Північне сяйво - Пулман Філіп

Отже, їй довелось звернутися до Церкви. Зрозуміло, вона не могла піти шляхом чоловіка — стати священиком і таке інше — це було б неправомірно. Тому вона організувала власний орден, свої канали впливу і працювала через них. Правильним кроком було спеціалізуватися за Пилом. Всі боялися його, ніхто не знав, що робити, тому коли вона запропонувала вести дослідження, магістрат зітхнув з полегшенням і забезпечив її грошима та всім потрібним.

— Але вони відокремлювали… — у Ліри не вистачало сил сказати це, слова застрягали у неї в горлі. — Ви знаєте, що вони робили? Чому Церква дозволила їм робити такі речі?

— Тому що існував прецедент. Щось таке вже траплялося раніше. Ти знаєш, що означає слово кастрація? Це означає позбавлення хлопчика статевих органів, щоб він ніколи не набув чоловічих рис. У кастрата назавжди залишається його високий дискантовий голос, тому Церква і дозволяє це робити — таку корисну річ для церковної музики. Деякі кастрати стали великими співаками, чудовими артистами. Багато які з них обернулися на товстих пещених напівчоловіків. Інші вмерли через наслідки операції. Але Церква не відмовилася від невеликого відокремлення, розумієш? Був прецедент. А цей метод мав бути більш гігієнічним, ніж старі, коли в них не було анестезії, чи стерильних бинтів, чи потрібного догляду сестер. Він був би порівняно безболісним.

— Це не так! — розлючено сказала Ліра. — Це не так!

— Ні. Звичайно, ні. Тому їм і довелось ховатися на далекій півночі, в темряві та безвісті. Тому Церква була рада мати в себе на службі таку людину, як твоя мати. Хто міг підозрювати таку чарівну, впливову, милу та розумну? Але через таємність та неофіційність цієї операції магістрат також міг переслідувати її, якби це стало їм потрібно.

— Але кому першому спало на думку робити відокремлення?

— Їй. Вона вважала, що дві речі, які відбуваються в отроцтві, можуть бути пов'язані — зміни, які відбуваються з деймоном, і той факт, що починає притягуватись Пил. Мабуть, якби деймона від'єднали від тіла, ми б ніколи не стали предметом Пилу — прабатьківського гріха. Питання полягало в тому, чи можливо від'єднати деймона від тіла, не вбивши людину. Вона багато подорожувала та бачила безліч різних речей. Вона була в Африці, наприклад. Африканці можуть зробити раба, який називається зомбі. Він не має власної волі, він буде працювати вдень і вночі без жодних нарікань, навіть не намагаючись втекти. Він схожий на труп…

— Це людина без деймона!

— Саме так. Отже, вона з'ясувала, що їх можливо розділити.

— І… Тоні Коста розповідав мені про жахливих фантомів у північних лісах. Здається, вони мають щось спільне.

— Так. У будь-якому разі Генеральне Облаткове братство виникло, ґрунтуючись на схожих ідеях та на одержимості Церкви ідеєю прабатьківського гріха.

Деймон лорда Ізраеля повів вухами, і він поклав свою руку на її красиву голову.

— Відбувалося ще дещо, коли вони робили відокремлення, — продовжував він. — Але вони не помічали цього. Енергія, яка пов'язує деймона з людиною, надзвичайно потужна. Коли робиться відокремлення, вся енергія умить розпадається на частинки. Вони не помітили цього, тому що прийняли її за шок, чи огиду, чи моральне протистояння і намагалися стримувати себе при цьому. Тому вони не помітили, що вона може робити, і ніколи й не думали підкорити її…

Ліра не могла всидіти. Вона підвелась, підійшла до вікна і глянула крізь холодну темряву невидющими очима. Вони були надто жорстокими. Як би важливо не було дізнатися про прабатьківський гріх, було занадто жорстоко робити те, що вони зробили з Тоні Макаріосом та іншими. Їх нічого не виправдовувало.

— А що робили ви? — запитала вона. — Ви робили такі відокремлення?

— Мене цікавить дещо інше. Я не думаю, що Облаткове братство зайшло далеко. Я хочу дістатися до джерела самого Пилу.

— Джерела? Тоді звідки він береться?

— З іншого всесвіту, який ми бачимо через Аврору.

Ліра знову повернулась. Її батько відкинувся у своєму кріслі, лінивий та могутній, його очі були так само жорстокими, як очі його деймона. Вона не любила його, вона не могла довіряти йому, але була змушена обожнювати його і цю екстравагантну розкіш, яку він дозволив собі в цій далекій пустелі, та його надзвичайну амбіційність.

— Що це — інший всесвіт? — запитала вона.

— Один із незліченних мільярдів паралельних світів. Відьми знали про них протягом століть, але перші теологи, які довели їх існування математично, були вигнані близько п'ятдесяти років тому. Проте це — правда, і її не можна заперечувати.

Але ніхто не знав, що коли-небудь можна буде перейти з одного всесвіту до іншого. Це непохитні фундаментальні закони, вважали ми. Що ж, ми помилялися. Ми змогли побачити інший світ у височині. Якщо світло може перетинатися з ним, отже, і ми зможемо. І ми повинні були навчитися бачити його, Ліро, так само, як ти навчилася розуміти алетіометр.

Тепер той світ, як і будь-який інший всесвіт, можна осягнути. Коли ми підкидаємо монетку, наприклад, може випасти орел чи решка, ми не знаємо, що випаде доти, доки монета не впаде на землю. Якщо випаде орел, це означає, що можливість того, щоб випала решка, минула. До цієї миті обидві можливості були вірогідними.

