Морське вовченя - Рід Томас Майн

Але навіть коли б це було дерево найтвердішої породи, з ним було б легше впоратись, аніж з полотном.

Цього вже вистачило, щоб обрати горизонтальний напрямок, та була ще й третя обставина. Її зрозуміє не кожний, бо для цього треба знати внутрішню будову трюму на тодішніх кораблях. Якби я плив на кораблі не такої форми, як "Інка", — їх ми навчились будувати у американців, — третьої обставини не було б зовсім.

Однак я вдамся до подробиць, щоб ви зрозуміли. Ухиляючись від теми своєї основної розповіді, я, мої друзі, маю намір дати вам урок політичної мудрості, який може принести користь і вам, і вашій країні, коли ви станете дорослими й зможете скористатися з нього.

Я дотримуюсь теорії, або, краще сказати, давно вже усвідомив той факт (бо, власне, тут ніякої теорії немає), що вивчення так званих політичних наук є найголовнішим з усього, що будь-коли привертало увагу людства. Ця галузь охоплює всі сторони життя суспільства. Усі види мистецтва, науки, ремесла залежать від політики і зобов'язані їй своїми успіхами та невдачами. Навіть мораль є не що інше, як наслідок політичного ладу, а злочин — це продукт поганої організації суспільного життя. Політичний устрій в країні є головною причиною її добробуту або бідності. Ніколи ще уряд не робив чогось схожого на справедливість, а тому немає народу, який почував би себе щасливим. Злидні, нещастя, злочини, виродження — ось доля більшості людей в усіх країнах.

Отже, як я вже сказав, законодавство в країні — іншими словами, її політичний устрій — поширюється на все: на корабель, на якому ми плаваємо, на карету, в якій ми їздимо, на знаряддя нашої праці, на речі, якими користуємось у роботі, і навіть на вигоди в наших житлах. Але найбільше цей вплив позначається на самих нас, на нашому тілі та нахилах нашої душі. Розчерк пера деспота або безглузда постанова парламенту, які на перший погляд не мають безпосереднього відношення до окремої особи, насправді непомітно впливають на людей. На протязі життя одного покоління цей вплив може зробити народ розпусним і підлим.

Я зміг би довести те, що тверджу, з математичною точністю, але на це не маю часу. Досить навести один приклад. Ось послухайте.

Багато років тому британський парламент ухвалив закон про обкладання податками кораблів: адже ж і вони, щоб мати право на існування, повинні платити. Та при накладанні цього податку виникли труднощі, бо навряд чи справедливо було примушувати власника маленької шхуни платити таку ж велику суму, яку повинен був сплачувати хазяїн великого корабля в дві тисячі тонн. Це поглинуло б усі прибутки дрібного власника і остаточно знищило б дрібний флот. Як же вийти з такого складного становища? Нарешті розв'язали й це питання: вирішили накладати податок, виходячи з тоннажності корабля.

Проект затвердили, але постали нові ускладнення. Як саме вираховувати цю тоннажність? Адже податками обкладається об'єм корабля, а тоннаж — це вага, а не об'єм. Що ж робити? Брали просто одиницю об'єму, яка відповідала б тонні ваги, а потім вираховували, скільки таких одиниць вміщує корабель. Власне, усе звелося до вимірювання корабля, а не до його ваги.

Щоб вирахувати відносний розмір корабля, точно вимірювали довжину кіля, ширину судна і глибину трюму. Перемноживши ці три показники, визначали розміри кораблів, якщо вони були правильно збудовані.

Отак було вироблено закон, цілком придатний для обкладання судновласників податками. Ви, мабуть, гадаєте (якщо не вдумались у цей закон як слід), що він коли й мав поганий вплив, то хіба тільки на тих, хто змушений був платити податки.

На жаль, це не так. Простенький і на вигляд нешкідливий закон заподіяв людству лиха, забрав більше часу, приніс йому більше жертв і поглинув більше багатств, ніж знадобилось би, щоб викупити на волю рабів усього світу.

Як це сталося, спитаєте ви.

Дуже просто: цей закон не тільки загальмував прогрес в техніці суднобудування, одного з найважливіших мистецтв, яким володіє людство, але й відкинув його розвиток на сотні років назад. А сталось це лихо так: судновласник, тобто майбутній судновласник нового корабля, не маючи змоги уникнути тягаря податку, намагався будь-що зменшити його. Такі нечесні вчинки є постійним і природним наслідком переобтяжування податками. І ось купець іде до суднобудівника й наказує йому побудувати корабель з такою й такою довжиною кіля, шириною палуби та глибиною трюму — іншими словами з тоннажем, що відповідає розміру податку. Але на цьому він не зупиняється. Він вимагає від будівника спорудити йому, по можливості, корабель такого об'єму, що своєю тоннажністю на третину перевищував би той тоннаж, з якого судновласник сплачує податок. Це полегшить йому сплату та допоможе обдурити уряд.

Чи можливо побудувати корабель за його вимогами? Безумовно. Суднобудівник знає, як це робиться. Для цього він розширює носову частину й корму, робить кораблю опуклі борти, власне, надає йому такої химерної форми, що корабель рухається з швидкістю черепахи і стає могилою багатьох нещасних мореплавців. Суднобудівник не тільки знає, як це зробити. Виконуючи волю замовника, він будує подібні кораблі так довго, що сам починає варити, ніби й справді ця незграбна форма єдино правильна, і не може й не хоче будувати інакше.

