Баламутка - Бальзак Оноре де

Вплив релігії на слабку людину — це було єдине, чого слід боятись. І порада двох приятелів утвердила Максанса Жіле в його постанові перевести в гроші всі орендні угоди Руже і по змозі швидше вкласти їх у позики на проценти; але ще негайнішим ділом він уважав випхати з міста парижан. Та навіть геній Маскаріля чи Скапена не розв'язав би легко цієї проблеми. Флора на пораду Макса стала казати, що прогулянки пішки надто стомлюють хазяїна, в його літах краще їздити каретою. Цей привід був необхідний для того, щоб їздити потай від міста до Буржа, до В'єрзона, до Шатору, до Ватана, до всіх місць, куди задум повкладати гроші змушував їздити Руже, Флору й Макса. Отож під кінець тижня весь Ісуден здивувався, дізнавшися, що старий Руже поїхав до Буржа купувати екіпаж, і "лицарі неробства" тлумачили це сприятливо для Баламутки. Флора й Руже придбали жахливу колісницю з імітаціями вітражів, поморщеними шкіряними завісками, що вже пережила двадцять два роки й дев'ять походів; вона продавалася після смерті одного полковника, приятеля маршала Бертрана98; на час відсутності цього вірного імператорового товариша йому було доручено наглядати за маршаловими маєтками в Беррі. Ця карета, пофарбована в зелений колір, була схожа на берлин, але каретник переробив її під одного коня. Отже, вона належала до того типу екіпажів, що його настійно ввело в моду загальне збідніння, їх тоді прозвали "півбаґатійками", хоча на початку називали їх "клістирками". Оббивка в цій "півбагатійці", проданій як коляска, була побита міллю, позументи — схожі на інвалідські нашивки, залізяччя бряжчало, але коштувала вона всього чотириста п'ятдесят франків, і Макс купив у полку, який стояв у Буржі, добру міцну кобилу, щоб запрягати до тієї коляски. Перефарбував повіз у темно-брунатний колір, при нагоді купив міцну збрую, і весь Ісуден розхвилювався, чекаючи, коли прибуде коляска старого Руже! Першого разу, коли той скористався нею, гуркіт коліс повикликав на вулицю всіх городян і на кожному перехресті товпились цікаві. Другого разу старий парубок доїхав до Буржа, де, аби збутися клопотів з грошовими операціями, які йому порадила, чи то наказала виконати Флора Бразьє, підписав у нотаря доручення на ім'я Максанса Жіле, щоб той склав усі зазначені в тому дорученні угоди. Флора полишила собі разом з паном позбирати вкладене в Ісудені та околицях. Головний нотар у Буржі прийняв у себе пана Руже, що попросив його знайти позику в сто сорок тисяч франків під заставу нерухомості. В Ісудені нічого не знали про ці заходи, виконані таємно й дуже спритно. Максанс, як людина вільна, міг їздити до Буржа й повертатися звідти від п'ятої години ранку до п'ятої години вечора верхи на своєму коні, а Флора не лишала хазяїна самого. Старий Руже легко погоджувався на все, що підказувала йому Флора, але він захотів, щоб сто п'ятдесят тисяч ренти були записані на ім'я мадмуазель Флори Бразьє тільки в користування процентами, а як власність лишались на його імені. Упертість, яку старий виявив у домашній боротьбі, розбудженій цією справою, занепокоїла Макса, якому здавалося, що це вже позначаються роздуми, пробуджені прибуттям законних спадкоємців.

Серед цих значущих заходів, які Максанс хотів приховати від очей міста, він забув про торговця зерном. Фаріо після деяких маневрів та поїздок, що мали на меті підняти ціну на його зерно, заходився виконувати свої угоди з покупцями. І ось, на другий день після свого повернення, він побачив, що дах капуцинської церкви, видний з вулиці, аж чорний від голубів. Він вилаяв сам себе за те, що не поцікавився вчасно станом покрівлі, й квапливо подався до свого складу, а там побачив, що половини зерна вже нема. Все було засипане послідом мишей, пацюків та полівок, і з цього він зрозумів другу причину нещастя. Та іспанець збілів, як полотно, від гніву, коли, намагаючись оцінити розміри збитків, помітив, що зісподу все зерно проросло, бо воно було підлите водою крізь бляшану трубу, яку Макс придумав пропхати всередину купи. Навалу голубів і пацюків можна було пояснити природним інстинктом, але в цій останній напасті видно було людську руку. Фаріо сів на приступці біля вівтаря в одному притворі й обхопив голову руками. Півгодини просидів він, щось думаючи з іспанською запеклістю, коли раптом побачив білку, яку придумав дати йому в нахлібниці молодий Годе: звірятко, задерши хвоста, бігало вздовж поперечної балки, посеред якої стояла підпора даху. Іспанець спокійно підвівся й повернув до свого сторожа обличчя, незворушне, мов у араба. Фаріо не нарікав, він повернувся додому, тоді пішов шукати робітників, щоб зсипати в мішки вціліле зерно й розстелити на сонці підмочене, аби врятувати скільки можливо, потім заходився коло угод, оцінивши втрати в шістдесят процентів. Хоч він і зумів виторгувати вищу ціну, ті шістдесят відсотків йому довелось докупити, отож збитки становили більш як половину всієї суми. Іспанець не мав ворогів, тому він не помилився, приписавши помсту Максансові Жіле. Він вважав за доведене, що Макс та ще декілька інших, єдині призвідці нічних фарсів, напевне винесли його візок до вежі й розважалися, розбивши його; сума збитків сягала тисячі екю, майже всього капіталу, наскладаного Фаріо після війни. Надихнутий почуттям помсти, цей чоловік виявив наполегливість і хитрість шпигуна, якому пообіцяли велику нагороду. Ночами, потай никаючи містом, він урешті добув докази бешкетів "лицарів неробства"; побачив їх, перелічив, вистежив їхні зустрічі та бенкети у Коньєтти; потім, заховавшись, став свідком однієї з їхніх витівок і упевнився в їхніх нічних неподобствах.

