Морське вовченя - Рід Томас Майн

Необхідність підігріла мою винахідливість. Незабаром я збагнув, що треба робити, і одразу взявся до діла. А приблизно через годину я тримав уже в руках ножа з готовою колодочкою. Вона, звичайно, була грубою, але могла служити не гірше, ніж стара. До мене знову повернулась надія і впевненість у своїх силах.

Колодочку я змайстрував із куска товстої дошки, обстругавши його до відповідних розмірів і форми. Усе це я зробив лезом: для такої легкої роботи воно цілком годилося. Потім мені вдалося розколоти деревинку дюймів на два й вставити в щілину кінчик леза. Я збирався туго обмотати деревинку мотузкою, але одразу зрозумів, що нічого цим не досягну. Під час роботи мотузок розтягнеться, лезо почне хитатись, переріже його й випаде, Воно може навіть закотитися за ящики. Такий випадок був би фатальним для всіх моїх планів. Ні, рискувати не слід.

Що б його таке знайти й закріпити лезо надійніше? Якби я мав ярдів зо два дроту, оце було б те, що треба. Але де ж його взяти? Що?.. Де взяти? А фортепіано! А струни! Хіба це не дріт?

Знову фортепіано привернуло мою увагу, і якби я зміг тієї ж миті залізти в нього, я неодмінно позбавив би його однієї з струн. Та як до них добратися? Зразу про цю обставину я не подумав. Звичайно, з таким ножем, який я зараз тримав у руці, пробитись крізь стінку фортепіано неможливо. Я мусив відмовитися від цієї ідеї.

Але тієї ж хвилини я згадав про іншу річ — про залізні скріпи від ящиків. Їх у мене було скільки завгодно. Цілком годиться! Вони служитимуть не гірше за дріт. Ці гнучкі тонкі смужки заліза, намотані навколо деревинки й частини леза, чудово триматимуть його на місці і не дадуть йому хитатись. Поверх усього я намотаю ще й мотузку, щоб стягнути металеве кріплення й не дати йому ослабнути. Отже, в мене буде зовсім непогана колодочка.

Сказано — зроблено. Я одразу знайшов смужку тонкого заліза, туго намотав її навколо деревинки та частини леза і, закріпивши зверху мотузком, мав готового ножа. Звісно, лезо покоротшало, однак мало достатню довжину, щоб прорізати будь-яку дошку, що трапиться на моєму шляху. Настрій покращав.

В цей день я працював щонайменше годин з двадцять, зовсім обезсилівши, і мені давно уже слід було б відпочити. Та після того, як зламався ніж, про відпочинок я й не думав. Хіба можна було б заснути? Горе все одно не дало б мені стулити очей.

Проте новий ніж повернув мені впевненість у майбутньому, і я більше не опирався бажанню відпочити. Цього наполегливо вимагали душа й тіло.

Не варт, мабуть, додавати, що голод примусив мене звернутись до своїх жалюгідних харчових запасів. Ви, може, здивуєтеся, — мені самому зараз дивно, — але я не відчував огиди до такої їжі. Навпаки, я з'їв свою "вечерю з пацюків" з такою насолодою, з якою зараз їм найсмачніші страви.

Розділ LХ

ТРИКУТНА КОМІРКА

Ніч, або точніше години відпочинку, я провів у своїй старій схованці за бочкою з водою. Я вже не знав, та, власне, й не цікавився, коли був день, а коли ніч. Цього разу я добре виспався і, прокинувшись, почував себе бадьорим і дужим. Безперечно, до цього спричинялась і моя нова їжа. Хоч якою огидною вона здавалась, однак принесла користь голодному шлунку.

Я поснідав одразу, як тільки прокинувся, і вирушив своєю "галереєю" до порожнього ящика, де пробув напередодні трохи не цілу добу.

Діставшись до місця, я з сумом відзначив, як мало встиг зробити за попередні двадцять годин. Але якась незрозуміла надія шептала мені, що на цей раз я досягну більшого.

