Одіссея - Гомер

Ти ж тут сама уже всім потурбуйся.
Тож пам'ятай і про батька, й про матінку в їхньому домі
Так, як тепер, навіть більше, коли мене тут вже не буде.
А як побачиш, що в сина борідка почне виростати,
270] Можеш лишити мій дім, іди заміж за кого захочеш".
Так говорив він тоді, і тепер от збувається все це.
От вже й ненависна ніч настає, коли шлюб отой має
Статись проклятій мені, бо Зевс мене щастя позбавив.
Ще в мене біль є, що тисне на серце і душу тривожить:
275] У женихів не такі-бо звичаї віддавна бували.
Хто за дружину для себе дочку із заможного роду
Взяти бажав, той мусив із іншими ще позмагатись:
Кожен биків приганяв, баранів і овець найжирніших,
Рідним відданий на учту й дарунки приносив коштовні,
280] А не маєтки чужі задарма отак проїдали".
Мовила це, і незламний зрадів Одіссей богосвітлий,
Як подарунки вона в них виманює, як їх словами
Лагідно влещує, зовсім не те замишляючи в серці.
Відповідаючи, мовив тоді Антіной, син Евпейта:
285] "Мудра Ікарія донько, славетна умом Пенелопо!
Хто із ахеїв які не приніс би тобі подарунки,
Ти їх приймай, — не слід-бо хорошого дару цуратись.
Ми не вернемось до справ і до інших не підем відданок,
Поки не вийдеш сама за кращого ти із ахеїв".
290] Так говорив Антіной, і всім це було до вподоби.
Кожен окличника по дорогії послав подарунки.
Плащ принесли Антіноєві гарний, барвисто-узорний,
Кроєм широкий, дванадцять уздовж його пряжок ясніло,
З золота кутих, — при кожній гаплик був, красиво загнутий.
2" Від Еврімаха також принесли пречудове намисто,
З золота чистого й зерен янтарних, що сяють, як сонце.
Еврідамантові слуги, мов сплетену з тутових ягід,
З темних трійчастих перлин принесли йому пару сережок.
Володареві ж Пісандру, Поліктора сину, — коштовний
зоо Уклад нашийний, оздобу його принесли найдорожчу.
Інші ахеї ще й інші дари принесли пречудові.
В верхні покої пішла після того в жінках богосвітла,
Вслід їй обидві служниці несли дорогі подарунки.
Бавитись танцями знов почали всі і співом, що млостю
305] Сповнював їх, і так вечорової ждали години.
Поки вони забавлялись, то й вечір насунувся темний.
Три жаровні великі тоді встановили в господі,
Щоб освітлить її; скалок сухеньких наклали навколо
З висхлого дерева, свіжо наколотих гострою міддю,
310] Смольних лучин додали; розпалювать стали по черзі
Кілька служниць Одіссея, в біді витривалого. З словом
Паросток Зевса звернувся до них, Одіссей велемудрий:
"От що, служниці давно вже відсутнього тут Одіссея!
В верхні кімнати ідіть, де поважна сидить володарка,
Пряжу свою біля неї прядіть та її розважайте,
Сидячи там у покоях, чи вовну чесати беріться.
Сам замість вас тут вогонь для всіх я підтримувать буду.
Навіть якби до зорі злотошатної там ви лишались,
Втома мене не здолає, занадто-бо я витривалий".
Іак говорив він, вони ж засміялися и перезирнулись.
Лайкою відповіла йому червоновида Меланта.
Долій був батько її, виховання ж дала Пенелопа,
Пестила, наче дитину свою, убрання дарувала.
Та Пенелопою зовсім, проте, не журилась Меланта,
325] Із Еврімахом-бо знатися краще воліла й кохатись.
Лаять вона почала Одіссея і так докоряти:
"З глузду останнього зовсім ти з'їхав, приблудо нещасний!
Чом ти не хочеш піти ночувати де-небудь до кузні
Чи до заїзду, а тут розмовляєш занадто зухвало,
330] Між цих численних мужів, анітрохи не маючи страху
В серці? Чи це так вино помутило твій розум, чи завжди
В тебе такий він, що ти без кінця нісенітниці мелеш?
