Втрачені ілюзії - Бальзак Оноре де

І справді, ми прилаштували аж півсотні примір— пиків.

— Моя угода з Етьєном "Пусто готова до підпису? Обидва примірники? — запитав Фіно у свого дядька.

— Готова, — відповів той.

— Угоду, яку я підпишу з паном де Рюбампре, познач учорашнім днем, ми поставимо Лусто перед фактом.

Фіпо приязно взяв свого нового працівника під руку, що вельми сподобалося поетові, й повів його вгору по сходах, кажучи:

— Тепер ваше становище тут міцне. Я сам познайомлю вас із моїми працівниками. А ввечері Лусто відрекомендує вас у театрах. Він тепер керуватиме моєю газетою, і ви в ній зможете заробляти по півтори сотні франків на місяць — отож намагайтеся жити з ним у злагоді. Цей шахрай, звісно, буде невдоволений, що своєю угодою з вами я зв’язав йому руки, але у вас талант, і я не хочу, щоб ви залежали від примхи головного редактора. Між нами кажучи, ви можете приносити мені до двох аркушів на місяць для мого тижневика, і я пла— титиму вам за них двісті франків. Але про цю домовленість не розповідайте нікому, інакше я стану жертвою помсти котрогось із шанолюбів, роздратованих швидким успіхом новачка. Із деох ваших аркушів робіть чотири статті, дві підписуйте своїм прізвищем, а дві — псевдонімом, щоб не складалося враження, ніби ви відбираєте хліб у інших. Своє становище ви завдячуєте Блонде й Віньйонові, від них залежить ваше майбутнє. Тож будьте обачні. Найдужче остерігайтеся друзів. Щодо нас двох, то ми завжди порозуміємося. Прислужіться мені, і я прислужуся вам. Ще франків сорок ви виторгуєте за ложі й квитки і франків на шістдесят збуватимете книжок. Разом з редакційними заробітками це складе чотири з половиною сотні місячно. Діючи з розумом, ви матимете ще франків двісті від книготорговців — вони пла— титимуть вам за статті й проспекти. Отже, ми з вами заодно, так? Я можу на вас покластися?

Люсьєн потис Фіпо руку, майже очманілий від радості.

— Не показуйте, що ми з вами домовилися, — прошепотів Фіно йому па вухо, штовхаючи двері до мансарди, яка була на шостому поверсі, в кінці довгого коридора.

Там Люсьєн побачив Лусто, Фелісьєна Верну, Гектора Мерлена та ще двох газетярів, яких він не знав. Вони сиділи на стільцях або в кріслах навколо накритого зеленим сукном стола, курячи та сміючись. У каміні палахкотіло жарке полум’я. Стіл був завалений паперами, на ньому стояла справжня чорнильниця, повна чорнила, і лежалп досить погані пера, якими працівники газети, проте, обходились. Журналіст-новачок відразу збагнув, що саме тут створюється газета.

— Панове, — сказав Фіно, — я зібрав вас тут для важливого повідомлення. Річ у тім, що я змушений покинути нашу газету, й від сьогодні мене заступить наш любий Лусто — він і буде тепер тут головним редактором. Хоч мої погляди неминуче мають змінитися, щоб я міг керувати журналом, призначення якого вам добре відоме, але мої переконапня лишаються ті самі, й ми з вами будемо друзями, як і раніш. Можете в усьому покладатись па мене, а я покладатпмуся на вас. Обставини змінюються, принципи зостаються непорушні. Принципи — це вісь, на якій обертається стрілка політичного барометра.

Газетярі дружно засміялися.

— Від кого ти набрався цієї мудрості? — запитав Лусто.

— Від Блонде, — відповів Фіно.

— Вітер і дощ, бурю й погожі дні — усе ми здолаємо равом, — заявив Мерлеп.

— Ет, не будемо вдаватися в метафори, — сказав Фі— по. Приносьте свої статті у мій тижневик, і ви переконаєтеся, що я той самий Фіно. Це ваш новий колега, — сказав він, рекомендуючи товариству Люсьєна. — Я склав із ним угоду, Лусто.

Кожен привітав Фіно з підвищенням та з блискучими перспективами.

