Ляльковий дім - Ібсен Генрік
Що?.. Я?..
Н о р а. Ну-ну-ну, не лякайся. Ти не могла знати, що Торвальд заборонив. Треба сказати, він боїться, що я зіпсую зуби. Але що за біда — разочок! Правда, лікарю? Будь ласка! (Кладе йому в рот печиво.) Ось і тобі, Кристино. І мені можна одне, маленьке, — або вже два, так і буде. (Ходить знову.) Так, я справді безмежно щаслива. Одного тільки мені б дуже хотілося ще...
Р а н к. Ну? Чого ж іще?
Н о р а. Дуже б хотілося сказати при Торвальду одну річ.
Р а н к. Чого ж ви не скажете?
Н о р а. Не смію. Це гидко.
Ф р у Л і н н е . Гидко?
Р а н к. Тоді не раджу. Але при нас можна сміливо... Ну, що ж це вам так дуже хотілося б сказати при Хельмері?
Н о р а. Дуже хотілося б сказати: під три чорти!
Р а н к. Що ви, що ви!
Ф р у Л і н н к. Що з тобою. Норо?..
Р а н к. Скажіть. Ось він іде.
Н о р а (ховаючи торбинку з печивам). Тсс-тсс-тсс!
Х е л ь м е р. З перекинутим через руку пальтом, тримаючи в іншій руці капелюх, виходить з кабінету
Н о р а. (Йдучи до нього.) Ну. любий, спровадив його?
X е л ь м е р. Так. Пішов.
Н о р а. Дозволь тебе познайомити. Це Кристина. Приїхала до міста.
Х е л ь м е р. Кристина?.. Вибачте, але я не знаю...
Н о р а. Фру Лінне, любий, фру Кристина Лінне!
Х е л ь м е р. А, ось воно що! Очевидно, подруга дитинства моєї дружини?
Ф р у Л і н н е. Так, ми давні знайомі.
Н о р а. І уяви собі, вона вирушила у таку далеку дорогу, щоб поговорити з тобою.
Х е л ь м е р. Тобто як це?
Ф р у Л і н н е. Не те, щоб власне...
Н о р а. Кристина якраз відмінна конторниця, і їй дуже хочеться працювати у тямущої людини, щоб підучитися ще більше...
Х е л ь м е р. Дуже розумно, пані...
Н о р а. І коли вона дізналася, що тебе призначено директором банку, — про це було в газетах, — вона відразу ж полетіла сюди... Правда, Торвальде, ти заради мене зробиш щось для Кристини? Га?
Х е л ь м е р. Так можливо. Ви, мабуть, удова?
Ф р у Л і н н е. Так.
Х е л ь м е р. І маєте досвід у конторській справі?
Ф р у Л і н н е. Так. Чималий.
Х е л ь м е р. То дуже можливо, що я зможу надати вам місце...
Н о р а (плескаючи в долоні). Бачиш, бачиш!
Х е л ь м е р. Ви з'явились саме у щасливу хвилину, пані.
Ф р у Л і н н е. О, як мені вам дякувати?
Х е л ь м е р. Нема за що. (Одягає пальто.) Але сьогодні ви вже вибачте мені...
Р а н к. Стривай, і я з тобою. (Приносить з передпокою свою шубу і гріє її перед грубкою.)
Н о р а. Тільки не затримуйся, любий Торвальде.
Х е л ь м е р. Годину, не більше.
Н о р а. І ти йдеш, Кристино?
Ф р у Л і н н е (одягаючи пальто). Так, треба піти пошукати собі кімнату.
Х е л ь м е р. То, може, вийдемо разом?
Н о р а (допомагає фру Лінне). Шкода, що у нас так тісно, немає жодної можливості...
Ф р у Л і н н е. Що ти! Хто ж про це думає! Прощавай. Дорога Норо: і спасибі тобі за все.
Н о р а. Прощавай поки шо. Увечері ти, зрозуміло, знову прийдеш. І ви, лікарю. Що? Коли будете добре себе почувати? Ну, звичайно, будете. Тільки закутайтеся добре.
Всі виходять, прощаючись і розмовляючи, до передпокою. Зі сходів чути дитячі голоси. Це вони! Вони! (Біжить і відчиняє зовнішні двері.)
Входить нянька Анна-Марія з дітьми.
Заходьте! Заходьте! (Нахиляється і цілує дітей.) Ах ви, любі мої, славні! Подивись на них, Кристино! Ну, чи не славненькі ж?
