Венеціанський купець - Шекспір Вільям

Якщо
Антоніо не поверне мені в строк свого боргу, я виріжу його серце.
Коли його в Венеції не буде, я зможу вести мої торговельні спра-
ви так, як схочу. Іди, йди, Тубале, ми зустрінемось в синагозі. Йди,
добрий Тубале. Приходь до нашої синагоги, Тубале!
Виходять.
СЦЕНА 2
Бельмонт. Кімната в домі Порції.
Входять Бассаніо, Порція, Граціано, Нерісса та почет.
Порція День-два заждіть, прошу вас, не хапайтесь...
Невдало зробите ви вибір — я
Не зможу бачитися з вами більше.
Тож почекайте! Каже щось мені
(Хоч не любов, звичайно), що нізащо
Вас втратити я б зараз не хотіла...
Самі-бо знаєте, що нам ненависть
Ніколи не подасть такої думки.
Проте щоб хибно ви не зрозуміли
Того, що хочу я сказать (хоча
Дівчатам личить думка, а не слово),
Те я просила б вас пробути місяць,
А може, й два в моєму товаристві,
Раніш ніж зважитеся ви, нарешті,
Зробити вибір. Я б навчила вас...
Але тоді порушила б я клятву.
Не можу! Хоч і гірко пожалкую,-
Чому я, грішна, слова не зламала,
Якщо ви візьмете не ту, що слід...
О, як мене чарують ваші очі!..
Вони мене надвоє поділили...
Одна моя частина вам належить,
А друга... також вам... чи то — мені,
Сказати я хотіла. А проте —
Все, що моє,— те ваше, зовсім ваше...
О час недобрий, о, чому стаєш ти
Між власником і між його добром!
Я стала ваша і проте — не ваша...
Якщо так буде — хай до пекла йде
Фортуна! Говорю я так багато
Для того лиш, щоб час тут протягти
І вибір ваш відкласти!
Бассаніо О, дозволь
Зробити вибір мій відразу. Я
Стою, як на тортурах.
Порція На тортурах,
Бассаніо? Признайтеся ж, яку
Ви зраду приєднали до кохання?
Бассаніо Єдина зрада — тільки сумнів мій,
Що я мети не зможу досягнути
Жаданої і вас назавжди втрачу!
Скоріш подружиться вогонь зі снігом,
Аніж зі зрадою моє кохання.
Порція Боюсь, що все оце сказали тут
Ви під тортурами,— адже так само
Сказати можна і неправду...
Бассаніо О!
Життя мені даруйте — я признаюсь!
Порція Гаразд, признайтесь — і живіть!
Бассаніо У двох
Словах усе моє признання: отже —
"Признайтесь і любіть"! Назвати міг би
Я ці тортури швидше раюванням.
Ходи мене мій милий кат сам учить
Того, що маю я відповісти,
Щоб врятувать себе! Ведіть мерщій
Мене до щастя і до скриньок тих!
Порція Ходім! Я замкнена в одній із них.
Згадаєте, як любите мене...
Неріссо й інші всі, геть відійдіть!
Нехай весела музика лунає,
Коли він схибить, хай іде, мов лебідь,
Що з піснею конає. Щоб знайти
Ще краще порівняння,— хай струмок
З очей моїх смутних тоді йому
За смертне ложе буде! А коли
Він виграє? Що музика тоді?
Тоді ця музика для нього буде
Святковим тушем, що підданців всіх
Схиляє перед королем, або
Солодким ніжним співом на світанку,
Що, відриваючи від мрій рожевих,
Його до шлюбу кличе. Ось іде він!
Не менше він величний, тільки з більшим
Коханням в серці, ніж Алкід, коли
Прийшов урятувать троянську діву
Із хижих лап страховища морського.
Я — жертва, ви ж — смутні жінки-дарданкп,
Що дивляться, чим подвиг закінчиться...
Живи, Алкіде, житиму і я!
Ти сміливіше йдеш в жорстокий бій,
Ніж я дивлюсь на подвиг твій тяжкий!
Поки Бассаніо роздивляється скриньки, лунає пісня.
Де буя, скажи, любов,
Що хвилює нашу кров?
Чи у серці, чи в умі?
Розкажіть про це самі!
В оці родиться вона,
Погляд ніжний п'є до дна!
Мов у сні, зникає знов,
Помирає так любов!
Ходиш, ходиш, мов не свій,-
Тож у дзвони, друже, бий!
Починаю: дівь-дінь-дон!
Всі Дінь-дінь-до"!
