Монголія і країна тангутів - Пржевальський Микола

Пржевальський Микола Михайлович

Монголія і країна тангутів.

Переклад Віктора Часника

Перша подорож у Центральній Азії

Нотатки

На початку листопада 1870 року, прокотивши на поштових через Сибір, я і мій молодий супутник Михайло Олександрович Пильцов прибули в Кяхту (1) , звідки мала розпочатися наша подорож по Монголії і суміжним їй країнам Внутрішньої Азії.

Близькість чужих країв відчулась для нас у Кяхті з першого ж разу. Вервечки верблюдів на вулицях міста, засмаглі, вилицюваті монголи, довгокосі китайці (2), чужа, незрозуміла мова все це ясно говорило нам, що ми стоїмо тепер напередодні того кроку, який повинен надовго розлучити нас з батьківщиною і всім, що тільки є там дорогого. Важко було миритися з такою думкою, але її суворий гніт зм'якшувався радісним очікуванням близького початку подорожі, про яку я мріяв з ранніх років своєї юності...

На всьому протязі від Кяхти до Урги (3), де відстань близько 300 верст, місцевість несе цілком характер кращих частин нашого Забайкалля; тут та ж велика кількість лісу і води, ті ж чудові луки на пологих гірських схилах словом, подорожньому ще ніщо не сповіщає про близькість пустелі. Абсолютна висота цього простору, від Кяхти до річки Хара-голу (4), приблизно близько 2500 футів (5); потім місцевість підвищується, і в місті Урзі підняття над рівнем моря сягає вже 4200 футів. Такий підйом становить північну околицю обширного плоскогір'я Гобі. (6)

Загалом, простір між Кяхтою і Ургою несе гористий характер, але гори тут досягають лише середньої висоти і притому здебільшого мають м'які форми. Відсутність різко окреслених вершин і великих диких скель, невисокі перевали і пологі скати — от загальний топографічний характер тутешніх гірських хребтів, які всі мають направлення від заходу до сходу. З цих хребтів, по ургінській дорозі, більш інших відрізняються за величиною три: один на північному березі річки Іро, (7) другий Манхадаї в середині і третій Мухур вже біля Урги. Перевал крутий і високий тільки через Манхадаї, але його можна обійти обхідним, більш східним шляхом.

Зрошення описуваного простору багате, і з річок найбільші суть Іро і Харагол, що впадають в Орхон, притоку Селенги (8). Ґрунт всюди чорнозем або суглинник, вельми зручний для обробки; але культура ще не торкнулася цієї місцевості, і тільки верстах в ста п'ятдесяти від Кяхти розорано кілька десятин китайцями, які поселилися тут.

Гориста смуга, що залягла між Кяхтою і Ургою, досить багата і лісами. Втім, ліси ці, зростаючі головним чином на північних схилах гір, у своїх розмірах, формі і змішанні порід далеко не представляють того багатства, як наші сибірські.

З дерев тут переважають сосна, модрина і біла береза; в меншому числі до них домішуються кедр, осика і чорна береза; іноді гірські скати одягнені рідкісними кущами дикого персика і золотарнику (9). Потім скрізь, по долинах і відкритих схилах гір, росте чудова густа трава, що доставляє їжу монгольській худобі, яка цілий рік пасеться на паші.

У тваринному царстві взимку було трохи різноманітності. Усього частіше зустрічалися сірі куріпки, зайці та пищухи; зимуючі жайворонки та чечітки великими стадами трималися на дорозі. Красиві червононосі клушиці (10) траплялися все частіше і частіше, у міру наближення до Урги, де вони гніздяться навіть в будинку нашого консульства. У лісах, за словами місцевих жителів, водяться у великому числі козулі, а також ізюбри, кабани і ведмеді. Словом, фауна тутешньої місцевості, так само як і решта її природи, несе ще цілком сибірський характер.

Через тиждень по виїзді з Кяхти ми дісталися до міста Урги, де провели чотири дні у привітному сімействі нашого консула Я.П. Шишмарьова (11).

Місто Урга, головний пункт Північної Монголії, лежить на річці Толі, притоці Орхону, і відоме всім номадам виключно під ім'ям " Богдо-курінь " або " Да-курінь", тобто священне стійбище; ім'ям ж "Урга", що походить від слова " Урго " (палац), охрестили його тільки росіяни.

Це місто складається з двох частин: монгольської і китайської. Перша власне і називається " Богдо-курінь", а друга, лежача від неї в 4 верстах на схід, носить ім'я "Май-май-чен ", тобто торгове місце. У середині між обома половинами Урги поміщається на прекрасному піднесеному місці, недалеко від берега Толи, двоповерховий будинок російського консульства з флігелями та іншими прибудовами.

Жителів у всій Урзі вважається до 30 тисяч. Населення китайського міста, збудованого з глиняних фанз, складається виключно з китайців — чиновників і торговців. Ті й інші за законом не можуть мати при собі сімейств і взагалі обзаводитися міцною осілістю.

У монгольському місті на першому плані є кумирні зі своїми позолоченими куполами і палац кутухти — земного представника божества. Втім, цей палац за своєю зовнішністю майже не відрізняється від кумирень, між якими сама чудова за величиною і архітектурі — храм Майдари, майбутнього правителя світу. Це висока квадратна будівля із плоским дахом і зубчастими стінами, усередині неї, на узвишші, поміщається статуя Майдари в образі сидячої і усміхненої людини. Ця статуя має до 5 сажнів висоти і важить, як кажуть, близько 8000 пудів; вона зроблена з визолоченою міді в місті Долоннор *(19) , а потім по частинах перевезена в Ургу.

