Буря - Шекспір Вільям

Ти всміхалась,
Бо небеса дали тобі відвагу,
А я тим часом лив у море сльози
І нарікав на долю. Ти мій розпач
Розвіяла. Я мужньо зніс нещастя.
Міранда А як же ми до острова добрались?
Просперо Господь поміг: води та їжі трохи
Нам дав Гонзало-неаполітанець.
Йому король нас знищити звелів,
А він з жалю нам їжу дав і одяг,-
Це нас в біді тяжкій порятувало.
Він, знаючи, як я люблю читати,
Поклав сюди ще й декілька книжок
З моєї книгозбірні. Я ціную
їх більш за трон.
Міранда О, як би я хотіла
Його побачить!
Просперо
(знов одягає плаща)
Я зведусь на ноги,
А ти сиди і слухай, як скінчилась
Пригода. Ми до острова добрались,
Тут я тебе виховував і дав
Тобі всіляких знань далеко більше,
Ніж мають їх принцеси, що марнують
Свій час в розвагах і недбалих вправах.
Міранда Хай бог віддячить вам! Скажіть-но, тату,
Бо це мене турбує, а навіщо
Зняли ви бурю?
Просперо Слухай: сталось диво.
Зласкавилась Фортуна наді мною,
Сюди, до цього берега, прибивши
Моїх підступних ворогів. Я бачу
У цім веління віщих зір; я мушу
їх впливові піддати власну долю,
Як я ті зорі знехтую, зневажу,
То добрий вплив їх зникне. Я кінчаю,-
Ти хочеш спати, тож засни мерщій,
Засни, я знаю, як ти натомилась.
Міранда засинає.
Явися, мій прислужнику, явись!
Прийди, мій Арієлю! Жду.
Входить А р і є л ь.
Арієль Вітаю, пане! Я з'явивсь, владарю,
Щоб всі бажання ваші вдовольняти,
Пливти, летіти, в полум'я пірнати,
На хмарку сісти, Арієль ладен
Всіх сил докласти, щоб наказ ваш владний
Найкраще виконать.
Просперо Признайся, духу,-
Чи ти зробив усе, як я бажав?
Арієль Достоту все. Нагрянув я раптово
На королівський корабель. В каютах,
На палубі, на носі, на кормі
Я сіяв жах. Розпавшись на частини,
То тут, то там я пломенів огнем,
Горів на реях, щоглах і бушприті.
Куди й Юпітеровим блискавкам,
Цим вісницям страшних ударів грому,
Рівнятися до мене! Рев і тріск
Так оточив хороброго Нептуна,
Аж він здригнувся у своїх безоднях
І затремтів в його руці тризуб.
Просперо Мій славний духу! Був там хоч один,
Хто не стерявся?
Арієль Не було нікого.
Жах навісний пройняв усіх, і кожен
Шалів з одчаю. Всі, крім моряків,
В бурхливе море з корабля стрибали,
Настрашені моїм огнем. А перший
Був Фердінанд, син короля. Він зразу
Стрибнув у море, кричачи: "Вся нечисть
Сюди прибігла з пекла!"
Просперо Так, мій духу!
А берег був далеко?
Арієль Поряд, пане.
Просперо Вони в безпеці?
Арієль Ані волосинки
Не впало з них; на одягу — ні плями,
Він навіть став чистіший, аніж був.
Все зроблено, як ти звелів зробити:
По двох, по трьох я витяг їх на острів,
Лиш королівський син тепер один
Десь тулиться на острові в куточку,
Сидить, зітхає і ламає руки.
Просперо А де подів ти корабля, й. матросів,
І решту флоту?
Арієль Корабель в безпеці,
У гавагіі. У затишній затоці,
Де ви колись дали мені наказ,
Щоб я для вас з Бермудських островів
Приніс роси. Там корабель припнув я,
А всіх матросів їхній труд тяжкий
Та ще й моє чаклунство так приспали,
Що, замкнені під палубою, сплять.
Я решту суден був порозганяв
На всі боки по Середземнім морі,-
Тепер вони докупи позбирались
І сумно до Неаполя пливуть;
Всі бачили, як гинув корабель,
Отож гадають, що й король загинув.
Просперо Ти пречудово, Арієлю, діяв,
Проте багато справ на тебе жде.
Котра година?
Аріель Десь уже опівдні.
Просперо І ще ми двічі перекинем склянки,-
До шостої ми впоратися мусим,
Тож не барімось.
Аріель Знову працювати?
Якщо мені ви даєте роботу,
Тоді дозвольте,— вам я нагадаю
Обіцянку, не виконану вами
1 досі ще.
