Тихий Дін. Книга третя - Шолохов Михайло

Чарівним страшним колом колуд там вода : дивитись — не надивишся.

З розсипу спокійних днів впало жйття в проріз" — Завирував Верхньодінський округ. Зіткнулись дві течії, пішли нарізно козаки, і поніс, зануртував вир.

Молоді та которі бідніші — м'ялись, відмовчувались, все Ще сіюдівались миру від радянської влади, а старі йіііли в наступ, уже відверто говорили про те, що червоні хо-тять козацтво До пня винищити.

На Татарському зібрав Іван Олексійович 19 лютого схід. Народу зійшлось на диво багато. Може тому, що Штокман запропонував ревкомові на загальних зборах розподілити серед найбідніших господарств майно, що зосталось від утеклих з білими купців.

Зборам передувала бурхлива розмова з одним з окружних робітників. Він приїхав з Вешенської із повноваженнями забрати конфісковану одежу* Штокман з'ясував йому, що одежу зараз ревком здати не зможе, бо тільки вчора було видано транспортові ранених і хворих чер-воноармійців понад тридцять теплих речей* Приїжджий молодий парубчина, присікався до Штокмана, гостро підвищуючи голос:

— Хто тобі дозволив віддавати конфісковану одежу?

— Ми дозволу не питались ні в кого*

— Але яке ж ти мав право розтягати народне Добро?

— Ти не кричи, товаришу, і не верзи дурниць* Ніхто нічого не розтягав. Шуби ми видали підводчикам під охоронні розписки, так, щоб вони, приставивши червоноар-мійців на дальший етапний пункт, привезли видану одежу назад. Червоноармійці були напівголі, і виражати їх в самих шинельках — значило, виражати на смерть. Як же я міг не видати? Тим більше, що одежа лежала в коморі без вжитку*

Він говорив, стримуючи роздратовання і, може> розмова

кінчилась би миром, алеж парубчина, заморозивши голос, рішучо заявив:

— Ти хто такий? Голова ревкому? Я тебе арештовую! Здавай справи заступникові! Зараз же випроводжаю тебе до Вешенської. Ти тут, може, половину майна розкрав, а я...

— Ти комуніст ? — скоса дивлячись, мертвотно бліднучи, спитався Штокман.

— Не твоє діло! Міліціонер! Візьми його і пристав до Вешенської зараз же! Здаси під розписку до окружної міліції.

Парубчина зміряв Штокмана поглядом.

— Аз тобою ми там побалакаймо. Ти в мене потанцюєш, самоуправник!

— Товаришу! Ти що — ошалів? Та ти знаєш...

— Ніяких балачок! Мовчати!

Іван Олексійович, не встигши у пересварку й слово вкинути, побачив, як Штокман повільним страшним рухом потягся до повішеного на стіні маузера. Жах плеснувся в очах парубчини. З дивовижною швидкістю той відчинив задом двері, падаючи, перелічив спиною всі приступки ганку і, увалившись у сани, довго, аж поки проскакав майдан, штовхав візника в спину і все оглядався, видимо боячись погоні.

У ревкомі гуркотом бив у вікна регіт. Смішливий Давидко в корчах качався по столі. Але в Штокмана ще довго нервовий тік тіпав повіко, косились очі.

— Ні, який мерзотник! Ах, падлюка! — йовторював він, тремтячими пальцями скручуючи цигарку.

На збори пішов він разом з Кошовим та Іваном Олексійовичем.

На майдані — тиск. У Івана Олексійовича навіть серце негарно тьохнуло: "Чогось вони неспроста зібрались... Увесь хутір на майдані". Але побоювання його розвіялось, коли він, скинувши шапку, стуйив у коло. Козаки охоче розступились.

Обличчя були стримані, у декого навіть з веселинкою

рити козаків з радянською владою, штовхнути вас знову до білих.

