А ще ми прогулюємо собак - Гайнлайн Роберт

На інше він просто не зважає.

— Добре. Все, що від тебе залежало, ти зробив. А тепер от що: коли я відключуся, виклич відділ виконання замовлень і повідом усе, що запам'ятав з його розповіді про теорію гравітації. Ми наймемо іншого, хай трохи гіршого спеціаліста, познайомимо з викладками й побачимо, чи не наштовхне це Його на вирішення проблеми. А поки повернімося до О'Ніла. В нього має бути слабке місце, треба лише знайти його. Може, якась жінка...

— Він давно вийшов з того віку.

— ...чи позашлюбна дитина, існування якої він не хотів би афішувати. Лишайся в Портеджі. Не зміг найняти О'Ніла, то, може, хоч умовиш його найняти тебе. Ти — наш зв'язківець, і я не хочу, щоб зв'язок уривався. Необхідно з'ясувати, чим він цікавиться або чого боїться.

— Нічого він не боїться. Це я твердо знаю.

— Тоді він чогось прагне. Якщо не грошей і жінок, то чогось іншого. Такий закон природи.

— Сумніваюся, — повільно промовив Карсон. — Чекайте, я хіба не згадував про його хобі?

— Ні. Що його цікавить?

— Порцеляна. Точніше, порцеляна часів династії Мін. Його колекція, мабуть, найкраща в світі. І мені відомо, що йому треба!

— Та не тягни ти кота за хвіст, хлопче. Досить драматизувати.

— Маленька порцелянова ваза чи чаша, десь дюймів чотири заввишки і два завдовжки. Її назва в перекладі з китайської означає "Квітка забуття".

— Гмм... якась невиразна назва. Гадаєш, вона йому конче потрібна?

— Впевнений. У нього в кабінеті висить голограма з її зображенням, на яку він постійно дивиться. Говорити про неї не хоче.

— Дізнайся, кому вона належить і де знаходиться.

— Вже знаю. Британському музею. Ось чому він не може її купити.

— Так-так... — поміркував Френсіс. — Добре, можеш забути про нашу розмову. Дій, як домовилися.

До кабінету Френсіса зайшов Клер, вже втрьох вони почали обговорювати можливі варіанти.

— Гадаю, варто звернутися за допомогою до Бомона, — зауважив Клер, коли йому пояснили, що й до чого. — Щоб видерти що-небудь з Британського музею, потрібна підтримка уряду.

Френсіс спохмурнів.

— Сансе, що тебе гризе? Тобі не подобається моя пропозиція?

— Дозволь, я поясню, — втрутилася Грейс. — Пам'ятаєш, на яких умовах Великобританія увійшла до Всепланетної конфедерації?

— Я зроду в історії не розбирався.

— Справа от у чім: навряд чи планетарний уряд зможе навіть доторкнутись до котрогось із експонатів Британського музею, не маючи дозволу Британського парламенту.

— А чом би й ні? Відповідає це умовам договору чи ні, планетарний уряд наділений найвищими повноваженнями. Це було законодавчо закріплено після Бразильського інциденту.

— Так, звісно. Однак у Палаті громад можуть виникнути питання, що призведе до розголосу таємниці. А цього Бомон боїться найбільше.

— Ясно. То що пропонуєш ти?

— Може, краще було б нам із Сансом податися до Англії на розвідку і з'ясувати, в наскільки надійних руках перебуває та "Квітка забуття", як саме вона охороняється і які слабкі місця її охоронця.

Клер поглянув на незворушне обличчя Френсіса. Близькі друзі знали, що в таких випадках відсутність емоцій означає в нього згоду.

— Гаразд, — здався Клер. — То ваша справа. Замовити спецрейс?

— Ні. Ще маємо час вилетіти опівночі з Нью-Йорка.

— До зустрічі. Завтра зв'яжіться зі мною.

Наступного дня, коли шеф побачив на екрані Грейс, він не втримався від здивованого вигуку:

— Господи, дитинко! Що з твоїм волоссям?

— Ми вичислили того хлопця, — у двох словах пояснила Грейс. — Йому подобаються білявки.