Попри свою заклопотаність справами, Максанс не хотів занедбувати нічних пригод — насамперед через те, що це могло виявити таємницю його великих комбінацій з маєтком старого Руже, а крім того — щоб його друзі не розледащіли. Отож "лицарі" мали провести ще одну з тих витівок, про які вже стільки років говорили в місті. За одну ніч вони потруїли всіх сторожових псів у місті й передмістях. Фаріо чув, як вони, виходячи від Коньєтти, наперед вихвалялися тим успіхом, який матиме ця витівка, і смакували загальну жалобу, яку викличе це нове вигублення невинняток. Якого ж страху нажене ця кара, провістивши всякі грізні напади на оселі, позбавлені сторожів?

— Це буде таке диво, що, може, й візок Фаріо затьмарить! — сказав молодий Годе.

Фаріо вже й не треба було чути цих слів, що підтверджували його підозру: він уже й так наважився.

Побувши в місті три тижні, Агата, як і пані Ошон, збагнула, що старий скнара мав рацію: щоб розвіяти вплив, який здобули на її брата Баламутка та Макс, потрібні роки. Агата нітрохи не завоювала довіри Жана Жака, з яким ні разу не змогла лишитись наодинці. Навпаки, мадмуазель Бразьє тріумфувала над спадкоємцями, возячи Агату гуляти в колясці, де сиділа з нею позаду, а пан Руже з небожем — попереду. Мати й син нетерпляче ждали відповіді на свій довірчий лист до пана Дероша. І ось напередодні того дня, коли мали бути потруєні собаки, Жозеф, який страшенно нудився в Ісудені, одержав два листи: одного від видатного художника Скіннера, ближчого йому літами, а тому й ближчого в приязні, аніж їхній учитель Гро, а другого від Дероша.

Ось перший лист, посланий з Бомона-на-Уазі:

"Любий мій Жозефе, я дістав замовлення від графа де Серізі на головні картини для Прельського замку. Обрамлення та орнаментальні розписи я собі не взяв, а порекомендував тебе й графові, й будівничому Гріндо, і так успішно, що тобі лишається тільки взяти пензлі й приїхати. Плата тебе задовольнить. Я їду до Італії з жінкою, а ти можеш узяти за помічника Містігрі. Цей шибеник має хист, я його тобі віддаю в розпорядження. Він уже аж танцює, думаючи, як весело житиме в Прельському замку. Прощай, любий Жозефе; коли я не повернусь і не покажу нічого на найближчій виставці, ти мене заміниш! Так, любий Жожо, твоя картина — шедевр, я цього певен; але такий шедевр, що викличе галас про романтизм, і тобі доведеться непереливки. В решті решт, як каже той блазень Містігрі, що вивертає всі прислів'я навиворіт: "Життя — це биття". Що ти робиш у тому Ісудені? Бувай.

Твій друг

Скіннер"

А ось лист від Дероша.

"Любий Жозефе, цей пан Ошон мені здається дуже розумним стариганом, і я дуже високо ставлю його думку, про яку ти пишеш: він має цілковиту рацію. Ти питаєш поради, то я скажу так: хай твоя мати лишається в Ісудені, у пані Ошон, і платить там якусь скромну суму, приміром чотириста франків на рік, за своє утримання. На мою думку, хай пані Брідо покладається на ради пана Ошона. Але твоїй матері буде нелегко в присутності людей, що зовсім не хочуть поступитись і провадять дуже хитру політику. Цей Максанс небезпечний, і ти маєш рацію: я бачу в ньому ще грізнішого за Філіппа. Цей негідник змушує і свої вади служити своїй удачі, він розважається не дурно, як твій брат, чиї дурощі не дають ніякої користі. Те, що ти пишеш, мене лякає, бо я небагато зможу зробити, коли приїду до Ісудена. Пан Ошон за спиною в твоєї матері зробить більше, ніж я. Що ж до тебе, то ти можеш повернутись, бо з тебе мало користі в справі, яка вимагає постійної уваги, пильного спостереження, догоджання, стриманості в словах і прикидання в учинках, такого осоружного для митця. Хоч вам і кажуть, ніби заповіту нема, він у них складений давно, будь певен. Але заповіт можна скасувати, поки твій дядько живий, він буде приступний для голосів сумління та релігії. Ваша удача буде наслідком війни між церквою й Баламуткою. Безперечно, настане така хвилина, коли ця жінка втратить владу над старим, а релігія набуде всемогутності. Поки твій дядько не віддав їм усього добра в руки і не перевів його в іншу форму, все стане можливим, коли релігія візьме гору. Ти ще маєш попросити пана Ошона наглядати по змозі за маєтком твого дядька. Треба знати, чи його нерухомості заставлені і на чиє ім'я зроблено вклади. Старому дуже легко вбити в голову страх за своє життя в тому випадку, коли він віддасть своє добро чужим людям, і хоч трохи наділений хитрістю спадкоємець міг би перешкодити такому загарбанню з самого початку. Та чи зможе провести таку комбінацію твоя мати, людина непрактична, некорислива й релігійна? Одне слово, я можу тільки розкривати вам очі.