Стільці - Йонеско Ежен
Ваш найвідданіший слуга, величносте!
СТАРИЙ. Ваш слуга, ваш раб, ваш пес, ау, ау, ваш пес, величносте…
СТАРА (голосно виє по-собачому). У… у… у…
СТАРИЙ (заламуючи руки). Чи ви бачите мене? Відповідайте ж, сір! Ах, я вас бачу, я щойно побачив найясніше обличчя вашої величності… ваше божественне чоло… Так, я його помітив, незважаючи на ширму придворних…
СТАРА. Незважаючи на придворних, ми тут, величносте.
СТАРИЙ. Величносте! Величносте! Не дозволяйте, панове, його величності стояти… Бачите, моя величносте, я справді єдиний, хто піклується про вас, про ваше здоров'я, я найвідданіший серед ваших підданих!
СТАРА (луною). Найвідданіші піддані вашої величності!
СТАРИЙ. Дозвольте ж пройти, панове… як же мені прокласти дорогу в цьому натовпі… я маю смиренно вклонитися його величності Імператорові… Дозвольте ж пройти…
СТАРА (луною). Дозвольте йому пройти… дозвольте йому пройти… йти…
СТАРИЙ. Дозвольте мені пройти, дозвольте ж мені пройти. (У відчаї.) О! Чи я дійду коли-небудь до нього?
СТАРА (луною). До нього… до нього…
СТАРИЙ. А проте моє серце і все моє єство біля його ніг. Натовп придворних оточує його… О, о, вони хочуть мені перешкодити дійти до нього! Вони, звичайно, бояться, що… О, я чую, чую! Придворні інтриги, я знаю… Мене хочуть розлучити з вашою величністю!
СТАРА. Заспокойся, моє серденько… Його величність бачить тебе, дивиться на тебе… Його величність підморгнув мені… Його величність з нами!
СТАРИЙ. Імператорові потрібне найкраще місце, біля підвищення… Він має чути все, що скаже Промовець!
СТАРА (ставши на табуреті навшпиньки, задерши підборіддя якомога вище, щоб краще бачити). Нарешті Імператором зайнялися.
СТАРИЙ. Хай благословиться небо. (До Імператора.) Сір, ваша величність може мені довіритися. Біля вашої величності мій друг і представник. (Стоїть навшпиньках на табуреті.) Панове, пані, панянки, дітки мої, я вас благаю…
СТАРА (луною) …гаю…гаю…
СТАРИЙ. Я хотів би побачити… відійдіть… я хотів би… небесний погляд… шановане обличчя, корону, ореол його величності… Сір, звольте звернути ваше видатне обличчя в мій бік, до вашого покірного слуги… такого смиренного… О, цього разу я добре бачу… я бачу…
СТАРА (луною). Цього разу він бачить… він бачить… ачить…
СТАРИЙ. Радість переповнює мене… я не маю слів, щоб висловити безмірність моєї вдячності… в моєму скромному помешканні… О величносте! О сонце! Тут, тут, у цьому помешканні, де я, щоправда, є маршалом… та в ієрархії вашої армії я всього лише сержант…
СТАРА (луною). Маршал-сержант…
СТАРИЙ. Я пишаюсь… пишаюсь і водночас смиренно схиляю голову… так і має бути… на жаль… Звичайно, я маршал, я міг би бути при імператорському дворі, тут же я наглядаю лише за маленьким двором… величносте, я… величносте, мені важко висловлюватись… Я міг би мати багато речей, чимало коштовностей, якби знав, якби бажав… якби я… якби ми… Величносте, пробачте моє хвилювання…
СТАРА. До третьої особи!
СТАРИЙ. Нехай ваша величність зволить мене пробачити! Отже, ви прийшли… ми вже не сподівалися… нас могло тут не бути… О, рятівниче, в житті мене було принижено…
СТАРА (ридаючи, луною) …нижено…нижено.
