Крадіжка білого слона - Твен Марк

15 хв.

Щойно прибув. Місто спорожніло, залишилися тільки хворі й немічні. Слон пройшов три чверті години тому. Саме відбувалися збори проти заборони спиртних напоїв; слон просунув хобот у вікно і полив збори водою з цистерни. Той, хто ковтнув води,– помер. Кілька чоловік потонуло. Детектив Крос і О’Шонісі пройшли місто в південному напрямку і, отже, із слоном не зустрілися. Всю округу на багато миль охоплено жахом, покидають домівки. Куди б вони не кинулися – всюди зустрічають слона, багато вбитих.

Детектив Брент"

Я був ладен заплакати, такого горя завдало мені це спустошення, але інспектор Блант обмежився тим, що сказав:

– Ви бачите, ми оточуємо його. Він відчуває нашу присутність, він знову повернув на схід.

Проте на цьому неприємні новини для нас не закінчилися. Телеграф приніс таку звістку:

"Хогенспорт, 12 год. 19 хв.

Щойно прибув. Слон пройшов півгодини тому, ширячи навкруги жах і паніку. Він лютував на вулицях: зустрів двох водопровідників, одного вбив, другий урятувався. Всі шкодують.

Детектив О’Флаерті"

– Тепер його звідусіль оточили мої люди,– заявив нспектор. Ніщо його не зможе врятувати.

Ціла купа телеграм надійшла від детективів, розкиданих по штатах Нью-Джерсі й Пенсільванія. Всі вони йшли по слідах, які складалися зі спустошених клунь, фабрик та бібліотек недільних шкіл і плекали палкі надії, надії, що перетворювалися у впевненість.

Інспектор сказав:

– Хотів би я зв’язатися з ними, щоб вони бралися далі на північ. Але це неможливо. Детектив відвідує телеграф тільки тоді, коли йому треба послати рапорт. Потім він вирушає далі, і ти не знаєш, де його шукати.

Ми прочитали ще одну депешу:

"Бріджпорт, штат Коннектікут, 12 год. 15 хв.

Барнем пропонує чотири тисячі доларів оренди на рік за переважне право використовувати слона як пересувну рекламу доти, доки детективи не впіймають його. Хоче розклеювати на ньому циркові афіші. Вимагає негайної відповіді.

Детектив Богз"

– Яка дурниця! – вигукнув я.

– Звісно,– відповів інспектор.– Очевидно, містер Барнем, який вважає себе дуже розумним, не знає мене. Але я його добре знаю!

І він продиктував таку відповідь:

"Містерові Барнему відмовити. Сім тисяч або нічого.

Старший інспектор Блант"

– Ну ось. Нам не доведеться чекати відповіді. Зараз містер Барнем не вдома, він на телеграфі. Він завжди так робить, коли має на думці якусь оборудку. За три...

"Згода.

П. Т. Барнем"

Таким повідомленням перервав нашу розмову телеграфний апарат. Перш ніж я встиг щось сказати з приводу цього несподіваного повороту справи, нова депеша спрямувала мої думки в інший і дуже сумний бік:

"Болівія, штат Нью-Йорк, 12 год. 50 хв.

Слон з’явився тут з півдня і пройшов у напрямку лісу об 11 год. 50 хв., розкидавши дорогою похоронну процесію і зменшивши кількість присутніх на похороні на дві особи. Тутешні мешканці кілька разів випалили по ньому з маленької гармати і потім розбіглися. Детектив Берк і я прибули через десять хвилин після цього з півночі, але якісь розкопки нам видалися за відбитки ніг слона, через що ми згаяли багато часу, проте нам пощастило знайти справжні сліди, і ми пішли по них у напрямку лісу. Потім ми полізли рачки, й далі пильно придивляючись до слідів, і добралися таким чином до кущів. Берк був попереду. На нещастя, слон зупинився відпочити. Берк, що схилив голову й уважно придивлявся до слідів, ударився головою об задні ноги слона, перш ніж довідався про його сусідство. Він умить скочив, схопив слона за хвіст і врадувано вигукнув: "Винагорода мо…" Більше нічого він не встиг, бо одного-єдиного удару величезного хобота виявилось хороброму хлопцеві досить. Я кинувся назад, а слон переслідував мене аж до узлісся, бігши з величезною швидкістю. Я б неминуче загинув, коли б не залишки похоронної процесії нам назустріч, бо якраз вони відвернули його увагу. Щойно довідався, що від цього похорону нічого не залишилось, але це невелика втрата, бо тут тепер сила-силенна матеріалу для іншого. Слон знову зник.

Детектив Мальруні"

Якийсь час ми не одержували ніяких нових звісток, крім повідомлень від старанних і впевнених в успіху детективів зі штатів Нью-Джерсі, Пенсільванія, Делавар і Вірджінія, які весь час ішли по свіжих і багатообіцяючих слідах. Аж ось на початку третьої години надійшла така телеграма:

"Бекстер-Сентер, 14 год. 15 хв.

Слон з’явився тут, обклеєний цирковими афішами, і, прорвавшись на молитовні збори, покалічив багатьох віруючих, які сподівались потрапити в кращий світ. Городяни загнали його в загороду і виставили варту. Незабаром, приїхавши туди, ми з детективом Брауном пройшли за огорожу й почали звіряти слона з фотокарткою та описм прикмет. Всі ознаки збігалися повністю, крім однієї, якої ми не могли бачити,— рубця під пахвою. Щоб пересвідчитись, Браун заліз під слона і негайно ж потерпів, тобто не він, а його голова, хоч від решти теж нічого не залишилось. Усі кинулися навтіки, в тому числі й слон, що нищівно гамселив на всі боки. Він утік, але залишив виразні сліди крові від ран, що їх він дістав у результаті влучень гарматних ядер. Знайдемо його обов’язково. Він подався у південному напрямку через густий ліс.

