💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера

Процес - Кафка Франц

Читаємо онлайн Процес - Кафка Франц

Страшно було дивитись, коли опонент сидів десь далеко і Гастерер, знаючи, що на такій відстані важко дійти порозуміння, лише трохи відсував страву й поволі підводився, щоб самому підійти до співрозмовника. Ті, хто сидів поблизу, задирали голови, щоб побачити вираз його обличчя. А втім, такі ситуації траплялися нечасто, Гастерер міг так розхвилюватись лише через юридичні питання, і здебільшого ті, що стосувалися процесів, які тепер або в минулому провадив він сам. А коли таких питань не зачіпали, він був приязний та люб'язний, його усмішка – мила, а всі пристрасті належали тільки стравам і напоям. Інколи навіть траплялося, що він не дослухався до загальної розмови, а повертався до К., клав руку на спинку його стільця і півголосом розпитував про банк, потім сам говорив про свою роботу або розповідав про знайомих дам, що завдавали йому не менше клопоту, ніж правосуддя. Більше ні з ким із товариства він не розмовляв отак удвох, тож не раз, коли хто хотів чогось домогтися від Гастерера, – здебільшого тут ішлося про примирення з колеґою, – то спершу просив К. про посередництво, і той завжди охоче і легко виконував цю послугу. К. узагалі, навіть не користаючи в цьому аспекті зі своєї дружби з Гастерером, з усіма поводився дуже чемно і скромно, а до того ж тямив на тому, що набагато важливіше за чемність і скромність: непомильно розбирався в ієрархії цього товариства правників і до кожного ставився відповідно з місцем, яке той посідав у цій ієрархії. А втім, тут йому у великій пригоді ставав Гастерер, бо то були приписи, яких ніколи, хоч як розшаленівши, не порушував навіть він. Через те й до молоді в кінці столу, яка ще не займала жодних місць у ієрархії, Гастерер завжди звертався як до гурту, не розчленованої на індивідів спільноти. Проте саме молодь засвідчувала йому якнайвищу пошану, і коли близько одинадцятої години він підводився, щоб іти додому, хтось один уже допомагав йому вдягнути важке пальто, другий, низько схилившись, відчиняв двері і, звичайно, притримував їх, коли вслід за Гастерером з кімнати виходив К.

Якщо попервах К. Гастерера або той його проводжали якийсь шмат дороги, то згодом такі вечори здебільшого закінчувались тим, що Гастерер просив К. зайти до його помешкання і трохи побути з ним. Тоді друзі ще з годинку сиділи за горілкою та сигарами. Ці вечори були такі любі Гастерерові, що він ні разу не захотів відмовитись від них, навіть коли взяв до себе жити на кілька тижнів одну бабу на ймення Гелена. То була вже немолода дебела жінка з жовтавою шкірою і чорними локонами, що завивались навколо лоба. К. бачив її попервах лиш у ліжку, звичайно вона лежала там без усякого сорому, читала якийсь дешевий роман і не дослухалась до чоловічої розмови. Аж коли наставала пізня година, вона витягувалась, позіхала і жбурляла, якщо жодним іншим способом не могла привернути до себе уваги, книжку в Гастерера. Тоді той, сміючись, підводився, і К. прощався. Проте згодом, коли Гелена вже набридла Гастерерові, вона стала дуже заважати товариським посиденькам. Вона зустрічала чоловіків цілком вбрана, і то здебільшого в одяг, який, певне, вважала за дуже коштовний та витончений, хоча насправді то була якась стара перешита бальна сукня, справжнє одоробло, обвішане задля прикрас кількома рядами довгих торочок. Який саме вигляд мала та сукня, К. достоту не знав, бо певною мірою уникав дивитися на Гелену і годинами сидів з напівопущеними очима, тим часом як вона, вихиляючись, ходила по кімнаті або сідала десь поряд; згодом, коли їй ставало дедалі важче зберігати власне становище, вона, опинившись у скруті, навіть спробувала віддавати перевагу К., щоб пробудити ревнощі Гастерера. То була потреба, а не підступність, коли вона з оголеними заокругленими жирними плечима нахилялася над столом і наближала до К. своє обличчя, змушуючи поглянути на неї. Вона домоглася тільки того, що наступного разу К. відмовився заходити до Гастерера, а коли згодом знову зайшов до нього, Гелену вже остаточно послали під три чорти. Цього вечора друзі засиділись дуже довго, пили за Гастереровим наполяганням на брудершафт, а додому К. ішов аж очманілий від курива та випивки.

