Груповий портрет з дамою - Белль Генріх
довелося переглянути чимало своїх оцінок, складених наперед; після всього, що він чув про нього, Курт уявлявся йому чимось середнім між гієною і вовком, безоглядним трубадуром економіки; а придивившись ближче, авт. побачив, що очі в нього просто лагідні, вони тільки формою схожі на материні; безперечно, в цих круглих, карих, сміливо скажемо: ніжних, як у лані, очах Лоттина глузлива суворість і майже розпачлива гіркота були набагато пом'якшені, що могло походити тільки від його батька Вільгельм а, з його роду, але не від діда. Зважаючи на те, що всі успадковані риси багатьох пов'язаних з Лені осіб походять з географічного трикутника Верпен — Тольцем — Лісеміх, годилося б, мабуть, скласти тиху хвалу його буряковим полям, дарма, що вони породили й Пфайферів. Безперечно, Курт Гойзер був чуйний чоловік, і хоч час квапив, треба було дати йому змогу висловити ту чуйність. Він не побоявся покласти авт. руки на плечі, і в цьому жесті знов не було ні запопадливості, ні зверхності, тільки вияв своєрідного братерства, який жорстоко було б лишити без відповіді. "Послухайте,— тихо сказав він,— ми не хочемо, щоб ви пішли від нас під враженням, ніби тітку Лет захопила жорстока соціально-історична машина, невблаганний процес, який руйнує застарілі звичаї і якому підлягаємо й ми; певне, так і було б, якби ми здійснювали це примусове виселення несвідомо, нерозважно й бездушно. Але це не так. Ми здійснюємо його свідомо і не бездушно, принаймні радимося зі своїм сумлінням. Я не заперечую, що на нас тиснуть власники сусідніх земельних ділянок і будинків. Але ми досить сильні, щоб опертися їм і відповідно домогтися відтягнення терміну. Так само я не буду заперечувати, що в нашого діда запальна, нестримна вдача, але ми могли б його знов утихомирити і надалі покривати квартирну платню тітки Лені з власної кишені, як це триває вже роками, коли не десятиріччями. І знов настав би мир і спокій. Зрештою, ми її любимо, багато що завдячуємо їй, і її дивацтва здаються нам швидше милими, ніж неприємними. Я обіцяю вам і уповноважую вас далі передати мою обіцянку: якщо завтра вранці її виселять і приміщення звільниться, ми з братом негайно сплатимо рахунок і виконаємо всі свої зобов'язання — для неї вже готове гарне поменшання в одному з наших житлових комплексів, щоправда, не таке, щоб у нього можна було підселяти десять піднаймачів. Ні, не таке. Але достатнє для її сина і, можливо, для коханця — ми їх не збираємося розлучати. Йдеться про щось інше, я не посоромлюся назвати це виховними заходами, дбайливою опікою, яку, на жаль, доводиться здійснювати досить брутальними засобами державних виконавчих органів. Адже немає приватних виконавчих органів. Операція буде коротка й болісна, але опівдні все вже скінчиться; і якщо тітка Лені не сприйме всього цього з перебільшеною вразливістю — на жаль, від неї такого можна сподіватися,— то надвечір буде вже в приготовленому для неї помешканні. Ми вже домовилися також, що зразу ж, як тільки вона переселиться, викупимо чи відкупимо її улюблені старі меблі. Все це ми робимо з прихильності до тітки Лені, більше з виховною метою, аніж з принципу. Ви, мабуть, недооцінюєте соціологічної гострозорості власників рухомого й нерухомого майна, але я признаюся вам: вони вже давно добачили, що саме в таких великих помешканнях старих будинків, відносно дешевих, зручних і т. д., утворюються ті осередки, що оголошують війну нашому суспільству, побудованому на домаганні успіху. Великі заробітки чужоземних робітників можна з погляду економіки виправдати тільки в тому разі, коли частину їх забирає квартирна платня і таким чином ті гроші, як завжди, залишаються в країні. Троє турків заробляють разом дві тисячі з гаком марок — це просто злочин, що вони з тих своїх заробітків віддають за кімнату, разом із доплатою за користування кухнею та ванною, всього сто
аоок Це тільки п'ять відсотків, а тим часом звичайному Мобгтникові доводиться платити від двадцяти до сорока відсотків Гельцени заробляють разом десь дві тисячі марок, С платять сто сорок за мебльоване поменшання. З португальцями те саме. Тут просто умови вільної конкуренції перекручено в такий спосіб, що якби він набув поширення, то справді підірвав би, зруйнував, позбавив змісту одну з основних засад нашого суспільства, побудованого на домаганні успіху, засад незалежно-демократичної правової держави. Тут порушено принцип однакових можливостей, розумієте? Одночасно з цим економічним антипроцесом відбувається й моральний, а це ще небезпечніше. Такі стосунки, які панують у помешканні тітки Лені, породжують комунальні, щоб не сказати комуністичні, ілюзії, мрії про якусь ідилію. Вони стають страшною заразою, сіють... ну, може, й не проміскуї-тет, але проміскуїтивізм, що повільно, проте невпинно підточує мораль та доброзвичайність і виставляє на сміх індивідуалізм. Я міг би вам навести й ще кілька, може, навіть з півдесятка доказів, і всі переконливі. Одне слово, це не якісь там особисті заходи проти тітки Лені, не вияв гніву чи помсти, а навпаки, симпатії і, щиро сказати, якогось теплого почуття до цього милого анархізму. Так, признаюся, навіть заздрості... Але вирішальне значення має інше міркування: такі помешкання — цей висновок грунтується на докладному аналізі, зробленому нашим товариством,— стають розсадниками... скажімо без зайвих емоцій, комунальної філософії, яка сіє потім утопічні ідилії і мрії про побутовий рай. Дякую, що ви терпляче вислухали нас, і якщо колись матимете скруту з помешканням, то ми будемо раді — не послуга за послугу, а тільки з прихильності — стати вам у пригоді".
