Ляльковий дім - Ібсен Генрік
Ну, ну?
Ф р у Л і н н е (тихо). Я говорила з ним.
Н о р а. І що ж?
Ф р у Л і н н е. Норо... ти повинна все сказати чоловікові.
Н о р а (притихлим голосом). Я знала.
Ф р у Л і н н е. Тобі нема чого боятися Крогстада. Але ти повинна все сказати.
Н о р а. Не скажу.
Ф р у Л і н н е. Тоді лист усе скаже.
Н о р а. Спасибі, Кристино. Я знаю, що тепер робити. Тсс!
Х е л ь м е р (входить). Ну, фру Лінне, намилувалися нею?
Ф р у Л і н н е. Так-так, і тепер попрощаюсь.
Х е л ь м е р. Уже? А ця ваша робота, оце плетіння?
Ф р у Л і н н е (бере роботу). Так, дякую. Мало не забула.
Х е л ь м е р. То ви ще й плетете?
Ф р у Л і н н е. Буває.
Х е л ь м е р. Знаєте, ви б краще вишивали.
Ф р у Л і н н е. Вишивати? Чому?
Х е л ь м е р. Набагато краще. Бачите: тримати роботу ось так, лівою рукою, а правою роблять стібки... ось так... легкими, вільними рухами... Чи не так?
Ф р у Л і н н е. Так, здається...
Х е л ь м е р. Плетіння, навпаки, не може бути красиве; завжди якось незграбно. погляньте: ці стиснені руки... ці спиці — то вгору, то вниз... якась китайщина... О яке чудове шампанське там подавали!
Ф р у Л і н н е. Ну, прощавай, Норо, і не опирайся більше.
Х е л ь м е р. Добре сказано, фру Лінне!
Ф р у Л і н н е. На добраніч, пане директоре.
Х е л ь м е р (проводжаючи її до дверей) На добраніч, на добраніч. Сподіваюсь, благополучно дійдете додому? Я б залюбки ... та вам недалеко. На добраніч.
Фру Лінне виходить, він замикає за нею двері і повертається.
Ну, нарешті спровадили! Страшенно нудна особа.
Н о р а. Ти дуже втомився, Торвальде.
Х е л ь м е р. Ані трохи не втомився.
Н о р а. І спати не хочеш?
X е л ь м е р. Зовсім ні. Навпаки, я дуже збуджений. А ти? Так, у тебе дуже втомлений і сонний вигляд.
Н о р а. Так, я дуже втомилась. І скоро засну.
Х е л ь м е р. От бачиш! Отже, я добре зробив, що ми не залишились ще.
Н о р а. О, ти все добре робиш.
Х е л ь м е р (цілуючи її в лоб). Ну от, жайворонок заговорив по-людському. А ти помітила, як Ранк був сьогодні збуджений?
Н о р а. Справді? Хіба? Мені не довелося з ним поговорити.
Х е л ь м е р. І мені майже також. Та я давно не бачив його в такому піднесеному настрої. (Дивиться на неї якусь хвилину, потім підходить до неї ближче.) Гм!.. Однак, як чудесно знову опинитись у себе вдома. Ах ти, чарівна, юна красуне!
Н о р а. Не дивися на мене так, Торвальде.
Х е л ь м е р. Що? Мені не можна дивитися на моє неоціненне багатство? На всю цю чарівну красу, яка належить мені, мені одному, вся цілком!
Н о р а (переходячи на другий бік столу). Не треба так говорити зі мною сьогодні.
Х е л ь м е р (йдучи за нею). У твоїй крові все ще кипить тарантела, як подивлюся. І тому ти ще чарівніша... Чуєш?.. Гості вже розходяться. (Стишеним голосом.) Норо... скоро в домі все затихне.
Н о р а. Сподіваюсь.
Х е л ь м е р. Чи не так, моя кохана? О, знаєш, коли я буваю з тобою у товаристві, — знаєш, чому я так мало розмовляю з тобою, тримаюсь від тебе якнайдалі, лише потай поглядаю на тебе?.. Знаєш чому? Тому що я уявляю собі, ніби ти моя таємна любов, ніби ми з тобою одружені потай і ніхто навіть не підозрює, що між нами щось є.
Н о р а. Так-так-так, адже я знаю, що всі твої думки про мене.
