Венеціанський купець - Шекспір Вільям

А сьогодні
Вам треба грошей! Що ж сказати вам?
Чи не сказати часом: "О синьйоре,
Хіба ж собака може мати гроші?
Де ж чувано, щоб шолудивий пес
Позичить зміг три тисячі дукатів"?
Чи я повинен, низько уклонившись,
Затамувати подих і сказать
Несміливо, немов той раб покірний:
"О найшановніший синьйор! На мене
Ви середи минулої плювали,
А в інший день дали ви стусана
І часто псом огидним називали;
І ось тепер за ласки ваші всі
Я вам позичу певну суму грошей?"
Антоніо Ладен я лаяти тебе й тепер,
І плюнути на тебе, й пхнуть ногою.
Якщо не відмовляєш нам у грошах,
Ну, то й давай, та тільки не як друзям
(Чи чувано, щоб друг коли платив
Відсотки другу за метал нікчемний?),-
Як ворогові грошей ти позич;
Якщо у строк не зможе він віддати,
Щоб міг ти править з нього без жалю
Відсотки.
Шейлок Ти диви, як ви скипіли!
Здобути хтів би вашу я любов
І дружбу щиру; ту ганьбу забути,
Що ви мене так часто плямували.
Допомогти вам хочу у біді,
Не вимагаючи за це відсотків;
А ви, проте, і вислухать мене
Не маєте бажання. Зичу вам
Добра.
Бассаніо І справді ти добра бажаєш.
Шейлок Я довести це хочу. Ось ходімо
Усі до нотаря, й дасте підписку
На зобов'язанні, ну, так, для>, жарту,
Допишемо, що як не вдасться вам
Сплатити в певний день і в^м|сці певнім
Мені ту суму, згадану в розписці,
То як відшкодування зможу я
У вас на тілі взяти м'яса фунт —
І то в якому тільки схочу місці.
Антоніо Гаразд, я підпишу і всім скажу,
Що жид ласкавий вельми!
Бассаніо Я не згоден!
Такого зобов'язання ніколи
Тобі я не дозволю підписати;
Ладен скоріш зостатися в нужді!
Антоніо Не бійся! Терміну додержу я.
Ще за два місяці — до строку місяць —
Утроє більше я дістати маю
За борг отой.
Шейлок О, Аврааме-батьку!
Які ж ці християни! їх жорстокість
Навчає їх підозрювати всіх.
Ну посудіть самі: якщо вже він
У строк мені свого не сплатить боргу,
Який же зиск мені? Фунт м'яса лиш?
Таж людське м'ясо варт багато менше,
Аніж бараняче або козине.
Я помагаю з тим, щоб заслужити
Його прихильність. Згодиться Антоньйо,
Тоді — гаразд! Не схоче — то прощайте!
І кривдою за ласку не платіть.
Антоніо Так, Шейлоку, папір я підпишу.
Шейлок Ідіть до нотаря, а незабаром
І я прийду. Ви розкажіть йому,
Як цей контракт кумедний краще скласти,
А я дукатів назбирать піду
І гляну, як там в мене у господі:
Чи все гаразд? Адже глядить її
Слуга мій непутящий. Повернусь
Я вмить.
Антонів Іди мерщій, шляхетний жиде!
Шейлок виходить.
Ще вихриститься він: бач, став сердечний.
Бассаніо Шахрай страшний тоді, коли він ґречний.
Антонів Ходімо, друже! Не турбуйсь! Нівроку —
Прибудуть кораблі мої до строку.
Виходять.

ДІЯ ДРУГА
СЦЕНА 1
Бельмонт. Кімната в домі Порції.
Фанфари. Входять принц Марокканський та його почет, Пор-
ц і я, Н е р і с с а та і н ш і ї ї с л у г и.
Принц Марок, Не зневажай мене за чорну шкіру,
Адже ліврея чорна ця — з вини
Мого найближчого сусіда — сонця,
В чиїм промінні я зростав. Нехай
За всіх людей, що їх родила північ
У тих країнах, де прозору кригу
І Феба жар не може розтопити,
Один з найкращих з'явиться сюди.
З любові хай до тебе — я і він
Розріжемо собі ми власне тіло —
Побачиш, в кого червоніша кров!
Повір мені, мого обличчя, панно,
Боялись і відважні, а проте —
Коханням присягаюся своїм —
В країні рідній на моє лице
Дивилася з любов'ю не одна
Красуня. Чорний колір свій міняти
Не хочу я, хіба лише тоді,
Коли б мені украсти пощастило
Твої чуття, ласкава королево!