X
У помешканні Шіртенштайна панувала така атмосфера, як, мабуть, у жовтні сімнадцятого року в деяких бічних покоях Смольного в Санкт-Петербурзі. В різних кімнатах засідали різні комітети. Пані Гельтоне, Лотта Гойзер і доктор Шольсдорф утворювали так званий фінансовий комітет, що підраховував заборгованість Лені, вивчав протоколи опису майна, позови про виселення і т. д. З допомогою Гельценів, турка Мехмета й португальця Пінто пощастило добути листи й іншу пошту, яку Лені зі злочинною легковажністю нерозпечатану складала в шухляду нічного столика, а як там не стало місця, то й на нижню поличку. Пельцер був немовби начальником генерального штабу цього комітету. Шіртен-штайн разом з Галсом Гельценом, Грунчем і Богаков им, якого Лотта привезла на таксі, обмірковував питання "громадського резонансу". М. в. Д. взяла на себе постачання: приготувала бутерброди, картопляний салат, зварила яйця і наставила самовар. Як то буває з людьми, що тільки чули про самовар, але ніколи його не бачили, вона думала, що чай заварюють просто в самоварі. Богакову довелося пояснити їй, як ним користуватися. То був величезний самовар господаря. Шіртенштайн розповів, що хтось невідомий прислав йому той самовар додому з надрукованою на машинці запискою: "За тисячі разів зіграну "Лілі Марлен". Людина, яку ви знаєте". Як усіх хатніх господарок її віку, не звиклих до чаю, М. в. Д. довелося мало не силувати, щоб вона насипала його в чайничок принаймні в чотири рази більше, ніж намірялася. А взагалі М. в. Д. виявилась просто-таки незамінною. Впоравшись трохи на кухні, вона взяла куртку авт., довго шукала голку й нитку, нарешті з допомогою Лотти Гойзер знайшла все те в комоді і, навіть без окулярів, почала надзвичайно вправно, справді художньо, дарма що не мала диплома, церу-вати її зверху і зсередини. Авт. подався до ванної кімнати Шіртенштайна, де його просто вразили і її розміри, і величезна ванна, і багаті запаси всякої пахучої парфюмерії. Оскільки Лотта помітила дірку на його сорочці, хоч авт. і ховав її, Шіртенштайн дав йому навіть свою сорочку, дуже гарну, щоправда, у плечах і в комірі не того розміру. Помешкання Шіртенштайна з усіх поглядів можна було назвати ідеальним: старий будинок, три кімнати з вікнами на подвір'я, в одній — піаніно, книжкові шафи й письмовий стіл, у другій, можна сказати, майже велетенській (сім на шість, щоправда, виміряно кроками, а не метром), стояло Шіртенштайнове ліжко, шафа на одежу, два комоди, і всюди лежали папки з його критичними статтями. Третя була кухня, не надто велика, але пристойна, і ще та ванна кімната, де авт. купався,— порівняно з ванними в новобудовах за своїм розміром і обладнанням вона здавалася розкішною, просто королівською. Вікна стояли відчинені, крізь них було видно дерева, щонайменше вісімдесятирічні, і зарослу плющем стіну. Поки авт. тішився купіллю, в сусідній кімнаті Шіртенштайн раптом гукнув гостям: "Тихіше! Тихіше!" — і там запала тиша. Тоді сталося те, що на якийсь час відвернуло авт. від думок про Клементину чи, сказати б, болісно поглибило ті думки. Сталося щось дивовижне: заспівала якась жінка. Це могла
тільки Лені. Той, хто ніколи не намагався скласти собі як1сьТ1уявлення про чарівну юну фею Ліло, хай, мабуть, пропустить кілька наступних рядків, але тому, хто КР ятив їй бодай крихту своєї уяви, ми скажемо: тільки так°могла співати прекрасна о>ея Ліло. Це був людський, жіночий голос, а звучав, немов якийсь музичний інструмент. І що ж за пісня долинула до нас через подвір'я, з одного відчиненого вікна в друге?
Я вбрання зладнав своїй пісні,
вишив його давніми казками
з верху й до низу.
Дурні вкрали вбрання те,
начепили на себе
і перед цілим світом
носять, неначе
вони його шили.
Хай собі носять.
Адже більше потрібно відваги,
щоб голому вийти на люди.
І така велика була дія голосу, що лився на подвір'я, як, мабуть, ніким не почутий і не оцінений, лився вже понад сорок років, що авт. насилу стримував С. І. Нарешті він спитав себе: навіщо завжди стримуватися? ICI полилися струмком. Так, авт. заплакав, хоч то був і солодкий плач, а що йому дуже важко було не подумати й про літературну основу цього співу, то його раптом посіли сумніви: чи правду йому казали про книжкову полицю Лені? Чи всюди там шукали як слід? Чи заглядали в скрині, шухляди, шафи? Може, все ж таки не помітили кількох книжок, ще з тих, що належали матері Лені, не назвали якогось автора, побоявшись, що не так вимовлять його ім'я? Безперечно, серед книжок Лені можна ще знайти справжні скарби, коштовні речі, які її мати знала вже 1914, щонайпізніше 1916 року, молодою дівчиною.
Фінансовий комітет іще не встиг остаточно всього з'ясувати, як комітет громадського резонансу вже довідався, що ганебна операція запланована на 7.30 ранку наступного дня і саме на той час, коли всі контори, що, може, якось затримали б виселення, тільки починають роботу.