в очах. Штокман оглянув козаків. Йому хотілось розрядити атмосферу, викликати натовп на розмову. Він, за прикладом Івана Олексійовича, і собі скинув свій червоний малахай, голосно сказав:

— Товариші козаки! Минуло півтора місяці, як у вас стала радянська влада, але досі з вашого боку ми, ревком, постерігаймо якесь недовір'я до нас, якусь навіть ворожість. Ви не відвідуйте зборів, серед вас ширяться всякі чутки, безглузді чутки про поголовні розстріли, про утиски, які нібито чинить вам радянська влада. Час нам побала-* кати справді від душі, час ближче підійти один до одного! Ви самі обирали свій ревком. Котляров і Кошовий ваші хутірські козакині між вами не може бути недоговореності. Насамперед я рішуче заявляю, що поширювані нашими ворогами чутки про масові розстріли козаків, не що інше, як наклеп. Мета в тих, що сіють ці наклепи — ясна: посва

— Скажеш, розстрілів нема? А семеро наших куди поділи ? — крикнули з задніх лав.

— Я не скажу, товариші, що розстрілів немає. Ми розстрілювали і розстрілюватимемо ворогів радянської влади, всіх, хто здумає нав'язувати нам поміщицьку владу. Не для цього ми скинули царя, кінчили війну з Німеччиною, розкріпачили народ. Що вам дала війна з Німеччиною? Тисячі вбитих козаків, сиріт, удів, розор...

— Правильно!

— Це ти правильно кажеш!

—... Ми — за те, щоб війни не було, — провадив Штокман. — Ми за братство народів! А за царської влади для поміщиків і капіталістів завойовували вашими роками землі, щоб збагачувались на цьому ті ж таки поміщики та фабриканти. От у вас під боком був поміщик Лиетницький. Його дід одержав за участь у війні вісімсот дванадцятого року чотири тисячі десятин землі! А що ваші діди дістали ? Вони голови клали на німецькій землі! Вони кров'ю її поливали!

Майдан загув. Гуд почав притихати, а потім відразу знявся ревом...

— Правильно — о — о !..

Штокман малахаям осушив піт на лисіючому чолі, на-пруджуючи голос, кричав:

онуватимемо її, землю, щоб усі старі бур'яни,

— Всіх, хто підносить на робітничо-селянську владу озброєну руку, ми винищимо! Ваші хутірські козаки, розстріляні по вироку ревтрибуналу, були нашими ворогами. Ви всі це знайте. Але з вами, трудівниками, з тими, хто співчував нам, ми будемо йти разом, як воли на ріллі, плече-в-плече. Дружно оратимемо землю для нового життя й бор

ворогів наших, викинути з ріллі! Щоб н€ пустили вони знову коріння! Щоб не заглушили росту нового життя!

Штокман зрозумів із стриманого гомону, по пожвавілих обличчях, що ворухнув промовою козацькі серця. Він не помилився: почалась розмова від душі.

— Йосипе Давидовичу! Добре ми тебе значмо, як ти проживав у нас колись, ти нам неначе свій ото... З'ясуй правильно, не бійся нас, чого вона, ота влада ваша, з нас хоче? Ми, звісно, за,неї сгоїмо, сини наші фронти кинули, але ми—темні люди, ніяк ми не розберемося в ній...

Довго й незрозуміло говорив старий Грязнов, ходив коло та навколо, кидав виверткі лисячі петлі слів, видимо бою-чись проговоритись.

Косорукий Олекса Шаміль не стерпів.

— Можна сказати?

— Бузуй! — дозволив Іван Олексійович, схвильований розмовою.

— Товаришу Штокман, ти мені наперед скажи: можу я балакати так, як хочу?

— Каяш.

— А не заарештуйте мене?

Штокмац посміхнувся, мовчки махнув рукою.

— Тільки цур — не сердитись! Я від простого розуму: як умію, так і заверну?

Ззаду за порожній рукав олексиного чекменька смикав брат Мартин, злякано шепотів:

— Кинь, шалаво! Кинь, не балакай, а то вони тебе враз на цугундер. Попадеш на книжку, Олексо!

Але косорукий відмахнувся від нього; тіпаючи скаліче-ною щекою, моргаючи, став обличчям до майдану.

