1Q84, книга 2 - Муракамі Харукі

Це — природна людська звичка. І він так само робить, думаючи про вас, і тепер.

— Звідки ви таке...

— Звідки я таке знаю? Інформацію сприймаю слухом. Бо моя робота полягає в тому, щоб слухати голос.

Аомаме кортіло голосно зареготати й водночас заплакати. Але вона не спромоглася цього зробити. Застигнувши в розгубленості, вона незворушно мовчала.

— Не треба боятися, — сказав чоловік.

— Боятися?

— Ви боїтеся. Так само, як люди у Ватикані боялися визнати геліоцентричну теорію будови Всесвіту. Причина була не в тому, що вони вірили в безпомильність геоцентричної теорії. Вони лише боялися нового становища, до якого могло спричинитися визнання геліоцентричної теорії. Боялися, що в такому разі їм самим доведеться перебудовувати власну свідомість. Правду кажучи, католицька церква навіть зараз офіційно не визнає геліоцентричної теорії. Так само й ви боїтеся скинути міцний захисний панцир, який досі облягає ваше тіло.

Обхопивши долонями обличчя, Аомаме кілька разів схлипнула. Не хотіла цього робити, але ніяк не могла стриматися. Хотіла вдати, що сміється, але їй це не вдалося.

— Вас обох, так би мовити, привіз у цей світ той самий поїзд, — спокійно мовив чоловік. — Тенґо-кун спільно з моєю дочкою розпочав антикарликову діяльність, а ви, з іншої причини, взялися знищити мене. Інакше кажучи, ви обоє робите дуже небезпечну справу в дуже небезпечному місці.

— Ви хочете сказати, що чиясь воля хоче від нас таких учинків?

— Можливо.

— Власне, для чого? — спитала Аомаме й відразу збагнула, що зробила це даремно. Отримати відповідь зовсім не сподівалася.

— Найприйнятніший спосіб розв'язання цієї проблеми полягає в тому, щоб ви десь зустрілись і, взявшись за руки, залишили цей світ, — не відповідаючи на запитання, сказав чоловік. — Однак це нелегко зробити.

— Нелегко зробити, — машинально повторила Аомаме.

— На жаль, дуже м'яко кажучи, це нелегко. Якщо бути відвертим, то взагалі неможливо. Бо ваш супротивник, як би ви його не називали, потужний.

— Тому... — сухим голосом сказала Аомаме й відкашлялася, її розгубленість уже вляглася. "Зараз не час плакати", — подумала вона. — Тому з'явився ваш план, чи не так? Взамін за безболісну смерть для вас ви можете мені щось запропонувати. Якийсь інший вибір.

— Ви страшенно догадливі, — відповів чоловік, усе ще лежачи долілиць. — Це правда. Мій план пов'язаний з вибором для вас і Тенґо-куна. Можливо, він вам не сподобається. Але все-таки це вибір.

— Карлики бояться втратити мене, — сказав чоловік. — Бо моє існування все ще їм потрібне. Як їхній представник я для них дуже корисна людина. Знайти мені заміну непросто. Поки що наступника на моє місце не підготовлено. Щоб стати їхнім представником, треба задовольняти чимало важких умов, а я був рідкісною людиною, яка всім цим умовам відповідала. Тож вони бояться мене втратити. Якби це сталося, то тимчасово утворилося б порожнє місце. Тому вони хочуть запобігти моїй смерті. Хочуть ще трохи продовжити мені життя. Громовиця, яка лунає надворі, — це ознака їхнього гніву. Однак вони не спроможні безпосередньо на вас вплинути. Лише попереджають своїм гнівом. З тієї ж причини вони, можливо, витонченим способом довели до загибелі вашу подругу. І, мабуть, так само якимось способом завдадуть шкоди Тенґо-куну.

— Завдадуть шкоди?