Чи вже й себе ти не тямиш, що Іра здолав, волоцюгу?
А чи не встане хтось інший небавом, за Іра сильніший?
335] Так тобі в щоки обидві долонями дужими дасть він,
Що полетиш ти за двері, увесь об'юшений кров'ю!"
Глянув на неї спідлоба й сказав Одіссей велемудрий:
"Зараз же, суко, піду і про все Телемахові мовлю,
Що говорила ти, й він розірве тебе вмить на шматочки!"
340] Страху великого цими словами нагнав на жінок він.
Швидко побігли вони по покоях, і з остраху кожній
Гнулись коліна, — боялись, що справдить свою він погрозу.
Він же підтримував світло в жаровнях, палаючих ясно,
І поглядав на присутніх, а сам в глибині свого серця
345] Вже обмірковував те, що здійснитися мало небавом.
А женихам гордовитим Афіна тим часом не дуже
Отримання в їхні знущання вкладала, — хотіла, щоб більше
Смутку і болю у серці відчув Одіссей, син Лаертів.
Перший тоді Еврімах, син Поліба, почав говорити,
з50] Став глузувать з Одіссея та й інших до сміху призводив:
"Слухайте-бо, женихи володарки славетної, — маю
Те вам сказати, до чого у грудях мій дух спонукає.
Муж цей у дім Одіссеїв прийшов не без волі безсмертних.
Сяйво, здається мені, не з лучин цих палаючих плине,
355] А з голови його, — гляньте, на ній же нема й волосинки".
Потім ще так Одіссеєві, городоборцю, він мовив:
"Чи не схотів би ти, гостю, у мене в далекому полі
Попрацювати, якщо я за певну найму тебе плату, —
Тин городити з тернини, великі дерева садити?
360] Вдосталь туди я тобі постачав би готового хліба,
Дав би й одежу тобі і сандалії дав би на ноги.
Тільки ти звик до неробства поганого так, що не схочеш
Братися вже до роботи, лише старцюванням по людях
Будеш і далі утробу свою годувать ненаситну!"
365] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
"Хтів би з тобою удвох, Еврімаху, в труді позмагатись
Я весняної пори, коли дні у нас довгі бувають,
На сіножаті, щоб кожен в руках по серпу мав, красиво
Вигнутім, щоб узялись ми натщесерце вдвох до роботи
370] І від світанку жали траву цілий день до смеркання;
А як за плугом воли поганятимем ми половії,
Дужі, породисті, рослі, що випаслись добре на паші,
Силою й віком однакові, сила ж бо в них неослабна,
Гонів хай буде й чотири, щоб грунт лиш до плуга придатний, —
Бачив би сам ти, які я проорюю борозни рівні.
А як війну розпочав би де-небудь сьогодні Кроніон,
В мене ж був щит би в руках і було б два загострені списи,
Ще й цільномідний шолом, що добре до скронь прилягає, —
Бачив би ти мене в перших рядах бойового загону
380] І не посмів би тоді уже шлунком моїм докоряти.
Ти ж і зухвалий занадто, й душею якийсь непривітний.
А що здаєшся самому собі ти великим і сильним,
То лиш тому, що навкруг тебе люди малі і нікчемні.
Тільки б прийшов Одіссей, на свою батьківщину вернувшись,
385] Стануть ці двері широкі занадто для тебе вузькими,
Як утікати крізь них із покоїв оцих доведеться!"
Так він сказав. Еврімах же всім серцем ще більш розлютився,
Глянув на нього спідлоба і вимовив слово крилате:
"Скоро сплачу тобі, злидню, за те, що зухвало так мовиш
390] Між цих численних мужів, анітрохи не маючи страху
В серці. Чи це так вино помутило твій розум, чи завжди
В тебе такий він, що ти без кінця нісенітниці мелеш?
Чи вже й себе ти не тямиш, що Іра здолав, волоцюгу?"
Крикнувши це, він підніжок схопив. Одіссей з переляку
395] Враз аж присів біля самих колін Амфінома, що родом
Був із Дуліхію; весь той удар виночерпію в праву
Руку потрапив, і келих аж дзенькнув, на землю упавши;
З стогоном навзнак і сам виночерпій у порох звалився.
Галас тим часом зняли женихи в звечорілих покоях.
