Казка про царя Салтана - Пушкін Олександр

—
Нині ж їду!" — Тут він тупнув,
Вийшов — і дверима гупнув.

Під вікном Гвідон сидить,
Мовчки в море він зорить.
Море тихе, не хлюпоче,
А лише ледь-ледь тріпоче
І далеко в синій млі
Появились кораблі:
На просторах окіяна
їде флот царя Салтана.
Князь Гвідон поспішно встав,
Громогласно заволав:
"Матінко моя єдина!
Молода моя княгине!
Подивіться ви туди:
їде батечко сюди".
Флот до острова підходить.
Князь Гвідон трубу наводить:
Цар на палубі сидить
І в трубу на них зорить,
З ним ткачиха, й повариха,
Й сваха баба Бабариха,
І дивуються вони
Із чужої сторони.
Враз гармати загриміли,
На дзвіницях задзвонили.
Йде Гвідон до моря сам
Г царя стрічає там,
З ним ткачиху, й повариху,
Й сваху бабу Бабариху,
І веде їх мовчки він
До зубчастих білих стін.

Біля брами городської,
Бачить цар: у срібній зброї,
В панцирах, як жар зорі,
Тридцять три богатирі,
Та все велетні вродливі,
Добрі лицарі сміливі,
Йдуть дозором по землі
З Черномором на чолі.
Цар вступив на двір широкий —
На ялиночці високій
Білка пісеньку співа,
Та горіхи розбива,
Зернятка із них виймає
І в торбиночку складає,
І весь двір навколо них
У шкарлупках золотих.
Гості далі йдуть квапливо,
А навстріч — княгиня-диво:
Місяць у косі блищить,
На чолі зоря горить,
А сама, неначе пава,
Виступає величаво,
І свекруха йде при ній.
Цар поглянув, сам не свій,
Кров у ньому схвилювалась.
"Що я бачу?! Як це сталось?
Це ж вона!" — аж дух зайнявсь.,
Цар сльозами тут заллявсь,
Обіймає він царицю,
І синка, і молодицю.
Тут до столу всі пішли
І банкет розпочали.
А ткачиху, й повариху,
Й сваху бабу Бабариху
Охопив такий тут жах,
Що розбіглись по кутках.
А коли їх розшукали —
Злочин свій вони признали.
Цар на радощах таких
Відпустив додому їх.
День минув. Царя Салтана
Спати вклали напівп'яна.
Я там був, мед-пиво пив.
Тільки вуса обмочив.

1831