Але ще більш прикро те, що ця потворна форма так міцно засідає в його голові, так опановує його, що навіть тоді, коли цей безглуздий закон буде скасовано, мине не один рік, щоб змусити суднобудівників відмовитися від таких хитрощів. Доведеться чекати нового покоління суднобудівників, і тоді з'являться кораблі правильної зручної форми…

Тепер ви краще зрозумієте, що саме я мав на увазі, коли говорив, що політичні науки є найважливішим з усього того, чим повинен цікавитись людський. розум.

Розділ LVII

СЕРЙОЗНА ПЕРЕШКОДА

Корабель "Інка", як і багато інших, був побудований за наказом власника-купця. Він мав випнуті, мов у голуба, груди й роздуті боки, тому його трюм був ширший за палубу. Якщо дивитися з дна трюму такого корабля вгору, то побачиш, що його борти круто вигинаються і, мов дах, сходяться над головою. Я знав, що "Інка" саме такої форми — адже всі торговельні судна будувалися тоді за єдиним зразком. А я бачив чимало кораблів, що заходили в нашу бухту.

Я вже казав, що, перевіряючи лезом ножа вантаж, який лежав у ящику надо мною, я натрапив на щось еластичне, схоже на полотно. Потім я помітив, що тюк з полотном закриває не весь ящик, в якому я сидів, і що з того кінця, де ящик прилягає до корпусу корабля, залишається близько фута вільного простору. З того боку. було дві щілинки, і я в кожну з них штрикав ножем, але не зустрів ніякого опору. З цього я зробив висновок, що простір за тюком нічим не заповнений.

Це легко пояснити. Тюк лежав на двох ящиках і був якраз у тому місці, де борт корабля починав круто вгинатися всередину. Отже, верхньою частиною тюк упирався в балки, а нижньою відходив від борту приблизно на фут. Між тюком і обшивкою корабля утворився порожній трикутник, придатний хіба що для дрібного вантажу.

Я розміркував, що, просуваючись угору, неминуче наткнусь на борт корабля, який, в міру наближення до палуби, дедалі більше вгинається всередину. Тому на моєму шляху трапиться велика кількість дрібних вантажів, з якими буде важче впоратися, ніж з великими тюками та ящиками. З цих міркувань, а головним чином з причин, викладених раніше, я остаточно вирішив свій наступний крок зробити в горизонтальному напрямку.

Вас, певно, дивує, чому я витратив стільки енергії, щоб розв'язати таке питання. Але коли ви врахуєте, скільки потрібно часу та праці, щоб пробитись крізь стінку ящика, тобто, щоб зробити "крок вперед", коли уявите, що на це витрачається цілий день, тоді ви погодитесь, що не слід поспішати, а краще вибрати, по можливості, правильний напрямок.

Зрештою я не дуже довго вирішував, який шлях вибрати. Довше розповідати про це. Загалом я думав усього кілька хвилин. Але так приємно було випростатися на весь зріст, що я простояв близько півгодини.

Відпочивши як слід, я просунув руки у верхній ящик і, підтягнувшись вище, взявся до роботи.

Відтоді, як я опинився у верхньому ящику, я відчував якусь особливу радість. Я знаходився в другому ярусі вантажів на висоті шести футів від дна трюму. На цілих три фути вище, ніж був, на три фути ближче до палуби, до неба, до людей, до волі!

Уважно оглянувши стінку ящика, в якій збирався прорізати отвір, я ще більше зрадів, помітивши, що це буде неважко. Одна дошка хиталася, бо дно ящика було майже зовсім вибите. До того ж, просуваючи лезо ножа в щілину, я переконався, що сусідній ящик на відстані кількох дюймів від мене. Я ледве міг дістати його кінчиком ножа. Це відкривало широкі можливості. Досить вдарити по дошці як слід, і вона вилетить.

Я так і зробив. Взувшися в черевики, я ліг на спину і почав гатити по дошці підборами.

Незабаром почувся скрегіт. То з деревини витягалися цвяхи. Ще удар, ще — і дошка вилетіла, провалившись між ящиками. Я навіть не зміг її дістати.

Тієї ж миті я просунув у отвір руку, щоб дізнатись, який там вантаж. Але хоч і намацав шершаві дошки ящика, однак не зміг визначити характер вантажу.

Я вибив ще одну дошку, потім третю, тобто останню, і попереду відкрився широкий отвір.

Це давало мені змогу добре дослідити, що знаходиться далі. На мій подив, виявилося, що передо мною рівна дощана поверхня. Вона, мов стіна, простягалася на всі боки, і я ніяк не міг дотягтися до її краю.

Очевидно, це ящик зовсім іншої форми і розмірів, ніж ті, що траплялися мені досі, але я не міг угадати, що в ньому. Не схоже, щоб сукно, бо ящики з сукном зовсім не такі, і не полотно — останньому я навіть зрадів.

Щоб дізнатися, що в ящику, я встромив лезо в щілину між дошками. Там було щось схоже на папір. Але це була тільки упаковка, бо далі мій ніж натрапив на щось тверде й гладеньке, мов мармур. Натиснувши на колодочку, я відчув, що то не камінь, а тверде й досить добре відполіроване дерево. Я вдарив по ньому ножем, і воно відгукнулось якоюсь дивовижною луною, наче під ним були дзвоники або струни. Але я нічого не зрозумів.

Лишалося єдине — перерізати дошку ящика. Тільки тоді я дізнаюсь, що в ньому.

Я зробив так, як і раніше: вибрав одну дошку і почав перерізати її.