Тихий Дін. Книга третя - Шолохов Михайло
Мамуня забоялись ночувати з нею в одній хаті, пішли до сусідів, а Дарка звідкись явилась п'яна... П'яніш від грязі прийшла. Зараз спить ...
— Де?
— В коморі.
Григорій увійшов до комори, гіавстіж розчинив двері* Дарка, безстидно заголивши поділ, спала долі. Тонкі руки її були розкинуті, права щока блищала, густо змочена слиною, з роззявленого рота гостро тхнуло самагонним перегаром. Вона лежала, незручно підвернувши голову, лівою щокою притисшись до підлоги, бурхливо й тяжко дихаючи.
Ніколи ще Григорій не зазнавав такого лютого бажання рубанути. Кілька секунд він стояв над Даркою, стогнучи й розхитуючись, міцно зціпивши зуби, з почуттям непереможної огиди й гидливості розглядаючи це леясаче тіло. Потім ступнув, наступив кованим каблуком свого чобота на обличчя Дарки, що чорніло півдужжям високих брів, наліг усідю сво§ю ногою на каблук і, відчуваючи, як під-його ногою хрустить перенісся, повзе кудись щока, ви-хрипів:
— Ггга-дю-ка!
Дарка хрипко застогнала, щось п'яно бурмочучи, а Григорій вхопився руками за голову і, гуркочучи по приступках піхвами, вибіг у двір.
Ці§ї ж ночі, не побачивши матір, він поїхав на фронт.
ШІ
8 і 9 Червоні армії, що не змогли до початку весняної повені зломити опір частин Дінеької армії й просунутись за Дінець, все ще намагались на окремих дільницях переходити в наступ. Спроби ці здебільшого кінчались невдачею. Ініціатива переходила до рук дінського командування.
До середини травня на Південному фронті все ще не було помітних перемін. Але незабаром вони повинні були статися. За планом, розробленим ще колишнім командувачем Дінеької армії генералом Денісовим і його начштабу генералом Поляковим у районі станції Кам'янської та Усть-Білокалитвенської закінчувалось зосередження частин так званої ударної групи. На цю ділянку фронту були стягнуті найкращі сили з вимуштруваних кадрів молодої армії, випробувані низівські полки: Гундорівський,
Георгіївський і інші. За грубим підрахунком, сйлй цієї ударної групи складалися з шістнадцяти тисяч багнетів та шабель при двадцяти чотирьох гарматах та сто п'ятдесяти кулеметах.
За думкою генерала Полякова, група разом з частинами генерала Фіцхелаурова повинна була вдарити в напрямку слободи Макіївки, збити 12 червону дивізію, і діючи у фланг і тил 13 та уральській дивізіям, прорватися па територію Верхньодінського округу, щоб з'єднатися з повстанською армією, а потім уже йти до Хоперського округу "оздоровлювати" захворілих більшовизмом козаків.
Коло Дінця велась інтенсивна підготовка до наступу, до прориву. Командування ударною групою доручено було генералові Секретову. Успіх починав явно хилитись на бік Дінської армії. Новий командувач цієї армії, генерал Сидорін, що заступив ставленика Краснова — генерала Денісова, що пішов у відставку, так само, як і новообраний військовий наказний отаман генерал Афрікан Ногайський, були союзницької орієнтації. Вкупі з представниками англійської та французької військових місій уже розроблялись широкі плани походу на Москву, звільнення всієї території Росії від більшовиків.
До портів чорноморського узбережжя прибували транс-порти із зброєю. Океанські пароплави привозили не тільки англійські й французькі аероплани, танки, гармати, кулемети, гвинтівки, але й запряжних мулів, і знецінені миром З Німеччиною харчі, і обмундирування. Паки англійських темнозелених бриджів і френчів — з викарбованим на мідних гудзиках здибленим британським левом—заповнили новоросійські пакгаузи. Склади ломились від американської муки, цукру, шоколаду, вин. Капіталістична Европа, налякана упертою живучістю більшовиків, щедро слала на південь Росії набої й патрони, ті самі набої й патрони, які союзницькі війська не встигли розстріляти на німців. Міжнародна реакція йшла душити Радянську Росію, що стікала кров'ю... Англійські й французькі офіцери — інструктори,
що прибули на Дін і Кубань вчити козацьких офіцерів та офіцерів Добровольчої армії вміння водити танки, стріляти З англійських гармат, вже наперед смакували урочистість вступу до Москви...
А в цей час над Дінцем відбувались події, що вирішали успіх наступу Червоної армії в 1919 році.
Безперечно, що основною причиною невдачі наступу Червоної армії було повстання верхньодонців. На протязі трьох місяців воно, як виразка, роз'їдала тил червоного фропту, вимагало постійного перекиду частин, перешкоджало безперебійному живленню фронту боєприпасами та харчами, утрудняло виряд у тил ранених і хворих. Тільки з 8 і 9 червоних армій на приборкання повстання було кинуто коло двадцяти тисяч багнетів.
Реввійськрада республіки, не бувши достатньо повідомлена про справжні розміри повстання1,не вжила вчасно до-етатньо енергійних заходів щодо його приборкання. На повстання кинуто спочатку окремі загони й загончики (так, наприклад, школа ВЦВКу виділила загін в двісті чоловіка), недоукомплектовані частини, малочисельні заставні загони. Велику пожежу намагались загасити, підносячи воду в шклянках. Розрізнені червоноармійські частини оточили повстанську територію, що досягала ста дев'яноста кілометрів у діаметрі, і не зважаючи на те, що кількість бійців проти повстанців досягала двадцяти п'яти тисяч багнетів,— ефективних результатів не було.
