Крадіжка білого слона - Твен Марк
І нехай вони пильнують те приміщення вдень і вночі. Нікому, окрім репортерів, не дозволяйте навіть підходити туди без мого письмового дозволу.
– Слухаю, сер.
– Пошліть детективів у цивільному на всі залізничні станції, пристані й пороми, а також на всі дороги, що ведуть із Джерсі-Сіті, і накажіть обшукувати всіх підозрілих осіб.
– Слухаю, сер.
– Дайте всім детективам фотознімки й описи прикмет слона, накажіть їм обшукувати всі поїзди, всі пороми, а також усі пароплави та інші судна, що відходять від тутешнього порту.
– Слухаю, сер.
– Якщо слона знайдуть, нехай схоплять його і сповістять мене по телефону.
– Слухаю, сер.
– Нехай негайно повідомлять мене, якщо знайдуть ключі до розгадки злочину, сліди тварини або щось таке.
– Слухаю, сер.
– Віддайте наказ портовій поліції пильно стежити за всіма набережними.
– Слухаю, сер.
– Розішліть детективів у цивільному по всіх залізницях: на північ – аж до Канади, на захід – аж до штату Огайо, на південь – аж до Вашінгтона.
– Слухаю, сер.
– Посадіть наших агентів у всі телеграфні контори прослухувати всі телеграми, накажіть їм вимагати розшифрування всіх зашифрованих депеш.
– Слухаю, сер.
– І все це робіть у таємниці, запам’ятайте – в найсуворішій таємниці.
– Слухаю, сер.
– Доповідайте мені, як звичайно.
– Слухаю, сер.
– Ідіть.
– Слухаю, сер.
Капітан вийшов. Інспектор Блант, замислившись, деякий час сидів мовчки. Вогник у нього в очах похолонув і згас. Він повернувся до мене і сказав спокійним голосом:
– Я не хвалько, це не мій звичай, але ми знайдемо слона.
Я гаряче потис йому руку й подякував, бо й справді відчув вдячність. Що ближче я знайомився з ним, то більше захоплювався й дивувався таємничим чудесам його фаху. Потім ми попрощалися, і я пішов додому куди бадьоріший, аніж перед зустріччю з інспектором Блантом.
II
Наступного ранку все до найменших подробиць з’явилося в газетах. Були й доповнення, які складались з версій різних детективів щодо того, як саме сталося пограбування, хто були грабіжники й куди вони зникли зі здобиччю. Всіх припущень було одинадцять, і вони передбачали всі можливі варіанти крадіжки. Сам цей факт показує, які з детективів незалежні мислителі. Не було й двох однакових чи бодай подібних версій, але всі їх об’єднувала одна цікава деталь, щодо якої всі одинадцять авторів мали спільну думку: вони твердили, що хоча задню стіну приміщення зруйновано, а єдиних дверей не відмикали, слона виведено не через пролом, а через якийсь інший (не знайдений) вихід. Всі погоджувались на тому, що грабіжники зробили цей пролом тільки для того, щоб детективів спантеличити. Таке, можливо, ніколи не спало б мені або якомусь іншому нефахівцеві на думку, але детективи ні на хвилину не дали себе обдурити. Таким чином, я найбільш відхилявся від істини саме в тому, що раніш здавалося мені ясним і простим. Усі одинадцять авторів називали гаданих грабіжників, але в жодній версії не було й двох однакових імен. Загальна кількість підозрюваних осіб дорівнювала тридцяти семи. В усіх газетах звіти про крадіжку закінчувалися думкою старшого інспектора Бланта, яка вважалась найгрунтовнішою з усіх. Зараз я вам її зацитую:
"Старший інспектор знає двох головних грабіжників. Це Спритняк Дафі і Рудий Макфаден. Ще за десять днів йому було відомо про підготовку до пограбування, і він спокійно стежив за двома негідниками, але, на нещастя, в ніч, про яку йдеться, їхні сліди загубилися, і раніш, ніж знайшлися знову, пташка, тобто слон, випурхнула.