Порція У виборі я маю керуватись ,
Не тільки радою очей дівочих.
В руках у лотереї мій талан,
І вибирати я не маю права.
Якби лиш воля батькова суворо
Мені віддать себе не наказала
Тому, хто сам собі мене здобуде,
Обравши влучно скриньку, запевняю,
Мій славний принце, для моїх очей
Ви б не здавалися від тих чорнішим,
Кого я тут раніше зустрічала.
Принц Марок. Спасибі і на тім. Тепер же я
Прошу вас провести мене до скриньок:
Побачимо, що доля скаже нам.
Я шаблею цією присягаюсь,
Що Софі ранила на смерть, і принца
Убила перського, і здобула
Три славні перемоги Сулейману!
Я поглядом щонайгрізніші очі
Здолав би вмить і серце найпалкіше
З усіх на світі подолать готовий;
І ведмежат від матерніх грудей
Геть відірвати, глузувати навіть
Із лева, що ричить, голодний, лютий.
Лише б тебе здобуть. Але тим часом,
Як Геркулес і Ліхас грають в кості,
Щоб вирішить, хто дужчий з них обох,-
Враз може трапитись таке нещастя,
Що слабшого рука влучніше кине
Ті кості, й вийде так, що паж нікчемний
Алкіда подолає! Так і я:
Керований фортуною сліпою,
Утратить можу все, чим інший хтось,
Достойний менш, ніж я, заволодіє,
А я помру від горя!
Порція Ви повинні
Скоритися умові! Чи відмовтесь
Від вибору назавжди, чи, раніш
Ніж починати, присягніться тут,
Що ви ніколи з жодною з дівчат
Не будете про шлюб вести розмови.
Подумайте раніш.
Принц Марок. Я йду на все!
Ведіть, я хочу спробувати щастя!
ПощІії Спочатку в храм, а потім, по обіді,
Попробуєте щастя.
Принц Марок. Хай і так!
Фйнфари. ;
О'доле приязна, веди за руку
У вічний рай або на вічну муку.
СЦЕНА 2
Венеція. Вулиця.
Входить Ланчелот.
Ланчелот Безперечно, моє сумління дозволить мені втекти
від цього єврея, мого господаря. Нечистий так і смикає мене за
лікоть, так і спокушає; каже: "Гоббо, Ланчелоте Гоббо, добрий
Ланчелоте", або: "Добрий Гоббо", або "Добрий Ланчелоте Гоббо,
скористайсь своїми ногами, накивай п'ятами, тікай геть". А сум-
ління каже: "Ні, стережися, чесний Ланчелоте, стережися, чесний
Гоббо"; або як зазначено вище: "Чесний Ланчелоте Гоббо, не
тікай, дай спокій своїм п'ятам". Гаразд; проте нечистий чіпляється
й наказує мені пакуватися. "Via!" * — каже нечистий; "Забирай-
ся!" — каже нечистий; "Заради неба, наберися відваги,— каже не-
чистий,— і тікай!" Гаразд; а моє сумління кидається моєму серцю
на шию і мудро промовляє до мене: "Мій чесний друже Ланчело-
те, через те, що ти син чесного чоловіка..." —• або, краще сказа-
ти,— син чесної жінки, бо, правду кажучи, батько мій любив іноді
погуляти, мав до того неабиякий смак. Гаразд; сумління каже
мені: "Ланчелоте, стій!" — "Тікай!"-: каже нечистий. "Стій!" —
твердить моє сумління. "Сумління,-кажу я,-твоя порада хоро-
ша! Нечистий,— кажу я,— твоя порада хороша!" Якщо я послу-
хаюся свого сумління, мені доведеться залишатися в єврея, мого
господаря, а він (хай бог мені простить!) теж з диявольського
кодла; коли ж я втечу від єврея, то послухаюся нечистого, а той,
пробачте на слові, вже справжнісінький диявол. Безперечно, цей
єврей — утілений диявол, і, відверто кажучи, моє сумління — то
жорстоке сумління, коли радить мені залишитися в цього єврея.
Нечистий подає мені більш дружню пораду; я таки втечу, нечи-
стий! Мої п'яти до твоїх послуг; я втечу!
* Геть! (7г.)
Входить с т ар и й Гоббо з кошиком.
Гоббо Молодий синьйоре! Будьте ласкаві, скажіть
мені, як тут пройти до пана єврея?
Ланчелот
(убік)
О небо, це ж мій ріднесенький батько! Він не те
що підсліпуватий, він просто зовсім сліпий і тому не впізнає мене.
Ану, я пожартую з нього.
Гоббо Шляхетний паничику, будьте ласкаві, скажіть
мені, як тут пройти до пана єврея?
Ланчелот На першому розі беріть праворуч, а на другому
поверніть ліворуч; та глядіть, на дальшому розі не беріть ні ліво-
руч, ані праворуч, а поверніть просто вниз, до будинку єврея.
Гоббо Боже милостивий, таку дорогу знайти нелегко.
Чи не можете ви мені сказати: Ланчелот, що живе в нього, живе
він у нього чи ні?
Ланчелот Ви говорите про молодого синьйора Ланчелота?
(Убік)
Увага! Ось зараз я задам!
(До старого)
Ви говорите про молодого синьйора Ланчелота?
Гоббо Про якого там синьйора, синьйоре, про сина
бідної людини. Його батько, хоч це й кажу я,— чесна й дуже бід-
на людина, проте, хвала богові, живе собі на здоров'я.
Ланчелот То й добре! Хай його батько буде собі хто хоче,
ми розмовляємо про молодого синьйора Ланчелота.
Гоббо Про Ланчелота, синьйоре, якщо ваша ласка.
Ланчелот Ergo, прошу вас, старий чоловіче, ergo, благаю
вас; ви говорите про молодого синьйора Ланчелота?
Гоббо Про Ланчелота, якщо дозволить ваша милість.
Ланчелот Ага, виходить, про синьйора Ланчелота? Не го-
воріть про синьйора Ланчелота, батьку, бо цей молодий синьйор
(з ласки фатуму й долі і, кажучи іншими такими мудрими слова-
ми,— волею трьох сестер та інших галузей науки) справді й без-
перечно помер, або, як би ви сказали без зайвої балаканини,
чкурнув на небо.
Гоббо Ой, хай бог боронить! Адже хлопець був єдиний
костур мого похилого віку, єдина підпора моя.
Ланчелот Та хіба ж я подібний до дрючка, чи до колоди,
чи до посоха, а чи до підпірки? Чи знаєте ви мене, батеньку?
Гоббо Ой, ні! Я не знаю вас, молодий синьйоре. Але,
прошу рас, скажіть мені: хлопець мій (царство йому небесне!)
живий чи помер?
Ланчелот Ви не впізнаєте мене, батьку?
Гоббо Біда мені, синьйоре! Миготить мені перед очима,
я вас не знаю.
Ланчелот А й справді! Хоч би ви й не були сліпі, ви 6,
мабуть, і тоді мене не впізнали. То мудрий батько, що впізнає
свою власну дитину. Гаразд, старий чоловіче, я розкажу вам но-
вини про вашого сина.
(Падає навколішки)
Благословіть мене! Правди не сховаєш: убивства не можна довго
таїти. Хто чий син — це сховати можна, але правда мусить, на-
решті, виявитись.
Гоббо Прошу вас, синьйоре, підведіться; я перекона-
ний, що ви не Ланчелот, не мій хлопець.
Ланчелот Прошу вас, киньте жарти й дайте мені ваше
благословення! Я — Ланчелот, ваш маленький хлопчик колись,
ваш дорослий син тепер і ваше дитя навіки.
Гоббо Я не можу собі уявити, що ви — мій син.
Ланчелот Не знаю, що я маю собі уявляти; але я — Лан-
челот, служу в єврея, і я певен, що Марджері, ваша дружина, це
моя мати.
Гоббо А й справді, її звати Марджері. І я ладен за-
присягтися, що коли ти Ланчелот — то ти моя плоть і кров. Хвала
тобі, боже! Ну й бородище відпустив! У тебе на підборідді більше
волосся, ніж у мого корінника Доббіна в хвості.
Ланчелот Виходить, що хвіст Доббіна росте всередину:
коли я бачив його востаннє, у нього в хвості було більше волосся,
ніж у мене на обличчі.
Гоббо Боже, як же ти змінився! То як же ти живеш?
Чи ладнаєш зі своїм хазяїном? Я приніс йому гостинця. Як ви
тепер з ним, чи у добрій злагоді живете?
Ланчелот Нічого, добре. Але щодо мене, то я твердо вирі-
шив від нього втікати, а через те й не зупинюся доти, доки не вте-
чу якнайдалі.