м. Богучара; число повсталих козаків визначалось 15 тисячами чоловіка при кількох кулеметах. Круг цього головного ядра повстання виникло кілька другорядних у районах Ново — Хоперська, Бутурли-нівки і інш., що носили чисто дезертирський характер. Необхідність приборкати повстання в найкоротший строк, поки воно не встигло роз'їсти з тилу дільницю фронту, що протистояла білим арміям, змусила послабити війська фронту виділом значної кількості сил. На протязі квітня 8 і 9 Червоні армії виділили для боротьби з повстанцями по одній експедиційній дивізії, загальною кількістю до 14000 бійців, з артилерією і кулеметами. Ці сили роздробились на 400 — кілометровому обводі повстання і діяли розрізнено. Так само, як і іжевське повстання, і це повстання спочатку носило есерівську закраску: повстанці прагнули зберегти владу рад, але без комуністів. Після призначення колишнього командарма 8 т. Хвесіна командувачем всіма експедиційними силами, що діяли проти повстанців, приборкання повстання пішло успішніше: на протязі тижня, З 24-го травня до 1 червня 1919 р., повстання на правому березі р. Дону було приборкане" !.
Насправді ж повстанців було не 15000 чоловіка, а 30000-35000, при чому зброю їх у квітні — травні становили не "кілька кулеметів", а 25 гармат (з них 2 мортирки), коло 100 кулеметів і на число бійців майже повна кількість гвинтівок. Крім цього, наприкінці розділу, присвяченого характеристиці верхньодінського повстання, є істотна неточність: воно (повстання) не було, як пише т. Какурін, приборкане в травні на правому березі Дону. Червоними експедиційними військами була очищена територія правобережжя від повстанців, а озброєні повстанські сили і все населення відступило на лівий бік Дону. Над Доном на протязі двох сот верстов були пориті траншеї, в яких засіли повстанці, що оборонялись протягом двох тижнів, до секретівського прориву, до з'єднання з основними силамц Дінської армії. (М. НІ,) >. Одна по одній були кинуті на локалізацію поветання чотирнадцять маршових рот, десятки заставних загонів; прибули загони курсантів з Тамбова, Воронежа, Рязані. І вже тоді, коли повстання розрослось, коли повстанці озброїлись одбитими в червоноармійців кулеметами й гарматами, 8 і 9 армії виділили із свого складу по одній експедиційній дивізії, 3 артилерією й кулеметними командами. Повстанці зазнавали великих втрат, але переможені не були.
Іскри верхньодінської пожежі перекинулись і до сусіднього Хоперського округу. Під керівництвом офіцерів там відбулось кілька виступів незначних козацьких груп. У станиці Урюпінській військовий старшина Алімов згуртував було круг себе чималу кількість козаків та переховуваних офіцерів. Повстання мало статися вночі проти 1 травня, але змова своєчасно була викрита. Алімов і частина його спільників, захоплені на одному з хуторів Преображенської станиці, були розстріляні за вироком ревтрибуналу, повстання, якому вчасно відтято голову, не відбулось і, таким чином, контрреволюційним елементам Хоперського округу не вдалось зімкнутися з повстанцями Верхньодінського округу.
Першими числами травня на станції Чертково, де стояло кілька зведених червоноармійських полків, вивантажувався загін школи ВЦВК'у. Чертково була одна з кінцевих станцій на Південно — східній залізниці, що безпосередньо межували із західньою дільницею повстанського фронту. Козаки Мигулінської, Мешкінської та Казанської станиць в той час величезними кінними масами скупчувались на грані Казанського станичного юрту, вели запеклі бої з червоно-армійськими частинами, що перейшли в наступ.
На станції поширились чутки, що козаки оточили Чертково, і що вони, видно, начнуть наступ. І не зважаючи на те, що до фронту було не менше як п'ятдесят верстов, що попереду були червоноармійські частини, які сповістили б в разі прориву козаків, — на станції почалась паніка.
Вишикувані червоноармійські ряди завагались. Десь за церквою гучний командний голос горлав: "До зброї!" По вулицях забігав, заметушився народ.
Паніка була ложна. За козаків прийняли ескадрон чер-воноармійців, що підходив до станції з боку слободи Мань-ково. Курсанти і два зведені полки виступили в напрямку стан иці Казанської.
Через день козаками був майже цілком знищений тільки недавно прибулий Кронштадський полк.
Після найпершого ж бою з кронштадцями козаки вночі вчинили наскок. Полк, виставивши застави й секрети, ночував у степу, не ризикнувши зайняти покинутий повстанцями хутір. Опівночі кілька кінних козацьких сотень оточили полк, відкрили шалену стрілянину, широко використовуючи винайдений кимсь спосіб страхання — величезні дерев'яні торохтілки. Торохтілки ці вночі заміняли повстанцям кулемети, у всякому разі, звуки, роблені ними, були майже невідрізним від справжньої кулеметної стрілянини...
І ось, коли оточені кронштадці почули в нічній непроглядній темряві гомін численних "кулеметів", метушливі постріли своїх застав, козаче гикання, виття і гучний гуркіт кінних лав, що наближались, вони кинулись до Дону, пробились, але були кінною атакою збиті.