Х е л ь м е р. А коли ми збираємося йти і я накидаю шаль на твої ніжні, юні плечі... на цей дивний вигин шиї... Я уявляю собі, що ти моя юна наречена... то ми просто з-під вінця... що я вперше приведу тебе зараз у свій дім... вперше залишуся з тобою сам... один з тобою, моя юна, трепетна красо! Весь цей вечір у мене не було іншої думки, іншого бажання, крім тебе. Коли я побачив, як ти кружляєш і маниш у тарантелі... в мене кров закипіла... я не міг більше... Тому я й забрав тебе звідти так рано...
Н о р а. Іди, Торвальде... Залиш мене. Я не хочу.
Х е л ь м е р. Що це значить? Ти мене дратуєш, дитинко Норо?.. Не хочу?.. Чи я тобі не чоловік?..
Стук у вхідні двері.
Н о р а (здригаючись). Чуєш?
Х е л ь м е р (повертаючись). Хто там?
Р а н к (за дверима). Це я. Можна на хвилинку?
Х е л ь м е р (тихо, з досадою). І що йому тепер потрібно? (Голосно.) Зараз. (їде — відмикає двері.) Це добре, що ти не пройшов повз нас.
Р а н к. Я ніби почув твій голос, от і захотілося забігти до вас. (Окинувши кімнату швидким поглядом.) М-так, ці милі, знайомі місця. Гарно у вас тут, затишно, у вас обох.
Х е л ь м е р. Здається, тобі і нагорі було сьогодні гарно, затишно.
Р а н к. Чудово. А чому б ні? Чому б не взяти від життя все, що воно дає? В кожному разі — скільки можна і доки можна. Вино було прекрасне...
Х е л ь м е р. Особливо шампанське!..
Р а н к. І ти помітив? Просто не віриться, скільки я міг влити в себе.
Н о р а. Торвальд також випив сьогодні багато шампанського.
Р а н к. Справді?
Н о р а. Так, а після цього він завжди в чудовому настрої.
Р а н к. Ну й що ж, чому б і не випити разок увечері, після проведеного з користю дня?
Х е л ь м е р. Проведеного з користю? Цим я, на жаль, не можу похвалитись.
Р а н к (плескаючи його по плечу). А я ось можу!
Н о р а. Докторе Ранк, ви, певно, робили сьогодні якесь наукове дослідження?
Р а н к. Саме так.
Х е л ь м е р. Те-те-те! Маленька Нора говорить про наукові дослідження?
Н о р а. І можна привітати — з успіхом?
Р а н к. М-так, можете.
Н о р а. Отже, домоглися хорошого результату?
Р а н к. Найкращого, і для лікаря, і для пацієнта — упевненості.
Н о р а (швидко, допитливо). Упевненості?
Р а н к. Цілковита впевненість. Ну, і як не випити після цього?
Н о р а. Так, ви правильно зробили, докторе.
Х е л ь м е р. І я те саме скажу. Тільки б тобі не довелося розраховуватись за це завтра.
Р а н к. Ну, в цьому житті даремно нічого не дається!
Н о р а. Докторе Ранк, ви, мабуть, охочий до маскарадів?
Р а н к. Так, якщо багато забавних масок...
Н о р а. Слухайте ж, як нам з вами вбратися наступного разу?
Х е л ь м е р. Ах ти, вітрогонка! Ти вже думаєш про наступний раз?
Р а н к. Нам з вами? Зараз скажу. Вам — пестункою щастя...
Х е л ь м е р. А ти придумай вбрання, яке б ясно виразило цю думку.
Р а н к. Хай твоя дружина з'явиться такою, якою завжди і в усьому буває...
Х е л ь м е р. Оце влучно сказано. Ну, а ти придумав, як ти з'явишся?
Р а н к. Так, друже мій, це в мене вирішено.
Х е л ь м е р. Ну?
Р а н к. На наступному маскараді я з'явлюся невидимкою...
Х е л ь м е р. Оце так вигадка!
Р а н к. Є така велика чорна шапка, — чи ти не чув про шапку-невидимку? Варто надіти її — і людини наче й не було...
Х е л ь м е р (приховуючи посмішку). Так, це так.
Р а н к. Але я зовсім забув, для чого, власне, зайшов. Хельмере, дай-но мені сигару з гаванських, найтемнішу.
Х е л ь м е р. З великою охотою. (Пропонує портсигар.)
Р а н к (бере одну і зрізує кінчика). Дякую.
Н о р а (запалюючи сірника). А мені дозвольте запропонувати вам вогнику.
