💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Читаємо онлайн Амок - Мавр Янка

Вони поведуть за собою тисячі людей. Близько половини цих товаришів — комуністи. На сьогодні гасло — свобода і незалежність батьківщини.

— Під цим гаслом і сам сусухунан може піти, — посміхнувся Гейс.

— Не знаю, як сусухунан, — сказав Пандо, — а його сановник Радан-Бого є нашим "спільником". Він, очевидно, врахував напружене становище на Яві і хоче сам стати тут на чолі визвольного руху, щоб відновити колишню Матарамську імперію, де феодали могли б визискувати народ самостійно, без голландців. У нас є відомості, що він повів активну підпільну роботу в цьому напрямку з допомогою мулл та інших буржуазних націоналістів. Боюсь, що в нашій темній, відсталій країні за муллами піде більше народу, ніж за нами.

— Цього боятися не треба, — зауважив Салул, — бо на першому етапі наше завдання буде однакове, а там народ сам розбере, куди йому краще йти.

— Саме такі вказівки ми й одержали з Сурабайї, — відповів Пандо. — Нам навіть доручено підтримувати деякий контакт з ними на випадок погодження дій. Може, ви мені допоможете в цій дипломатії?

— Мені, як голландцю, зовсім не випадає обмірковувати з ними, як краще вигнати голландців, — засміявся Гейс. — Та вони мені й не повірять.

— Це правда, — погодився Пандо. — Я з свого боку зібрав матеріали, щоб показати, що я в курсі їхніх справ, заприятелював з одним муллою і через нього познайомився з самим Радан-Бого. Вони поки що знають тільки те, що я відданий справі визволення батьківщини від голландців. А що далі робити — не знаю.

— Я думаю, — сказав Салул, — що більш нічого й не треба робити. Це й буде контакт. А коли почнеться справа і виявиться потрібним координувати дії, тоді ми тебе й пошлемо для переговорів.

— Правильно! — підтвердив Гейс. — Але можете бути певні, що до цього справа не дійде. Коли б і довелося погоджувати операції, то принаймні не з таким "вождем", а з тими, хто сам воюватиме.

Пандо був задоволений, що ніяких дальших дипломатичних кроків од нього не вимагають.

— Які ж плани вашої роботи у вас? — запитав він.

— Я їду в Сурабайю, — відповів Салул, — щоб остаточно погодити деякі питання з Батавією. Разом з тим ми визначимо конкретні завдання для вас. Після того проведемо наради вашого активу. Тобі, Пандо, доведеться тимчасом підготувати всю цю справу, визначити місце, зібрати людей.

— На який день?

— Хто його знає, скільки часу доведеться мені бути в Сурабайї, — задумався Салул. — А скільки часу тобі треба для підготовки?

— Не менше чотирьох днів, — відповів Пандо. — Народ наш розкиданий…

— Ну гаразд, призначай тоді на п'ятий день, — вирішив Салул. — Я приїду.

— А де буде в цей час товариш Гейс? — запитав Пандо.

— Поважний ван-Декер, представник фірми ван-Бром і К°, залишиться тут і виконуватиме свою корисну справу, — відповів Салул з жартівливою урочистістю.

Наступного дня Салул і Пандо вирушили з міста, а Гейс поїхав з візитами до представників місцевої влади.

III. ЗМІЇНЕ ПІДЗЕМЕЛЛЯ

Шукання складу для зброї. — Вулканічне гніздо. — Дикий кабан чи чорт? — Скляний палац. — Полювання під землею. — Зміїне царство. — Таємничі постріли. — Пекельне видовище. — Несподівана математика. — Конвейєр. — Тривожна телеграма. — Від'їзд "Саардама".

Нарешті, вивантаження зброї довелося зовсім припинити, бо вже не було де складати її. А сховища ще не знайшли. Тоді вирядили чоловік двадцять у далеку експедицію.

— Бродіть там хоч тиждень, але знайдіть приміщення, — сказав їм Гудас.