І якраз наступного ранку директор банку під час ділової розмови зауважив, що вчора йому здалося, ніби він бачив К. Якщо він не помиляється, К. ішов попід руку з прокурором Гастерером. Директор, здається, так був вражений тим, що – а втім, тут, може, виявилась його любов до точності – навіть назвав церкву, коло якої недалеко від колодязя сталася та зустріч. Навіть якби він описував міраж, то не зміг би висловитись інакше. К. пояснив йому, що прокурор його друг і що вчора вони справді йшли повз ту церкву. Директор здивовано всміхнувся й запросив К. сісти. То була одна з тих митей, за які К. так любив директора, мить, коли цей кволий і хворий чоловік, напівзадушений кашлем і пригнічений величезною відповідальністю, виявляв певну турботу про добробут і майбутнє К., турботу, що її, за словами решти службовців, які відчували те саме під час розмови з директором, можна було б назвати холодною й суто поверховою; вона становила не що інше, як добрий засіб прихилити до себе сумлінних працівників, пожертвувавши їм дві хвилини на рік, але навіть якщо це правда, К. у такі хвилини відчував щиру відданість директорові. Можливо, з К. директор розмовляв трохи інакше, ніж із рештою, бо забував не те що про своє керівне становище, аби таким чином наблизитись до К., – до цього він скорше вдавався щодня у звичайному діловому спілкуванні, – тут він, здається, забував якраз про становище К. і розмовляв з ним, як з дитиною або з нетямущим молодиком, що лише прагне одержати роботу і з якихсь незбагненних причин пробудив прихильність директора. К. не потерпів би такої манери розмовляти ні від будь-кого іншого, ні навіть від самого директора, якби директорова турбота не видавалася йому щирою або якби принаймні можливість, що існує така турбота, яка ввижалася йому цієї миті, не зачаровувала його до краю. К. визнавав свою слабкість; певне, її причина полягала в тому, що з цього погляду він і справді ще мав у собі щось дитинне, бо ніколи не знав, що таке батьківська турбота, його батько помер замолоду, він рано пішов з дому, а ніжність матері, яка, наполовину сліпа, й досі жила в тому містечку, де ніколи нічого не міняється, і до якої він їздив востаннє десь понад два роки тому, завжди скорше відтручувала, ніж вабила його.

– А я й не знав про цю дружбу, – сказав директор, і тільки млява приязна усмішка пом'якшила суворість цих слів.

Дім

Попервах не пов'язуючи з тим якихсь певних намірів, К. при багатьох різних нагодах спробував дізнатися, де міститься та установа, звідки надійшли перші вказівки почати його справу. Він дізнався про це без труднощів, бо й Тітореллі, і Вольфарт на перше його запитання назвали точний номер будинку. Згодом Тітореллі з усмішкою додав, що для всяких таємниць, які йому не можна обговорювати, йому заздалегідь указують, що казати про них, а саме ця установа не має анінайменшої ваги, він сповістив тільки те, що йому доручено, і якщо існує якийсь вищий орган служби звинувачень, він, хай там як, клієнтам недоступний. Якщо хто хоче дізнатися що-небудь про службу звинувачень, – звичайно, завжди є багато бажань, але не завжди мудро висловлювати їх, – тоді все-таки треба звернутись до названої підпорядкованої установи, проте таким способом однаково не можна потрапити до самої служби звинувачень, зате зникне бажання її шукати.

К. уже знав натуру художника, отже, в його словах не було суперечності, і тому К. далі вже не розпитував, а тільки запам'ятав почуте. В нього знову виникло враження, як, до речі, вже не раз останнім часом, що Тітореллі може завдавати йому не менших мук, ніж адвокат. Різниця полягала тільки в тому, що К. не був остаточно відданий на поталу Тітореллі і міг коли завгодно, незважаючи на жодні обставини, відмовитись від нього, до того ж Тітореллі був дуже товариський, ба навіть балакучий, дарма що давніше куди балакучіший, ніж тепер, і, нарешті, К. сам мав змогу мучити Тітореллі.

Саме до такої тактики К. вдався цього разу, часто згадував про той дім, і то таким тоном, немов Тітореллі щось замовчує, немов сам К. налагодив зв'язки з тією службою, проте вони ще не досить зміцніли, щоб без ризику розповідати про них, а коли Тітореллі намагався змусити К. дати якусь докладну інформацію, той раптом ухилявся від розмови і довго не згадував порушеної теми. К. тішився такими дрібними успіхами, тоді йому здавалося, ніби він уже набагато краще розуміє людей, що в'ються навколо правосуддя, тепер він уже може гратися з ними, він майже втерся до їхнього кола, бодай цієї миті краще в усьому розбирається, ніж вони, хоч перший щабель правосуддя, на якому вони стоять, певною мірою дає їм переваги. А що, коли він остаточно втратить своє становище серед них? Адже в цьому полягає ще одна можливість рятунку: він повинен затертись до гурту цих людей, і якщо внаслідок свого підпорядкованого становища або з інших причин вони не спроможні допомогти йому в судовому процесі, то все ж можуть прийняти до свого кола й заховати; вони, якщо він добре обміркує свій план і потай запровадить його, можуть бути навіть не від того, щоб служити йому, надто Тітореллі, що вже й тепер – його добрий приятель і благодійник.

Такими й подібними до них сподіваннями К. живився, правда, не щодня, загалом він іще зберігав ясність розуму й пильність, боявся недобачити якихось труднощів або проминути їх, проте іноді – здебільшого в стані цілковитого виснаження ввечері після роботи – його охоплювала тривога з приводу найнезначніших, а проте неоднозначних денних подій. Звичайно К. лягав тоді на канапу в своєму кабінеті – він уже не міг вийти з кабінету, не спочивши години на канапі, – і подумки перебирав усі свої спостереження. К. не обмежувався тільки людьми, пов'язаними з правосуддям, у напівдрімоті вони змішувались усі, він тоді забував про велику роботу правосуддя, йому ввижалося, ніби він єдиний звинувачений, а решта людей метушаться як службовці та юристи в коридорах будинку правосуддя, навіть найтупіші опустили підборіддя на груди, понадимали губи, повтуплювались очима в простір і міркували, усвідомлюючи весь тягар відповідальності.

Відгуки про книгу Процес - Кафка Франц (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: