Стільці - Йонеско Ежен

Це дивовижна честь… я… я не чекав… однак… Одне слово, я надзвичайно пишаюсь тим, що приймаю у своїй домівці такого героя. (Тисне невидиму руку, яку йому простягає невидимий Полковник і церемонно вклоняється, потім випробовується.) Дозволю собі зізнатися без удаваної скромності, що я не вважаю себе не гідним вашого візиту! Пишаюсь — так… Не гідним — ні!

Стара з'являється із стільцем з правого боку.

СТАРА. О, яка гарна уніформа! Які нагороди! Хто це, моє серденько?

СТАРИЙ (до Старої). Хіба ти не бачиш, що це Полковник?

СТАРА (до Старого). А!

СТАРИЙ (до Старої). Порахуй галуни! (До Полковника.) Це моя дружина Семірамі. (До Старої.) Підійди, я тебе познайомлю з моїм Полковником. (Стара підходить, тягнучи в одній руці стілець. Робить реверанс, не випускаючи стільця.) Моя дружина. (До старої.) Полковник.

СТАРА. Дуже приємно, мій Полковнику. Ласкаво просимо. Ви — друг мого чоловіка, він маршал…

СТАРИЙ (невдоволено). Будинку, будинку…

СТАРА (невидимий Полковник цілує руку Старої. Це зрозуміло з руху, яким вона простягає руку для поцілунку. Від хвилювання Стара випускає стілець.) О! Він вихований… Одразу видно, що людина належить до вищого світу. (Знову бере стілець, звертається до Полковника.) Стілець для вас.

СТАРИЙ (до невидимого Полковника). Будьте ласкаві, ідіть за мною. (Всі прямують до авансцени, Стара тягне стілець.) Так, у нас хтось є. Очікується ще багато інших осіб!

Стара ставить стілець з правого боку.

СТАРА (до невидимого Полковника). Сідайте, прошу.

Старі знайомлять між собою двох невидимих осіб.

СТАРИЙ. Молода Пані, наш друг.

СТАРА. Дуже добрий друг…

СТАРИЙ (та сама гра). Полковник… видатний військовий.

СТАРА (показуючи стілець, щойно принесений для Полковника). Візьміть-бо стілець…

СТАРИЙ (до Старої). Ні, ти добре бачиш, що Полковник бажає сісти поряд Пані!

Полковник невидимо сідає на третій, починаючи з лівого боку сцени, стілець. Пані ніби сидить на другому стільці, між ними. відбувається нечутна розмова. Старі стоять позаду стільців — Старий ліворуч від Пані, Стара — Праворуч від Полковника.

СТАРА (дослухаючись до розмови гостей). О! Це занадто.

СТАРИЙ (так само). Можливо. (Поверх голів гостей старі жестами коментують розмову, яка, вочевидь, їх не задовольняє. Раптом.) Так, мій Полковнику, їх тут ще немає, зараз прийдуть. Промовець говоритиме замість мене, він пояснить сенс мого послання. Обережно, Полковнику, чоловік цієї Пані може з'явитися з хвилини на хвилину.

СТАРА (до Старого). Хто цей пан?

СТАРИЙ (до Старої). Я ж тобі казав, це Полковник.

Невидимо відбуваються непристойні речі.

СТАРА (до Старого). Я це знала.

СТАРИЙ. Тоді чому ти питаєш?

СТАРА. Щоб знати. Полковнику, не кидайте на підлогу недокурки.

СТАРИЙ (до Полковника). Я забув, мій Полковнику. Останню війну ви виграли чи програли?

СТАРА (до невидимої Пані). Не дозволяйте себе кривдити, моя крихітко!

СТАРИЙ. Подивіться на мене, подивіться на мене, невже я маю вигляд поганого солдата? Одного разу, мій Полковнику, в одній баталії…

СТАРА. Він перебільшує! Це непристойно! (Тягне Полковника за невидимий рукав.) Послухайте його! Не дозволяйте себе ошукати, моє серденько!

СТАРИЙ (швидко продовжуючи). Я сам убив двісті дев'ять, їх так називали тому, що вони дуже високо стрибали, щоб утекти, однак вони менш численні, ніж мухи, авжеж, воно не настільки цікаво… Полковнику, завдяки твердості свого характеру я їх… О! Прошу, прошу.