— Чекай, у тебе й веснянки з'явилися.

— Аякже! Ну, що скажеш?

— Просто чудово, хоча раніше було краще. А як на це дивиться Сане?

— Не звертає уваги. Робота є робота. А от щодо справи, шефе, то новин не так уже й багато. Доведеться використовувати нелегальні шляхи. Якщо діяти за законом, потрібен землетрус, аби що-небудь у них вициганити.

— Не робіть нічого без твердої домовленості.

— Ви ж мене знаєте, шефе. Не буде вам ніякого клопоту. Але це нам обійдеться недешево.

— Не сумніваюся.

— Тоді поки що все. Завтра побалакаємо.

Наступного дня вона знов перетворилася на брюнетку.

— Це що таке? — запитав Клер. — Маскарад?

— Йому подобаються білявки іншого типу, але я знайшла ту, яка його цікавить.

— А вийде з того щось?

— Гадаю, що так. Санс зараз домовляється про виготовлення копії. Коли пощастить, то завтра зустрінемось.

Судячи з усього, вони повернулися з порожніми руками.

— Ну то як? — поцікавився Клер. — Га?

— Зроби так, щоб нам ніхто не заважав, Джею. Тоді побалакаємо.

Клер клацнув перемикачем, відключивши будь-який зв'язок, що робило його кабінет місцем, спокійнішим від труни.

— Ну, дістали? — знов запитав він.

— Покажи йому, Грейс.

Відвернувшись, Грейс полізла за пазуху, а тоді обернулась і обережно поставила чашу на шефів стіл.

"Квітка забуття" була не просто гарна: то була сама краса. Будь-який орнамент лише зіпсував би її ніжні прості лінії. Поряд із нею люди притишували голос, щоб вона раптом не розлетілася в друзки від необережного звуку.

Клер потягнувся до неї, та, поміркувавши, відсмикнув руку. Потім нахилився і зазирнув усередину. Було на диво важко зосередитись і розрізнити денце чаші. Здавалось, неначе погляд занурювався. Все глибше й глибше, немов би потопав у озерці світла.

Він труснув головою й покліпав очима.

— Господи, — прошепотів Клер. — Господи, я не відав, що такі речі існують.

Він глянув на Грейс і Френсіса. В Сансових очах блищали сльози. А може, то були сльози в його власних очах?

— Слухай, шефе, — звернувся до нього Френсіс, — а що як лишити її собі й назавжди забути про цю справу?

— Не варто більше до цього повертатися, — втомлено заперечив Френсіс. — Ми не можемо її в себе залишати. Мені не слід було пропонувати, а тобі слухати. Викликаймо О'Ніла.

— Та можна ж іще день почекати, перш ніж віддавати її, — і далі сперечався Клер.

Знову й знову він зазирав до "Квітки забуття".

Грейс похитала головою:

— Нічого це не дасть. Завтра буде ще важче. Я знаю.

Вона рішуче підійшла до стереовізора й почала натискати на клавіші. О'Ніл був розлютований, що його потурбували, а надто, що використали аварійний сигнал, аби підкликати до навмисне вимкненого стереовізора.

— У чому справа? — сердито запитав він. — Чого ви домагалися, турбуючи приватну особу, яка навмисне відключила зв'язок? Що там у вас? Знайте, коли це якісь дурниці, я подам на вас у суд.

— Ми хочемо, щоб ви зробили нам одну невеличку послугу, професоре, — спокійно почав Клер.

— Що?.. — здавалося, О'Ніл був надто вражений, щоб розсердитись. — Ви що ж, пане, хочете сказати, що порушили мій спокій лише для того, щоб запропонувати мені працювати на вас?

— Гонорар вас задовольнить.

Було видно, що перш ніж відповісти, О'Ніл порахував до десяти.

— Пане, — карбуючи слова промовив він, — на світі є люди, які вважають, що можуть купити що завгодно і кого завгодно. Запевняю, у них є всі підстави, щоб так думати. Але я не продаюся. Через те, що ви видаєтеся мені одним із таких людей, я зроблю все можливе, щоб ви якнайдорожче заплатили за нашу розмову. Надалі матимете справу з моїми адвокатами. На добраніч!

