Буря - Шекспір Вільям

Він каже, що на острові є п'ятеро людей-з них уже нас
троє. Якщо й ті двоє мають такі ж голови, як наші, то вся держа-
ва хитається.
Стефано Пий, слуго-страховиську, коли наказую... Диііи,
твої очі майже під лоб залізли.
Трінкуло А де ж їм іще бути? Це було б таки справді
страшне страховисько, якби вони в нього залізли під хвоста.
Стефано Мій служник-потвора втопив свого язика в вині,
а мене і море не змогло втопити. Я плавав туди й сюди миль три-
дцять п'ять, клянусь небом, доки добився берега... Будеш ти, стра-
ховиську, моїм заступником або моїм прапороносцем.
' Трінкуло Заступником ще так-сяк, а прапороносцем —
ні Як він носитиме прапор, коли й стояти не годен?
Стефано Ми не будемо бігати, мосьє страховиську.
Трінкуло Де там бігати! Полягаєте, як собаки, і слова не
скажете.
Стефано Скажи ж, бовдуряко, хоч слово, якщо ти добря-
чий бовдуряка,
Калібан Дозвольте, пане, чобіт вам полизькать,
йому ж я не слуга,— він боягуз.
Трінкуло Брешеш, дурна потворо! Я можу навіть страж-
никові дати стусана. Скажи, безглузда рибо,— може бути боягу-
зом людина, що випила стільки вина, як я сьогодні? Ти зводиш
отаку потворну брехню, бо ти сам — напівпотвора, напівриба.
Калібан
(до Стефано)
Послухайте, як він з мене глузує! І ви дозволяє-
те, мій владарю?
Трінкуло Він каже "владарю"! І як може бути навіть по-
твора таким дурилом!
Калібан О-о! Знов! Загризіть його до смерті, благаю!
Стефано Трінкуло, прикуси язика. Як почнеш бунтувати,
то на першій гілляці... Бідолашне страховисько — мій підданець,
і я не дам його зневажити.
Калібан Я дякую, шляхетний мій владарю!
Дозвольте знов звернутися з проханням.
Стефано Згоден. Падай навколішки і проси, а я стояти-
му, Трінкуло теж.
Входить невидимий А р і є л ь.
Калібан Як я вже вам казав,— я раб у тирана, у чаклу-
на, що хитрощами виманив у мене цей острів.
А рієль Брешеш!
Калібан Ні, сам ти брешеш, балакуча мавпо!
Бодай тебе мій пан могутній вбив!
Я не брешу!
Стефано Трінкуло, коли ти ще раз переб'єш його роз-
повідь, то я оцим кулаком виб'ю тобі зуби.
Трінкуло Та я ж нічого не казав.
Стефано Ну, то цить — і ні слова.
(До Калібана)
Кажи далі.
Калібан Отож цей острів чарами у мене
Він виманив. Нехай величність ваша
Йому за мене відомстить. Я знаю,
Що ви — відважний, можете, а той,-
Той — боягуз, не може.
Стефано Справді так.
Калібан Ви б островом тоді заволоділи,
А я б слугою вашим вірним став.
Стефано Як же це зробити? Ти можеш мене запровадити
до нього?
Калібан Так, так, мій пане. Приведу до нього,
Коли він спатиме,— тоді ви зразу
Забийте цвях у голову йому.
Аріель Ти брешеш! Ти цього зробить не зможеш!
Калібан О клятий блазень! От строката погань!
Нехай його поб'є величність ваша
І пляшку в нього відбере,— нехай
Він п'є собі саму морську водицю,
Бо я йому джерел не покажу.
Стефано Трінкуло, стережись,— ще одне слово до чудо-
виська, і, клянусь цим кулаком, я вижену геть за двері свою доб-
рість і зроблю з тебе в'ялену тараню.
Трінкуло Що ж я зробив? Я ж не сказав нічого. Краще
відійду я собі далі.
Стефано Хіба ж не ти сказав, що він бреше?
Аріель Ти брешеш!
Стефано Я теж брешу? Так ось тобі!
(EJe Трінкуло)
Як це тобі до смаку, то скажи ще раз, що я брешу.
Трінкуло Я ж не казав, що ти брешеш. Ти позбувся і ро-
зуму, і слуху. Пранці на неї, на твою пляшку! Ось до чого дово-
дить вино і пияцтво. Хай би здохло твоє страховисько, хай би чорт
відгриз твої кулаки!
Калібан Ха-ха-ха!