— Тенґо-кун написав оповідання про карликів та їхні дії. Еріко запропонувала сюжет оповідання, а Тенґо-кун перетворив його на досконалий текст. Це їхня спільна робота. Оповідання зіграло роль антитіл, спрямованих проти карликів. Видане у вигляді книжки, воно стало бестселером і позбавило карликів, принаймні тимчасово, різних можливостей, а також обмежило простір для кількох їхніх дій. Сподіваюсь, ви чули, що його заголовок — "Повітряна личинка".

Аомаме кивнула.

— Я бачила газетні статті про цю книжку. І рекламу видавництва. Але самої книжки не читала.

— "Повітряну личинку" фактично написав Тенґо-кун. А тепер він пише новий власний твір про світ з двома Місяцями. Як здібна перцепієнтка Еріко розбудила в ньому бажання написати роман, що виконував би роль згаданих антитіл. А Тенґо-кун як реципієнт наділений небуденними здібностями. Можливо, саме такі його здібності привели вас сюди або, інакше кажучи, посадили у згаданий поїзд.

Аомаме в напівтемряві сильно насупилася. Хоч-не-хоч, їй доводилося вести таку розмову.

— Ви хочете сказати, що завдяки здібностям Тенґо-куна як автора оповідання або, за вашими словами, як реципієнта я опинилася у світі з 1Q84 роком?

— Я принаймні таке припускаю, — відповів чоловік.

Аомаме перевела погляд на свої руки. її пальці були мокрі від сліз.

— Якщо так піде й далі, то з великою імовірністю Тенґо-куна знищать. Бо зараз він найнебезпечніша для карликів людина. А цей світ справжній. Справжня кров тече по жилах. І смерть у ньому настає справжня. Звісно, вічна.

Аомаме прикусила губу.

— Я хотів би, щоб ви подумали ось про що, — сказав чоловік. — Припустімо, що ви мене тут убили й забралися з цього світу. Тоді карлики не матимуть підстав завдавати шкоди Тенґо-куну. Бо якщо такий канал зв'язку, як я, буде ліквідовано, то, незважаючи на їхні погані вчинки, Тенґо-куну й моїй дочці уже ніщо не загрожуватиме. Карлики все кинуть і десь-інде шукатимуть нового каналу. Іншого походження. Це для них стане першочерговим завданням. Ви зрозуміли?

— Теоретично, — відповіла Аомаме.

— Однак, з іншого боку, якщо я загину, то організація, яку я створив, не залишить вас у спокої. Поки вони вас не розшукають, мине певний час. Бо ви, мабуть, зміните прізвище, місце проживання й, можливо, обличчя. Проте вони колись доженуть вас і покарають. Бо ми створили згуртовану бойову систему, яка не вміє відступати назад. Це — один варіант вибору.

Аомаме давала лад у голові почутим словам. А чоловік ждав, коли вона їх засвоїть.

— І навпаки, — вів далі він, — припустімо, що ви мене тут не вбили. І спокійнісінько звідси пішли. Я залишуся живим. Якщо так станеться, то для захисту мене, свого представника, карлики докладуть усіх сил, щоб звести зі світу Тенґо-куна. Талісман, який його оберігає, не настільки могутній, щоб вони не зуміли віднайти в ньому слабку сторону й у який-небудь спосіб знищити. Бо вони не можуть допустити подальшого розповсюдження антитіл. Але зате щезне загроза для вас і підстава для покарання. Це — ще один варіант вибору.

— У такому разі Тенґо-кун помре, а я житиму далі. У цьому світі з його 1Q84 роком, — підсумувала Аомаме чоловікові слова.

— Можливо, — погодився він.

— Але ж моє життя у світі, в якому немає Тенґо-куна, буде беззмістовним. Бо ми назавжди втратимо можливість зустрітися.

— Мабуть, так і станеться, якщо дивитися на це вашими очима.

Міцно прикусивши губу, Аомаме уявила собі таке становище.

— Але це — лише ваші слова, — зазначила вона. — То хіба я маю підставу обов'язково їм вірити?

Чоловік хитнув головою.