— Тепер ти осідлав і нас, і інших, — сказав йому газетяр, незнайомий Люсьєпові. — Ти став дволиким Яну— сом...

— Нехай дволиким, аби не безликим, — сказав Верну.

— Ти дозволяєш нам цькувати нашу дичину?

— Скільки заманеться! — відповів Фіно.

— Звісно, що відступати газета не може, — сказав Лусто. — Пан Шатле у великому гніві, й ми ще тиждень не дамо йому спокою.

— А що сталося? — запитав ЛЮСЬЄІІ.

— Віп прийшов вимагати пояснень, — мовив Верну. — колишній чепурун часів Імперії наскочив на дядечка ?КірУД°" і Т0ІЇ спокійнісінько сказав йому, що автор статті — Філіпп Брідо, а Філіпп запропонував баронові призначити час зустрічі і вид зброї. На тому все й скінчилося. В завтрашньому номері ми хочемо вибачитися перед бароном. Кожна фраза буде як удар кинджалом.

— Жигайте його якнайдошкульніше, і тоді він прибіжить до мене, — сказав Фіно. — Я пообіцяю приборкати вас, удавши, ніби роблю йому послугу. Він близький до міністерства, і завдяки йому ми відхопимо собі якийсь шмат — місце позаштатного вчителя або патент на тютюнову крамничку. Нам пощастило, що ми допекли його до живого. А хто з вас хоче написати для мого нового журналу змістовну статтю про творчість Натана?

— Доручіть це Люсьєнові,— сказав Лусто.— Гектор і Верну напишуть статті для своїх газет.

— До нобачення, панове! Зустрінемося з вами у Бар— бена, — сказав Фіно, засміявшись.

Люсьєн вислухав поздоровлення у зв’язку з тим, що його прийнято до грізної когорти газетярів, і Лусто рекомендував новачка як людину, що на неї можна покластися.

— Люсьєн запрошує нас усіх, панове, на вечерю до своєї коханки, прекрасної Коралі.

— Коралі переходить у Жімназ, — сказав Люсьєн Етьєпові.

— Справді? Тоді, панове, ми підтримаємо Коралі, згода? У всіх своїх газетах кількома рядками повідомте про її ангажемент і наголосіть на її талант. Похваліть дирекцію Жімназ за відчуття прекрасного і тонкий— смак. А може, наділимо її й розумом?

— Розумом ми її наділили,— мовив Мерлен.— Фре— дерік разом із Скрібом написали для Жімназ п’єсу.

— У такому разі директор Жімназ найпередбачливі— ший і найпроникливіший з усіх гендлярів,— заявив Верну.

— До речі! Не пишіть статей про Натанову книжку, поки ми не домовимося, зараз я вам скажу про що, — мовив Лусто. — Ми повинні допомогти нашому новому товаришеві. Люсьєн має дві книжки, які треба десь прилаштувати, — збірку сонетів і роман. Присягаюся своїм пером журналіста, за три місяці ми з нього зробимо великого поета! "Стокротками" ми скористаємося, щоб принизити романтичну поезію — всі оті "Оди", "Балади" та "Споглядання".

— Ну й сміхота буде, якщо сонети негодящі, — сказав Верну. — Якої ви думки про свої сонети, Люсьєне?

— Авжеж, як вопи вам здаються? — підхопив один із пезнайомців.

— Панове, сонети в нього прегарні, — сказав "Пусто. — Слово честі.

— От і гаразд, — мовив Верну. — Значить, я* поб’ю НИМИ отих поетів вівтаря, вони обридли мені.

— Якщо Доріа сьогодні ж увечері не візьме "Стокроток", ми запустимо статтю за статтею проти Натана.

— А Натан, що скаже на це Натап? — вигукнув Люсьєп.

Усі п’ятеро газетярів мало животи не надірвали 80 сміху.

— Він буде в захваті, — сказав Верну. — Ось побачите, як ми все владнаємо.

— Отже, ви наш? — запитав одии з газетярів, якого Люсьєн не знав.