* Це місто лежить в південно-східній околиці Монголії і становить головне місце фабрикації всіх монгольських ідолів. (Прим. автора.) Перед статуєю Майдари знаходиться стіл з різними приношеннями, в числі яких не останнє місце займає скляна пробка від нашого звичайного графина; Довкола ж стін будівлі розміщено безліч інших дрібних божків (бурханів ), а також різних священних картин. Крім кумирень і невеликого числа китайських фанз, решта помешкань монгольського міста складаються з повстяних юрт і маленьких китайських мазанок; ті й інші поміщаються завжди всередині огорожі, зробленої з частоколу. Подібні двори то витягнуті в одну лінію, так що утворюють вулиці, то розкидані купами без усякого порядку. У середині міста знаходиться базарна площа, і тут є чотири або п'ять лавок наших купців, які займаються дріб'язковим продажем російських товарів, а також транспортуванням чаю в Кяхту.

Населення монгольської частини Урги складається головним чином з лам, тобто з осіб, що належать до духовного стану; число їх у Богдо-курені простягається до 10 тисяч. Така цифра може здатися перебільшеною, але читач помириться з нею, коли дізнається, що з усього чоловічого населення Монголії принаймні одна третина належить ламському стану. Для навчання хлопчиків, призначених бути ламами, в Урзі знаходиться велика школа з підрозділами на факультети: богословський, медичний і астрологічний. Для монголів Урга по своєму релігійному значенню становить друге місто після Лхаси в Тибеті.

Як там, так і тут перебувають головні святині буддійського світу: в Лхасі далай-лама зі своїм помічником бань цинь — ердеії , а в Урзі кутухта, третя особа після тибетського патріарха. За ламаїстським вченням, ці святі, складаючи земне втілення божества, ніколи не вмирають, але тільки оновлюються смертю. Душа їх по смерті тіла, в якому вона мала місцеперебування, переходить в новонародженого хлопчика і через це являється людям у більш свіжому і юному образі.

Далай-лама, який знову відродився, відшукується в Тибеті за вказівкою свого померлого попередника; ургінський ж кутухта знаходиться пророцтвом далай-лами і також здебільшого в Тибеті. Тоді з Урги відправляється туди величезний караван, щоб привезти в Богдо-курінь новонародженого святого, за відшукання якого далай-ламі везуть подарунок грошима в 30 тисяч лан, іноді і більше.

З Ургою закінчується сибірський характер місцевості, яку має північна околиця Монголії. Переїжджаючи річку Толу, мандрівник залишає за собою останню проточну воду і тут же на горі Ханула, яка вважається священною, з тих пір як на ній полював імператор Канхе*, подорожній повинен розпрощатися з останнім лісом.

* Сучасник Петра Великого; кращий з імператорів маньчжурського дому, енергійний допитливий і вельми поважав європейців. (Примітка автора)

Далі на південь, до окраїн власне Китаю, тягнеться та сама пустеля Гобі *, яка залягла величезною смугою поперек східно-азіатського нагір'я, від західних підошов Кунь-луня до Хінганських гір, що відокремлюють Монголію від Маньчжурії.

* Слово " гобі " по-монгольські означає рівнину безводну і безплідну або малотрав'янисту. Власне степ називається "тала". ( Примітка автора. )

Як сказано вище, сибірський характер місцевості, з її горами, лісами і рясним зрошенням, закінчується біля Урги, і звідси на південь є вже чисто монгольська природа. Через день шляху мандрівник зустрічає зовсім іншу обстановку.

Безмежний степ, то злегка хвилястий, то прорізаний грядами скелястих пагорбів, біжить в синіючу неясну далечінь горизонту і ніде не порушує свого одноманітного характеру.

То там, то тут пасуться численні стада і зустрічаються досить часто юрти монголів, особливо поблизу дороги.

Остання така гарна, що по ній можна зручно їхати навіть у тарантасі. Власне Гобі ще не почалася, і переходом до неї служить описувана степова смуга, з глинисто-піщаним ґрунтом, покритим прекрасною травою. Ця смуга тягнеться від Урги на північний захід по калганській дорозі верст на двісті і потім непомітно переходить у безплідні рівнини власне Гобі. Втім, і в цій останній місцевість несе більш хвилястий, ніж рівнинний характер, хоча абсолютно гладкі площі стеляться іноді на цілі десятки верст. Подібні місця особливо часто трапляються близько середини Гобі, тоді як в північній і південній її частинах зустрічається досить багато невисоких гір, або, правильніше, пагорбів, що стоять то окремими острівцями, то наче вишикувалися в поздовжні хребти. Ці гори підносяться лише на кілька сотень футів над навколишніми рівнинами і рясніють голими скелями. Їх ущелини і долини завжди зайняті сухими руслами потоків, в яких вода буває тільки під час сильного дощу, та й то лише на кілька годин. По таких сухих руслах розташовані колодязі, що доставляють воду місцевому населенню. Текучої води не зустрічається ніде на всьому протязі від річки Толи до окраїни власне Китаю, тобто майже на 900 верст.