— Панове козаки! Я скажу, а ви розсудіть нас, чи правильно я поведу мову, чи може заблужусь. — Він по військовому крутнувся на закаблуках, повернувся до Щгок-мана, хитро заблимав прижмурою — оком. — Я так розумію; неправду казати, так на правду. Рубонути, так вже з плеча, і я зараз скажу, що ми всі, козаки, думаймо і за що ми на комуністів кривдимось... Ось ти, товаришу, розповідав, що супроти хліборобів — козаків ви не йдете, которі вам не вороги. Ви проти багатих, за бідних ніби. Ну, скажи, правильно розстріляли хуторян наших? За Коршунова балакати не буду, — він отаманував, ввесь вік на чужому горбі катався, а ось Авдійовича Бреха завіщо? Кашуліна Матвія? Богатирьова? Майданникова ? А Корольова? Вони такі ж самісінькі, як і ми, темні, прості, неплутані. Вчили їх за чепіги держатись, а не за книжку. Дехто з них і грамоти не тямлять. Аз, буки, — ось і вся їхня вченість. А якщо ці люди бовкнули щось лихого, то хіба за це на мушку їх треба брати?

Олекса перевів дух, рвонувсь уперед. На грудях у нього затіпавсь порожній рукав чекменя, рот скривило набік:

— Ви забрали їх, хто здуру набрехав, стратили, а ось купців не займайте! Купці грошвою у вас життя свод відкупили ! А нам і відкупитись нема чим, ми ввесь вік у землі кол)падмось, а круглий карбованець повз нас котиться. Вони, яких розстріляли, може, і останнього вола з двора зігнали 6, аби лиш життя їм зоставили, але з них контрибуцію не вимагали. їх взяли та й повідтинали їм голови. А ми ж усі знадмо, що коїться у Вешках. Там купці, попи — всі цілісіщда. І в Каргинах, диви, цілі. Ми

чу§мо, що навкруги діються. Гарна слава лежить, а не" слава по світі біжить!

— Правильно ! — одинокий крик ззаду.

Гомін спухг затопив слова Олекси, але той перегодив і, не звертаючи увагу на піднесену руку Штокмана, продовжував вигукувати:

— І ми зрозуміли, що, може, радянська влада і гарна, але комуністи, які на посадах позасідали, завзялись нас у ложці води втопити! Вони нам солять за дев'ятсот п'ятий рік, ми ці слова чули від червоних солдатів. І ми так проміж себе міркуймо: хочуть нас комуністи геть винищити, перевести впень. Щоб і духу козачого на Дону не було. Ось тобі моя мова! Я зараз, як п'яний: що на думці, те й на язиці. А п'яні ми всі від гарного життя, від кривди, що запеклась проти вас, проти комуністів!

Олекса пірнув у гущу кожухів, і над майданом надовго простерлась розгублена тиша.

Штокман заговорив, але його перебили вигуком із задніх лав;

— Правда! Нарікають козаки! Ви послухайте, які пісні

зараз на хуторах склали. Словом не всякий наважиться

А склали таку, "яблучко" :

сказати, а в піснях співають, з пісні — що вимагати

Самовар кипить, риба смажиться,

А кадети прийдуть — будем скаржиться!

— Значить з на що скаржитись!

Хтось недоречно засміявся. Натовп колихнувсь. Шепіт, балачки...

Штокман люто насунув малахай і, витягши з кишені список, колись написаний Кошовим, крикнув:

— Ні, неправда! Нема чого нарікати тим, хто за революцію. Ось за що розстріляли ваших хуторян, ворогів радянської влади. Слухайте! — і він виразно, з паузами став читати:

список

заарештованих ворогів радянської влади, припроваджуваних в розпорядження слідчої комісії при ревтрибуналі 15 Інзенської дивізії

№№

по

черзі

Прізвище, ім'я, по батькові

За

що заарештований

Примітка

1

2

З

*

5

6

7

8 9

10

Коршунов Мирон Гри горович.

С і н і л і н Іван Авдійо-вич.

К а ш у л і н Матвій

Іванович

Майданников Семен Гаврилович

М е л е х о в Пантелей Прокопович

Мелехов Григорій Пантелейович

К а'ш у л і н Андрій Матвійович.

Бодовськов Федот Никифорович.

Богатирьов Архип Матвійович

Корольов Захар "Іеонтієвич

к/отаман, багатій, нажитий від чужої праці

Пускав пропаганди, щоб скинути радянську владу.

Те саме.

Одягав погони, горлав на вулицях проти влади.

Член Військового Кругу.

Підосавул, настроєний проти.

Небезпечний.

Брав участь у розстрілі червоних козаків Под-тьолкова.

Те саме.

Церковний титар.