— Звісно, Фредеріку, ми тут не жартуємо. Ось так, Люсьєпе, — звернувся Етьєн до новонаверненого. — Бачиш, як ми дружно виступаємо за тебе? І ти теж не ухилишся при нагоді. Ми всі любимо Натана, а збираємося напасти на нього. Ну годі про це, давайте-но поділимо "імперію Александра". Фредеріку, хочеш Французький театр та Одеон?

—— Якщо піхто не заперечує,— сказав Фредерік.

Усі на зпак згоди схилили голови, проте Люсьєп помітив, як у декого в очах блиснула заздрість.

— Собі я залишаю Оперу, Італійців та Комічпу оперу, — сказав Верну.

— Хай буде так. Гектор візьме театри водевілів, — мовив Лусто.

— А як же я? Залишуся без театрів? — вигукнув другий із журналістів, яких Люсьєн не знав.

— Гаразд, Гектор відступить тобі Вар’єте, а Люсьєн — Порт-Сеп-Мартен, — сказав Лусто. — Віддай йому Порт— Сен-Мартен, він без тями від Фанні Бопре, — звернувся він до Люсьєна. — Натомість ти одержиш цирк Олімпіо. Собі я візьму Бобіно, Фюнамбюль і пані Сакі... А зараз подумаймо про завтрашній номер газети. Ми щось маємо?

— Нічого.

— Зовсім нічого?

— НічогоІ

— Панове, сяйніть талантами заради мого першого номера! Барона Шатле та його чаплі не вистачить на

гИг^1 Состеи-Демосфен уже навряд чи кого насмішить, — сказав Верну.— Всі накинулися на цю тему.

Счі__ Так, нам потрібні нові мерці! — сказав Фредерік.

Цапове, а може, візьмімося за доброчесних мужів із табору правих? Повідомимо, наприклад, що в пана Бональда тхне від ніг? — вигукнув Лусто.

— А що, як розпочати серію нарисів про знаменитих ораторів — прихильників уряду? — запропонував Гектор Мерлен.

— Розпочинай, друже, — сказав Лусто. — Вони з твоєї партії, ти їх знаєш і, може, в такий спосіб задовольниш яку-небудь міжусобну ненависть. Перемий кісточки Беньйо, Сірієсові де Мерінаку та іншим. Приготуй наперед зразу кілька статей, тоді ми не так потерпатимемо через нестачу матеріалу.

— Чи не вигадати, ніби хтось комусь відмовив у похованні за обставин, які побільшують провину? — сказав Гектор.

— Ні, ми не будемо наслідувати великі конституційні газети, чиї папки з фейлетонами про священнослужителів напхом напхані крячками,— заявив Верну.

— Крячками? — здивовано перепитав Люсьєн.

— Ми називаємо "крячкою" випадок цілком імовірний, але вигаданий з метою пожвавити відділ "Паризькі новини", коли справжніх новин'бракує, — пояснив йому Гектор. — "Крячка" — це винахід Франкліна, який, крім того, винайшов громовідвід і республіку. Той журналіст так заморочив енциклопедистів своїми, заморськими "крячками", що дві з них Реналь подає у своїй "Філософічній історії Індії" як достеменні факти.

Я про це не знав, — сказав Верну. — А що то за "крячки"?

— Історія про англійця, який продав свою рятівницю— иегритянку, спершу зробивши її матір’ю, щоб виторгувати за неї більше грошей. І блискуча захисна промова

сУДі однієї вагітної дівчини, яка нібито виграла свою управу. Коли Франклін приїхав до Парижа, він відвідав

еккера й зізнався в історії з "крячками", на превели— 'е збентеження французьких філософів. Ось так Новий

віт аж двічі піддурив Світ Старий!

— Газета вважає за правду все ймовірне,— докинув

усто. —. Ми виходимо з цієї відправної точки.

— З цього ж таки виходить і карне судочинство, — сказав Верну.

— Отже, до вечора, — мовив Мерлен. — Зустрічаємось

о дев’ятій, тут.

Усі встали, обмінялись потисками рук, і нарада закінчилась у атмосфері щирої приязні.

— Чим ти причарував Фіно? — запитав Етьєн у Люсь— єна, коли вони спускалися сходами.