Детектив Брент"

Це була остання телеграма. Як смеркло, над землею заліг туман, і такий густий, що за три кроки нічого не було видно. Він продержався всю ніч. Рух поромів і навіть омнібусів припинився.

III

Наступного ранку в газетах було стільки ж версій різних знавців розшуку, як і минулого дня. Детально описувано всі трагічні події, вже відомі мені, а також багато інших, про які повідомляли кореспонденти. Третину кожної шпальти заповнювали такі заголовки, що, коли, я читав їх, серце моє обливалося кров’ю. Загальний їхній характер був такий:

"Білий слон на волі! Він і далі в руйнівному поході! Селища збезлюдніли. Населення з перестраху залишає домівки! Крижаний жах передує слонові – після нього залишається смерть і руїни! Детективи – позаду. Пограбовані будинки, зруйновані фабрики, знищені врожаї, розігнані до останнього чоловіка збори, криваві до неможливого сцени! Що думають тридцять чотири найкращих діячів розшуку? Що думає старший інспектор Блант?"

– Ось бачите! – вигукнув інспектор Блант, майже виявляючи хвилювання,– це чудово! Це – найвидатніше досягнення з усіх, які були у будь-якої розшукної організації. Слава про нього й про моє ім’я розійдеться по всьому світу й залишиться у віках!

Але все це мене не тішило. Я почував себе так, ніби всі ті криваві злочини зробив я, а слон – то тільки сліпе знаряддя у мене в руках. А як збільшився список цих злочинів! В одному місці він "порушив хід виборів і убив п’ятьох виборців". В іншому місці убив двох нещасних на ім’я О’Донегю і Макфланіган, які тільки два дні тому "знайшли притулок пригноблених усього світу і саме збиралися вперше в житті скористатися з благородного права голосу американських громадян, коли біля самих виборчих урн їх спостигла безжальна рука сіамського страхіття". Ще десь "він спіткав збожеволілого проповідника, що готувався розпочати свої чергові героїчні інвективи на танці, театри й усілякі розваги, які можна ганьбити, не боячись, що вони дадуть ляпаса, і наступив на нього". Ще в якомусь місці він "убив агента з установки громовідводів". Список його злочинів ставав дедалі кривавішим і краяв мені серце. Досі було вже шістдесят чоловік убитих і двісті сорок поранених. Всі газетні звіти свідчили про активність та самовідданість детективів, і всі вони закінчувалися примітками, що "триста тисяч громадян і чотири детективи бачили цю жахливу потвору; двох детективів убито".

Я вже з острахом чекав, коли телеграфний апарат почне вистукувати знов. Згодом депеші таки ще посипались, але мене приємно вразив їхній зміст. З’ясувалося, що всі сліди слона загублено. Скориставшися з туману, він зміг непомітно знайти якусь схованку. В повідомленнях, що надходили з найнесподіваніших і найвіддаленіших місць, говорилося, що в тумані бачили якусь неясну масу і що то був "безперечно слон". Ця величезна, неясна в тумані маса з’явилася в Нью-Гевені, в Нью-Джерсі, в Пенсільванії і в Брукліні, тобто в самому Нью-Йорку. Причому, щоразу вона швидко зникала, не залишаючи по собі ніяких слідів. Кожен детектив з тієї армії, яку послали в усі кутки країни, надсилав щогодинні звіти, і всі детективи, без найменшого винятку, мали якісь провідні нитки, всі щось вистежували, і всі йшли гарячими слідами.

Але й цей день минув без ніяких новин.

Так само минув і третій день.

Газетні звіти одноманітнішали. У повідомлюваних фактах не було нічого нового, провідні нитки нікуди не приводили, у версіях злочину вже зужили майже всі елементи, які вражають, захоплюють і зачаровують читача.

За інспектеровою порадою я подвоїв винагороду.

Минуло ще чотири нудних дні. І раптом бідолашні, самовіддані детективи зазнали тяжкого удару – редактори газет відмовилися друкувати їхні матеріали й сказали: "Дайте нам спокій".

Через два тижні після зникнення слона я за порадою інспектора збільшив розмір винагороди до сімдесяти п’яти тисяч доларів. Гроші були величезні, але я був ладен пожертвувати всім, що мав, аніж утратити довір’я свого уряду. Тепер, коли детективи опинились у такій скруті, газети раптом накрили їх мокрим рядном і ну дошкуляти нещасним найуїдливішими насмішками. Актори мандрівних театрів підхопили ідею: вони переодягалися детективами і витворяли на сцені бозна-що, удаючи, ніби ловлять слона. Карикатуристи малювали, як детективи з підзорними трубами обшукують кожен куток, а слон у цей час спокійнісінько краде яблука у них з кишень. А як вони глузували з поліційного значка! Ви, мабуть, бачили цей значок, виконаний золотим тисненням на обкладинках детективних романів. На ньому зображено широко розплющене око, під яким напис: "Ми все бачимо". Коли детективові траплялося зайти в бар випити, хазяїн з удавано-невинним виглядом запитував його (у свій час це було дуже поширене): "Накажете подати окопродиралку?" Детективам від сорому хоч крізь землю провались!

І тільки одна людина залишалася в такій атмосфері спокійною, незворушною і витриманою. Цією відважною людиною був інспектор Блант. Його погляд такий же рішучий, безтурботна його впевненість в собі не похитнулася жодного разу.