Р а н к. Дякую вам. (Вона тримає перед ним сірника, і він запалює.) І прощавайте!
Х е л ь м е р. Прощавай, прощавай, друже!
Н о р а. Спокійного сну, докторе Ранк.
Р а н к. Дякую за побажання.
Н о р а. Побажайте мені того ж самого.
Р а н к. Вам? Ну, якщо ви хочете — спокійного сну. І дякую за вогник. (Киває їм обом і виходить.)
Х е л ь м е р (напівголосно).Добре підпив.
Н о р а (неуважно). Мабуть, що так.
Хельмер виймає з кишені ключі і йде до передпокою. Торвальде... Навіщо ти?
Х е л ь м е р. Треба спорожнити скриньку. Вона вже повна місця не вистачить для вранішніх газет.
Н о р а. Ти хочеш працювати вночі?
Х е л ь м е р. Ти знаєш, що не хочу...— Що це? Тут порався із замком!
Н о р а. Із замком?
Х е л ь м е р. Так, звичайно. Що ж це там застряло? І можна припустити, щоб...
С л у ж н и ц я ... Тут зламана шпилька Норо, твоя шпилька!
Н о р а (швидко). О, то це, мабуть, діти...
Х е л ь м е р. Ну, їх треба відучити від цього. Гм!.. Гм!.. Ну, відчинив-таки. (Виймає із скриньки листи й гукає на кухню.) Елене! Елене! Треба погасити лампу в передпокої. (Входить до кімнати й замикає двері в передній, показуючи Норі паку листів.) Бачиш, скільки набралось! (Перебираючи листи.) Це що таке?
Н о р а (біля вікна). Лист! Не треба, не треба, Торвальде!
Х е л ь м е р. Дві візитні картки від Ранка.
Н о р а. Від доктора Ранка?
Х е л ь м е р (дивиться на них). "Доктор медицини Ранк". Зверху лежали; мабуть, він засунув їх, виходячи.
Н о р а. На них щось написано?
Х е л ь м е р. Над ім'ям угорі чорний хрест. Глянь. Що за жахлива фантазія! Ніби повідомляє про власну смерть.
Н о р а. Так воно і є.
Х е л ь м е р. Що? Ти що-небудь знаєш? Він тобі говорив щось?
Н о р а. Так. Одного разу ми одержимо ці картки, він, значить, попрощався з нами. Тепер замкнеться вдома і помре.
Х е л ь м е р. Мій бідний друже!.. Я так і знав, що мені не надовго пощастить зберегти його. Але щоб так скоро... І сховається від усіх, мов пораненій звір...
Н о р а. Чому судилось бути — то краще без зайвих слів. Адже так, Торвальде?
Х е л ь м е р (ходить сюди туди). Ми так зжилися з ним. Я не можу уявити собі, що його не буде. Він, його страждання, його самотність створювали якесь легке туманне тло для нашого яскравого, мов сонце, щастя... Ну, а може, воно й на краще. Для нього, в усякому разі. (Зупиняється.) Та, мабуть, і для нас, Норо. Тепер ми з тобою будемо самі — цілком одне
для одного. (Обнімаючи її.) Моя кохана. Мені все здається, що я не досить міцно тримаю тебе. Знаєш, Норо... Не раз мені хотілося, щоб тобі загрожувало неминуче лихо і щоб я міг поставити на карту своє життя і кров — і все, все заради тебе.
Н о р а (звільняючись, твердо, рішуче). Прочитай-но твої листи, Хельмере.
Х е л ь м е р. Ні-ні, не сьогодні. Я хочу бути з тобою, зіронько моя, — у тебе.
Н о р а. Знаючи, що друг твій помирає?
Х е л ь м е р. Ти маєш рацію. Це схвилювало нас обох. У наші стосунки проникло щось некрасиве — думка про смерть. Треба спочатку звільнитися від цього. Поки що — розійдемось кожне до себе.
Н о р а (обвиваючи його шию руками). Торвальде... На добраніч. На добраніч.
Х е л ь м е р (цілуючи її в лоб). На добраніч, моя співуча пташко. Спи спокійно, Норо. Тепер я прочитаю листи. (Виходить з листами до кабінету і зачиняє за собою двері.)
Н о р а (з блукаючім поглядом, хитаючись, ходить по кімнаті, хапає доміно Хельмера, накидає на себе і шепоче швидко, хрипко, уривчасто).