Експедиція попрямувала на захід, туди, де курився вулкан. Сподівалися, що він протягом свого існування повинен був наробити безліч різних печер.

Щоб не блукати, пішли берегом моря. Але не дуже вигадали: все одно доводилось кружляти, обминати скелі та фіорди. Звісно, не минали випадку, щоб відійти вбік, заглянути в кожну щілину.

В одному місці знайшли дуже добру печеру, але надзвичайно малу.

— Принаймні запам'ятайте її добре, товариші, — сказав Сідан. — Може, згодиться і вона.

Лише надвечір дісталися до вулкана і зупинились біля нього на ночівлю. Вулкан був невисокий, але зате дуже широкий. Власне кажучи, це було ніби вулканічне гніздо. Складалося воно принаймні з шести вулканів, з яких діяв лише один. Інші давно вже згасли.

— Вигляд їх обіцяє успіх, — сказав Сурат. — Дуже вже дико вони розкидані. Он скільки таємничих ущелин.

Коли стемніло, мандрівники могли помилуватися загравою, ніби від пожежі.

— А все ж таки я вважаю, що таке місце не дуже підходить для складу військових запасів, — сміючись сказав Сідан. — Я гадаю, що нікому в світі не спадало на думку обладнувати місце для пороху у вулкані.

— Зате не спаде нікому на думку й шукати його там, — зазначив Сурат.

— Завчасно міркуєте, — сказав третій товариш. — Невідомо ще, чи знайдемо що добре.

Назавтра зійшли на головний вулкан. Але не так легко було це зробити, як сказати. Витратили вони чотири години, поки продерлися крізь пущі, перелізли через скелі та ущелини і зійшли на гору. Зате краєвид, який вони побачили, і враження від нього було чудовою винагородою.

Кратер вулкана скидався на озеро з кілометр навколо.

У цьому озері, ніби в казані, кипіла лава. В одному місці вона була покрита твердою корою, наче кригою, у другому — легко, поволі кипіла і булькала, мов каша. При цьому щоразу здіймався стовп пари та газу.

Раптом вітер подув з другого боку, і мандрівників мало не обпекло. До того ж вони відчули шкідливий сірчаний запах.

Усі покотилися вниз.

— Ого! Кепські жарти! — закричали вони.

— Так він нас коли-небудь і зовсім уб'є, якщо ми притулимося до нього. Він може і залити нас своєю кашею.

— Будемо сподіватися, що він стримається кілька тижнів, а там ми й самі залишимо його. Та й взагалі такі вулкани дуже рідко виливаються.

Треба додати, що такі вулкани справді діють спокійніше. Звичайно вони не гуркочуть, не руйнують околиць. Покиплять собі потихеньку — і все. Такими вулканами особливо славляться Гавайські острови в Тихому океані. Звісно, це не значить, що вони ніколи не можуть наробити лиха. В цьому самісінькому гнізді раніше, очевидно, відбувалися великі і грізні події.

— Берімося, товариші, за роботу! — наказав Сідан.

Слід сказати, що робота виявилася надто важкою. Все це гніздо мало принаймні десять кілометрів довжини і ширини, а це складало сто квадратних кілометрів площі, яку треба було обслідувати, та ще й як обслідувати! Глянути за кожний камінь, навіть під корч, пролізти в кожну щілину, спуститися в кожну ущелину, в кожне провалля. Навіть коли тут і є потрібний закуток, то натрапити на нього можна лише випадково. А в гіршому разі його може й зовсім не бути.

Першого дня шукали з запалом, другого дня — з упертою енергією, а третього почулися голоси: "Чи не даремна праця?"

А тут ще й харчі вийшли.

— Товариші! — підбадьорювали Сідан, Сурат і найактивніші матроси. — Все одно, так або інакше, нам треба знайти притулок: чи тут, чи там, але шукати треба. Ну, гаразд: коли тут не сподіваєтесь, шукайте в іншому місці — це все одно. Але зовсім припинити всю нашу справу, рискувати таким великим для нас багатством, як зброя, ми не можемо.

