Тихий Дін. Книга третя - Шолохов Михайло

Ось як до нас добираються.

— Справді?—усумнивсь Григорій Мелехов.

— Справді, справді! Та ось, почитай. Прислали мені казанці. Вчора вранці за ПІумилінською роз'їзд наш напав на двох верхівців. Обидва червоні курсанти. Ну, порубали їх козаки і в одного немолодий з вигляду, казали, може, і комісар який — знайшли в планшетці ось цю газету під назвою "В пути" від дванадцятого цього місяця. Пречу-

ДОБО вони нас описують! — Кудінов простяг Мелехову газету з відірваним на козинячу ніжку ріжком.

Григорій швиденько зиркнув на заголовок статті, відміченої хемічним олівцем, почав читати:

"ПОВСТАННЯ В ТИЛУ"

Повстання частини дінського козацтва тягнеться вже ряд тижнів. Повстання піднято агентами Денікіна — контрреволюційними офіцерами. Вони знайшли підпору в козацькій куркульні. Куркулі потягли за собою значну частину козаків — середняків. Дуже можливо, що в тому чи іншому випадку козаки зазнавали якоїсь несправедливості від окремих представників радянської влади. З цього вміло скористались денікінські агенти, щоб роздмухати полум'я м'ятежу. Білогвардійські прохвости прикидаються в районі повстання прибічниками радянської влади, щоб легше закрастись у довіру козака — середняка. Таким шляхом контрреволюційні плутані, куркульські інтереси й темрява маси козацтва злились на час докупи в безглуздому й злочинному м'ятежі в тилу наших армій південного фронту. М'ятеж в тилу у воїна те самісіньке, що нарив на плечі в робітника. Щоб воювати, щоб захищати й боронити радянську країну, щоб добити поміщицько — денікінські зграї, необхідно мати спокійний, надійний, дружний робітничо — селянський та трудовий козацький тил. Найважливішою задачею тому § тепер очищення Дону від м'ятежу та м'ятежників.

Центральна радянська влада наказала цю задачу розв'язати в найкоротший строк. На допомогу експедиційним військам, що діють проти підлого контрреволюційного м'ятежу, прибули й прибувають прекрасні підкріплення. Найкращі робітники — організатори направляються сюди для розв'язання невідкладної задачі.

Треба покінчити з м'ятежем. Наші червоноармійці повинні пройнятись ясною свідомістю того, що м'ятежники Вешенської або (уланської або Буканівської станиць являються прямими помічниками білогвардійських генералів Денікіна й Колчака. Чим далі тягтиметься повстання, тим більше жертв буде з обох боків. Зменшити кровопролиття можна тільки одним способом: завдаючи швидкого, суворого, нищівного удару.

Треба покінчити з м'ятежем. Треба розрізати нарив на плечі й припекти його розпеченим залізом. Тоді рука південного фронту звільниться, щоб завдати смертельного удара ворогові...

Григорій докінчив читати, похмуро посміхнувся. Стаття сповнила його люттю й досадою. "Черкнули пером і відразу спарували з Денікіним, в помічники йому залічили..."

— Ну як, здорово ? Розпеченим залізом збираються припекти. Ну, та ми ще подивимось, хто кому приварить! Правда, Мелехов? — Кудінов пождав відповіді й звернувся до Богатирьова. — Патронів треба ? Дамо ! По тридцять штук на вершника, на всю бригаду. Стане ?.. Іди на склад, одержуй. Ордера тобі випише начальник відділу постачання, зайди до нього. Та ти там, Богатирьов, більше на шаблю, на хитрість налягай.

— З паршивої вівці хоч вовни жмут! — посміхнувся зрадуваний Богатирьов і, попрощавшись, вийшов.

Після того, як договорився з Кудіновим щодо передбаченого відходу до Дону, пішов і Григорій Мелехов. 1 на відході спитав:

— В разі, якщо я всю дивізію приведу на Базки, переправитись буде чим?

— Ото вигадав! Кіннота вся вплав через Дін піде. Де це бачено, щоб кінноту переправляли?

— В мене ж наддінців мало, май на увазі, а козаки з Чиру — не плавці. Все життя серед степу живуть, де вже їм плавати. Вони здебільшого по сокирячому.

— При конях перепливуть. Бувало, на маневрах плавали, і на германській перепадало.

— Я про піхоту кажу.

— Порон ц. Човни зготуймо, не турбуйся.

— Мешканці теж їхатимуть.

— Знаю.

— Ти всім забезпеч переправу, а то я тоді з тебе душу вийму! Це ж не жарт, якщо в нас народ зостанеться.

— Та зроблю, зроблю ж!

— Гармати як?

— Мортирки в повітря висади, а тридюймові вези сюди. Ми великі човни позбиваймо і перекинемо батареї на той бік.

Григорій вийшов із штабу під вражінням прочитаної статті.

"Помічниками Денікіна вас величають... А хто ж ми ? Виходить, що помічники і з, нема чого ображатись. Щира

4 "

Правда очі коле.і." Йому пригадались слова покійного Якова Підкови. Якось у Каргінській, повертаючись пізно увечері на квартиру, Григорій зайшов до батарейців, розміщених в одному з будинків на майдані; витираючи в сінцях ноги об віник, чув, як Яків Підкова, сперечаючися 3 кимсь, сказав: "Відокремились, кажеш ? Ні під чидю владою не будемо ходити ? Хо и Гтебе на плечах не голова, а неїдомий гарбуз ! Коли хочеш знати, ми зараз, як бездомна собака: собака не догодить хозяїнові, або нашкодить, втече з дому, а куди дінеться? До вовків не пристар — страшнувато, та й чуд, що вони звірячої породи, а до хазяїна не можна повернутись — поб'д за шкоду. Так і ми. І ти згадай мод слово : підібгаймо хвоста, попід черевом випростаймо його геть, і поповземо до кадетів. "Прийміть нас, братики, змилуйтесь!" Ось воно що буде!"