Стефано Ну, розповідай далі. А ти відійди трохи вбік.
Калібан Іще його побийте,— незабаром
Я теж почну дубасити його.
Стефано Ти відійди, а ти розповідай.
Калібан Як я казав, він по обіді спить,
Йому вві сні і проваліть ви череп,
Але спочатку заберіть книжки,
Тоді ломакою по лобі вдарте,
Чи пакола у черево всадіть,
Чи перетніть горлянку. Не забудьте:
Насамперед всі книги заберіть,
Бо він без них дурний, як я. Тоді
Не може він наказувати духам,
Вони ж його ненавидять, як я.
Спаліть всі книги! Має він багато
Всілякого надіб'я,— як він каже,-
Щоб прикрашати дім свій, та найбільша
Оздоба в нього — це краса дочки,
Яку він незрівнянною взиває.
В житті не бачив я жінок, крім неї
Та матінки моєї Сікоракси,
Але вона затьмила Сікораксу,
Бо щось мале марніє поряд з більшим,
Стефано Невже вона така прегарна дівка?
Калібан Повірте, пане, що обіймів ваших
Вона достойна й добрий дасть приплід.
Стефано Страховиську, я вб'ю цього чоловіка! його доч-
ка і я станемо королем і королевою,— хай живуть наші королів-
ські величності! А Трінкуло і ти будете віце-королями. Як тобі
подобається цей задум, Трінкуло?
Трінкуло Чудово!
Стефано Дай мені руку. Пробач, що я набив тебе, але
доки житимеш, тримай язик за зубами.
Калібан За півгодини він засне напевне,-
Його вб'єте ви?
Стефано Далебі, уб'ю.
Аріель Я розповім володарю своєму.
Калібан Мене ви звеселили! Я радію!
А нумо забавлятись! Заспівайте
Тієї пісні, що уже співали.
Стефано Згоден, страховиську,— на всі твої бажання
згоден. Нумо, Трінкуло, заспіваймо!
(Співає)
"Смійтесь, глуміться, смійтесь, глуміться,-
Воля думкам!"
Калібан Не так співалось.
Арієль грає цю пісню на сопілці і б'є в барабан.
Стефано Що це таке?
Трінкуло Це звуки нашої пісні, але награє її якийсь
Ніхто.
Стефано Якщо ти людина, то покажись у своїй справж-
ній подобі, а якщо диявол — явись, як здумається,
Трінкуло О, прости мої гріхи!
Стефано Як помремо, тоді за всі борги сквитаємось.
Я тебе не боюсь. Господи, помилуй нас.
Калібан Ви злякалися?
Стефано Ні, страховиську, тільки не я!
Калібан Не бійтеся: цей острів повен звуків
І голосів солодких, добровісних.
Тут часом сотні інструментів разом
Гудуть мені у вуха, а часами,
Прокинувшись, я раптом чую голос,
І знов мене він ніжно присипляє,-
Тоді я бачу в снах розкриті хмари,
Що обсипають золотом мене,
І хочеться, прокинувшись, ще спати,
Щоб знову бачити такі от сни.
Стефано Гарне буде в мене королівство — музика задур-
но.
Калібан Якщо вб'єш Просперо.
Стефано Це невдовзі станеться, я пам'ятаю, що ти роз-
повів.
Трінкуло Звуки даленіють. Ходімо слідом за ним і кінчи-
мо нашу справу.
Стефано Веди, страховиську, ми підем за тобою. Хотів би
я глянути на цього барабанщика,— гарно він тарабанить.
Трінкуло Ідеш? Я за тобою, Стефано.
Виходять.
СЦЕНА З
Інша частина острова.
Входять Ал он зо, Себастьян, Антоні о, Гонзало, Адріан, Ф р а н •
ціско та інші.
Гонзало Клянусь, королю, дівою святою,-
Не можу йти, болять кістки старечі.
Блукаємо ми тут, як в лабіринті,
І навпростець, і манівцем. Дозвольте
Хоч трохи відпочить.
Алонзо Старий мій друже,
За це не буду вам я дорікати,
Бо й сам знеміг од втоми, аж думки
Поплутались. Сідаймо й відпочиньмо.
Віднині я зрікаюсь тих надій,
Якими улещав себе. Він згинув,
І марно ми його шукаєм. Море
Глузує з наших пошуків даремних
На цій землі. Така вже, видно, доля.
