нормальне місце. Він почав працювати помічником — знов переважно з мітлою! — у квітникарстві згадуваного вже Пельцера, потім у іншого квітникаря, Грунча, на такій самій роботі; далі його взяла до себе адміністрація кладовища, а звідти він перейшов до міського управління очищення вулиць, коштом якого здобув собі згодом шсферські права. Там він працює вже шість років і, незважаючи на помічену за ним схильність до продовження вихідних і відпусток, його теперішній роботодавець дуже ним задоволений, хоч і виявляє цілком зрозумілу неприязнь до його явної і відвертої ВВУ. Зате ДУ протягом останніх шести років у Л. Б. Г. помітно було тільки в ставленні до матері, якій він порадив кинути роботу, хоч вона ще відносно молода й могла б працювати. Він поприводив квартирантів — робітників-чужинців з родинами. І коли один із тих робітників став її коханцем, Л. Б. Г., чия палка любов до матері не викликає ніякого сумніву, сприйняв це підозріло спокійно. Навіть почувши, що мати завагітніла від чужинця східного походження, він радісно, Е. сказав би, підозріло радісно, вигукнув: "Хвалити бога, то я ще матиму братика або сестричку!" — хоч у тому вигукові (щоправда, як добре прислухатись) можна було вчути певну силуваність.
Помилково було б шукати причини тієї силуваності тільки в едиповому комплексі. Тут був і цілком зрозумілий страх перед новими сутичками з оточенням, які Л. Б. Г. безперечно пов'язував з народженням дитини: на підставі власного досвіду він знав, що ці сутички неминучі.
Певна річ, не виключено, що тут були й ревнощі, проте вірогідність їх можна звести до мінімуму. Опит ровесників і товаришів по роботі Л. Б. Г. показав, що він не тільки має успіх серед жінок і дівчат, але й не відмовляється заживати плодів того успіху.
Тут треба наперед сказати, що сміттярі часом виконують додаткову працю на прохання громадян, яким ніде дівати харчові залишки, і заходять з ними в непередбачені контакти — забирають ті залишки понад визначену норму, здебільшого за чайові. Управління очищення вулиць дивиться на такі "порушення" крізь пальці, бо не має достатньої кількості контейнерів на сміття.
Хоч яким відносно гармонійним може здатися накреслений тут портрет Л. Б. Г., а все ж він має безперечні суспільні вади, що саме як такі й повинні розглядатися, хоч вони викликані потребою поляризації як засобу оборони.
Навіть психолог-дилетант помітив би в Л. Б. Г. 1) комплекс солідарності, який можна пояснити постійним прагненням до ототожнення себе з батьком і з матір'ю і який у дорослому віці Л. Б. Г. переніс на чужинців, а під час тримісячного ув'язнення — і на в'язнів. Якщо вважати в'язнів також за "чужинців у суспільстві", то комплекс солідарності переходить у споріднену з ним 2) ксенофілію, тобто любов до всього чужоземного, яка в свою чергу виявляється у 3) ксенофілології, бажанні вивчати мову чужинців (Л. Б. Г. уже кілька місяців проходить курс турецької мови). Така особа (Е., хоч і має чимало сумнівів, волів би сказати — особистість), як Л. Б. Г., завдяки своїй високо розвиненій чутливості й інтелектові завжди стоїть перед вибором: вона або має пристосовуватись до оточення і тим самим "зраджувати" себе і свій нахил до ототожнення, або весь час відштовхуватись від оточення і тим самим утверджувати себе і своє право на ототожнення,— звідси постійний конфлікт між тим, чого вона може досягти в суспільстві, і її здібностями. Отже, такій особі (особистості?) потрібні все нові, згодом навіть штучні перепони, щоб довести собі й світові свою спроможність до самоствердження. Л. Б. Г. можна назвати також
4) симулянтом — коли не брати до уваги звичайної для кожного передумови, що людина, яку називають цим словом, має зі своєї симуляції якусь вигоду (довше, ніж треба, перебуває в лікарні, домагається пенсії чи не оплаченої відпустки і т.