Дафі й Макфаден – найнегідніші злочинці. Інспектор має підстави думати, що це вони вкрали пічку з поліційної управи в холодну ніч минулої зими, внаслідок чого начальник і всі детективи ще до ранку потрапили до рук лікарів – хто з обмороженими ногами, хто руками, хто з обмороженими вухами та іншими частинами тіла".
Прочитавши першу половину цього, я більш ніж будь-коли вразився дивовижною мудрістю старшого інспектора. Він не тільки бачив ясним поглядом сучасне, але й майбутнє не могло від нього сховатись. Незабаром я був у нього і сказав, що жадаю арешту цих людей, щоб таким чином запобігти дальшим клопотам і збиткам. Але відповідь інспекторова була проста й незаперечна:
– Не наша справа перешкоджати злочинам. Наша справа – карати за них. А ми не можемо нікого покарати, поки злочину не зроблено.
Я зауважив, що таємницю, з якою ми вже почали діяти, порушили газети; вони написали не тільки про все, що нам відомо, але й про наші плани і розрахунки. Більше того, названо навіть підозрюваних осіб, які, безперечно, тепер сховаються.
– Ну й нехай собі. Вони побачать, що коли я підготую на них усі матеріали, то моя рука спостигне їх так само безпомилково, як рука долі, де б вони не ховалися. Щодо газет, то ми мусимо підтримувати з ними зв’язок. Слава, репутація, постійна увага публіки – все це хліб насущний для нас, детективів. Ми повинні давати пресі фактичній матеріал, інакше подумають, що його в нас немає; ми мусимо публікувати свої версії, бо ніщо інше її так не вражає, як домисли детективів, ніщо інше не викликає до нього такої цікавості й поваги; ми мусимо повідомити в пресу про свої плани, бо газети наполягають на цьому, і ми не можемо відмовити їм, щоб не образити. Ми повинні постійно показувати публіці, що ми щось робимо, інакше вона подумає, що ми не робимо нічого. Набагато приємніше, коли в газеті надрукують щось на зразок: "Дотепна й екстраординарна версія старшого інспектора Бланта така-то…", ніж давати привід для неприємних, а то й саркастичних зауважень.
– Я бачу всю переконливість ваших слів. Але, читаючи сьогоднішні газети, я зауважив, що ви відмовились висловити свою думку з одного другорядного пункту.
– Ми завжди так робимо. Це справляє непоганий ефект. До того ж із цього пункту я ще не маю певної думки.
Я вручив інспекторові чималеньку суму на поточні витрати і залишився почекати новин. Ми розраховували, що ось-ось почнуть надходити телеграми. Тим часом я ще раз перечитав газети й опис прикмет слона і помітив, що двадцять п’ять тисяч доларів призначаються для винагороди тільки детективів. Коли я сказав, що винагороду слід запропонувати тому, хто знайде слона, інспектор відповів:
– Слона, безперечно, знайдуть детективи, отож винагорода дістанеться тому, хто її заслуговує. Якщо тварину знайде хтось інший, то він, безперечно, стежив за детективами і скористався відомостями, які у них вкрав, а це означає, що винагорода все одно належить детективам. Справжня роль винагороди в тому, щоб стимулювати тих, хто витрачає свій час і натреновану кмітливість на цю роботу, а не давати її випадковим громадянам, які натрапляють на приз, не заслуживши його своїми заслугами й ділами.
Звичайно, це було розумно. Цієї хвилини в кутку запрацював телеграфний апарат, і ми прочитали таку телеграму:
"Флауер-Стейшн, штат Нью-Йорк, 7 год. 30 хв.
Натрапив на слід. Знайшов правильний ряд відбитків ніг на фермі, недалеко звідси. Йшов по них дві милі на схід без результату. Думаю, що слон попрямував на захід. Ітиму за ним у цьому напрямку.
Детектив Дарлі"
– Дарлі – один з найкращих наших агентів,– сказав інспектор.– Ми про нього ще почуємо.