Р а н к. Розмовляти на протягу забороняється!
Х е л ь м е р. Ходімо.
Ф р у Л і н н е. Тепер тут саме час залишатися тільки матусям.
Лікар Ранк, Хельмер і фру Лінне виходять; Анна-Марія входить з дітьми до кімнати. Нора також входить, зачиняючи двері до передпокою.
Н о р а. Які свіженькі, жваві, рум'яненькі! Просто яблучка, розанчики!.. То весело було? А, це чудово. Справді? Ти катав на санчатах і Боба, і Еммі? Обох відразу? Ти диви! Молодчина-хлопчак мій Івар!.. Ні, дай потримати її, Анно-Маріє! Дорога моя, люба лялечко! (Бере у няні меншу дівчинку і кружляє з нею.) Так-так, мама потанцює і з Бобом! Що? В сніжки гралися? Ах, шкода, що мене з вами не було... Ні, облиш, я сама їх роздягну, Анно-Маріє. Дай, будь ласка, мені самій, — це так весело. Там для тебе кава стоїть, на грубці.
Нянька виходить у двері ліворуч. Нора роздягає дітей, розкидаючи скрізь їхню одежу і продовжуючи розмовляти з дітьми.
Ось як? Великий собака біг за вами? А не вкусив?.. Ні, собаки не кусають таких славних, маленьких лялечок... Ні-ні! Не зазирати у пакунки, Іваре! Що там?.. Коли б ви знали, що там! Ні-ні! Це бека!.. Що? Гратися хочете! У що ж ми будем гратися? У жмурки? Ну, давайте в жмурки. Перший хай Боб заховається... Ах, мені? Ну, гаразд, я перша.
Починається гра. Супроводжувана сміхом, веселощами; ховаються і в цій кімнаті, і в сусідній, праворуч. Нарешті Нора ховається під стіл; діти гамірно вбігають до кімнати, шукають матір, але не можуть відразу знайти, чують її приглушений сміх, кидаються до столу, піднімають скатерку і знаходять. Цілковите захоплення. Нора висовується, ніби хоче злякати їх. Новий вибух захоплення. Тим часом стукають у вхідні двері. Ніхто не помічає. Тоді двері з передпокою розчиняються і з'являється Крогстад. Він вичікує якусь хвилинку. Гра триває.
К р о г с т а д. Вибачте, фру Хельмер...
Н о р а (легко скрикуючи, обертається і напівпідводиться). А! Що вам?
К р о г с т а д. Вибачте. Вхідні двері не були причинені. Забули, мабуть, зачинити...
Н о р а (встаючи). Чоловіка немає вдома, пане Крогстад.
К р о г с т а д. Знаю.
Н о р а. Ну... Що ж вам потрібно?
К р о г с т а д. Поговорити з вами.
Н о р а. Зі... (До дітей тихо.) Ідіть до Анни-Марії. Що? Ні, чужий дядя нічого поганого не заподіє мамі. Коли він піде, ми ще пограємось. (Виводить дітей до кімнати ліворуч і замикає за ними двері. Стурбовано, напружено.) Ви хочете поговорити зі мною?
К р о г с т а д. Так, хочу.
Н о р а. Сьогодні?.. Але ж у нас ще не перше число...
К р о г с т а д. Ні, у нас свят-вечір. І від вас залежать веселі свята.
Н о р а. Що ж вам потрібно? Я зовсім не можу сьогодні...
К р о г с т а д. Про це ми поки що не говоритимемо. Про інше. У вас, мабуть, знайдеться вільна хвилина?
Н о р а. Гм... так, звичайно, знайдеться, щоправда...
К р о г с т а д. Гаразд. Я сидів унизу, в ресторані Ульсена, і бачив, як ваш чоловік пішов вулицею...
Н о р а. Так-так.
К р о г с т а д. З дамою.
Н о р а. І що ж?
К р о г с т а д. Дозвольте спитати: це не фру Лінне?
Н о р а. Так.
К р о г с т а д. Щойно приїхала до міста?
Н о р а. Так, сьогодні.
К р о г с т а д. Вона вам близька подруга?
Н о р а. Так. Але я не бачу...
К р о г с т а д. І я колись був знайомий з нею.
Н о р а. Знаю.
К р о г с т а д. Справді? То ви її знаєте? Я так і думав, тоді дозвольте мені запитати вас прямо: фру Лінне одержить місце в банку?