Я вирішив продовжувати роботу, яку довелось припинити, коли зламався ніж. Ще до нещастя з ножем я помітив, що дошки прибиті недосить міцно. Їх можна було легко відірвати, підваживши звичайною палицею.

Однак проста обережність, особливо тепер, не дозволяла мені рискнути ножем. Зараз, як ніколи, я по-справжньому оцінив цю дорогоцінну зброю. Я чудово усвідомлював, що від неї залежить моє життя.

"От якби був кусок міцної деревини", — подумав я і раптом пригадав, що він у мене є. Адже з днища бочки з-під бренді я вибив кілька дубових клепок. Може, вони підійдуть?

З такою думкою я поспішив у свій закапелок.

Я знайшов те, що шукав, під купою сукна, Обмацавши кілька дощечок, я вибрав, як мені здалось, таку, що годилася для моєї роботи. Потім повернувся до ящика і застругав дощечку клином. Вийшло щось схоже на маленький лом. Підсунувши його під дошки ящика й забивши якомога глибше, я натиснув на протилежний край і з задоволенням почув, як зарипіли цвяхи. Не роздумуючи, я схопив дошку рукою, шарпонув до себе, і вона відлетіла.

Відірвати сусідню дошку було ще легше. Тепер в ящику утворився досить великий отвір, щоб витягти з нього все, що там було.

В ящику містились довгасті речі, що скидалися формою на сувої сукна або полотна, однак не такі важкі й тверді. Більше того, вони легко виймались, навіть не треба було зривати обгорток.

Мене зовсім не зацікавили ці пакунки, бо я знав напевно, що там немає нічого їстівного. Можливо, я й досі не знав би, що в них, якби не розірвався один пакунок, коли я його витягав. Провівши по ньому пальцями, я намацав м'яку, еластичну й шовковисту тканину і догадався, що то чудовий оксамит.

Я швидко вийняв з ящика всі пакунки, старанно поскладав їх у найбільш зручному місці позаду себе і з радісним почуттям піднявся в порожній ящик. Ще одним ярусом ближче до волі!

На цей великий крок вперед до своєї мети я витратив менш ніж дві години. Такий успіх обіцяв чудові перспективи. День почався якнайкраще, і коли вже доля зглянулася на мене, я вирішив не втрачати марно жодної хвилини цінного часу.

Спустившись униз та досхочу напившись води, я повернувся до колишнього сховища оксамиту й продовжив свої дослідження. Цей ящик, як і попередній, з-під сукна, теж прилягав рогом до фортепіано. Вибити дошки з цього краю було неважко, і я, не гаючись, почав вибивати підборами вже знайомий дроб.

Цього разу справа посувалася значно повільніше. Ящик з-під оксамиту був меншим за попередній, і це не дозволяло бити по дошках з повною силою. Але кінець кінцем я домігся свого: дошки повилітали одна за одною і провалилися між вантажі.

Ставши навколішки, я провів рукою по сусідній стінці. Я сподівався, вірніше боявся, що кришка від ящика з фортепіано замуровує пробитий отвір суцільною стіною, бо руки мої одразу натрапили на величезний ящик. Але я ледве стримав вигук радості, переконавшись, що ця стіна закриває тільки половину отвору. Радість ще посилилась, коли, обмацавши край ящика з фортепіано, я. виявив за ним порожнечу., якої цілком вистачило б ще для одного ящика з оксамитом!

Це була досить-таки приємна несподіванка, і я зразу ж оцінив її. Для мене був готовий новий шлях вгору.

Я простяг руку, обмацуючи, що робиться над ящиком. Нова радість! Порожнеча простягалася дюймів на десять вгору, аж до самої верхівки ящика з фортепіано. Те ж саме й унизу, біля моїх колін. Там утворився гострий кут, бо, як я вже казав, ця невеличка комірка була не чотирикутною, а мала форму трикутника з вершиною вниз. Це пояснювалося своєрідною формою фортепіано, що нагадувало великий паралелепіпед, у якого зрізали один кут. Фортепіано стояло на ширшому боці, і вільний простір утворився на місці четвертого кута.