Надійшла телеграма номер два:
"Баркер, штат Нью-Джерсі, 7 год. 40 хв.
Щойно прибув. Уночі пограбовано скляний завод. Вкрадено вісімсот пляшок. Вода у великій кількості є тільки за п’ять миль звідси. Мчу туди. Слон захоче, пити. Пляшки були порожні.
Детектив Бейкер"
– Це теж щось обіцяє,– мовив інспектор.– Я вам казав, що апетити слона дадуть нам деякі матеріали.
Телеграма номер три:
"Тейлорвіль, Лонг Айленд, 8 год. 15 хв.
Вночі зник стіг сіна. Можливо, з’їдений. Натрапив на слід.
Детектив Габард"
– Ну й швидко ж він пересувається! – зауважив інспектор.– Я знаю, що нам припала нелегка робота, але ми його все одно зловимо.
"Флауер-Стейшн, штат Нью-Йорк, 9 год. 00 хв.
Ішов слідами у західному напрямку три милі. Сліди великі, глибокі, з нерівними краями. Тільки-но зустрів фермера, він каже, що це не сліди слона, а ямки після викопаних минулої зими дерев – земля тоді була мерзла. Чекаю наказу, що робити далі.
Детектив Дарлі"
– Ага! Співучасник злодіїв! Це вже цікаво,– вигукнув інспектор.
І він продиктував Дарлі таку телеграму:
"Заарештуйте фермера і примусьте його назвати своїх приятелів. Ідіть далі по слідах,– хоч би й до Тихого океану, якщо треба.
Старший інспектор Блант"
Ще телеграма:
"Коуні-Пойнт, штат Пенсільванія, 8 год. 45 хв.
Минулої ночі пограбовано контору газового заводу, зникли несплачені рахунки за три місяці. Натрапив на слід, рушаю далі.
Детектив Мерфі"
– О боже! – вигукнув інспектор.– Невже він їсть рахунки на газ?
– Тільки через необізнаність. Вони не можуть підтримувати життя. У всякому разі, без чого-небудь іншого.
І ось надійшла хвилююча телеграма:
"Айропвіль, штат Нью-Йорк, 9 год. 30 хв.
Щойно прибув. Місто в паніці. Слон пройшов тут о п’ятій ранку. Одні твердять, що він пішов на схід, інші – на захід, ще інші – на північ або на південь, але всі, як один, кажуть, що вони не чекали, щоб подивитись, куди саме. Слон убив коня, я взяв шматок, як речовий доказ. Убив хоботом, з ознак удару видно, що удар завдано з лівого боку. З того, як лежить кінь, зробив висновок, що слон вирушив у північному напрямку вздовж залізниці. Він випередив мене на чотири години, але я негайно вирушаю по його слідах.
Детектив Гоуз"
У мене вихопився вигук радості. Інспектор же залишився незворушний, як статуя. Він спокійно натиснув на кнопку дзвоника.
– Елріку, пришліть сюди капітана Бернса.
Бернс з’явився.
– Скільки детективів готові для негайних дій?
– Дев’яносто шість, сер.
– Негайно пошліть їх до Айронвіля. Нехай вони розташуються вздовж залізниці на північ від міста.
– Слухаю, сер.
– Накажіть їм пересуватись у найсуворішій таємниці. Як тільки звільняться інші, тримайте їх напоготові.
– Слухаю, сер.
– Ідіть.
– Слухаю, сер.
Незабаром надійшла ще одна телеграма:
"Сейдж-Корнерс, штат Нью-Йорк, 10 год. 30 хв.
Щойно прибув. Слон пройшов тут о 8 г. 15 хв. Всім пощастило покинути місто, крім полісмена. Очевидно, слон ціляв не в полісмена, а в ліхтарний стовп. Обидва загинули. Взяв шматок полісмена, як речовий доказ.
Детектив Стам"
– Отже, слон повернув у західному напрямку,– відзначив інспектор.– Проте він не втече, бо мої люди по всій цій околиці.
Надійшла ще телеграма:
"Гловер, 11 год.