Бассаніо Блискуча зовнішність в собі ховає
Брехню нерідко, і в оману тільки
Окраси зовнішні нас вводять! Так,
Чи знайдеться хоча б єдина справа,
Ганебна і паскудна, у суді,
Якої виправдати не змогли б
Солодкими словами? І хіба
В релігії не знайдеться хоча б
Одної думки хибної, якої
Не зміг би проповідник освятить,
І текстами прикрасити її,
Й поверх оздобами дурницю ту
Прикрити? Жодної нема розпусти,
Яка б наївною була настільки
Й не крилася під маскою чесноти!
Чимало є між нами боягузів
З фальшивими серцями і невірних,
Немов піщані східці, хоч вони
Обличчя бородою прикрашають,
Як Геркулес або суворий Марс,-
Всередині ж у них печінка біла
Як молоко, а на щоках окрасу —
Оту ознаку мужності і сили —
Вони викохують лише для того,
Щоб мати грізний вигляд! Подивіться
На вроду. І її сьогодні легко
Купити на вагу. В природі чудо:
Зі всіх жінок завжди найлегша та,
Яка окрас найбільше має зовні.
Ті золотаві кучері, що нині
Виблискують в промінні яснім сонця,
Мов довгі змії, із плечей спадають
І бавляться із вітерцем веселим,
Колись належали голівці іншій:
Той череп, що зростив їх, вже давно
Лежить у домовині. Отже, всі
Окраси пречудові ці — неначе
Пісок той позолочений, який
На березі підступному лежить
Лихого моря; ті окраси — лиш
Розкішний шарф, що прикрива собою
Принади індіанки. Одне слово,
Омана і брехня, якою ловлять
У вік наш мудрих навіть! Через те,-
О золото, о Мідаса поживо,
Тебе не хочу я! Ти, срібло тьмяне,
Облудний посередник між Людей,
Тебе я теж не хочу! Але ти,
Свинець убогий, простий, у тобі —
Загрози більше, аніж сподівання!
Ти полонив мене, я не вагаюсь,
Беру тебе і щастя сподіваюсь!
Порція
(убік)
Всі сумніви мої, геть відлетіть!
Відчай безумний, кинь мене умить...
Блідий полинув в безконечність страх,
І ревнощі погасли ув очах!
Прошу тебе, о, стримайся, любов!
О, хоч на хвильку угамуйся, кров!
Спинися втіх солодких дощ рясний!
Блаженство, спокоєм мене повий!
Не дай загинути мені, любове!
Бассаніо
(відмикаючи свинцеву скриньку)
Що бачу? Порції тут чарівної
Портрет? Де той знайшовся напівбог,
Що зміг так відтворити цю натуру?
Чи то ж і справді очі ці живуть,
Чи то мені здається через те,
Що погляд їх прекрасний у мої
Потрапив очі й рухає моїми?
О ці вуста! То подих їх розкрив...
Лиш дихання цих друзів чарівних
Спроможне їх привабно розтулити!
Волосся їй неначе ткав павук...
Зробив його майстерно той художник,
Зоткавши сітку золоту, що в неї
Скоріш потрапить може людське серце,
Аніж комар у павутиння! Ці
Розкішні очі! Як же зміг митець
Обидва ока змалювать відразу?
Гадаю я, одне намалювавши,
Осліпнути б він мусив, не скінчивши
Цього портрета! Почуваю я —
Моїх замало слів, аби достойно
Звеличити цю тінь; проте й вона
Поволі шкутильгає, щоб догнати
Оригінал чудовий!.. Ось сувій!
Які він радості мені віщує?
Ти на оздоби не зважав,
Чудово й вірно ти обрав!
Ти щастя взяв — лишайся з ним
І не женися за новим.
Якщо блаженством будеш звать
Те, що зумів ти легко взять,-
До панни сміливо рушай
І поцілунку вимагай!
Солодкий цей наказ. Тому негайно
Мені дозвольте виконать його!
(Цілує Порцію)
Як два бійці, що кинулись у бій,
Враз оплесків почують грім гучний,-
Хвалу юрби, що оточила їх,-
Але не розберуть, для кого з них
Той захват і хвала ота гримить,
Отак і я — не знаю, що робить!
Чи правда це, ніяк не можу взнати
Без вашого потвердження й печаті.
Порція Ви бачите, синьйоре, я така,
Як перед вами ось. Сама для себе
Бажання бути кращою не мала.
