Ляльковий дім - Ібсен Генрік
Ах, люба, я досить добре переконався в цьому під час своєї адвокатської діяльності. Майже всі. хто рано схибив у житті, мали брехливих матерів.
Н о р а. Чому саме матерів?
Х е л ь м е р. Найчастіше це починається від матері. Але й батьки, звичайно, впливають у тому ж дусі. Це добре відомо кожному адвокатові. А цей Крогстад усі роки отруював своїх дітей брехнею і лицемірством, ось чому я й називаю його морально зіпсованим. (Простягаючи до неї руки.) Тому хай моя миленька Нора обіцяє мені не просити за нього. Дай руку, що обіцяєш. Ну-ну, що це? Давай руку. Ось так. Отже, домовились. Запевняю тебе, мені просто неможливо було б працювати з ним; я відчуваю просто фізичну огиду до таких людей.
Н о р а (звільняє свою руку і переходить на Інший бік ялинки). Як тут задушливо! А у мене стільки клопоту...
Х е л ь м е р (встає і збирає папери). Так, мені також треба трішки попрацювати до обіду ось над цим. ї костюмом твоїм займусь. І повісити на ялинку в золотих папірцях у мене, мабуть, дещо знайдеться. (Кладе їй руки на голову.) Ах ти, моя неоціненна співуча пташко! (Йде до кабінету і зачиняє за собою двері.)
Н о р а (помовчавши, тихо). Е, що там! Не буде цього. Це неможливо. Повинно бути неможливо.
А н н а-М а р і я (на дверях ліворуч). Дітки так просяться до матусі.
Н о р а. Ні-ні-ні! Не пускай їх до мене! Побудь з ними, Анно-Маріє.
А н н а-М а р і я. Ну, гаразд, гаразд. (Зачиняє двері.)
Н о р а (бліднучи від жаху). Зіпсувати моїх малят!.. Отруїти сім'ю! (Після короткої паузи підводячи голову.) Це неправда. Не може бути правдою, ніколи, ніколи у світі!
ДІЯ ДРУГА
Та сама кімната. У кутку, біля піаніно, стоїть обібрана, обтріпана, з обгорілими свічками ялина. На дивані манто і капелюх Нори. Нора сама; хвилюючись, ходить по кімнаті, нарешті зупиняється біля дивана і бере своє манто.
Н о р а (випускаючи з рук манто). Хтось іде! (Підходить до дверей, прислухається.) Ні... нікого. Звичайно, ніхто сьогодні не прийде. Перший день Різдва... І завтра також. Але, можливо... (Відчиняє двері і виглядає.) Ні, в скриньці для листів нічого немає, зовсім порожня. (Повертається назад.) Е, дурниці! Звичайно, він нічого такого насправді не зробить, нічого такого бути не може. Це неможливо. У мене троє маленьких дітей.
А н н а-М а р і я (виходить з дверей ліворуч, несучи велику картонку.) Ледве відшукала цю картонку з маскарадними костюмами.
Н о р а. Дякую. Постав на стіл.
А н н а-М а р і я (ставить). Тільки тут безлад, вони, мабуть, розкидані.
Н о р а. О, розірвати б їх на шмаття!
А н н а-М а р і я. Та що ви! їх можна ще полагодити. Тільки трішки терпцю.
Н о р а. То я піду попрошу фру Лінне допомогти мені.
А н н а-М а р і я. Що, знов підете через двір у таку негоду? Фру Нора застудиться... захворіє.
Н о р а. Це ще не так страшно... Як діти?
А н н а-М а р і я. Бавляться новими іграшками, бідолашечки. Але...
Н о р а. Часто про мене питають?
А н н а-М а р і я. Адже звикли бути біля матусі.
Н о р а. Та, бачиш, Анно-Маріє, мені тепер не можна багато бувати з ними, як раніше.
А н н а-М а р і я. Ну, маленькі до всього звикають.
Н о р а. Ти гадаєш? По-твоєму, вони забули б матір, якби її не стало?
А н н а-М а р і я. А боронь Боже! Не стало!
Н о р а. Слухай, Анно-Маріє... я часто думаю... Як це ти зважилася віддати свою дитину на чужі руки?
А н н а-М а р і я. Довелося; хіба могло бути інакше, коли я стала годувальницею маленької Нори?