Григорій після того бою, коли порубав під Климівкою матросів, ввесь час жив у стані холодної тупої байдужості, що владно обгорнула його. Жив, понуро схиливши голову, без усмішки, без радості. На якийсь день сколихнули його біль та жалість до вбитого Івана Олексійовича, а потім і це минуло, бідине, що лишалось йому в житті (так принаймні йому здавалось), це — пристрасть до Оксани, що спалахнула з новою і непогамовною силою. Одна вона вабила його до себе, як вабить подорожного морозкої чорної осінньої ночі далекий трепетний вогник багаття в степу.

' Ось і тепер, повертаючись із штабу, він згадав про неї, подумав: "Підемо ми на прорив, а вона як же ?— і без вагань і довгого розмислу вирішив: — Наталя залишиться 3 дітьми, з матір'ю, а Оксанку візьму. Дам їй коня, і хай при мойому штабі їде".

Він переїхав через Дін на Базки, зайшов на квартиру, видер із записної книжки аркуш, написав:

"Ксанко! Може нам доведеться відступити на лівий бік Дону, так ти кинь все свод добро і їдь до Вешок. Мене там відшукадш, будеш при мені".

Записку заклеїв рідким . вишневим. кле§м, передав ІІро-хорові Зикову і, багровіючи, хмурячись, за удаваною суворістю ховаючи від Прохора сво§ збентеження, сказав.

— Поїдеш до Татарського, передай цю записку Астахо-вій Оксані. Та так передай, щоб... Ну, приміром, з наших хто не догледів, з мо$ї сем'ї. Зрозумів.? Краще вночі занеси і віддай їй. Відповіді не треба. І потім ось що і даю тобі відпустку на дві доби! Ну, їдь!

Прохір пішов до коня, але Григорій, спохватившись, вернув його.

— Зайди до наших і скажи матері, або Наталі, щоб вони загодя переправили на той бік одежу і інше що цінне. Хліб хай зариють, а скотину вплав переженуть через Дін.

ІЛХ

22 травня почався відступ повстанських військ на всьому правобережжі. Частини відходили з бо§м, задержуючись на кожном рубежі. Населення хуторів степової смуги в паніці посунуло до Дону. Діди й баби запрягали все тягло, що було в господарстві, валили на гарби скрині, начиння, хліб, дітей. З табунів і гуртів розбирали корови й вівці, гнали їх понад дорогами. Величезні обози, випереджаючи армію, посунули до наддінських хуторів.

Піхота, з наказу штабу командувача, почала відхід на день раніше. Татарські пластуни і іногородня Вешенська дружина 21 травня вийшли з хутора Чоботарьова Усть-Хоперської станиці, зробили марш понад сорок верстов, ночувати розташувались на хуторі Рибному Вешенської станиці.

22-го з світанку бліда імла вкрила небо. Жодної хмарки не було на його імлистому просторі, лише на півдні, над пружком наддінського перевалу, перед сходом сонця появилась. малюсінька сліпучо г рожева хмаринка. Звернений на схід бік її мовби кровоточив, стікаючи багряним світлом. Сонце ззійшло зза піщаних, прохолодних після роси, буру-

385

13. Тихий Дін

нів лівобережжя, і хмарка зникла в невиді. У лузі різкіше закричали деркачі, гострокрилі рибники голубим груддям падали па розсипи Дону у воду, зносились у височінь з срібно — блискучими рибками в хижих дзьобах.

їк полудню встановилась небувала для травня спека. Парило наче перед дощем. Ще вдосвіта зі сходу правим боком Дону потяглись до Вешенської валки біженських обозів. Гетьманським шляхом без угаву цокотіли колеса бричок. Іржання коней, воляче мукання та людський гомін доносились з гори аж до самісінького займища.

Вешенська іногородня дружина, що налічувала близько двох сотень бійців, все ще була на Рибному. Годині о десятій вранці одержали наказ з Вешенської: дружині перейти на хутір Великий Громок, виставити на Гетьманському шляху й по вулицях застави, затримувати всіх козаків служивого віку, що прямують до Вешенської,

До Громка підкотилася хвиля біженських підвід, що сунули на Вешенську. Закурені, чорні від засмаги лапки гнали скот, обочинами доріг їхали вершники. Рипіння коліс, фуркання коней і овець, рев корів, плач дітвори, стогін тифозних, яких теж везли з собою у відступ, збили геть нерушиме безгоміння хутора, затаєно схованаго у вишневих садках. Такий незвичайний був цей різноманітний і злитний гомін, що хутірські собаки остаточно захрипли від гавкоту, і вже не кидались, як спочатку, на кояшого пішохода, не проводили здовж провулків підводи, з нудьги ув'язуючись за ними на добру верству.

Прохір Зиков дві доби прогостював дома, передав записку Григорія Оксані Астаховій та словесний наказ Іллівні З Наталею, двадцять другого виїхав до Вешенської

Він сподівався застати свою сотню на Базках. Але гарматний гуркіт, німо докочуючись до Наддіння, лунав ще неначе десь понад Чиром. Прохора щось не потягло їхати туди, де розгорався бій, і він вирішив добратись до Баз-ків, там пождати, поки до Дону підійде Григорій із сво§ю І дивізією.

Всю дорогу до самісінького Громка Прохір їхав, випереджуваний підводами біженців. їхав віп не поспішаючи, майже ввесь час ходою. Йому нікуди було поспішати. Від Рубежина він пристав до штабу нещодавно сформованого Усть — Хоперського полку.

Штаб переїздив на ресорних дишлових дрожках та на двох бричках.