Н о р а. Як ви насмілюєтесь випитувати у мене, пане Крогстад, ви, підлеглий мого чоловіка? Та коли вже ви спитали, то знайте: так, фру Лінне матиме місце. І це я поклопоталася про неї, пане Крогстад. Ось вам!
К р о г с т а д. Значить, я не помилився?
Н о р а (ходить сюди й туди по кімнаті). Я вважаю, ми можемо все-таки мати певний вплив. З того, що народжуєшся жінкою, зовсім не випливає, що... І як підлеглому, пане Крогстад, вам, мабуть, треба було б остерігатися і не зачіпати того, хто... гм...
К р о г с т а д. Хто має вплив?
Н о р а. Саме так!
К р о г с т а д (міняючи тон). Фру Хельмер, чи не згодитесь ви застосувати свій вплив на мою користь?
Н о р а. Як це так? Що ви хочете сказати?
К р о г с т а д. Чи не згодитеся ви потурбуватися, щоб я зберіг своє становище підлеглого в банку?
Н о р а. Що це значить? Хто думає позбавити вас його?
К р о г с т а д. О, вам нічого розігрувати переді мною незнайку. Я добре розумію, що вашій подрузі не буде приємно ризикувати зіткнутися зі мною, і знаю також, кому я буду зобов'язаний вигнанням.
Н о р а. Але запевняю вас...
К р о г с т а д. Так-так-так, одне слово — час ще не минув, і я раджу вам використати свій вплив, щоб попередити це.
Н о р а. Але, пане Крогстад. У мене немає жодного впливу!
К р о г с т а д. Жодного? Мені здається, ви щойно самі сказали...
Н о р а. Звичайно, я не в тому розумінні. Я?.. Як ви можете думати, що я маю на свого чоловіка якийсь такий вплив?
К р о г с т а д. О, я знаю вашого чоловіка із студентської лави. Не думаю, щоб пан директор був твердіший за інших чоловіків.
Н о р а. Якщо ви будете говорити про мого чоловіка нешанобливо, я покажу вам на двері.
К р о г с т а д. Ви дуже хоробрі, фру Хельмер.
Н о р а. Я більше вас не боюсь. Після нового року я швидко покінчу з усім.
К р о г с т а д (стриманіше). Слухайте, фру Х е л ь м е р. При потребі я буду боротися не на життя, а на смерть за свою скромну посаду в банку.
Н о р а. Це й схоже, здається.
К р о г с т а д. Не тільки заради платні. Про неї я найменше клопочусь. Тут — інше... Так-так, начистоту! Ось у чому справа. Ви, певно, так само добре, як і інші, знаєте, що я одного разу зробив непродуманий учинок.
Н о р а. Здається, щось таке чула.
К р о г с т а д. Справа не дійшла до суду, але з того часу всі шляхи для мене наче перегороджені. Тоді я взявся за ті справи... ви знаєте. Треба ж було за щось ухопитись. І, смію сказати, я був не з гірших, так би мовити. Але тепер мені треба вийти з цього становища. У мене сини виростають. Заради них мені треба відновити своє колишнє становище в суспільстві — наскільки це можливо. Місце в банку було ніби першим етапом. ! раптом тепер ваш чоловік зіштовхує мене знову до ями.
Н о р а. Але, Боже мій, пане Крогстад, допомогти вам — зовсім не в моїх силах.
К р о г с т а д. Бо ви не хочете, та я маю засіб примусити вас.
Н о р а. Не розкажете ж ви моєму чоловікові, що я заборгувала вам?
К р о г с т а д. Гм! А якби розказав?
Н о р а. Це було б безчесно з вашого боку. (Зі сльозами в голосі.) Що? Він дізнається про цю таємницю — мою гордість і радість — так грубо, низько — від вас? Ви хочете піддати мене найжахливішим неприємностям!..
К р о г с т а д. Лише неприємностям?
Н о р а (із запалом). Але спробуйте тільки, вам же самим буде гірше. Тоді мій чоловік нарешті дізнається, яка ви погана людина, і вас нізащо не залишать у банку.
К р о г с т а д. Я питаю, ви боїтесь тільки домашніх неприємностей?
Н о р а. Якщо мій чоловік дізнається, він, звичайно, відразу заплатить весь залишок, і нам з вами ні для чого буде бачитись.
К р о г с т а д (ступивши крок до неї).