Але в іншому світі випала решка. І коли це трапляється, два світи перетинаються. Я навів приклад з монеткою, щоб пояснити тобі цей принцип. Насправді ці втрачені можливості трапляються на рівні елементарних частинок, але це відбувається так само: в одну мить декілька речей можливі, наступної — лише одна, а решти не існує. Окрім випадків, коли світи перейдуть у той простір, де вони відбулися.

— І я збираюсь у той світ в Аврорі, — сказав він, — бо думаю, що весь Пил у цей всесвіт іде звідти. Ти бачила ті слайди, які я показував ученим у вітальні. Ти бачила, що Пил іде у цей світ з Аврори. Ти сама бачила те місто. Якщо світло може подолати бар'єр між світами, якщо Пил може це, якщо ми бачимо те місто, тоді ми можемо побудувати міст і перейти туди. Це потребує феноменального спалаху енергії. Але я можу зробити це. Десь далеко є джерело Пилу, смерті, гріха, горя, руйнування цього світу. Люди прагнуть лише руйнувати, Ліро. Це і є прабатьківський гріх. І я збираюся припинити це. Смерть незабаром зникне.

— Тому вони ув'язнили вас тут?

— Так. Вони нажахані. І цьому є причина.

Він підвівся (те саме зробив його деймон), гордий, прекрасний та нещадний. Ліра мовчки сиділа. Вона боялась свого батька і водночас обожнювала. Дівчинка вважала, що він несповна розуму, але хто вона, щоб судити?

— Іди спати, — сказав він. — Торольд проведе тебе. Він повернувся, щоб іти.

— Ви забули алетіометр, — сказала вона.

— А, так. Насправді він мені зараз не потрібний, — відповів він. — Все одно мені від нього не буде користі без книг. Знаєш, я думаю, що Ректор Джордана дав його тобі. Він справді просив передати прилад мені?

— Звичайно, так! — скрикнула Ліра. Але потім вона знову подумала і зрозуміла, що Ректор ніколи не просив її робити цього, вона сама завжди так вважала — а для чого б ще він давав їй інструмент? — Ні, — сказала вона. — Я не знаю. Я думала…

— Добре, мені він не потрібний. Він твій, Ліро.

— Але…

— На добраніч, дитино.

Без слів, надто приголомшена, щоб поставити ще дюжину невідкладних питань, які роїлися в неї в голові, вона взяла алетіометр і загорнула його в чорний оксамит. По тому вона сіла біля вогню і простежила, як батько залишив кімнату.

22 Зрада

Вона прокинулася від того, що якийсь незнайомець смикав її за руку, Пантелеймон підскочив і заричав — вона впізнала Торольда. Він тримав гасову лампу, і його руки тремтіли.

— Міс, міс, швидко прокидайтеся, я не знаю, що робити. Він не залишив ніяких наказів. Мені здається, він збожеволів, міс.

— Що? Що сталося?

— Лорд Ізраель, міс. Він ніби марив відтоді, як ви заснули. Я ніколи не бачив його таким страшним. Він спакував багато інструментів та батарей на сани, запряг собак і поїхав. Але він також взяв хлопчика, міс!

— Роджера? Він взяв Роджера?

— Він наказав мені розбудити його та одягти, я не міг сперечатися, я ніколи цього не робив, хлопчик усе питав про вас, міс, але лорду Ізраелю був потрібний лише він. Пам'ятаєте, коли ви тільки-но підійшли до дверей, міс, він побачив вас і не міг повірити очам, і хотів, щоб ви пішли?

У Ліри від втоми та страху так крутилася голова, що їй було важко думати, але вона сказала:

— Так… Так…

— Це тому, що йому була потрібна дитина, щоб закінчити експеримент, міс! А в лорда Ізраеля свій особливий спосіб здобувати те, що йому потрібно, він лише наказує щось і…

Тепер в голові у Ліри ревло та стукало, ніби вона намагалася заглушити якесь знання у власній свідомості.

Вона вилізла з ліжка, дотяглася до своєї одежі, та раптом впала — протяжний крик відчаю вирвався з її грудей. Це вона видавала його, але він був більшим за неї, ніби відчай був нею самою. Вона пригадала його слова: енергія, яка пов'язує людину та деймона, надзвичайно потужна, щоб побудувати міст між світами, потрібен феноменальний спалах енергії…

Вона лише тепер зрозуміла, що зробила.

Вона вистраждала весь цей шлях, щоб принести щось лорду Ізраелю, гадаючи, ніби знає, що йому потрібно, але це був зовсім не алетіометр. Йому була потрібна дитина.

Вона принесла йому Роджера.

Ось чому він закричав: "Я не посилав по тебе!", коли він її побачив. Він посилав по дитину, і доля привела йому його власну дочку. Так він думав, поки вона не зайшла і не показала йому Роджера.

О, який гіркий біль! Вона думала, що рятує Роджера, але весь цей час вона старанно працювала, щоб зрадити його…

Ліра хитала головою та ридала від безсилої люті. Це було занадто.

Торольд намагався заспокоїти її, але він не знав причини її надзвичайного горя і міг лише нервово поплескувати її по плечу.

— Йорик, — проридала вона, відштовхуючи слугу. — Де Йорик Бернісон? Ведмідь! Він ще надворі?

Старий безпорадно знизав плечима.

— Допоможи мені! — сказала вона, тремтячи від слабкості та страху. — Допоможи мені одягтися. Мені потрібно йти. Зараз! Швидше!

Він поставив лампу і став їй допомагати. Коли вона командувала з таким владним виглядом, вона була дуже схожою на батька, але її обличчя було мокре від сліз, а губи тремтіли.