Ляльковий дім - Ібсен Генрік
Ах, я жду тебе не діждуся, любий Торвальде.
Х е л ь м е р. Це швачка чи хто.
Н о р а. Ні, це Кристина. Вона допомагає мені полагодити костюм. Побачиш, яке я справлю враження.
Х е л ь м е р. То хіба я невдало задумав?
Н о р а. Просто чудесно! Але хіба я так само не розумниця, що слухаюсь тебе?
Х е л ь м е р (бере її за підборіддя). Розумниця — бо слухаєш чоловіка? Ах ти ж, крутійко! Я знаю, ти не це хотіла сказати, Та я не буду тобі заважати. Тобі, мабуть, треба приміряти.
Н о р а. А ти, мабуть, за роботу?
Х е л ь м е р. Так. (Показуючи паку паперів.) Ось. Я заходив до банку. (Хоче йти до себе.)
Н о р а. Торвальде...
Х е л ь м е р (зупиняючись). Що?
Н о р а. А якщо твоя білочка попросить тебе гарненько про щось?..
Х е л ь м е р. Про що?
Н о р а. Ти зробив би для неї?
Х е л ь м е р. Спочатку, природно, треба знати, що саме.
Н о р а. Білочка так бігала б, так пустувала б..., якби ти був такий хороший, послухався!
Х е л ь м е р. То говори ж.
Н о р а. Жайворонок співав би по всіх кімнатах, на всі лади.
Х е л ь м е р. Ну, він і так не мовчить.
Н о р а. Я б зобразила тобі сильфіду, танець при місячному сяйві, Торвальде!
Х е л ь м е р. Норо... сподіваюсь, це не про вчорашнє знову?
Н о р а (ближче до нього). Так, Торвальде! Я прошу, благаю тебе!
Х е л ь м е р. В тебе справді вистачає духу знову ставити це питання?
Н о р а. Так-так, ти повинен послухатися мене, повинен залишити за Крогстадом його посаду в банку!
Х е л ь м е р. Але ж, люба Норо, я вирішив узяти на його місце Фру Лінне.
Н о р а. Це дуже мило з твого боку, але ти можеш відмовити комусь іншому з конторників замість Крогстада.
Х е л ь м е р. Ні, це просто нечувана впертість! Через те, що ти понадавала тут необдуманих обіцянок поклопотатися за нього, я зобов'язаний!..
Н о р а. Не через те, Торвальде. Заради тебе самого. Адже ця людина пише в найогидніших газетах — ти сам казав. Він може дуже нашкодити тобі. Я дуже боюсь його.
Х е л ь м е р. Ага, розумію.. Ти згадуєш давнє і лякаєшся.
Н о р а. Що ти маєш на увазі?..
Х е л ь м е р. Ти, звичайно, згадуєш свого батька.
Н о р а. Так, ну так. Згадай тільки, що писали злі люди про тата, як жорстоко оббріхували його. їй-право, вони домоглися б його відставки, якби міністерство не послало тебе ревізором і якби ти не поставився до тата чуйно і доброзичливо.
Х е л ь м е р. Голубко Норо, між твоїм батьком і мною (істотна відмінність. Батько твій не був бездоганним чиновником. А я саме такий і таким, сподіваюсь, залишуся, доки буду поосідати свій пост.
Н о р а. Ах, ніхто не знає, що можуть задумати злії люди. І ми саме тепер могли б жити добре, спокійно, щасливо, мирно, без клопоту — ти, і я, і діти, Торвальде! Ось чому я так прошу тебе.
Х е л ь м е р. Та саме заступаючись за нього, ти позбавляєш мене можливості залишити його. У банку вже відомо, що я вирішив звільнити Крогстада. То треба, щоб тепер почалися розмови, ніби новий директор міняє свою думку під впливом дружини?..
Н о р а. А якби й так? Що ж тут такого?
Х е л ь м е р. Ну, звичайно, аби лише вперта домоглася свого! Мені поставити себе в смішне становище перед усіма службовцями?.. Дати людям привід говорити, що мною керують всілякі сторонні впливи? Повір, я б незабаром відчув на собі наслідки цього! 1 крім того... Є обставина, через яку зовсім неможливо залишити Крогстада в банку, доки я там директором.
Н о р а. Яка обставина?
