Крадіжка білого слона - Твен Марк

Він весь час приказував:

– Нехай собі глузують! Сміється той, хто сміється останній!

Моє захоплення цією людиною доходило мало не до обожнення. Я не відступав від нього ні на крок. Перебування в його кабінеті гнітило мене, і день у день усе дужче. Але я думав, що коли він витримує все це, то й мені не слід здаватися, бодай доки стане сили. І я приходив туди щодня і був єдиною сторонньою особою, якої вистачало на такий подвиг. Всі дивувались мені, сам я вже подумував, чи не накивати п’ятами, та досить мені було подивитись на спокійне і, видимо, не переобтяжене думкою чоло, як я залишався.

Одного ранку, тижнів за три після зникнення слона, коли я вже збирався сказати, що спускаю свій прапор і відступаю, великий детектив, ніби вгадавши мої думки, запропонував ще один геніальний, просто неперевершений хід.

Йшлося про те, щоб домовитися з грабіжниками. Невичерпна винахідливість цієї людини перевершила все, що я доти бачив, хоч мені й доводилося зустрічатись із найкращими умами нашого часу. Інспектор заявив: він певен, що за сто тисяч доларів можна знайти спільну мову з грабіжниками, і слон знайдеться. Я відповів, що мені, здається, пощастить нашкребти таку суму, але як бути з нещасними детективами, що працювали так самовіддано? Інспектор сказав:

– У таких випадках вони завжди дістають половину.

Ця відповідь усунула моє єдине заперечення, і інспектор написав дві записки нижче наведеного змісту:

"Шановна пані!

Ваш чоловік зможе заробити чималу суму грошей (з повною гарантією, що закон не зазіхне на його особу), якщо він погодиться невідкладно зустрітися зі мною.

Старший інспектор Блант"

Одну з цих записок відправили з довіреною особою жінці, яка вважалася дружиною Спритняка Дафі, а другу – жінці, яка вважалася дружиною Рудого Макфадена.

За годину надійшло дві такі образливі відповіді:

"Старий дурню! Вже два роки, як Спритняк Дафі врізав дуба.

Бріжіт Магоні"

"Старий п’янице! Рудого Макфадена давно повісили, вже півтора року, як він в раю. Це кожному віслюкові відомо, тільки не поліцаям.

Мері О’Гуліген"

– Я так і здогадувався,– мовив інспектор.– Ось вам ще одне свідчення безпомилковості моєї інтуїції.

Коли який-небудь план провалювався, ця людина була готова негайно замінити його іншим. Він відразу ж написав оголошення до ранкових газет. Копія цього оголошення в мене збереглася:

"А-ксвбл. 242 Н. Тнд-фа 328 вмлг. ОЗПО,-; 2 т! Ав. Тс-с!"

– Якщо злодій живий і здоровий,– пояснив інспектор Блант, то він обов’язково прийде в призначене місце, де звичайно укладаються угоди між детективами і злочинцями. Зустріч відбудеться завтра опівночі.

Більш нічого було робити, і я, не гаючи часу, з почуттям величезної полегкості залишив кабінет інспектора.

Об одинадцятій годині вечора наступного дня я приніс сто тисяч доларів готівкою і віддав їх у руки головному інспекторові Бланту, котрий невдовзі й пішов, причому в його очах світилась давно відома мені відвага і впевненість. Минула година нестерпного чекання. Нарешті я почув так палко очікувані кроки і, задихаючись, непевною ходою рушив інспекторові назустріч. Яким тріумфом сяяли його очі! Він сказав:

– Ми домовились! Глузливці завтра заспівають іншої. Ідіть за мною!

Він узяв запалену свічку і спустився вниз у величезний підвал, де звичайно спало чоловік із шістдесят детективів, а зараз чоловік двадцять розважалися грою в карти. Я не відставав від інспектора, що швидко прямував до віддаленого напівтемного закутка приміщення. І саме коли я мало не знепритомнів від жахливого смороду, він спіткнувся об якусь величезну тушу і впав на неї з такими словами:

– Наша благородна професія відновила свою зганьблену честь! Ось він, ваш слон!

Мене принесли в кабінет інспектора на руках і привели до пам’яті карболовою кислотою. З’явились детективи у повному складі, і почались такі веселощі, яких я ще зроду не бачив. Запросили репортерів, відкоркували шампанське, стали проголошувати тости, тиснути один одному руки й поздоровляти. Героєм дня, зрозуміло, був головний інспектор, і його щастя, здобуте надзвичайним терпінням, гідністю й хоробрістю, було таке повне, що навіть я порадувався разом з усіма – я, що стояв там безпритульним жебраком, бо ж через власну необережність не виконав дорученої мені важливої справи і зіпсував свою кар’єру. В очах багатьох присутніх проступало глибоке захоплення інспектором, а детективи шепотіли: "Погляньте на нього: він справжній король свого фаху; дайте тільки вхопити нитку, і від нього ніщо не сховається".

Розподілювано п’ятдесят тисяч доларів з великим піднесенням. Коли ця процедура закінчилася, головний інспектор, запихаючи свою частку в кишеню, виголосив стислу промову. Ось що він сказав:

– Гроші, хлопці, ваші. Ви чесно заробили їх. Більш того, ви вкрили наш фах невмирущою славою.

Якраз у цю хвилину надійшла телеграма:

"Монро, штат Мічіган, 22 год. 00 хв.

Вперше за три тижні потрапив на телеграф. Їхав по слідах тисячу миль верхи густими лісами. Сліди щодень стають усе виразніші й свіжіші. Не турбуйтесь, я певен – ще тиждень, і слона ми знайдемо.

Детектив Дарлі"

Головний інспектор запропонував тричі прокричати "гіп-гіп-ура" на честь "одного з наших найкращих агентів", а потім наказав викликати Дарлі телеграмою для одержання належної йому частки винагороди.

Так закінчився цей дивовижний випадок з крадіжкою слона. Наступного дня всі газети, окрім однієї, наввипередки розхвалювали детективів. А той брудний листок надрукував таке:

"Славетні діла твої, о детективе! Щоправда, ти можеш бути трохи неповороткий, розшукуючи таку дрібничку, як украдений слон, ти можеш ганятися за ним цілі дні, а по ночах три тижні спати поруч з його напівзогнилою тушею, але ти все одно розшукаєш слона, якщо крадій покаже тобі його".

Бідний Гасан загинув для мене навіки. Снаряди смертельно поранили його. В тумані він заліз у це непривітне підземелля і там, оточений ворогами, відчуваючи постійну загрозу, що його знайдуть, згасав від голоду й страждань, аж поки смерть заспокоїла його.

Операція із викраденням коштувала мені сто тисяч доларів, витрати на пошуки – ще сорок дві тисячі.

Я не наважився просити в уряду якої-небудь посади. Я зробився банкрутом і мандрівником. Проте моє схиляння перед цією людиною, перед найвидатнішим детективом, якого будь-коли бачив світ, не послабло в мені тепер і не послабне й до кінця днів моїх.

1882