Монголія і країна тангутів - Пржевальський Микола

Як той, так і інший могли залишатися при нас тільки тимчасово і повинні були замінитися двома новими козаками, призначеними в нашу експедицію, але які ще не прибули з Кяхти. За таких обставин ми не могли відразу пуститися в глиб Монголії, але зробили спочатку дослідження тих місцевостей цієї країни, які лежать на північ від Пекіна, до міста Долоннор. Тут мені хотілося: по-перше, познайомитися з характером гірської околиці, що облямовує, як і у Калгані, Монгольське плато, по-друге, спостерігати весняний проліт птахів. Для останньої мети зручним пунктом могло служити озеро Далайнур (Хулунь-Нур. Перекл.), що лежить на Монгольському нагір'я в 150 верстах на північ від міста Долоннор.

Незважаючи на кінець лютого, на Пекінській рівнині вже стояла чудова весняна погода. Днем бувало навіть жарко, і термометр опівдні в тіні піднімався до +14С. Річка Байхе очистилася від льоду і по ній плавали пролітні зграї качок і крохалів. Ці птахи разом з іншими водними та голінастими в кінці лютого і на початку березня з'являються великими стадами не тільки біля Пекіна, але навіть і біля Калгану, де клімат помітно суворіше. Не наважуючись пуститися на північ, до якого в цей час ще не торкнувся благодатний подих весни, перелітні гості тримались по заливним полям, зрошуваним тоді китайськими землеробами. В добрий, ясний ранок нетерплячі стада пробують літати на нагір'я, але, заскочені холодом і негодою, знову повертаються в теплі рівнини, де з кожним днем множиться число пернатих переселенців. Нарешті жаданий час настає. Зігрілися трохи пустелі Монголії, почали танути льоди Сибіру і зграя за зграєю поспішає кинути тісну чужину і понестися на рідну, далеку північ.

П Р И М І Т КИ

1. Районний центр в Бурятії, біля кордону з Монголією, в 235 км від Улан-Уде. Розташований у Забайкаллі, на Селенгінському Середньогір'ї , в 35 км на схід від залізничної станції Наушки на лінії Улан-Уде — Улан-Батор. Населення 20,6 тис. чол. (2021). Кяхту в 1773 відвідав російський природознавець Паллас П.С., в 1830 – винахідник і сходознавець П. Л. Шилінг, який завершив тут роботу над винаходом першого у світі електромагнітного телеграфного апарату. У К. починалися і закінчувалися подорожі знаменитих дослідників Азії М. М. Пржевальського, Г. М. Потаніна та О.В. Потаніної, Д. О. Клемнца, П. К. Козлова, М. М. Ядрінцева, Г. Ц. Цибікова, В. А. Обручева та ін., які зупинялися у кяхтинського купця-мецената О. М. Лушникова.

2. Це не китайський звичай. Коси заплітали чоловіки різних кочових народів. Після завоювання Китаю маньчжурами в 1644 році уряд маньчжурської династії Цинь зобов'язав все чоловіче населення країни заплітати маньчжурські коси на знак покірності завойовникам. Носіння ж традиційного для ханців довгого волосся каралося смертю.

3. Урга (зараз – Улан-Батор) – столиця Монголії, розташована в долині річки Туул, на висоті 1300 —1350м. Населення – 1,47 млн. чол. (2020)

4. Хараа-Гол — бере свій початок від злиття річок Мандалин-Гол та Сугнегер-Гол на схилах хребта Бага Хентій північно-західніше Улан-Батора. Вона проходить через територію Селенгійського аймаку та аймаку Туві. Хараа-Гол впадає у річку Орхон у Дархан_Уульському аймаку у 20 кілометрах північніше міста Дархан. Основне русло річки Хараа-Гол тече вздовж Трансмонгольської залізниці.

5. Десь 750 метрів.

6.Висота нагір'я Гобі коливається від 914 м над рівнем моря на сході і до 1524 м – на заході. Температура до 45° влітку і до —40° взимку. Опади – від 70 до 200мм на рік.

7. Іро, Еро-гол, річка в Монголії, права, найбільш багатоводна притока Орхону (басейн р. Селенга). Довжина323 км, площа водозбору близько 12 тис. кв. км. Витоки в Хентей; в верхів'ях тече у узький, лісістій долині, в низовях долина розширюється, річка розбивається на рукави. Літні дощові паводки, під час яких Іро несе багато мулу. Льодостав з листопада по квітень. Сплав лісу.

8. Селенга— річка в Монголії і Росії (Бурятія) утворюється злиттям річок Ідер та Мурен, впадає в озеро Байкал, утворюючи дельту площею 680 км² (на Селенгу припадає приблизно половина річкової води, що поступає до озера). Довжина від витоку річки Ідер 1024 км. (зокрема 409 км нижньої течії в Росії), площа басейну 447 тис. км². Основні притоки – Егийн-Гол, Орхон (у Монголії), Джида, Чикой, Хілок, Уда, (у Росії).

Селенга має переважно рівнинний характер русла з чергуванням звужень (до 1-2 км) і котловиноподібних розширень долини до 20-25 км, де вона часто ділиться на протоки. Водний режим характеризується низькою весняною повінню, дощовими паводками влітку і восени і зимовою меженню. Середня витрата води поблизу монгольсько-російського кордону 364 м³/сек, за 43 км від гирла — 934 м³/сек. Льодостав з листопада по квітень.