X є л ь м ер. На його моральні недоліки я б ще міг, у крайньому випадку, подивитися крізь пальці...
Н о р а. Правда ж, Торвальде?
Х е л ь м е р. І, кажуть, він досить тямущий працівник. Але ось що: ми з ним знайомі з юності. Це одне з тих поквапливих юнацьких знайомств, через які людина потім часто потрапляє в незручне становище. Так, я не приховую від тебе, ми з ним навіть на "ти", він такий безтактний, що й не думає приховувати цього при інших. Навпаки, він вважає, що це дає йому право бути фамільярним, він раз у раз козиряє своїм "ти", "ти, Хельмер". Це мене найбільше обурює. Він може зробити моє становище в банку просто нестерпним.
Н о р а. Торвальде, ти все це говориш несерйозно?
Х е л ь м е р. Цебто?
Н о р а. Це ж такі дріб'язкові міркування!
Х е л ь м е р. Що ти говориш? Дріб'язкові? По-твоєму, я Дріб'язкова людина?
Н о р а. Ні, навпаки, любий Торвальде. І ось саме тому...
Х е л ь м е р. Все одно. Ти називаєш мої наміри дріб'язковими, то, певно, і я такий. Дріб'язковий! Ось як!.. Ну, треба покласти цьому край. (Йде до дверей в передпокій і кличе.) Елене!
Н о р а. Що ти хочеш?
Х е л ь м е р (копаючись у паперах). Покласти край. (До служниці, що увійшла.) Ось, візьміть цього листа і негайно ж ідіть. Знайдіть посильного, і хай він його віднесе. Тільки швидко. Адресу написано. Ось гроші.
С л у ж н и ц я . Гаразд. (Виходить з листом.)
Х е л ь м е р (збираючи папери). Отаке-то, моя маленька уперта панійко!
Н о р а (затаївши подих). Торвальде, що то за лист?
Х е л ь м е р. Звільнення Крогстада.
Н о р а. Поверни, поверни назад, Торвальде! Ще не пізно. Торвальде, поверни! Заради мене, заради себе самого, заради дітей. Чуєш, Торвальде, поверни. Ти не знаєш, як це може відбитися на всіх нас.
Х е л ь м е р. Пізно.
Н о р а. Так, пізно.
Х е л ь м е р. Люба Норо, я прощаю тобі цей страх, хоча, власне, він образливий для мене. Так-так! По-твоєму, для мене не образливий твоє припущення, ніби я можу побоюватися помсти якогось непутящого крючкотвора? Проте я прощаю тобі, бо це так добре виявляє твою гарячу любов до мене. (Пригортає ЇЇ до себе.) Так-так, моя люба, дорога Норо. І потім хай буде, що буде. Коли на те піде, повір, у мене вистачить і мужності, і сили, Побачиш, я така людина, яка все може взяти на себе.
Н о р а (вражена до жаху). Що ти хочеш сказати?
Х е л ь м е р. Все, кажу я...
Н о р а (заспокоюючись). Ніколи я тобі не дозволю.
Х е л ь м е р. Гаразд. То поділимося з тобою, Норо... як подружжя. Як і повинно бути. (Голублячи її.) Задоволена тепер? Ну-ну-ну! І зовсім не треба цих переляканих, як у горлички, очей. Адже це все ж таки тільки фантазії. А тепер ти б заграла тарантелу і попрактикувалася з тамбурином. Я піду до себе і зачиню всі двері, так що нічого не почую. Можеш шуміти, скільки захочеш. (Повертаючись, у дверях.) А коли Ранк прийде, скажи йому, де я. (Киваючи їй, іде і зачиняє за собою двері.)
Н о р а (розгублена, перелякана, стоїть як укопана і шепоче). Він так і зробить. Зробить — незважаючи ні на що... Ні, ніколи в світі, нізащо! Не можна допустити цього! Краще все інше! Рятунок!.. Вихід!
Дзвінок у передпокої.
Доктор Ранк!.. Краще все інше! Краще все інше — що б там не було. (Проводить руками по обличчю і, опанувавши себе, йде відчиняє двері до передпокою.)
Доктор Ранк знімає з себе шубу в передпокої і вішає її. Протягом наступної сцени починає вечоріти.
Н о р а. Здрастуйте, докторе Ранк. Я вас по дзвінку пізнала. Та ви тепер не йдіть до Торвальда; він, здається, зайнятий.
Р а н к. А ви? (Входить до кімнати.)
Н о р а (зачиняючи двері в приймальню). О, ви знаєте, — для вас у мене завжди знайдеться вільна хвилинка.
Р а н к. Дякую. Скористаюся з цього, доки можна.
Н о р а. Що ви хочете цим сказати? "Доки можна"?..
Р а н к. Саме так. Це вас лякає?
Н о р а. Ви так якось це сказати... Що ж такого може статися?
Р а н к. Те, на що я давно чекав. Щоправда, я не сподівався, що це буде так швидко.
Н о р а (хапає його за руку). Про що таке ви дізналися? Докторе, скажіть же мені.
Р а н к (сідаючи біля грубки). Погана справа. Три чисниці до смерті. Нічого не поробиш.
Н о р а (переводячи подих). Це ви про себе?..
Р а н к. А то про кого ж? Нічого брехати собі самому. Я найнікчемніший з усіх моїх пацієнтів, фру Х е л ь м е р. Цими днями я вчинив генеральну ревізію мого внутрішнього стану. Банкрот. Не пройде, мабуть, і місяця, як я буду гнити на кладовищі.
Н о р а. Фу, як ви гидко висловлюєтесь.
Р а н к. Сама справа надзвичайно гидка. А найгірше те, що перед кінцем буде багато гидкого, потворного. Тепер мені залишається зробити одне дослідження. Зроблю його — і буду знати приблизно, коли почнеться розклад. І ось що я вам скажу. Хельмер зі своєю витонченою натурою відчуває непереборну огиду до будь-якої потворності. І я не дозволю йому приходити до мене, хворого.
Н о р а. Але ж, докторе Ранк...
Р а н к. Не дозволю. Ні в якому разі. Замкну двері... Як тільки я цілком буду певний в настанні гіршого, я надішлю вам свою візитну картку з чорним хрестом. Знайте тоді, що Мерзота руйнництва почалася.
Н о р а. Ні, ви сьогодні просто нестерпні. А мені ж так хотілося, щоб ви сьогодні були в особливо хорошому настрої.
Р а н к. Зі смертю за плечима?.. І так розплачуватися за чужі гріхи! Де тут справедливість? І в кожній сім'ї так чи інакше настає подібна неминуча розплата.
Н о р а (затуляючи вуха). Дурниці! Веселіше, веселіше!
Р а н к. Так, слово честі, тільки й залишається сміятися з усього цього. Моєму бідному невинному спинному мозку доводиться розплачуватися за веселі дні офіцерського життя мого батька!
Н о р а (біля столу ліворуч). Він був дуже охочим до спаржі і страсбурзьких паштетів? Так?
Р а н к. Так, і до трюфелів.
Н о р а. Так-так, і до трюфелів. І до устриць, здається?
Ран к. Так, і до устриць, звісно.
Н о р а. І до всяких там портвейнів та шампанського. Дуже сумно, що всі ці смачні речі неодмінно позначаються на спинному хребті.
Р а н к. І особливо сумно, що вони відбиваються на нещасливому хребті того, хто не скуштував їх ані крихти.
Н о р а. О, так, це найсумніше.
Р а н к (допитливо дивлячись на неї). Гм!..
Н о р а (трохи згодом). Чого ви посміхнулись?
Р а н к. Ні, це ви посміхнулись.
Н о р а. Ні, ви посміхнулись, докторе!
Р а н к (встаючи). А ви ще лукавіша, ніж я гадав.
Н о р а. Мені сьогодні так і хочеться утнути щось таке...
Р а н к. Я бачу.
Н о р а (кладе обидві руки йому на плече). Любий, любий докторе Ранк, не залишайте нас з Торвальдом.
Р а н к. Ну, з цією втратою ви легко примиритесь. Тільки з очей, то й забудете.
Н о р а (злякано дивиться на нього). Ви гадаєте?
Р а н к. Заведуться нові зв'язки, і...
Н о р а. У кого заведуться нові зв'язки?
Р а н к. У вас і в Хельмера, коли мене не стане. Та ви вже на шляху до цього, здається. Навіщо здалася вам учора ввечері оця фру Лінне?
Н о р а.