Довго доводити не треба було, бо кожен і без того добре розумів становище. Виділили п'ять чоловік на полювання, а самі знову взялися за роботу.

Як на лихо, і мисливцям не пощастило. Провештались вони півдня і, крім кількох маленьких мавп, нічого не бачили. Біля одного струмка помітили були сліди носорога, але його самого знайти не змогли.

— Нічого не зробиш, доведеться тоді мавп стріляти.

— Та й їх уже не видно! От так не везе! — скаржилися мисливці.

Відпочили трохи і знову почали ходити. Неглибокою улоговиною, вкритою вулканічним туфом, попрямували далі від вулканів, до моря. Вони йшли так собі, аби тільки йти, навіть рушниці закинули за плечі.

І ось зовсім несподівано з якоїсь папороті вискочив дикий кабан і побіг улоговиною. Поки мисливці скинули рушниці, він завернув убік і зник.

Мало не плачучи від невдачі, побігли наші мисливці слідом. Завернули і побачили лісок з величезних тамариндів. Він тягнув праворуч і ліворуч кроків на сто, а далі зводилися вивітрілі скелі. Пройшли кроків з двадцять вперед і наткнулися вже на тверду стрімку скелю.

— Товариші! Швидше назад! Станьмо з того боку! Кабан повинен бути тут! Він нікуди не міг утекти! — зраділи мисливці.

Вони вишикувалися шеренгою вздовж відкритого боку і з рушницями напоготові почали просуватися вперед, обслідуючи кожен крок. Щохвилини напруження збільшувалось. Ось лишилося кілька кроків до стіни, а звіра все нема.

Нарешті, підійшли до скелі впритул — і все одно нікого!

— Не може бути! Що це таке? Куди ж він міг подітися?

Пішли назад, оглянули кожний кущ, кожне дерево і знову нічого не помітили.

— Стривайте! Куди ж він міг утекти? На передню круту стіну вилізти він, безумовно, не міг. Лишається обшукати бокові скелі, вони, здається, крихкі.

Уважно оглянули ці скелі — і теж ніяких слідів не помітили.

— Може, це нам так здалося? Може, це не кабан, а якийсь чорт? — чи то жартуючи, чи то серйозно сказав один з товаришів.

— Хай буде і сам чорт, а ми повинні його знайти! — сказав другий.

— З голоду можна буде і його підсмажити та з'їсти, — засміявся третій. — Я ні разу не їв смажених чортів.

— Може, на дерево виліз? — пожартував четвертий.

— Але все ж таки що нам робить?

— Почнемо колупати кожну п'ядь землі, особливо біля коріння — обов'язково знайдемо.

Почали знову шукати і, нарешті, під великим коренем тамаринда, біля тих вивітрілих скель, що були по боках, навіть не в кутку, а біля самісінького краю, — справді помітили невелику дірку, зарослу травою.

— Ось куди він подівся! — зраділи мисливці і почали розширювати дірку.

Повиривали траву, відгребли пісок, потім якесь, ніби скляне, каміння.

— Еге! Та там, видно, величезне порожнє приміщення!

— Може, чого доброго, і для нашої справи згодиться!

Жарти жартами, а дірка справді вела кудись углибину. За землею пішли цілі гори скляного каміння. Найголовніше ж — ці камені не були суцільними, і їх легко було брати шматками. Траплялися часом дуже цікаві і гарні брили з цього дивного каміння.

Нарешті, щілина стала такою, що в неї можна було пролізти. На мить товариші нерішуче спинилися: дідько його знає, куди ще потрапиш?

— Ну, якщо дикий кабан проліз, то ми — тим більше, — сказав перший і обережно почав спускатися.

Але і обережності ніякої не треба було: каміння спускалося всередину поступово, ніби приступками.

— Ідіть сюди! Нічого особливого нема! — крикнув той зсередини.

За хвилину вже всі були там.

— У кого є сірники? Засвітіть!

Блимнув вогник — і наші товариші аж вигукнули від здивування.

Відгуки про книгу Амок - Мавр Янка (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: