Мито - Оутс Джойс Керол
Що за чортівня? Що за чорті ніш? Інспектор метнув туди стривожений погляд. Інші службовці рушили на галас. Одним махом инкинунши ноги, з патрульної машини вискочив поліцейський у формі, яка скидалася на костюм для вер-iitttoY їзди. Топка сигара затиснена в зубах...
Галас одразу вщух; інцидент вичерпався.
Гене знайшла ключ. Відчинила багажник. Слава Сиігу, що зуміла відімкнути його; часом це їй не вда-шілосі"... Всередині порожньо, тільки старе запасне колего та кілька насінин платана. Певно, їх вітром нанесло туди, коли Бван якось навесні відчиняв багажник. Платанові насінинки у своїх крилатих футлярчиках. Звичайно ж, це були звичайнісінькі насінини... Проте митник підібрав одну з них і став пильно роздивлятися. Він навіть підняв свої окуляри від сонця, щоб краще бачити.
Гене чекала. І несподівано згадала: їй можуть влаштувати тілесний обшук. їм варто тільки захотіти. Шнкл-митниця кудись відведе її, попросить скинути иге з себе і... їй стало млосно, потемніло в очах. Вона иблідла, тремтіла і, поза всяким сумнівом, здавалася имнною, винною, як і всі інші. Лише кілька днів тому нона чула в бакалійній крамниці, як дівчина попереду розповідала касирові про свою вісімнадцятилітню гостру та її друзів, котрих обшукали, коли вони проводили митний огляд при в'їзді до Сполучених Шта-tln. Тоді Рене ще не брала до серця отієї коротенької, сноппеної гіркоти й відрази розповіді, яка не обходили її. Тих молодих людей роздягли і обшукали голих. НІ, ІІ Рене нічого такого не робитимуть... Тепер митник дивився на неї, немов обдумуючи її долю: жити Ні, чи вмерти. А, може, він укине назад насінину пла-taiia, зниже плечима, клацне ґречно кришкою багажника, витисне з себе професійну криву посмішку і пропустить її, махнувши рушати...?
Він пропустив її, махнувши рушати.
...Через квартал знак показував, що проїзд заборонено. Напрямок руху змінився, звідусіль сунув транспорт, і Рене розгубилася. Вона відчула, як голова стала зовсім порожня. Здавалося, їй так і не пригадати, чому вона опинилась тут, у Детройті. Бульдозери, підйомний кран для руйнування будипків, гуркіт пневматичного молота. Перевірка скінчилася, вона поза небезпекою, нічого не трапилося... нічого не трапилося... Зболена, слабка. Під ложечкою розливалася млість. Бваи ніколи не дізнається, ніхто ніколи не дізнається... їй не слід нічого розказувати йому... Та чому вона тут? Чому? Чи ж не дивно мчати за адресою, надряпаною власноручно на якомусь клапті паперу... не відаючи заради чого їдеш... Раніше вона й уявити не могла, що її охопить таке нестримне бажання бачитися з тими людьми. Чи судилося їм стати друзями? Колись у майбутньому?.. Цілком можливо, можливо. Вони повинні подружитись. Все повинно скінчитися добре. Можливо. Бажання сентиментальне, але здійсниме. Евана вони не зацікавили, але... Вона перечікувала під знаком заборони проїзду, намагаючись розібратись в автомобільному русі. Рене знала, куди хотіла дістатися, але як туди втрапити?