400] Дехто таке говорив, на сусіда свого позирнувши:
"Хай би раніше загинув чужинець цей десь у блуканнях,
Ще не діставшись сюди, — не було б колотнечі цієї!
Сваримось через старців, і ніякої нам у цій учті
Втіхи не буде, якщо подолає у ній неприємне".
405] Знову звернулась до них Телемахова сила священна:
"От показились ви всі, божевільні! Видно, багато
З'їли і випили тут! Чи не бог вас якийсь підмовляє?
Вдосталь же всі підкріпились, розходьтесь тепер по домівках
Спати, як прагне душа. Та нікого, проте, не жену я".
410] Так він сказав. А вони аж губи погризли зубами
Й лиш дивувались, як сміливо став Телемах розмовляти.
Врешті тоді Амфіном озвався до них і промовив,
Нісія син ясносвітлий, владущого парость Арета:
"Друзі, не слід нам, проте, на слушні слова й справедливі
415] Лайкою відповідати й з ворожою кидатись люттю.
Не ображайте чужинця цього і не кривдіть нікого
З челяді, що в Одіссея божистого в домі слугують.
Хай виночерпій іще раз вином наші кубки наповнить,
І, узливання вчинивши, розходьмося всі по домівках.
420] Гостя ж цього в Одіссеєвих тут запишімо покоях
На Телемахове дбання, — в його-бо він домі гостює".
Так говорив він, і всім слова ці були до вподоби.
їм у кратерах вина намішав дуліхійський окличник
Мулій, що був Амфінома товариш. Спинявсь перед кожним
425] Він і усім наливав. А вони, з своїх кубків блаженним
Зливши богам, випивали вино, наче мед той, солодке.
Тож, узливання вчинивши, ще випили, скільки схотіли,
І по домівках своїх спочивати усі розійшлися.

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА
ЗМІСТ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТОЇ ПІСНІ
ВЕЧІР ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМОГО ДНЯ
Одіссей разом з Телемахом виносить зброю з їдальні, потім залишається наодинці. Меланта знов його ображає. Він розповідає Пенелопі вигадану про себе історію і запевняє її, що Одіссей незабаром повернеться до свого дому. Евріклея впізнає його по рубцеві на нозі; він наказує їй мовчати. Пенелопа розповідає йому сон свій, потім каже, що віддасть свою руку тому з женихів, котрий переможе інших стрільбою з Одіссеєвого лука; нарешті Пенелопа йде геть.

ЗУСТРІЧ ОДІССЕЯ Й ПЕНЕЛОПИ. УМИВАННЯ НІГ
Сам у господі тим часом зоставсь Одіссей богосвітлий,
Смерть-бо усім женихам готував із Афіною разом.
До Телемаха він швидко із словом звернувся крилатим:
"Час, Телемаху, відціль бойову повиносити зброю
5] Разом усю. Женихів же, як, це спостерігши, про неї
Стали б питати, солодкими знов заспокоїш словами:
"Я її виніс від диму. На ту вона зброю й не схожа,
Що залишив Одіссей, як походом до Трої подався, —
Вся від дихання вогню почорніла вона й пошкарубла.
10] Ще й важливішу Кроніон у серце поклав мені думку.
Як би, упившись вином і сварку якусь розпочавши,
Ви не поранили б тут один одного та не зганьбили б
Сватання й учти. Бо тягне до себе людину залізо".
Так він сказав. Телемах же, послухавши любого батька,
15] Вмить гукнув годувальницю й мовив старій Евріклеї:
"Неню, затримай тим часом служниць у жіночих покоях,
Поки в комору я винесу батькову зброю прекрасну.
В домі без догляду вся вона зовсім поблякла від диму
З часу, як батька нема. А я ж іще був нерозумний.
20] Нині ж прибрать її хочу, де подих вогню не сягає".
В відповідь так годувальниця мовить йому, Евріклея:
"Синку, якби хоч тепер ти за розум узявся й почав би
Дбати про дім свій та про охорону майна піклуватись!
Хто ж, проте, піде з тобою тепер, щоб тобі посвітити?
25] Заборонив ти виходить служницям, а світять вони ж то".
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
"Гість оцей піде.