Антоніо
(нишком до Себастьяна)
Радію я, що він надії зрікся,
Та не зрікайтесь наміру і ви,
Хоча не вийшло вперше.
Себастьян 3 ним кінчу я,
Аби нагода.
Антоніо От вночі сьогодні!
Вони не зможуть, натомившись в мандрах,
Так пильнувати, як на свіжі сили.
Себастьян Ні слова більше. Уночі сьогодні.
Дивна й урочиста музика.
Алонзо Що це бринить? Послухайте-но, друзі!
Гонзало Яка прекрасна музика лунає!
Вгорі з'являється Просперо, невидимий. Входять різні дивовижні
постаті, несучи стіл з усілякими стравами; вони починають танцювати навкруг
стола, рухами й поклонами вітаючи короля та запрошуючи його і почет до сто-
лу. Потім зникають.
Алонзо Рятуй нас, боже! Що таке було тут?
Себастьян Живі ляльки. Тепер і я повірю
В дива усякі, і в єдинорогів,
І в дерево у нетрях аравійських,
Що фенікси собі за трон обрали,-
Царює, кажуть, фенікс там і нині.
Антоніо Я вірю в це, я вірю в неймовірне.
Клянусь, що правда розповіді ці.
Мандрівники ніколи не брехали,
Хоч вдома з них глузують всякі дурні.
Гонзало Якби в Неаполі я розповів
Про те, яких тут остров'ян побачив
(Бо, певне, це з'являлись нам тубільці),-
Ніхто і не повірить, що вони
Під образом чудних потвор таять
Лагідності і ввічливості більше,
Ніж наше плем'я,
Просперо
(вбік)
Ви, мій чесний пане,
Сказали слушно: гірший дехто з вас
За демона.
Алонзо Ніяк я не отямлюсь!
Ці образи, ці рухи, це звучання
Думки без мови виражають. Так, — —
Що наша мова їм і не потрібна.
Було це схоже на німу розмову,
Просперо
(вбік)
Не вихваляй — зажди-но, чим кінчиться.
Франціско Як no-чудному зникли всі!
Себастьян Нехай,
Бо головне, що страви залишились,
А в нас є.шлунки. Покуштуйте, пане,
Чогось із цих наїдків,
Алонзо Ні, нізащо!
Гонзало Королю, вам нема чого боятись.
В дитинстві ми не вірили, що десь
Існують люди, жителі гірські,
В яких є вола, як в биків,— звисають
М'ясні мішки у них із ший. Хіба
Ми вірили, що люди є, в яких
Лице на грудях? Те, що ми самі
Уздріли тут, примушує нас вірить
Усім оповіданням мореплавців.
Алонзо Піду і попоїм, хоч би й останнім
Для мене був оцей обід. Нехай!
Все краще проминуло. Так ходімо ж
Укупі їсти, герцогу, мій брате!
Блискавка і грім. Входить А р і є л ь у вигляді гарпії. Махає крилами над
столом, і всі страви дивним чином зникають.
Арієль Переді мною — три злочинці. Доля,
Яка керує світом цим, звеліла
Розбурхатись ненаситному морю
І викинуть вас на пустельний острів,
Бо ви не гідні жити між людьми.
Я вас отут на безум прирікаю!
Алонзо, Себастьян та інші вихоплюють мечі,
У нападі безумства люди здатні
Самі вбиватись, вішатись, топитись.
Гей ви, шаленці! Я й брати мої
Є посланцями долі. Той метал,
З якого ваші викуто мечі,
Не може розітнути люту бурю
Або завдати пружній хвилі ран,-
Так само він не може розрубати
Найменшої пір'їни на мені.
Я — невразливий, як і духи всі.
' Якби ви нас схотіли уразити,
То затяжкими стали б ці мечі,-
їх не піднесли б ваші кволі руки.
Згадайте,— я й прийшов вам нагадати,-
Як ви утрьох прогнали із Мілана
Чеснотливого Просперо, віддавши
Його на ласку моря. Вкупі з ним
Було дитя невинне. Не забула
Про це злочинство влада вищих сил,
Вона лише чекала на нагоду
І от підбурила і море, й берег,
І все живе чинити вам біду,
У вас віднявши спокій, а в Алонзо
Віднявши й сина. Тут на вас чекає
Повільна згуба, гірша, аніж смерть,
Вона за вами йтиме крок за кроком,
І гнів її на цій землі безлюдній
Знайде вас всіх,— єдиний ваш рятунок
У каятті і чесному житті!
Арієль під гуркіт грому зникає.