— Хвилинку! — наполегливо правив своєї Клер. — Наскільки мені відомо, ви захоплюєтеся порцеляною.

— А якщо навіть і так?

— Грейс, покажи.

Та обережно й благоговійно піднесла чашу до самісінького екрана. О'Ніл мовчав. Нахилившись уперед, він не зводив з неї очей. Здавалося, ще трохи й він пролізе крізь екран.

— Звідки вона у вас? — нарешті промовив він.

— Не має значення.

— Я її у вас куплю. За будь-яку ціну.

— Вона не продається. Але може стати вашою, якщо ми дійдемо згоди. О'Ніл зміряв поглядом Клера:

— Ви вкрали цю річ.

— Помиляєтеся. Так само як і в тому, що знайдеться хтось, кого зацікавить таке звинувачення. Тепер щодо роботи...

О'Ніл не міг відірвати від чаші очей:

— То що ж від мене вимагається?

Клер почав пояснювати. Коли він закінчив, О'Ніл заперечно похитав головою:

— Яке безглуздя!

— У нас є причини вважати, що це теоретично можливо.

— А, так, так! Теоретично також можливо жити вічно. Та нікому це ще не вдавалося.

— Ми впевнені, що це у ваших силах.

— Дякую, однак ви помиляєтесь. Чекайте! — мовив О'Ніл, дивлячись на Клера. — То це ви підіслали до мене це щеня — Карсона?

— Він діяв за моїм дорученням.

— У такому разі, пане, я не схвалюю ваших методів.

— То як з роботою? І з оцим? — Клер махнув рукою в бік чаші.

О'Ніл пожував кінчики вусів і поглянув на неї.

— Припустімо, — сказав він, — я чесно спробую зробити все, на що здатний, і в мене нічого не вийде.

— Ми платимо лише за результати, — похитав головою Клер. — Звичайно, гроші за роботу ви одержите, та тільки не "Квітку". Це — додаткова винагорода до гонорару, якщо діло піде на лад.

О'Ніл вже наче збирався погодитись, та раптом сказав:

— А може, ви дурите мене за допомогою кольорової голограми. З цього бісового екрана я не можу розрізнити, чи вона справжня.

— Приїздіть самі, — стенув плечима Клер.

— І приїду. Обов'язково. Залишайтеся на місці. Де ви? Чорт забирай, пане, як вас звуть?

Двома годинами пізніше він, мов буревій, залетів до кабінету.

— Ви обдурили мене! "Квітка" й досі в Англії. Я зробив запит. Я... я... покараю вас, пане, власними руками.

— Дивіться самі, — відповів на це Клер.

І відступив убік, щоб не затуляти О'Нілові свого стола.

Вони дали йому надивитися. Розуміли, що йому потрібна тиша, і не заважали.

Минуло багато часу, перш ніж він так само мовчки обернувся до них.

— То що? — запитав Клер.

— Я зроблю вам цю бісову штуку, — хрипко промовив О'Ніл. — Поки летів сюди, дещо надумав.

Напередодні конференції завітав Бомон власною персоною.

— Я прийшов не як офіційна особа, містере Клере, — одразу повідомив він. — Я просто в захваті від вашої роботи. Хочу висловити щире захоплення і передати вам ось це.

"Це" було чеком на домовлену суму для Центрального банку. Клер узяв його, перевірив, кивнув і поклав на стіл:

— Отож вважатимемо, що уряд задоволений виконанням завдання.

— Це дуже скромно сказано, — запевнив його Бомон. — Якщо бути повністю відвертим, я й не сподівався, що ви зробите так багато. Здається, ви передбачили все. Делегація з Каллісто зараз поїхала на екскурсію в отих сконструйованих вами цистернах. Всі вони дуже задоволені. Між нами, я гадаю, наступної сесії ми можемо розраховувати на їхні голоси.

— Гравітаційні щити працюють добре?

— Прекрасно.