Стільці - Йонеско Ежен

Жодна людина не може сподіватися більшого…

СТАРИЙ (до невидимого натовпу). А тепер, з дозволу вашої величності, я звертаюсь до усіх вас, панове, мої дітки, дорогі побратими, любі співвітчизники, пане Президенте, дорогі мої соратники…

СТАРА (луною). І мої дітки… ітки… ітки…

СТАРИЙ. Я звертаюсь до всіх вас, незалежно від віку, статі, громадянського стану, соціального становища, щоб подякувати вам від щирого серця.

СТАРА (луною). Подякувати вам…

СТАРИЙ. Отже, як Промовець… гаряче за те, що вас так багато… тихо, панове!

СТАРА (луною). Тихо, панове…

СТАРИЙ. З подякою звертаюсь також до всіх, завдяки кому стали можливі ці збори, до організаторів…

СТАРА. Браво!

Тим часом Промовець перебуває на підвищенні — урочистий, незворушний, лише рука його автоматично пише автографи.

СТАРИЙ. До власників цього будинку, до архітектора, до каменярів, які погодилися звести ці стіни!

СТАРА (луною). Стіни…

СТАРИЙ. До всіх, хто складав підмурок… Тихо, панове…

СТАРА (луною) …анове…

СТАРИЙ. Я не забув і звертаюсь з найпалкішою подякою до столярів-червонодеревців, що виготовили стільці, на яких ви маєте змогу сидіти, до вправного майстра…

СТАРА (луною). Вправного…

СТАРИЙ…який виготував крісло, що в ньому з комфортом влаштувалася ваша величність, хоч це їй не заважає зберігати твердий і непохитний розум… Дякую також усім технікам, машиністам, які вбивають електричним струмом…

СТАРА (луною). Струмом, струмом…

СТАРИЙ. Друкарям, коректорам, редакторам, яким ми зобов'язані прекрасно виготовленими програмами… Дякую всесвітній солідарності всіх людей, нашій батьківщині, державі… (Повертається в бік, де має сидіти Імператор.) …човен якої ваша величність кермує з умінням справжнього лоцмана… дякую білетеркам…

СТАРА (луною). Білетеркам, білетеркам…

СТАРИЙ (показує на Стару). Продавщицям шоколаду і програмок…

СТАРА (луною). …грамок…

СТАРИЙ. Моя дружина, моя супутниця, Семірамі!

СТАРА (луною). …жина…, …путниця…, …мі! (Убік.) Моє серденько, він ніколи не забуває посилатися на мене.

СТАРИЙ. Дякую усім, хто надав мені фінансової або моральної допомоги, дуже цінної і компетентної, посприявши таким чином неабиякому успіхові цього вечора… Особливо дякую нашому улюбленому монархові, його величності Імператорові…

СТАРА (луною). …личності Імператорові…

СТАРИЙ (серед цілковитої тиші). Прошу тиші… величносте…

СТАРА (луною). …еличносте…

СТАРИЙ. Величносте, моїй дружині і мені нема чого більше бажати в|д життя. Наше існування може скінчитися на цьому апофеозі… Дякую небу, що подарувало нам довгі й мирні роки… моє життя було досить наповненим. Моя місія виконана. Я прожив не даремно, адже моє послання відкриється людству… (Рух до Промовця, який не помічає його. З великою гідністю і твердістю Промовець відштовхує руки бажаючих автографа.) Світові або тому, що від нього залишиться! (Широкий жест до невидимого натовпу.) Вам, панове і дорогі товариші, які і є залишками людства, але з такими залишками можна зварити добру кашу… Промовцю… (Промовець дивиться в протилежний бік.) Так і мало статися, що мої сучасники тривалий час не визнавали мене, недооцінювали. (Стара ридає.) Хіба усе воно має значення тепер, коли я лишаю тобі, мій дорогий Промовцю і друже… (Промовець відмовляє у ще одному проханні автографа. Прибирає байдужого вигляду, роздивляючись навколо.) …турботу по те, щоб світло мого розуму засяяло серед нащадків… Донеси ж до Всесвіту мою філософію. Не нехтуй також кумедними, гіркими чи зворушливими подробицями мого життя, моїми смаками, моєю потішною ненажерливістю… розкажи усе про мою супутницю… (Стара подвоює ридання.) …як чудово вона готує, розкажи про Бері, мій рідний край! Я розраховую на тебе, великого знавця і Промовця! Що ж до мене і моєї вірної супутниці, то після довгих років тяжкої праці в ім'я прогресу людства, коли ми лишалися солдатами справедливої справи, тепер маємо віддати останню жертву, якої від нас ніхто не шмагає, але ми все одно її віддамо…

