Тихий Дін. Книга третя - Шолохов Михайло

За хвилину витяг з розпоротої бортовки пожовклі папери й малюсіньку фотографічну картку.

Богатирьов уважно прочитав документи. В одному з них свідчилось, що "пред'явник цього ю дїйсно поручник 117 Любомирського стрілецького полку Вороновський, що направляються після вилікування у двотижневу відпустку на місце мешкання — в Смоленську губерню". На посвідченні стояла печатка й підпис головлікаря похідного шпиталю № 8 14 Сибірської стрілецької дивіз ї. Решта документів на ім'я Вороновського незаперечно говорили про те, що Вороновський справді був офіцером, а з фотографічної карточки на Богатирьова глянули веселі, вузькі в поставі, очі молодого підпоручника Вороновського. На захисному чепурному френчі поблискував офіцерський георгій, і незаймана білина погонів різкіше відтіняла смуглі щоки підпоручника, темну смужку вусів.

— Так що ж ? — спитав Богатирьов.

— Я приїхав сповістити вас, що мною, вкупі з моїм помічником, колишнім поручником Волковим, червоноар-мійці загітовані, і ввесь цілком склад Сердобського полку, Звичайно — за винятком комуністів, готов кожної хвилини перейти на ваш бік. Червоноармійці — майже всі селяни Саратовської та Самарської губерень. Вони згодні битися З більшовиками. Нам треба зараз же договоритись з вами про умови здачі полку. Полк тепер перебуваю в Усть-Хоперській, в ньому коло тисячі двісті штиків, в комосе-редку — тридцять вісім, плюс взвод з тридцяти чоловіка місцевих комуністів. Ми захопимо придану нам батарею# при чому, прислугу, мабуть, доведеться знищити, бо там переважна більшість комуністів. Серед моїх червоноармій-ців іде заворушення на грунті тяготи, якої зазнають їх батьки від продрозверстки. Ми скористалися з цих обставин і схилили їх на перехід до козаків... до вас, тобто. У моїх солдатів ю побоювання, як би під час здачі полку не було над ними вчинено насильства... Ось у цій справі,

Ве> звичайно, дрібниці, але — я повинен з вами договоритись.

— Яке насильство може бути?

— Ну, вбивства, грабунки...

— Ні, цього не допустимо!

— І ще: солдати "настоюють на тому, щоб Сердобський полк був збережений у своєму складі і бився 3 більшовиками разом з вами, але як самостійна бойова одиниця.

Цього сказати я вам...

— Знаю Знаю! Ви знесетесь з вашим вищим команду" ВЯнням і доведете до нашого відома*

— Так, я мушу сповістити Вешки*

— Даруйте, у мене дуже мало часу, і якщо я опізнюсь на зайву годину, то мою відсутність може помітити комісар полку. Я вважаю, що ми договоримось про умови здачі. Поспішіться повідомити мене про рішення вашого командування. Полк можуть перекинути до Дінця або пришлють нове поповнення і таким чином...

— Так, я зараз же з кіннонарочним пошлю до Вешок.

— І ще: накажіть вашим козакам повернути мені зброю. Мене не тільки обеззброїли, — Вороновський урвав свою гладеньку мову і напівзбентежено посміхнувсь, — але й узяли портсигар. Це, звичайно, дрібниці, але портсигар мені дорогий, як фамильна річ...

— Вам усе вернуть. Як вас сповістити, коли одержу відповідь із Вешок.

— До вас сюди, в Бахмуткін прийде за два дні жінка З Усть-Хоперської. Пароль... Ну, скажімо, — "єднання", їй ви перекажете. Безперечно — на словах ...

Через півгодини один з козаків Максаєвської сотні учвал гнав на захід до Вешенської...

Другого дня особистий ординарець Кудінова прибув до Бахмуткіна, відшукав квартиру командира бригади і, навіть коня не прив'язавши, увійшов до хати, передав Григорієві

ВогатирЬойу паісеї з йаписом 1 "В. срочйо.Цілком сейретно". Богатирьов гіетерпляче зламав сургучеву печатку. На папері з бланком Верхньодінської окружйої ради, розмашисто, рукою самого Кудінова було написано:

"Доброго здоров'я, Богатирьов! Новина дуже радісна. Уповноважуємо тебе провадити з сердобдями переговори й за всяку ціну схилити їх до здачі. Пропоную піти їм на поступки й пообіцяти, що приймемо полк ділком і навіть обеззброювати не будемо. Неодмінною умовою постав захопити та видати комуністів, комісара полку, а головне — наших вешенських, уланських та усть — хоперських комуністів. Хай неодмінно захоплять батарею, обоз, матеріальну частину. Всіма засобами прискор дю справу! До місця, куди прибуде полк, стягни більше своїх сил, потихеньку оточи й зараз же заходжуйся обеззброювати. Якщо зашамотять, — вибий їх всіх до одного. Чини обережно, але рішучо. Як тільки обеззброїш, справляй гуртом увесь полк до Вешенської. Жени їх правим боком, там зручніше, тому, що на дім боці й фронт буде далі і степ голий, не втечуть, якщо отямляться та здумають тікати. Направляй їх понад Доном, хуторами, а назирати за ними пошли дві кінні сотні. У Вешках ми їх по два, по три бійці розсортуємо по сотнях, подивимось, як вони будуть своїх бити. А там — не наша справа, печаль: з'єднаємось із своїми, які за Діндем, вони їх тоді нехай судять і роблять з ними, що хтять. Про мене, хоч усіх нехай пере-вішають. Не жаль. Радію твоїй успішності. Щоденно повідомляй нарочним. Кудінов".