Н о р а. А як же ти згодилася піти годувальницею?
А н н а-М а р і я. На таке-от хороше місце? Бідній дівчині у такій біді радіти треба було. Адже той поганець так-таки нічим і не допоміг мені.
Н о р а. Але твоя дочка, мабуть, забула тебе?
А н н а-М а р і я. Ну, чому ж? Писала мені і коли конфірмувалась, і коли заміж виходила.
Н о р а (обвиваючи її шию руками)— Старенька моя, ти була мені, маленькій, за матір.
А н н а-М а р і я. Адже у бідолашечки Нори не було іншої, окрім мене.
Н о р а. І якби не було у моїх малих іншої, я знаю, ти б... Дурниця, дурниця, дурниця! (Відкриває картонку.) Піди до них. Мені тепер треба... завтра побачиш, яка я буду красуня.
А н н а-М а р і я. Певно, на всьому балу красивішої не буде. (Виходить ліворуч.)
Н о р а (береться спорожняти картонку, але скоро кидає все). Ах. якби тільки наважитися вийти. Якби тільки ніхто не зайшов. Якби тільки тут не сталося без мене нічого. Дурниці. Ніхто не прийде. Тільки не думати, не думати про це... Треба почистити муфту. Красиві рукавички, чарівні рукавички... Але не треба думати, не треба! Раз, два, три, чотири, п'ять, шість... (Вигукує.) А! Ідуть! (Хоче кинутися до дверей, але зупиняється в нерішучості.)
З передпокою входить Фру Лінне. Уже без верхнього одягу.
Ах, це ти, Кристино! І більше там нікого немає?.. От добре, що ти прийшла.
Ф р у Л і н н е. Мені сказали, ти заходила, питала про мене.
Н о р а. Так. я саме проходила мимо. Мені так потрібна твоя допомога. Сядемо сюди, на диван. Бачиш, завтра ввечері у мешканців нагорі, у консула Стенборга, костюмований вечір, і Торвальд хоче, щоб я була в неаполітанському вбранні і протанцювала тарантелу. Я цього навчилася на Капрі.
Ф р у Л і н н е. Так-так! То ти хочеш дати цілу виставу?
Н о р а. Торвальд каже, що треба. Та ось, костюм. Торвальд замовив його мені ще там. Але тепер усе повідривалося, і я просто не знаю, що робити.
Ф р у Л і н н е. Ну, це ми швидко полагодимо. Тільки оздоблення місцями повідривалося. Голки, нитки?.. А, тут є усе потрібне.
Н о р а. Як це мило з твого боку.
Ф р у Л і н н е (шиє). Так ти завтра будеш костюмуватися, Норо? Знаєш, я зайду на хвилинку глянути на тебе, яка ти в уборі. Та я зовсім забула подякувати тобі за вчорашній приємний вечір.
Н о р а (встає і ходить по кімнаті). Ну, вчора, по-моєму, було зовсім не так приємно, як звичайно. Тобі варто було приїхати до нашого міста раніше, Кристино... Так, Торвальд великий майстер влаштовувати все витончено й красиво.
Ф р у Л і н н е. І ти не менше, гадаю. Недаремно ж ти свого батька донька. А скажи, доктор Ранк завжди такий пригнічений, як учора?
Н о р а. Ні: учора він якось особливо... А втім, він же дуже серйозно хворіє. У бідолахи сухоти спинного мозку. Треба сказати, батько його був бридкою людиною. Тримав коханок і таке інше. От син і народився таким хворим, розумієш?
Ф р у Л і н н е (кладучи роботу на коліна). Але, миленька Норо, звідки ти набралася таких знань?
Н о р а (ходячи по кімнаті). Е!.. Якщо в тебе троє дітей, значить, тебе інколи відвідують такі... такі дами, які дещо розуміються на медицині. Ну, часом і розкажуть дещо. Фру Лінне знову шиє. Коротка пауза.
Ф р у Л і н н е. Доктор Ранк щодня буває у вас?
Н о р а. Кожного Божого дня. Адже він кращий друг Торвальда з юних літ і мій хороший друг. Він як свій у нас.
Ф р у Л і н н е. А скажи мені: він щира людина? Цебто, чи не з тих, хто любить говорити людям приємні речі?