— Це правда. Ніякої підстави нема. Лише я так кажу. Але ж нещодавно ви бачили, якою особливою силою я наділений. Той годинник не висів на нитці. Він дуже важкий. Можете самі перевірити. Ваша воля — вірити чи не вірити моїм словам. У нас уже мало часу.

Аомаме зиркнула на годинник, що стояв на комоді. Його стрілки наближалися до дев'ятої. Сам він перемістився і стояв під іншим кутом. Через те, що піднімався в повітря й опустився вниз.

— Цього 1Q84 року, здається, не можна врятувати вас обох одночасно, — сказав чоловік. — Маєте два варіанти вибору. За одним ви гинете, а Тенґо-кун залишиться живим, за другим він гине, а ви залишитеся живою. На самому початку я застерігав, що це — неприємні варіанти вибору.

— А іншого вибору нема?

Чоловік хитнув головою.

— У даний час можна вибрати лише один з двох варіантів.

Аомаме повільно видихнула повітря, що зібралося в її легенях.

— На жаль, — вів далі чоловік, — якби ви залишалися в 1984 році, то така дилема перед вами не стояла б. Але водночас ви тоді не могли б дізнатися про те, що Тенґо-кун постійно про вас думав. Хай там що, але саме завдяки тому, що ви опинилися в 1Q84 році, вам стало відомо, що ваші серця в певному розумінні між собою пов'язані.

Аомаме заплющила очі й вирішила: "Не плакатиму, ще не пора".

— Тенґо-кун справді мене тепер шукає? Ви можете це чесно стверджувати? — запитала вона.

— Тенґо-кун досі ніякої жінки, крім вас, щиро не любив. Це — безсумнівний факт.

— Однак мене не шукав.

— Але ж і ви не пробували його шукати. Хіба ні?

Заплющивши очі, Аомаме за одну мить оглянулася на минулі роки. Ніби піднявшись на високий пагорб, поглядала з крутого берега на морську протоку. Відчувала запах моря. Чула посвист вітру.

— Ми обоє мали б набагато раніше набратися відваги й шукати одне одного. І тоді, ще в первісному світі, поєдналися б.

— Така гіпотеза має право на існування, — сказав чоловік. — Але ж у світі 1984 року ви, напевне, так навіть не думали. Причина й наслідок пов'язані між собою викривленим способом. І таке викривлення навряд чи вдасться усунути заміною одного світу іншим.

З очей Аомаме закапали сльози. Вона плакала за тим, що досі втратила. І за тим, що могла втратити в майбутньому. А потім (вона не пам'ятає, скільки плакала) дійшла до такого стану, що більше вже не могла плакати. Ніби наштовхнувшись на невидиму стіну від напливу почуттів, вона помітила, що сльози вичерпалися.

— Гаразд, — сказала вона. — Надійних підстав вірити вашим словам нема. Нічого не можна довести. Деталі вашого плану невідомі. Однак я, здається, таки мушу на нього пристати. З вашої волі виведу вас із цього світу. Завдам вам миттєвої, безболісної смерті. Щоб Тенґо-кун залишився живим.

— Тобто ви погоджуєтеся на договір?

— Так, погоджуюся.

— Можливо, ви загинете, — сказав чоловік. — Вас доженуть і покарають. І, напевне, жорстоко. Бо вони — фанатики.

— Мені байдуже.

— Бо ви любите?

Аомаме кивнула.

— "Без твоєї любові все лише дешевенький балаган", — сказав чоловік. — Як співається в пісні.

— Якщо я вас уб'ю, то справді Тенґо-кун залишиться живим?

Хвилину чоловік мовчав. А тоді відповів:

— Тенґо-кун залишиться живим. Повірте моїм словам. Можу поручитися своїм життям.

— І моїм, — сказала Аомаме.

— Лише цим я можу поручитися, — сказав чоловік.

Аомаме міцно стиснула обидві руки.

— Правду кажучи, я хотіла жити разом з Тенґо-куном.