Але для вас хотілося б мені
Ще двадцять раз потроїть власну вартість,
Вродливішою бути в сто разів
І в тисячу — примножити багатство,
Щоб всі мої чесноти, друзі, статки
Не знали меж. І все лиш для того,
Аби звеличитись у вашій думці,
Бо те, чого я варта, все — ніщо.
Адже ж я проста дівчина, без знань,
Без досвіду — і тільки тим щаслива.
Що вчитися ще досі не стара;
А ще щасливіша, що я кмітлива
І здатна до науки; а найбільше
Щаслива я того, що свій покірний
Дівочий розум нині вам ввіряю,
Королю мій, володарю і муже!
І я, і все моє віднині — ваше!
Адже донині я тут панувала
В розкішнім замку й челяді своїй
Була за господиню, а собі —
За справжню королеву. А віднині
Мій замок, служники і я сама —
Все ваше, пане мій! Із перснем цим
Я все вам віддаю! Та стережіться
Його згубити чи комусь віддати...
Страшним мені це буде передвістям,
Що розлюбить ви можете мене!
Вчинивши так, дасте мені ви привід
Потому нарікать на вас...
Бассаніо Синьйоро!
Ви слів позбавили мене, і тільки
Моя бентежна кров струмує в жилах,-
Відповідає вам! Усе ж єство
Перейняте страшенним хвилюванням,
Подібним до захоплення юрбн,
Коли, почувши лагіднеє слово
Улюбленця володаря, вона
Таким свій захват виявляє шумом,
Де звуки всі зливаються докупи
І тільки гомін радісний, безладний,
З словами й без виразних слів летить
У далечінь! Коли я хоч на мить
З цим перснем розлучуся, о, тоді...
Тоді мене покине і життя!
Тоді скажіть ви сміливо: помер
Бассаніо!
Нерісса Синьйоре і синьйоро!
Тепер і нам, що свідками були
Жаданого кінця, гукнути можна:
"Дай, боже, щастя! Щастя, боже, дай
Синьйорові й синьйорі!
Граціано Друже мій
Бассакіо, і ви, синьйоро мила,
Бажаю вам такого раювання,
Якого ви бажаєте собі
Самі! Я сподіваюсь, що й мені
Бажаєте ви щастя, й через те
Схиляюсь перед вами і прошу
Ласкаво вас у той же самий день,
Як будете союз ваш святкувати,
Дозвольте одружитися й мені!
Бассаніо Всім серцем згоду я даю, якщо
Собі дружину знайдеш.
Граціано Щира дяка!
Знайшли її мені, синьйоре, ви.
Швидкі у мене очі, як і в вас:
Ви господиню бачили, а я —
Помітив камеристку. Ви кохали —
І я теж закохався. Я, як ви,
Синьйоре, завше проти зволікань!
Надію мали ви на скриньки ці,
А в них також лежала і моя
Зла доля! Аж знемігся, так хотів
її причарувати,— аж упрів!
Так присягав, що в горлі пересохло!
Нарешті, ця красуня обіцяла
(Якщо тривкі ті обіцянки), що
Любов свою вона віддасть мені,
Коли і вам здобути синьйорину
Сьогодні пощастить.
Порція Чи правда ж то,
Неріссо?
Нерісса Так, синьйоро, якщо ви
Дасте нам свою згоду.
Вассаніо Граціано,
Хіба це все не жарт?
Граціано Ба ні, синьйоре!
Не жарт це, слово честі.
Бассаніо Коли так,
То шлюбом вашим зробите ви честь
І святу нашому!
Граціано Ми поб'ємося з ним об заклад на тисячу дука-
тів, у кого з нас раніше народиться хлоп'я.
Нерісса Гаразд, якщо ви...
Граціано Цього не бійтеся... ганьбою я себе не вкрию...
А хто це йде сюди? Лоренцо? З ним
Його язичниця? Як? З ними ще
Салеріо, мій давній друг венецький,
Входять Лоренцо, Джессіка і Салеріо.
Бассаніо Лоренцо і Салеріо, вітаю!
Який я радий вас обох прийняти,
Якщо нове становище моє
Дає це право. Порціє кохана,
Чи ви дозволите мені гостями
Назвать шановних друзів дорогих
І земляків моїх?
Порція Вітаю всіх
І я, синьйор, як наших дорогих
Гостей!
Лоренцо Спасибі вам велике, все ж
На думці, власне, зовсім я не мав
Вас тут відвідати, синьйоре; та
Салеріо зустрів я по дорозі —
Він так мене поїхати просив
З ним разом, що відмовити йому
Не міг я.
Салеріо Справді так, синьйоре мій,
І я для того мав причину.