Просперо Так, так! Ти докоряєш?
Чого від мене хочеш?
Аріель Хочу волі.
Просперо Звільнить до строку? Не звільню!
Аріель Благаю!
Згадайте: вам прислужував я ревно,
Робив як слід, не скарживсь, не брехав,-
Пообіцяли ви мене звільнити
На рік раніше.
Просперо Ти забув, невдячний,
Хто врятував тебе від муки?
Аріель Ні.
Просперо Ні, ти забув. Вважаєш за тягар
Служить мені, рятівнику своєму,
В глибінь морів пірнати ради мене,
З холодним вітром півночі літати,
До надр земних, закляклих від морозу,
Докопуватись вперто.
Аріель Ні, мій пане.
Просперо Крутію, брешеш! Ти уже забув
Про ту огидну відьму Сікораксу,
Що в три погибелі уся зігнулась
Від старості і люті. Ти забув?
Аріель Мій пане, ні.
Просперо Забув. Ану, скажи,
Де народилась відьма? Говори ж!
Аріель В Алжірі, пане.
Просперо Так. Тобі я мушу
Щомісяця нагадувать про те,
Що скоїла з тобою Сікоракса,
А ти ізнову забуваєш. Відьму
За злочини і за жахливі чари
З Алжіру вигнали. Мене дивує,
Чому її тоді не вбили. Правда?
Аріель Мій пане, так.
Просперо Матроси привезли
Сюди цю відьму з дитинчатком вкупі
І тут покинули. А ти, мій рабе,
Як нині звеш себе, тоді цій відьмі
Служив, але по доброті своїй
Не міг гидким бажанням догоджати,
Не міг задовольнять звірячі примхи.
Вона, на тебе розлютившись дуже,
Іще могутніших гукнула духів,
І силоміць вони тебе загнали
В розколину соснового пенька.
Ти там, защемлений, дванадцять років
Страждав. Тим часом відьма вмерла. 'Ти ж
Зоставсь, як був, лиш ненастанно вив,
Як от скрегочуть безупинно жорна.
Тоді цей острів був цілком безлюдний,
Тут жив лише її потворний син,
Руде щеня, гидке поріддя відьми.
Аріель Це Калібан, він син її.
Просперо Я знаю.
Тепер він раб мій — Калібан дурний.
Ну ж пригадай, в яких тяжких стражданнях
Тебе знайшов я тут: на стогін твій
Лише вовки виттям відповідали.
Ятрив він серце лиш ведмедям лютим.
Цієї муки клятої із тебе
Не спромоглась би зняти й Сікоракса,
А я примусив чарами своїми
Розщеплений сосновий пень роздатись
І випустить тебе.
Аріель Спасибі, пане.
Просперо Як будеш ремствувати — розколю
Того он дуба і в дупло коряве
Тебе вжену; стогнатимеш отам
Ще зим з дванадцять.
Арієль Змилуйтеся, пане.
Робитиму як слід і всім наказам
Коритимусь.
Просперо Роби, як я велю,
І днів за два пущу тебе на волю.
Арієль Який же ви, мій пане, благородний!
Наказуйте, що мушу я робити!
Просперо Отож іди і обернись на німфу,
Зроби це так, щоб я тебе побачив,
Для інших невидимим будь. Мерщій
Сюди вертайся як морська красуня.
Арієль виходить.
Прокинься, люба донечко, прокинься,
Ти добре спала, час і прокидатись.
Міранда
(прокидаючись)
На мене ваша дивовижна повість
Гнітючий сон навіяла.
Просперо Отямся.
Де Калібан? Ходім туди, хоча
Він і слівця по-доброму не скаже.
Міранда О тату, він такий мені бридкий —
Огидно й глянуть.
Просперо Хоч який він є,
А нам корисний: вогнище розпалить,
Дров нарубає, всю тяжку роботу
Поробить він. Гей, Калібане! Рабе!
Виходь, тварюко!
Калібан
(з печери)
Тут ще дров багато.
Просперо Іди сюди, наказую. Ти іншу
Роботу маєш. Вилізь, черепахо!
Входить Арієль у вигляді морської німфи.
Чудовий вигляд, Арієлю мій!
Іди сюди, тобі скажу щось нишком...
Арієль Мій пане, буде зроблено як слід.
(Виходить)
Просперо Ти, клятий рабе, виродку безтямний,
Гидка потворо, не барись, виходь!
Входить Калібан.
Калібан Бодай би та отруйлива роса,
Яку моя матусенька збирала
З гнилих боліт воронячим пером,
На вас обох упала! А бодай би
Південний вітер вас ошпарив так,
Щоб ваше тіло вкрилось пухирями!
