Замкнена кімната - Вале Пер

І це в будинку, де пожильці замикаються тільки тоді, коли хочуть, щоб їх не турбували. А як зібрався переїздити, то відкрутив усі ланцюжки й засуви і забрав з собою. Надійно був захищений, незгірше за теперішніх дівчаток.

— Це ти в переносному значенні?

— Так. У сексуальному. Стовпи нашого громадянства [309] жахаються, що підлітки, а надто дівчата, починають рано статеве життя.

Мартін Бек засміявся.

Він здивувався сам собі. Але що було, те було-він справді засміявся.

— Ми говорили про Свердові двері.

— Ага. А ти, виявляється, вмієш сміятись. Нізащо б не повірила. Я думала, що ти давно вже відвик.

— Може, я просто нині не в гуморі.

Невдалий жарт. На її виду майнула тінь розчарування. Адже вона не помилилась. І знає про це. То навіщо грати в піжмурки?

— Вибач,— сказав він.

— Звичайно, закохалась я аж у шістнадцять. Але в наш час усе було інакше. Тоді казали: навіщо плодити злидарів. Чи, може, це було ще раніше? А тепер людей лякає інше — що буде завтра. Десь допущено великої помилки.

Вона погасила сигарету й діловито сказала:

— Я надто балакуча. Завжди. І це ще тільки одна з моїх вад. Хоч, мабуть, це не найгірше. Як по-твоєму, балакучість дуже погана риса?

Він похитав головою.

— Рея почухала потилицю і спитала:

— А що, Сверд і там понаставляв замків?

— Так.

Вона тріпнула головою і поскидала з ніг сабо. Тоді вперлась п'ятами в підлогу і звела докупи великі пальці.

— Цього я вже ніяк не розумію. Мабуть, якась манія. Я часом навіть починала непокоїтися. Адже в мене є запасні ключі до кожних Дверей. Бо в будинку багато старих. Ану ж хтось захворіє і потрібна буде допомога. Якось треба дістатись до квартири. Проте ніякий запасний ключ не допоможе, коли людина так забарикадується. А Сверд також був уже немолодий.

Рівне гудіння пральної машини у ванній змінилось деренчанням, і Рея гукнула:

— Допомогти тобі, Інгело?

— Так... мабуть, я сама нічого не вдію.

Вона вийшла на хвилину, а вернувшись, сказала:

— Тепер усе гаразд. До речі, якщо йдеться про вік, то ми з тобою майже однолітки.

Мартін Бек усміхнувся. Він звик, що йому ніхто не давав п'ятдесяти років, а щонайбільше сорок п'ять.

— Правда, не такий уже той Сверд був і старий,— повела далі Рея.-Але слабовитий. Мабуть, якась небезпечна хвороба, бо він вважав, що довго не проживе, Якраз [310] перед тим, як переїхати, він лягав у лікарню на обстеження. Що йому там сказали, не знаю. Та лежав він в онкологічній клініці, а це, мені здається, нічого доброго не віщує. Мартін Бек насторожився: це була важлива новина. Але тієї миті знов рипнули вхідні двері і хтось голосно гукнув:

— Реє!

— Я тут! У кухні.

Зайшов якийсь чоловік. Побачивши Мартіна Беда, він завагався, проте господиня відразу підсунула йому ногою стільця і сказала:

— Сідай.

Чоловік був молодий, років двадцяти п'яти, середній на зріст звичайної статури. Довгасте обличчя, русявий чуб, сірі очі й рівні зуби. На ньому була картата сорочка, вельветові штани й сандалі. В руках він тримав пляшку черво ного вина.

— Ось, узяв дорогою,— сказав він.

— А я думала сьогодні обмежитись самим чаєм,— сказала Рея.— Ну гаразд, давай чарки. Чотири. У ванній пере Інгела.

Вона нахилилась і почухала зверху ступню. Тоді сказала:

— Однієї пляшки на чотирьох замало. Але в мене дещо є. Візьми в буфеті, з лівого боку. Штопор лежить у верхній шухляді ліворуч від зливальниці.

Чоловік дістав усе,, що вона звеліла. Видно було, що він звик слухатись. Коли він нарешті сів, Рея сказала:

— Ви, мабуть, ніколи не зустрічались. Мартін... Кент...

— Радий познайомитись,— сказав Кент.

— Я також,— відповів Мартін Бек. Вони потиснули один одному руку.

Рея налила в чарки вина й гукнула своїм хрипким голосом:

— Інгело, коли скінчиш прання, тут на тебе чекає вино! — Тоді стурбовано глянула на чоловіка в картатій сорочці й мовила: — Ти , якийсь пригнічений. Що сталося? Знов не пощастило?

