Місячна долина - Лондон Джек

Але за хвильку схопився знову й простяг до неї руки.

— Я зараз попоїм, але дай мені перше з тобою наговоритись, — мовив він, сідаючи й міцно стискаючи її в обіймах. — Та й вода не кава, вистигне — не зіпсується. А тепер послухай: на цілому світі ти для мене одна-єдина.

Ти не відсахнулася від мене й не злякалася того, що я допіру зробив, і я дуже радий. Забудьмо про Мері. І моє серце не камінь — мені її шкода, як і тобі, і я все зроблю для неї. Я б їй ноги мив, як колись Христос. Я був би годував її за своїм столом, дав би їй притулок під своїм дахом. Але це ще не підстава, щоб користуватися з її заробітків. А тепер забудьмо про неї. Подумаймо краще про себе: зараз є тільки ти і я, ти і я, і к бісу ввесь світ! Решта все дурниця! Більше тобі ніколи не доведеться мене боятися. Мені з віскі не по дорозі, а тому годі пити! Я мов здурів і зле поводився з тобою. Та це все минуло й такого ніколи більше не станеться. Я хочу почати нове життя.

Тепер послухай-но сюди! Мені не тра' було так хапатися. А я хапався. Тра' було перше порадитися з тобою. А я не порадився. Знаєш, який я гарячковий! Отож ця гарячковість і підвела мене. Але якщо ти можеш себе стримати на рингу, то можеш і в родинному житті. Тільки я не встиг подумати. Несила мені було це перетравити — ну от несила! Та й ти б не хотіла, щоб я з цим мучився — так само, як і я б не хотів, щоб ти терпіла щось тобі не любе.

Сексон випросталася в Біллі на колінах і пильно глянула на нього, запалившись якоюсь думкою.

— Біллі, ти це направду?

— Звісно, направду.

— Ну, тоді й я тобі скажу щось, чого й мені несила

довше терпіти. Як на мене, то краще вже смерть.

— То що це? — запитав він, перемовчавши.

— Це залежить від тебе, — мовила вона.

— То випалюй.

— Ти ще не знаєш, на що йдеш, — попередила вона. — Може, ліпше тобі відступитися, поки не пізно.

Біллі вперто похитав головою.

— Як несила тобі терпіти, то й не терпітимеш. Шквар!

— По-перше, — почала вона, — годі вганяти за скебами.

Біллі розкрив був рота, але стримав мимовільний протест.

— А по-друге, — годі з Оклендом.

— Ну, цього я вже не розумію.

— Годі з Оклендом. Годі жити в Окленді. Як на мене, краще вже смерть. Покиньмо все — і виїдьмо звідси.

Біллі помалу оцінював її пропозицію.

— Куди? — запитав він нарешті.

— Будь-куди. Аби-куди. Викури цигарку й поміркуй над цим.

Він похитав головою, уважно дивлячись на Сексон.

— Ти це справді? — спитав він перегодом.

— Еге ж. Мені так само хочеться здихатись Окленда, як тобі хотілося здихатись біфштекса, кави й масла.

Сексон бачила, як напружує Біллі всю свою істоту, перш ніж відповісти.

— Тоді гаразд, якщо тобі цього так хочеться. Заберемося з Окленда. Хоч би й назавше. Хай йому чорт, цей Окленд не дав мені нічого доброго. Либонь, я потраплю заробити на нас двох і деінде. А тепер, коли з цим вирішено, скажи мені, за віщо ти маєш серце на Окленд?

І Сексон розповіла йому все, про що передумала, виклала цілий звинувальний акт проти Окленда, нічого не оминувши — ані свого недавнього візиту до лікаря Гентлі, ані пиятики Біллі. А Біллі тільки обійняв її ще дужче і знову запевнив у своїй непохитності.

Час збігав. Смажена картопля захолола, у грубці погасло.

Сексон скінчила. Тоді Біллі підвівся, не випускаючи її з обіймів, і глянув на картоплю.

— Задубіла, — усміхнувся він до Сексон. — А ти знаєш що? Вберись-но якнайкраще. Ми підемо погуляємо, десь поїмо й ушануємо цей день. Треба ж нам відзначити його, раз ми вирішили поставити все на карту й забратися звідси з усіма манатками. І ми не йтимемо пішака. Десять центів мені може позичити голяр на переїзд, та і я ж маю дещицю, щоб заставити, і ми погуляємо на славу.

Цією "дещицею" виявилися кілька золотих медалей, що їх одержав колись Біллі за свої боксерські виступи на аматорських змаганнях. Дядькові Сему, заставникові, ці медалі були по знаку, і коли Біллі виходив звідти, в кишені у нього весело побрязкувала жменя срібла.

Біллі тішився, як дитина, і Сексон тішилася разом з ним. Зупинившись на розі коло тютюнової крамнички купити пачку тютюну, він раптом передумав і взяв цигарок.

— Гуляй, душа! — засміявся Біллі.— Сьогодні — щоб усе найкраще, навіть фабричні цигарки. І досить з нас шинків та японських їдалень. До Барнума — і край!

І вони подалися до ресторану на розі Сьомої та Бродвея, де були уряджали колись свою шлюбну вечерю.

— А давай-но вдамо, наче ми не одружені,— запропонувала Сексон.

— Чудово! — зрадів Біллі.— Візьмемо окремий кабінет, і офіціант щоразу стукатиме в двері, перш ніж увійти.

Але Сексон це вже визнала надмірним.

— Ні, Біллі, з нас забагато здеруть. Доведеться давати йому на чарку за його стукання. Ми собі посидьмо в загальній залі.

— Замовляй, що хочеш, — гостинно заявив Біллі, коли вони сіли. — Що ти скажеш про м'ясо по-родинному — всього півтора долари?

— Та щоб добре підсмажене, — розохотилася Сексон. — І якнайкращої кави. Тільки спершу устриці: я хочу їх порівняти з устрицями зі Скелястого муру.

Біллі кивнув головою і глянув на неї з-за меню.

— Тут е скойки; замов їх і пересвідчись, чи вони зрівняються з твоїми?

— Ай замовлю! — скрикнула Сексон, і очі її блищали. — Світ — наш. Ми подорожні й просто мандруємо через це місто.

— Так, справді,— згодився неуважно Біллі, вдивляючись у шпальту театральних оголошень, а тоді підніс очі від газети — У Бела денна вистава. Ми можемо купити квитки за чверть долара… Але ж чорти б його батькові, ото не поталанило!

І такий запеклий та гнівний був його вигук, що Сексон пройнялася тривогою.

— Чом же я раніше не збагнув! — нарікав Біллі.— Треба було піти до "Форума" попоїсти. Це шиковне кубло, де такі молодці, як Рой Бланшар, розтринькують нашу кривавицю.

Біллі з Сексон придбали квитки до театру Бела, але було ще рано, і вони зайшли тим часом до кіно на Бродвеї. Спершу показали фільм з ковбойського життя, а тоді французьку комедію і, нарешті, драму з сільського побуту, дія якої відбувалася десь у центральних штатах. Починалося сценою на фермерському подвір'ї. Промінь сонця золотив ріг клуні й огорожу, а на землі лежала клаптювата тінь від широковітих дерев. По подвір'ї снували перевальцем кури, індики й качки. Здоров зна льоха зі своїми сьома поросятами нецеремонно й самовпевнено прокладала собі шлях між курей, а кури помщалися за це на поросятах, дзьобаючи їх, коли ті відставали від матері. З-за огорожі дрімливо дивився кінь і час від часу розмірено й лінькувато помахував хвостом, що зблискував на сонці.

— Відчуваєш, як жарко, скільки тут мух! — прошепотіла Сексон.

— Звичайно. А хвіст у нього! Зовсім як живий! Еге, мене не обдуриш, коник упертий, певно, знає, як закидати хвоста впоперек віжок. Я б не здивувався, якщо названо його Залізним Хвостом.