Н о р а. Ні, навпаки. Чого це тобі спало на думку?
Ф р у Л і н н е. Учора, коли ти нас познайомила, він запевняв, що часто чув моє ім'я тут, у домі. А потім я помітила, що чоловік твій не мав навіть уявлення про мене. Як же міг доктор Ранк...
Н о р а. Так, це цілком справедливо. Кристино. Торвальд так безмежно мене любить, що не хоче ні з ким ділитися мною... як він каже. Спершу він просто-таки ревнував мене, як тільки я бувало почну говорити про своїх милих, близьких. Там, дома. Ну я, зрозуміло, й перестала. Але з доктором Ранком я часто розмовляю про все таке... він, бачиш, любить слухати.
Ф р у Л і н н е. Послухай, Норо, ти багато в чому ще дитина. Я старша за тебе, більш досвідчена. І ось що я тобі скажу: тобі б треба постаратись виплутатися з цієї історії — з доктором Ранком.
Н о р а. З якої такої історії мені треба постаратись виплітатися?
Ф р у Л і н н е. Із усякої взагалі. Учора ти говорила тут про багатого поклонника, який заповідає тобі гроші.
Н о р а. Так. тільки немає такого, на жаль!.. Ну і що ж..
Ф р у Л і н н е. Доктор Ранк людина заможна?
Н о р а. Так, заможна.
Ф р у Л і н н е. І в нього немає, про кого б піклуватися?
Н о р а. Немає. Але...
Ф р у Л і н н е. І він щодня буває тут, у домі?
Н о р а. Звичайно, ти про це вже чула.
Ф р у Л і н н е. Як же вихована людина може бути такою неделікатною?
Н о р а. Я зовсім тебе не розумію.
Ф р у Л і н н е. Не прикидайся. Норо. Ти гадаєш, я не здогадуюсь, хто позичив тобі ті тисячу двісті спецій?
Н о р а. Та ти при своєму розумі? Як тобі це спало на думку? Наш друг, який щодня буває у нас! Та це ж було б невимовно тяжко!
Ф р у Л і н н е. То це не він?
Н о р а. Запевняю тебе. Я про це не могла й подумати!.. Та й де б він тоді узяв грошей роздавати позичкове? Він одержав спадщину пізніше.
Ф р у Л і н н е. Ну, це. мабуть, твоє щастя, дорога Норо.
Н о р а. Ні. мені й на думку ніколи не спало просити у доктора Ранка... А втім, я цілком певна, що якби я попросила, то...
Ф р у Л і н н е. Але ти, звичайно, цього не зробиш.
Н о р а. Ні. Природно. Я й уявити собі цього не можу. Але я цілком певна, що коли б я поговорила з доктором Ранком...
Ф р у Л і н н е. Поза плечима чоловіка?
Н о р а. Мені все-таки слід покінчити з цією справою. Так само поза його плечима. Треба покінчити.
Ф р у Л і н н е. Так-так. І я тобі вчора казала, але...
Н о р а (ходить туди і сюди)— Мужчині куди легше влаштувати справи в таких випадках, ніж жінці...
Ф р у Л і н н е. Якщо це її власний чоловік — так.
Н о р а. Дурниці. (Зупиняючись.) Коли сплачують борг цілком, то одержують боргове зобов'язання назад, так?
Ф р у Л і н н е. Зрозуміло.
Н о р а. І можна розірвати його на дрібні шматочки, спалити цей огидний, брудний папірець?
Ф р у Л і н н е (пильно дивиться на Нору, відсуває від себе шитво і поволі підводиться.) Норо, ти щось приховуєш від мене.
Н о р а. Хіба це помітно?
Ф р у Л і н н е. З тобою сталося щось з учорашнього ранку. Норо, в чому справа?
Н о р а (йдучи до неї). Кристино! (Прислухається.) Тсс. Торвальд повернувся. Слухай, піди поки що до дітей. Торвальд не любить, щоб при ньому шили. Хай Анна-Марія допоможе тобі.
Ф р у Л і н н е (збирає частину речей). Так-так, але я не піду від вас, доки ми не поговоримо щиро. (Виходить ліворуч.) Тієї ж хвилини з передпокою входить Хельмер.
Н о р а (йде йому назустріч).