СТАРИЙ. Я багато страждав у житті… Я міг би кимось стати, якби був упевнений у підтримці вашої величності… я не мав жодної підтримки… якби ви не прийшли, було б уже пізно… ви, сір, мій останній притулок…
СТАРА (луною). Останній притулок… сір… танній притулок… притулок…
СТАРИЙ. Я зробив нещасними своїх друзів, усіх, хто мені допомагав… Блискавка била руку, що простягалася до мене…
СТАРА (луною). Руку, що простягалася… тягалася… алася…
СТАРИЙ. Завжди були всі підстави мене ненавидіти і жодних — любити…
СТАРА. Це неправда, моє серденько, це неправда. Я ж бо люблю тебе, я твоя матуся…
СТАРИЙ. Усіх моїх ворогів винагороджено, а мої друзі зрадили мене.
СТАРА (луною). Друзі… зрадили… зрадили…
СТАРИЙ. Мені робили багато лиха. Мене переслідували. Якщо я й скаржився, то саме на тих, хто завжди вважався правим. Часом я намагався помститися… але я ніколи не міг… ніколи не міг помститися… був занадто жалісний… не хотів бити лежачого ворога, я завжди був надто добрий.
СТАРА (луною). Він був надто добрий, добрий, добрий, добрий.
СТАРИЙ. Саме жалісність мене й занапастила…
СТАРА (луною). Моя жалісність… жалісність… жалісність…
СТАРИЙ. Але вони не мали жалю. Вони кололи мене шпильками, били дрючками, ножами, гарматами, трощили мені кістки…
СТАРА (луною). Кістки… кістки… кістки…
СТАРИЙ. Мене позбавляли посад, обкрадали, вбивали… Я був вмістилищем лиха, громовідводом катастроф…
СТАРА (луною). Громовідводом катастроф… громовідводом…
СТАРИЙ. Щоб забути, величносте, я вирішив займатися спортом… альпінізмом… мене тягли за ноги, щоб я посковзнувся… я хотів піднятися сходами, мені зіпсували сходинки… я провалився… Я бажав мандрувати, мені відмовляли в паспорті… Я думав був перейти річку, мені відрізали мости…
СТАРА (луною). Відрізали мости.
СТАРИЙ. Я хотів перетнути Піренеї, вже не було більше Піренеїв.
СТАРА (луною). Більше Піренеїв… Він міг би бути, величносте, як і багато хто, першим над редакторами, першим над акторами, першим над лікарями, величносте, першим над королями…
СТАРИЙ. З іншого боку, мене ніколи не брали до уваги… ніколи не надсилали запрошень… Але я, слухайте, що я вам скажу, я сам-один міг би врятувати людство, та ще й досить хворе людство. Ваша величність усвідомлює собі… я принаймні міг порятувати вас від болю, який мучить вас останні чверть століття, якби мав можливість передати своє послання. Я не втрачаю надії врятувати вас, час ще є, я маю план… на жаль, мені тяжко висловлюватись…
СТАРА (поверх невидимих голів). Промовець буде тут, він говоритиме за тебе. Його величність тут… Тобі нема чого хвилюватись, тебе слухатимуть, усе змінилося, ти маєш усі козирі.
СТАРИЙ. Нехай ваша величність мені пробачить… Вам вистачає турбот… Мене було принижено… Відійдіть же трохи, панове, не заступайте мені ніс його величності, я хочу бачити, як сяють діаманти на імператорській короні… Ваша величність поблажливо поставилася до моєї вбогої персони, тому зволила зідвідати моє скромне помешкання. Яке надзвичайне відшкодування! Величносте, якщо фізично я стаю навшпиньки, то це не через пиху, а щоб споглядати вас! Подумки ж я припадаю до ваших ніг!
СТАРА (ридаючи). До ваших ніг, сір, ми припадаємо до ваших ніг, до ваших ніг, до самісіньких пальців…
СТАРИЙ. У мене короста. Мій шеф виставив мене за двері, бо я не робив реверанси його малюку і його коневі. Мені дали коліном під зад, утім, сір, це не має жодного значення… тому що… сір… величносте… подивіться… я тут… тут…
СТАРА (луною). Тут… тут… тут… тут… тут…
СТАРИЙ. Тому що ваша величність тут… ваша величність візьме до уваги моє послання… Промовець уже мав би бути… Він примушує його величність чекати…
СТАРА. Нехай його величність пробачить Промовця. Він має прийти. Він буде тут за хвилину. Нам телефонували.