По подвір'ї пробіг пес. Льоха злякалася й кумедними стрибками кинулась навтіки разом зі своїм потомством, а за ними погнався пес. На сцену вийшла дівчина: крислатий капелюшок висів у неї на спині, а в полі фартуха було зерно, яке вона стала розсипати птиці. Згори позліталися голуби і собі теж почали дзьобати зерно. Повернувся пес, але заклопотане птаство не звертало на нього уваги, і він походжав собі поміж нього, вихляючи хвостом та всміхаючись до дівчини. А з-за огорожі кивав головою кінь і досі метляв хвостом.

Потім надійшов юнак, і досвідчена кінематографічна аудиторія відразу вгадала, що це герой. Але Сексон не вважала на любовну інтригу, на ревне благання хлопця і на соромливий опір дівчини; перед очима в неї все стояли кури, клаптюватий затінок під деревами, заллята сонцем стіна клуні, дрімливий кінь, що безнастанно помахував хвостом.

Сексон щільніше притулилася до Біллі, а її рука, протисшись йому під ліктем, шукала його пальців.

— О Біллі,— зітхнула вона. — Я б умерла зі щастя, якби там пожила!

А коли фільм закінчився, вона запропонувала зостатися й подивитись його вдруге, бо до театру було ще рано.

Почався новий сеанс, і відколи на екрані знову з'явилося фермерське подвір'я, Сексон проймалася щораз більшим збентеженням. Тепер вона розглянула все детальніше. Вона побачила поля, хвилясті пагорби і небо з білими плямами хмар. Вона вже впізнавала декотрих курей, особливо войовничу стару квочку, що не боялася льохи і запекло наскакувала на поросят та мстиво хапалася до зерна, Сексон дивилася на пагорби за полями, на широкий обрій і вдихала повними грудьми цей простір, дозвілля та супокій. Сльози затуманили їй очі, і вона, радісна й щаслива, тихо заплакала.

— Я знаю, що зробив би з цим конем, якби він устругнув мені хвостом яку штуку, — прошепотів Біллі.

— А я знаю, куди ми подамося з Окленда, — заявила Сексон.

— Куди?

— Туди.

Біллі глянув на неї і перевів очі услід за її поглядом: на екран.

— О, — зітхнув він, подумав і додав за хвильку: — А чому б пак ні?

— Біллі, то ти згоден?

Губи Сексон аж тремтіли, і шепіт її було насилу чути.

— А певно, відказав Біллі,— сьогодні він був по-королівському щедрий. — Я не я, коли не буде так, як ти хочеш… Мене самого завше вабило село. Еге! Я бачив, як отаких коней продавали за півціни… а я вмію їхній норов приборкувати.

РОЗДІЛ XVIII

Ще тільки вечоріло, коли Біллі й Сексон, повертаючись із театру, вийшли з трамвая на розі Сьомої та Пайн-стріту. Вони разом купили дечого в крамниці й розійшлися: Сексон рушила додому готувати вечерю, а Біллі — до товаришів-биндюжників, що страйкували цілий місяць, поки він сидів у в'язниці.

— Бережи себе, Біллі! — гукнула йому Сексон навздогін.

— Звісно, — відказав він, усміхнувшись до неї через плече.

Серце Сексон тьохнуло від цієї усмішки. Це була його давня люба усмішка, яку вона хотіла завжди бачити у нього на обличчі і заради якої, озброєна своєю власного життєвою мудрістю та мудрістю Мерсідіз, вона ладна була кинутися в найзапеклішу в світі боротьбу. Думка про це яскраво спалахнула в її мозку, і, гордовито всміхнувшись, Сексон пригадала всі свої гарненькі деталі туалету, розкладені й розвішані вдома у шафі та комоді.

За три чверті години вечеря була готова, залишалося тільки кинути баранячі котлети на сковороду, коли почується хода Біллі надворі. Сексон сиділа й чекала. Нарешті хвіртка хряснула, але замість Біллиних кроків Сексон почула безладний тупіт кількох пар піт.