СТАРА (ридаючи). Так, так, помремо в зеніті слави… щоб увійти в легенду… Принаймні нам залишиться наша вулиця…

СТАРИЙ (до Старої). О ти, моя вірна супутнице! Протягом століття ти неухильно вірила мені, ніколи не покидала, ніколи… Та сьогодні, леле, в цю останню мить нас безжально розлучає натовп…

Я бажав би однак,

Так, бажав би,

З'єднати наші кістки

Під однією шкірою,

В одній домовині

Нашої старої плоті,

Живити одних хробаків

І разом тліти…

СТАРА. Разом тліти…

СТАРИЙ. Жаль! Жаль!

СТАРА. Жаль! Жаль!

СТАРИЙ. Наші трупи впадуть далеко від інших, ми тлітимемо у водяній самотності… Не будемо ж нарікати…

СТАРА. Треба здійснити те, що має здійснитися!

СТАРИЙ. Нас не забудуть. Вічний Імператор згадуватиме нас завжди.

СТАРА (луною). Завжди.

СТАРИЙ. Ми залишимо по собі слід, бо ми ж люди, а не міста.

СТАРІ (разом). Нам залишиться наша вулиця!

СТАРИЙ. Об'єднаймося ж у часі й вічності, якщо вже ми не змогли об'єднатися в просторі так, як нас поєднувало лихо. Вмремо ж в одну мить… (До незворушного Промовця). Востаннє я довіряю тобі… розраховую на тебе… ти скажеш усе… передаси послання… (До Імператора.) Нехай пробачить мене ваша величність. Прощавайте! Прощавай, Семірамі.

СТАРА. Прощавайте! Прощавай, моє серденько!

СТАРИЙ. Хай живе Імператор!

Старий осипає невидимого Імператора конфетті й серпантином. Чути фанфари. Яскраве світло нагадує фейєрверк.

СТАРА. Хай живе Імператор!

Конфетті й серпантин падають на Імператора, потім на непорушного і незворушного Промовця, на порожні стільці.

СТАРИЙ (так само). Хай живе Імператор!

СТАРА (так само). Хай живе Імператор!

Старий і Стара одночасно кидаються кожен із свого вікна з криком: "Хай живе Імператор!" Раптова тиша. Немає більше фейєрверка. З двох боків сцени чути плескіт тіл, які впали у воду. Світло, що линуло з вікон і дверей, зникає, залишається тільки тьмяне освітлення, як на початку вистави. Чорні вікна широко відчинені, фіранки на них роздмухує вітер.

Промовець, який залишався незворушним під час сцени подвійного самогубства, через значний проміжок часу вирішує заговорити. Повернувшись обличчям до порожніх стільців, він видає звуки, з яких невидимий натовп розуміє, що Промовець — глухонімий. Він хрипить, стогне.

ПРОМОВЕЦЬ. Е-е-ммгу-гу-е-егю-гю-гюе.

Знесилений Промовець безпорадно опускає руки. Раптом його обличчя освітилося усмішкою, щось спало на думку — він повертається до чорної дошки, витягає з кишені крейду і пише великими літерами: АНГЕХЛБ, ННАА, ННМ, НВНВНВ.

Знову повертається до невидимих гостей на сцені, показує пальцем на те, що написав на дошці.

ПРОМОВЕЦЬ. Ммм, ге, гу, гю, мммм.