Просперо Ні, певне, це тебе вночі сьогодні
Візьмуть такі і кольки в боці, й корчі,
Що з болю ти і дихати не зможеш;
Нечисті духи опадуть тебе
І так скубтимуть, що подібний станеш
До щільника. Дошкульніше за бджіл
Вони пектимуть.
Калібан Дайте пообідать.
Цей острів — мій, його мені лишила
Моя матуся Сікоракса. Ви
Його підступно в мене відібрали.
Коли з'явились ви уперше тут,
То бавились, балакали зі мною,
Водою ягідною напували,
Навчили, як я маю називать
Оті вогні, що блимають вгорі.
Тоді вас полюбив я і охоче
Вам показав усі місця найкращі,
Ключі джерельні, ями соляні,
Безплідні пустища, плодючі луки.
Кляну себе, що так вчинив! Нехай
Вас опадуть всі чари Сікоракси,
Жуки, і жаби, й кажани її!
Тепер я став у вас рабом єдиним,
А був спочатку сам для себе паном.
Мене загнали в цю печеру ви,
Забравши острів мій.
Просперо Брехливий рабе,
На тебе діє лиш батіг, не ласка.
А я до тебе ставився по-людськи,
В своїй печері притулив, докіль ти
Не зазіхнув на честь дочки моєї.
Калібан Ха-ха! Ха-ха! Шкода, не пощастило —
Завадили, а то б я заселив
Цей острів Калібанами.
Просперо Тварюко,
Тебе ніяка ласка не бере,
Лише на зло ти здатен. Я спочатку
Тебе жалів, навчав тебе невпинно,
Як називати речі. Ти ж, дикун,
Не знав нічого і лише ревів,
Мов дикий звір. Тебе навчив я мови,
Щоб міг ти висловить свої бажання.
Тепер ти розумніший став, проте
Є щось таке в твоїй натурі підлій,
Чого не можуть знести чесні люди.
Я через це замкнув тебе в печері,
Та й по заслузі: ти-бо заробив
Ще тяжчої покари, ніж тюрма.
Калібан Мене навчили мови. Що ж, є користь —
Я нині вмію проклинать. Бодай
Чума червона вас обох вхопила,
Та й мову вашу з вами!
Просперо Геть звідсіль,
Відьомське сім'я! Принеси нам дров,
А потім іншу дам тобі роботу.
Чого плечима знизуєш, скажений?
Не будеш ревно слухатись наказів,
То я нашлю такі на тебе корчі,
Що всі кістки покрутить, так завиєш,
Аж звірі затремтять.
Калібан Не треба, згляньтесь!
(Говорить убік)
Корюсь йому, бо він чаклун могутній,
Сам Сетебое, бог матінки моєї,
йому, як пану, служить.
Просперо Швидше, рабе!
Калібан виходить.
Входить Арієль; він, невидимий, грає і співає. За ним іде Фердінанд.
Арієль
(співає)
"Духи, злетіть на цей жовтий пісок,
Тут починайте танок,
Ніжно вклоніться і станьте в ряди,
Втихло бурхання води,-
Час для забави і танцю наспів,-
Хай, любі духи, лунає ваш спів".
Цить, цить!
Духи
(з усіх боків)
Гав-гав!
Арієль Чуєте, пес гавкотить.
Духи
(з усіх боків)
Гав-гав!
Арієль Цить, цить. Чути мені
Півнів досвітні пісні.
Крик: "Кукуріку!"
Фердінанд Звідкіль я чую музику? З повітря
Чи з надр земних? Та ось уже й не чути.
Це, певне, гімн якимсь богам тутешнім.
Як я сидів на березі і тужно
Ошлакував загибель короля,
Ця музика, над водами майнувши,
їх лютість вгамувала і мені
Принесла спокій. Я пішов за нею,
Чи, власне, це вона мене манила,
І я пішов за піснею. Та раптом
Вона затихла... Ні, лунає знову.
Арієль
(співає)
"Пірнув на сажнів п'ять, мабуть,
Твій батько. Там зберігся він:
Кістки коралами стають.
А очі — парою перлин;
Бо морю дивний чар дано:
Все робить скарбами воно.
Там німфи лунко б'ють у дзвін".
Духи Дін-дін!
Арієль Послухай! Чую я: "Дін-дін"!
Фердінанд Уже про батька згадує ця пісня,-
Співає дух, бо звуки неземні;
Тепер вони уже вгорі лунають.
Просперо
(до Міранди)
А піднеси очей своїх запони
В оздобі вій.