У приписці стояло:

"Якщо наших місцевих комуняків сердобді видадуть, — жени їх під підсиленим конвоєм до Вешок, теж хуторами. Але спочатку пропусти сердобдів. До конвою доручити відібрати найпевніших козаків (лютіших та старикуватіших), нехай вони їх женуть і народові широко заздалегідь оповіщають. Нам об них і руки поганити нема чого, їх баби кіллям поб'ють, якщо діло вміло та з розумом поставити. Зрозумів ? Нам ця політика вигідніша: розстріляти їх, — чутка дійде до червоних— мовляв, полонених розстрілюють, а так — простіше, народ на них нацькувати, гнів людський спустити, як ланцюгового пса. Самосуд — і край. Ні спиту, ні відвіту!".

ХЬУІІІ

12 квітня І'Московський полк був тяжко потріпаний в бою З повстанцями під хутором Антоновим Уланської станиці.

Погано знаючи місцевість, Нервоноармійські цепи З бо$м зійшли до хутора. Рідкі козацькі двори, неначе на островах, вгніздились на малесеньких клаптиках твердої супісної землі, а замощені хмизом вулиці та провулки були прокладені по невилазній драговині. Хутір тонув у густю-чій зарості вільшняку, в мочаровій грузькій місцевості. Край нього протікала річка бланка, мілководна, але з мулистим стрямким дном.

В цепу пішли стрільці І Московського через хутір, та ледве проминули перші двори і вступили до вільшняку, як виявилось, що цепом перейти вільшняк не можна. Командир 2 батальйону, — упертий латиш—не слухав доводів ротного, що насилу виручив з глибокого просуву свого застряглого коня, скомандував: "Вперед!"—і перший сміливо побрів по хисткому, ворушкому грунті. Чер-воноармійці, що завагались були, рушили слідом за ним, на руках несучи Кулемети. Пройшли сажнів з п'ятдесят, по коліно грузнучи в мулі, і ось тут з правого флангу покотилось по цепу: "Обходять!", "Козаки!", "Ото

чили!".

Дві повстанські сотні дійсно обійшли батальйон, вдарили з тилу.

У вільшняку 1 і 2 батальйони втратили майже третину складу, відступили.

В цьому бою саморобною повстанською кулею був поранений в ногу Іван Олексійович. Його на руках виніс Михась Кошовий і, замалим не заколовши червоноармійця, що скакав дамбою, примусив взяти раненого на патронну двоколку.

Полк був збитий, відкинутий до хутора Уланського. Поразка згубно відбилась на наступі всіх червоноармійських частин, що просувались лівим боком Дону. Малкін з Бука-нівської змушений був відійти на двадцять верстов на північ до станиці Слащевської, а потім, відтіснюваний повстанськими силами, що розвивали шалений наступ і в багато разів чисельно переважали малкінську дружину, за дёнь До Льодойлаву нереправйвся через Хопер, потопивши кількох коней, і рушив на станицю Кумилжинську.

1 Московський, відрізаний льдоплавом у гирлі Хопра, переправився через Дін на правобережжя; дожидаючи поповнення, став у станиці Усть — Хоперській. Незабаром туди прибув Сердобський полк. Кадри його складом різко відрізнялись від кадрів 1 Московського. Робітники-москвичі, туляки," нижегородці, що становили бойове ядро Московського полку, бились мужньо, уперто, не раз сходячись із повстанцями в рукопашну, щодня втрачаючи вбитих та поранених десятки бійців. Тільки пастка в Ан-тонівському тимчасово вивели полк із строю, але відступаючи, він не покинув ворогам жодної обозної двоколки, жодної патронної цийки. А рота сердобців у найпершому ж бою під хутором Ягодинським не видержала повстанської кінної атаки; забачивши козацьку лаву, кинула окопи і безперечно була б геть порубана, якби не кулеметники — комуністи, що відбили атаку шквальним кулеметним вогнем.

Сердобський полк, наспіх сформувався в місті Сердоб-ську. Серед червоноармійців — поспіль саратовських селян старшого віку, явно намічались настрої, що аж ніяк не сприяли піднесенню бойового духу. В роті було багато неписьменних та вихідців із заможно-куркульської частини села. Комсклад полку наполовину складався з колишніх офіцерів; комісар — слабохарактерна безвільна людина — не користався серед червоноармійців авторитетом; а зрадники — командир полку, начштабу та двоє ротних командирів, задумавши здати полк, перед очима осередку, що нічого й не бачив, провадили злочинну роботу щодо деморалізації червоноармійської маси за допомогою контрреволюційно настроєних куркулів, що затесались до полку, провадили проти комуністів вмілу агітацію, сіяли невір'я в успішність боротьби щодо приборкання повстання, підготовляючи здачу полку.

Штокман, що стояв на одній квартирі з трьома сердоб-цями, тривояшо придивлявсь до червоноармійців і оета— 1

321

точно переконався найсерйознішо! загрози, навислої наД полком, після того, як одного разу гостро зітнувся 3 сер-добцями.

14-го, вже смерком, на квартиру прийшло дво$ сердобців 2 роти. Один з них, на прізвище Горигасов, не поздоровкавшись, з поганенькою усмішечкою поглядаючи на Штокмана та Івана Олексійовича, що лежав на ліжку, сказав: Довоювались! Дома хліб у рідних забирають, а тут доводиться воювати невідомо за що...

— Тобі невідомо за що ти вою§ш?— гостро спитав Штокман.

— Еге ж, невідомо ! Козаки — такі самісінькі хлібороби, як і ми ! Значмо, проти кого вони повстали ! Значмо!..

— А ти, сволоч, зна§ш, чи§ю мовою ти говориш? Білогвардійською ! — скипів звичайно стриманий Штокман.

— Ти не дуже ото сволочи! А то дістанеш по вусах.