Невдоволений, різким рухом стирає написане, знову пише. Серед безладних написів можна розрізнити: ПРОЩАЙ, ПРОЩАЙ.

Промовець знову повертається до залу. Запитливо усміхається з таким виглядом, ніби йому вдалося щось сказати і його зрозуміли. Потім так само показує невидимому натовпі свої написи. Задоволений, урочистий, якийсь час він непорушно чекає. Оскільки сподіваної реакції немає, усмішка помалу зникає з його обличчя, він похмурніє. Чекає ще трохи, вклоняється з роздратуванням і спускається з підвищення. Хисткою ходою йде до великих дверей у глибині сцени. Перед тим як вийти, ще раз церемонно вітає ряди порожніх стільців, невидимого Імператора.

Тепер на порожній сцені лише стільці, підвищення, підлога, вкрита серпантином і конфетті. Двері вглибині широко відчинені в темряву. Вперше чути гомін невидимого натовпу — вибухи сміху, шепіт, іронічне кахикання. Спершу ледь чутний, поступово гомін зростає, потім поволі зменшується. Він має тривати досить довго, щоб публіка — справжня і уявна — добре закарбувала в пам'яті таке завершення вистави. Завіса падає дуже повільно.[4]

ЗАВІСА

Переклад: Оксана Коломієць та Лариса Шевченко, 1993, переклад українською мовою.

Примітки

1

"Ні", "так" повинні звучати ритмічно, повільне, щось на зразок речитативу; потім ритм прискорюється. Голови старих сонно похитуються у ритмі "так" і "ні".

2

Кількість принесених на сцену стільців дуже важлива — їх має бути принаймні сорок, якщо можливо, то й більше. Стільці з'являються дуже швидко, відчувається їх нагромадження. Сцена переповнена стільцями, натовпом присутніх відсутностей. Через такий шалений ритм бажано, щоб роль Старої виконувала молода актриса, яка б діяла відповідно до ситуації. Так було в Парижі, Лондоні, Нью-Йорку. Ці спритні дії повинні нагадувати цирк. Наприкінці цієї сцени стільці можуть з'явитися і в глибині декорацій. Щодо освітлення, то маленька кімната старих мусить мати такий вигляд, ніби вона стала величезною, як інтер'єр собору.

Репліки Старої, коли вона повторюватиме останні слова чоловіка, звучатимуть то як підсилена луна, то як речитатив чи ритмічні ридання.

З якогось моменту стільці вже не будуть уособлювати певний персонаж (Пані, Полковника, Красуню, Фотографа), а натовп людей, вони ніби гратимуть самі. Саме тому я настійно раджу режисерам, щоб під час надходження останніх стільців доведена до нестями Стара протягом хвилини приносила стільці мовчки. У цей час Старий на авансцені може вклонятись, як блазень, робити швидкі реверанси, вітаючи гостей.

Планувалося навіть ввести до вистави другу Стару, статурою схожу на Семірамі, яка приносила б стільці під час прискорення дії, входячи і виходячи зі спини. Семірамі в цей час мала виходити з протилежного боку сцени. Таким чином створювалось би враження появи Семірамі зі стільцями одночасно звідусіль. Певне враження тимчасовості виникатиме, коли здається, що Стара входить з одного боку і водночас виходить з іншого.

3

Слова Старого про батька, починаючи з: "…послухайте, величносте, я давно вже зробив відкриття", і до: "дружина замінила мені…" було виключено з вистави. Раджу і надалі їх виключати.

4

На виставі завіса падала під мукання німого Промовця. Чорної дошки на сцені не було.

1952 року, на першій виставі цієї п'єси, сценічної музики також не було. На виставі 1956 року виконувалася музика Моклера. Для вистави 1961 року П'єр Барбо створив кілька музичних фрагментів: для виходу Імператора (фанфари), для прискореної появи стільців і для фіналу, коли старі складають подяку. Музика ця сміховинно урочиста, нагадує музику ярмаркового свята. Вона повинна підкреслювати іронічну, гротескну і водночас драматичну гру обох акторів.