Очевидно, трикутна форма цього заглиблення виявилася незручною для вантажу, і тому сюди нічого не поклали.

"Тим краще для мене", — подумав я і простягнув руки вперед, щоб ознайомитися з ним детальніше!

Розділ LХІ

ЯЩИК З ДАМСЬКИМИ КАПЕЛЮШКАМИ

Я швидко помітив, що з другого боку комірки стоїть чималий ящик і праворуч — ще один такий самий. Зліва, вгору по діагоналі, тягнувся край ящика з фортепіано завширшки близько двадцяти дюймів або двох футів.

Але тепер я майже не звертав уваги на бокові вантажі. Я цікавився стелею маленької комірчини. Адже якщо буде можливо, я прокладатиму далі свій тунель саме вгору.

По горизонталі я вже й так просунувся досить далеко, тому що порожня камера дала мені перш за все можливість просунутись саме в цьому напрямку на ширину ящика з фортепіано — мало не на два фути. До того ж я піднявся ще й упру. Я не мав бажання рухатись ні вперед, ні ліворуч або праворуч, хіба що на шляху виникне яка-небудь перешкода. "Все вище й вище". Ось до чого я прагнув. Ще два або три яруси, а може, й менше, і, — якщо не буде ніяких перешкод, — я вирвуся з полону! Серце моє радісно билось, коли я думав про це.

Хвилюючись, я простягнув руку до стелі порожньої комірки. Пальці мої затремтіли, коли наштовхнулись на знайому ряднину, і я мимоволі відсахнувся від неї. О боже! Знову цей проклятий матеріал — тюк з полотном.

Однак я не був певен цього. Я пригадав, що одного разу вже помилився. Треба перевірити.

Я постукав кулаком по нижній частині тюка. О! Звук приємний. Тоді це не полотно, а ящик, обшитий, як деякі інші, грубою дешевою рядниною. Однак це й не ящик з сукном, бо ті, коли постукати, відповідали глухим звуком, а цей озвався лунко, наче був порожній.

Щось дивне і незрозуміле. Він не міг бути порожнім, інакше навіщо він тут? А якщо він не порожній, то що в ньому?

Я потарабанив по ньому колодочкою ножа — знову той же лункий звук!

"Гаразд, — подумав я, — коли він справді порожній, то тим краще, а коли ні, то в ньому має бути щось легке, з чим неважко впоратися. Чудово!"

Я вирішив не гаяти даремно часу на всякі здогадки, а швидше ознайомитися з крамом у новому ящику. Я вмить зірвав ряднину, що закривала дно ящика.

Стояти мені було незручно. Трикутна порожнина різко звужувалась донизу, і мені важко було триматися на ногах. Але я швидко зарадив цьому лихові, заповнивши нижню частину трикутної комірки клаптями сукна й сувоями оксамиту, що лежали під руками. Працювати стало набагато зручніше.

Не варт, мабуть, докладно описувати, як я пробивався крізь дно. Так само, як і раніше. Все йшло успішно. Довелося перерізати одну з дощок упоперек — мій ніж з новою колодочкою діяв чудово. Потім я виламав половинки.

Я неабияк здивувався, коли всунув руки в ящик і познайомився з крамом, що лежав у ньому. Не зразу я здогадався, що там таке. Тільки витягнувши одну з речей і провівши по ній пальцями, я, нарешті, зрозумів, що це капелюшки, оздоблені тонким мереживом, перами, квітами та стрічками.

Якби я краще знав тоді, як одягаються перуанці, я, певно, ще більше здивувався б, знайшовши такі незвичайні речі серед імпортованих в цю країну товарів.