СТАРА (до Полковника). Мій чоловік ніколи не бреше — так, ми літні люди, але нас шанують.

СТАРИЙ (різко, до Полковника). Крім іншого, герой також має бути ввічливим, якщо хоче бути справжнім героєм.

СТАРА (до Полковника). Я давно вже вас знаю. І в гадці не мала, що ви здатні на таке. (Звертається до Пані. Водночас чути плескіт човнів.) І в гадці не мала, що ви здатні на таке. У нас своя гідність і самолюбство.

СТАРИЙ (тремтячим голосом). Я ще здатний носити зброю. (Дзвінок.) Пробачте, піду відчиню. (Робить незграбний рух, стілець невидимої Пані перекидається.) О! Даруйте.

СТАРА (кидаючись стрімголов). Ви не забилися? (Старі допомагають невидимій Пані підвестися.) Ви забруднилися, скрізь пилюка.

Стара допомагає невидимій Пані струсити пилюку. Знову дзвінок.

СТАРИЙ. Пробачте, пробачте. (До Старої.) Іди по стілець.

СТАРА (до обох невидимих). Даруйте, ми на хвилинку.

Тоді як Старий іде відчиняти двері номер три, Стара виходить по стілець у двері номер п'ять і повернеться крізь двері номер вісім.

СТАРИЙ (прямуючи до дверей). Він хотів довести мене до нестями. Я майже розгнівався. (Відчиняє двері.) О! Це ви, мадам? Очам не вірю, однак… Я зовсім не сподівався… Справді, це… О! Мадам, мадам… Я багато думав про вас протягом усього життя, все життя, мадам, вас називали "красунею"… Це ваш чоловік… Безперечно, мені сказали про це… Ви зовсім не змінилися… О! Так, так, ваш ніс видовжився і набряк… Я не завважив цього запертого погляду, але зараз бачу… страшенно видовжився… О! Яка шкода! Втім, це не навмисне… Як це сталося? Поволі… Пробачте мені, месьє, любий друже, дозвольте називати вас любим другом, я знав вашу дружину задовго до вас… вона була така сама, але із зовсім іншим носом… я вас вітаю, месьє, ви маєте вигляд людини, яка дуже себе любить. (Стара із стільцем з'являється із дверей номер вісім.) Семірамі, ось іще двоє, потрібен стілець… (Стара ставить стілець за чотирма іншими стільцями і виходить у двері номер вісім, щоб за кілька хвилин повернутися з дверей номер п'ять з іншим стільцем, який вона поставить поряд із попередніми. У цей час Старий із двома гостями підійде до неї.) Підходьте, підходьте, нас уже багато, зараз вас познайомлю… О! Красуня, Красуня, мадемуазель Красуня — так вас називали… ви згорбилися удвічі… О! Месьє, вона все ще гарна, під окулярами сховані її красиві очі. Її волосся геть сиве, та під сивиною є чорне, голубе, я певен… підходьте, підходьте… Що це, месьє? Подарунок для моєї дружини? (До старої, яка щойно ввійшла із стільцем.) Семірамі, це Красуня, ти знаєш, Красуня… (До Полковника і невидимої Пані.) Це мадемуазель, пробачте, мадам Красуня… не смійтеся… І її чоловік. (До Старої.) Подруга дитинства, я тобі багато про неї розповідав… І її чоловік… (Знову до Полковника і першої невидимої Пані.) І її чоловік…

СТАРА (робить реверанс). Їй-Богу, він добре зображує. Має красиву ходу. Добридень, мадам, добридень, месьє. (Вказує новоприбулим на двох інших невидимих осіб.) Друзі, так…

СТАРИЙ (до Старої). Він приніс тобі подарунок.

Стара бере подарунок.

СТАРА. Це квітка, месьє? Чи колиска? Яблуня? Крук?

СТАРИЙ (до Старої). Та ні, ти ж добре бачиш, що це картина!

СТАРА. О! Як гарно, дякую, месьє… (До першої невидимої Пані.) Подивіться, моя люба подруго, якщо бажаєте.

СТАРИЙ (до невидимого Полковника). Подивіться, якщо бажаєте.