Над Селенгою розташовані міста Сухе-Батор (Монголія), Улан-Уде і селище міського типу Селенгінськ(Росія)

9. ЗОЛОТАРНИК ДАУРСЬКИЙ (Solidago dahurica), трав'яниста рослина сімейства айстрових до 1 м заввишки (іноді більше); стебло просте, міцне, в ниж. частини голе, нагору — коротковолосисте. Прикореневе листя на довгих, стеблове – на коротких черешках. Кошики досить дрібні, зазвичай численні, зібрані у просту кисть або вузькометелеве суцвіття. Язички крайових квіток жовті. Цвіте у липні – серпні. Вид поширений у Середній Азії, Монголії, Китаї (Північно-західна Маньчжурія). У Забайкаллі мешкає в межах південно-західного відрізка Яблонового хребта та басейну річок Аргунь та Шилка. Росте в сухих світлих лісах, чагарниках, на вирубках, галявинах, по долинах річок, зустрічається на луках, кам'янистих і щебенистих схилах, субальпійських луках, прируслових галечниках, в рідкісних лісах. Лікарський. У траві містяться сапоніни, алкалоїди, дубильні речовини, ефірна олія, флавоноїди. У нар. медицині відвар трави застосовується при жовчно-, сечо— і нирковокам'яній хворобах, захворюваннях сечовивідних шляхів, як сечогінний засіб. Зовнішньо використовується для лікування ран та у вигляді полоскань при запальних захворюваннях ротової порожнини.

10. Клушиця – великий птах сімейства крукових, широко поширений, в т.ч. у Альпах, Піренеях, Гімалаях, Монголії та Китаї. Мешкає у високогірних районах на висоті від 1500 до 3900 м над рівнем моря.

11. Шишмарьов Яків Парфенович (1833, м. Троїцькосавск – 1915, Санкт-Петербург), посол, перекладач, посланий до Пекіна, брав участь у укладенні Пекінського договору. У1861 секретар і перекладач консула К.Н. Бобрикіна в Урзі, пізніше керуючий консульством, в.о. консула, консул, генеральний консул Росії в Монголії.

ЧАСТИНА 2

Круті гірські скати всюди покриті густою травою, а далі, всередину околиці, чагарниками і лісами. Останні складаються з дуба, чорної або, рідше, білої берези, осики, сосни і зрідка їли; по долинах ростуть ільми і тополі. Серед древесних порід найчастіше зустрічаються дуб з неопадаючим листям, рододендрон, дикий персик, шипшина, зрідка леспедеца і волоський горіх.

Ліси ростуть тільки по північну сторону річки Хуанхе і тягнуться звідси на схід до міста Жехе, літній резиденції богдохана. Всі ці ліси складають заповідні облавні місця, в яких полювали колишні китайські імператори, але ці полювання припинилися з тих пір, як в 1820 році богдохан Кя-кін був убитий під час облави. В даний час заповідні ліси сильно винищуються, незважаючи на охоронну варту. Принаймні, в тому місці, де ми проходили, лише зрідка можна було побачити велике дерево, а безліч пнів свідчило про недавні і сильні порубки.

Із звірів ми бачили тільки косуль, хоча, за словами місцевих жителів, тут водяться олені, ізюбри і тигри. З птахів всюди безліч фазанів, куріпок і кам'яних голубів; рідше зустрічаються дятли, стренадки. Взагалі в орнітологічній фауні ми знайшли не особливу різноманітність, але це, можливо, тому, що багато видів ще не прилетіли в той час.

У міру віддалення від рівнин Китаю клімат робився помітно холодніше, так що на сході сонця термометр падав іноді до —14 С. Проте вдень, в тиху погоду, було досить тепло, і снігу вже ніде не було, за винятком лише північних схилів більш високих гірських вершин.

17 березня ми прийшли в місто Долоннор, яке, по зробленому мною спостереженню висоти Полярної зірки, лежить під 42° 16' північної широти. Супроводжувані натовпом цікавих роззяв, ми довго ходили по вулицях міста, відшукуючи готель, в якому можна було б зупинитися, однак нас ніде не пустили, відмовляючись тим, що немає вільного місця. Стомлені великим переходом і промерзлі до кісток, ми зважилися нарешті скористатися порадою одного монгола і вирушили просити притулку в монгольській кумирні. Тут нас прийняли радо і відвели нам фанзу, в якій ми могли нарешті зігрітися і відпочити.

Верстах в сорока від Долоннору ми вступили в межі аймака Кешіктен. Починаючи звідси, аж до озера Далайнур, тягнуться піщані пагорби, відомі у монголів під ім'ям Гучин-Гурбу, тобто "тридцять три". Така назва має, ймовірно, метою охарактеризувати незліченну безліч пагорбів, які досягають висоти футів тридцяти, п'ятдесяти, іноді навіть ста, і без усякого порядку насаджені один біля другого. Описувані пагорби здебільшого складаються з піску, місцями абсолютно оголеного, частіше ж покритого травою або шелюгою; зрідка трапляються тут дуб, липа, чорна і біла береза. У заростях цих дерев водиться безліч лисиць і куріпок; в меншому числі зустрічаються косулі і вовки. Місцями видаються невеликі долини, зручні для обробки, але з причини безводдя цій місцевості монгольські кочівлі трапляються дуже рідко, хоча подекуди є навіть китайські села. Безліч доріг, прокладених китайцями, що приїжджають сюди з Долоннора за дровами, перетинаються у всіляких напрямках, так що без провідника дуже легко збитися з істинного шляху. Це задоволення випробували і ми в перший же день своєї подорожі в пагорбах Гучин — Гурбу. Орієнтуватися тут неможливо, так як зовсім немає різких контурів місцевості: виберешся на один пагорб, перед очима стирчать нові десятки таких же гірок, зроблених начебто за однією міркою. За словами монголів, піски Гучин-Гурбу починаються біля верхів'їв річки Шара-мурені і тягнуться верст на вісімдесят захід від озера Далайнур.

Лише тільки 25 березня ми прийшли на береги цього озера, як в ту ж ніч перед нами стало чудове видовище трав'яної пожежі.