СТАРИЙ. Його величність такий добрий. Його величність не піде отак, нічого не послухавши, нічого не почувши.
СТАРА (луною). Нічого не почувши, нічого не почувши, нічого не послухавши…
СТАРИЙ. Саме він промовлятиме від мого імені… Щодо мене, то я не можу… У мене немає таланту… він же має всі папери, всі документи…
СТАРА. Трохи терпіння, сір, благаю вас, він повинен прийти. Він має прийти за хвилину.
СТАРИЙ (побоюється, що Імператор може втратити терпіння). Послухайте, величносте, я давно вже зробив відкриття… мені було сорок років… кажу це також і для вас, панове… Одного разу, як звичайно, після вечері, перед тим як лягти спати, я сів на коліна своєму батькові… мої вуса були значно довші й колючіші, ніж його… мої груди волохатіші… моє волосся вже сивіло, його залишалося ще темним… До нього завітали гості, великі люди, які зайшлися сміхом, сміхом…
СТАРА (луною). Сміхом, сміхом…
СТАРИЙ. Я не жартую, сказав я їм, я дуже люблю свого тата. Мені відповіли: вже північ, хлопчаки не лягають так пізно. Коли ж ви не йдете люлі-люлі, то ви, отже, уже не хлопчина. Втім, я їм не повірив би, якби вони не зверталися до мене на "ви".
СТАРА (луною). Ви…
СТАРИЙ. Замість… "ти"…
СТАРА (луною). Ти…
СТАРИЙ. Втім, я гадав, що я іще неодружений. Отже, ще дитина. Тієї ж миті мене одружили лише для того, щоб довести протилежне… На щастя, дружина замінила мені батька і матір[3]…
СТАРА. Промовець повинен прийти, величносте.
СТАРИЙ. Промовець прийде.
СТАРА. Він прийде.
СТАРИЙ. Він прийде.
СТАРА. Він прийде.
СТАРИЙ. Він прийде.
СТАРА. Він прийде.
СТАРИЙ. Він прийде, він прийде.
СТАРА. Він прийде, він прийде.
СТАРИЙ. Прийде.
СТАРА. Іде.
СТАРИЙ. Він іде.
СТАРА. Він іде, він тут.
СТАРИЙ. Він іде, він тут.
СТАРА. Він іде, він тут.
СТАРІ (разом). Він тут.
СТАРА. Ось він!
Мовчання. Приголомшені старі зосереджено дивляться на двері номер п'ять. Напружена сцена триває досить довго, приблизно півхвилини. Нечутно, дуже повільно двері широко розчиняються. З'являється Промовець. Це — реальний персонаж, тип художника або поета минулого століття. Крислатий чорний капелюх, бант на шиї, вуса і борідка — вигляд досить богемний, самовдоволений. Якщо невидимі персонажі повинні бути якомога реальніші, то Промовець має здаватися ірреальним. Ідучи вздовж стіни праворуч, він ніби потихеньку скрадається в глиб сцени напроти великих дверей, не повертаючи голови. Проходить повз Стару так, ніби не помічає її навіть тоді, коли Стара доторкнеться до нього рукою, щоб упевнитись, що він справді існує.
СТАРА. Ось він!
СТАРИЙ. Ось він!
СТАРА (слідкуючи за ним поглядом). Безперечно, це саме він, він існує. Во плоті й крові.
СТАРИЙ (слідкуючи за ним поглядом). Він існує. Це саме він. Це не сон!
СТАРА. Це не сон, я ж тобі казала!
Старий схрещує руки, піднімає до неба очі — мовчки радіє. Промовець, дійшовши до середини сцени, знімає капелюха, мовчки вклоняється, по-мушкетерському і дещо автоматично вітає невидимого Імператора.
СТАРИЙ. Величносте… рекомендую вам Промовця…
СТАРА. Це він!
Промовець надягає капелюха і піднімається на підвищення, звідки озирає стільці, невидиму публіку.
Завмирає в урочистій позі.
СТАРИЙ (до невидимої публіки). Ви можете попросити в нього автограф. (Мовчки, автоматично, Промовець роздає численні автографи. Старий у цей час знову підводить очі до неба, радіючи.) Жодна людина не може сподіватися більшого за життя…
СТАРА (луною).