СТАРА (до чоловіка Красуні). Лікарю, лікарю, мене часто нудить, у мене буває відрижка, нудота, в мене мерзнуть очі, мерзнуть пальці, я страждаю на ревматизм, печінку, лікарю, лікарю!..

СТАРИЙ (до Старої). Цей пан не лікар, він фотограф.

СТАРА (до першої Пані). Якщо ви вже надивилися на неї, можете її повісити. (До Старого.) Це не має жодного значення, він все одно чарівний, він блискучий. (До Фотографа.) Я не хотіла вам казати компліментів…

У цей час Старий і Стара мають стояти за стільцями, спинами одне до одного, зовсім близько. Вони розмовляють — Старий із Красунею, Стара з Фотографом. Час від часу звертаються і до двох перших гостей.

СТАРИЙ (до Красуні). Я дуже схвильований… Проте ви лишилися тією ж… Я вас кохав сто років тому… Ви так змінилися… Ви зовсім не змінилися… Я вас любив… Я вас люблю…

СТАРА (до Фотографа). О месьє, месьє, месьє…

СТАРИЙ (до Полковника). Щодо цього я згоден з вами.

СТАРА (до Фотографа). О, справді, месьє, справді… (До першої Пані.) Дякую, що ви її повісили… Даруйте, якщо потурбувала.

Освітлення побільшало. Воно стає дедалі яскравішим з появою нових гостей.

СТАРИЙ (до Красуні, майже скиглячи). Гай-гай, де торішній сніг?

СТАРА (до Фотографа). О! Месьє, месьє… О месьє…

СТАРИЙ (показуючи Красуні пальцем на першу Пані). Це молода подружка… Вона дуже лагідна.

СТАРА (показуючи Фотографу пальцем на Полковника). Це державний Полковник верхи на коні… товариш мого чоловіка… нижчий за чином, мій чоловік — маршал…

СТАРИЙ (до Красуні). Ваші вуха не завжди були такі загострені. Ви пам'ятаєте, моя Красуне?

СТАРА (манірна, кумедна — до Фотографа. У цій сцені стає все більш гротескною — демонструватиме грубі червоні панчохи, підніматиме численні спідниці так, що видно білизну в дірках, оголюватиме старі груди. Відкинута назад голова, руки на стегнах, на вустах еротичні скрики. Широко розставивши ноги, вона сміятиметься, як повія. Така невластива Старій поведінка повинна розкрити її приховану сутність. Урветься вона так само несподівано, як і почалася). Це вже не для мого віку… Ви вважаєте?

СТАРИЙ (до Красуні, дуже романтично). В наш час Місяць був живою зіркою… Так, так, коли б ми наважилися, то були б дітьми. Чи не бажали б ви наздогнати втрачений час? Чи можливо ще це для нас? Чи можливо? Ні, ні, вже не можемо. Час проминув швидко, наче поїзд. Він проклав рейки на шкірі. Ви вважаєте, що пластична хірургія може зробити диво? (До Полковника.) Я військовий, ви — теж, військові ж бо завжди молоді… Маршали — ті ж самі боги… (До Красуні.) Так мало статися… Гай-гай, ми все втратили. Ми могли бути такі щасливі, я вам кажу, ми могли, ми могли… Можливо, квіти ростуть під снігом!

СТАРА (до Фотографа). Підлесник! Крутій! Я здаюсь молодшою від свого віку? Ви пустунчик! Ви хвилюєте мене.

СТАРИЙ (до Красуні). Хочете бути моєю Ізольдою, а я щоб був вашим Трістаном? Краса в серцях… Ви розумієте?.. Ми розділили б на двох радість, красу, вічність… Чому ми не наважилися? Недостатньо бажали цього… Ми все втратили… втратили… втратили.

СТАРА (до Фотографа). О, ні, ні! О-ля-ля, ви примушуєте мене тремтіти. Ви теж залоскотаний? Боїтесь лоскоту чи лоскотунчик? Мені трохи соромно… (Сміється.) Подобається вам моя нижня спідниця?

СТАРИЙ (до Красуні). Злиденне життя швейцара!

СТАРА (повертає голову до першої невидимої Пані). Щоб приготувати крепдешин? Яйце бика, годинка молока та сік шлунковий. (До Фотографа.) У вас такі спритні пальці… одна-а-ак!

СТАРИЙ (до Красуні).