Кент ковтнув вина і затулив руками обличчя.

— Кудл мені приткнутися? — спитав він.

— І досі без роботи?

— Так, і ніякої надії. Сидить людина з дипломом, і ніде нема вільного місця. Та й біс його знає, чи коли буде.

Він нахилився вперед, хотів узяти Рею за руну, але вона невдоволено відсмикнула її.

— Сьогодні мені сяйнула відчайдушна думка,— повів далі він.— Я хотів би знати, що ти скажеш. [311]

— Катай, послухаєм, яка думка.

— А може, мені поступити в прліційне унилище? Вони там усіх беруть, навіть не дуже грамотних. їм бракує людей, і я зі своєю освітрю можу розраховувати на підвищення, як тільки навчуся бити злочинців по пиці.

— А тобі так хочеться бити людей?

— Ти ж знаєш, що ні. Але я можу зробити там щось корисне... Головне звикнути, а тоді можна було б дещо змінити в поліції зсередини.

— Між іншим, поліція б'є по пиці не найбільших злочинців,-сказала Рея,-А як ти думаєш утримувати Стіну й дітей, поки вчитимешся?

— Можна взяти позику. Я сьогодні вже дізнавався, коли брав бланки для вступу. Ось вони, я хотів би, щоб ти поглянула на проспект і сказала свою думку. Ніхто краще за тебе мені не порадить.

Він витяг кілька бланків та проспект і поклав усе на стіл.

— Чи ти вважаєш, що це божевільна ідея?

— Та не дуже мудра. До того ж мені здається, що поліцію не цікавлять люди, які вміють думати і хочуть змінити її зсередини. А анкета в тебе чиста? З політичного погляду?

— Один час я був у "Кларте", і це все. Але вони тепер беруть кожного, крім тих, що входять до лівих організацій. Явних комуністів.

Вона хвилину подумала, потім ковтнула вина й здвигнула плечима: .

— Ну що ж, спробуй. Наче безглуздий задум, але, може, буде й цікаво.

— Боюся тільки...

Чоловік надпив чарку, цокнувшись із Мартіном Беком, який теж ковтнув вина, але поки щотільки трішечки.

— Боїшся чого? — все ще невдоволеним голосом спитала Рея.

— Чи я витримаю — ось у чім річ.

Рея раптом усміхнулася й хитро глянула на Марина Бека.

— А ти спитай Мартіна. Він у цьому ділі спец. Чоловік здивувався й недовірливо спитав:

— Ти справді щось у цьому тямиш?

— Трохи. Це правда, що поліції дуже потрібні добрі сили.'І в проспекті правду написано, що служба багатогранна, з різними спеціальностями. Якщо когось, наприклад, цікавлять вертольоти, чи механіка, чи організаційні проблеми, чи коні... [312]

Рея вдарила долонею по столу так, що аж чарки підстрибнули.

— Не верзи дурниць,— сердито сказала вона.— Відповідай чесно, хай тобі чорт.

На свій подив, Мартін Бек відповів:

— Можна витримати кілька років, коли маєш терпіння щодня спілкуватися в бовдурами і згоден бути за попихач в зарозумілих начальників, кар'єристів чи просто ідіотів. Головне, не мати власних поглядів. Тоді є велика надія, що й сам станеш таким, як вони.

— Видно, що ти не любиш поліції,— розчаровано сказав Кент.— Не вірю, що там так погано. Багато хто ставиться до поліції упереджено. А ти що скажеш, Реє?

Вона засміялась, і, мабуть, щиро. Потім-сказала:

— Спробуй. Може, з тебе вийде добрий поліцай. Адже тобі більше нічого не світить. А тут і конкуренція невелика.

— Ти допоможеш мені заповнити бланки?

— Давай ручку.

Мартін Бек мав ручку в нагрудній кишені і відразу ч дав їй.

Рея підперла голову рукою і, зосередивши всю увагу на бланку, заходилась писати.

— Це буде чернетка,— сказала вона.— Потім передрукуєш усе на машинці. Можеш узяти мою.

Дівчина, яку звали Інгела, скінчила прання, зайшла до кухні й підсіла до столу. Говорила вона найбільше про ціни на продукти й про те, що на деяких із них, наприклад на молочних, ставлять завтрашню дату. Певне, вона працювала в крамниці самообслуговування.

Дзеленькнув дзвоник, відчинилися вхідні двері, і хтось згчовгав ногами в коридорі. До кухні зайшла стара жінка.

— У мене погано працює телевізор,— сказала вона.

— Якщо це через антену, то я попрошу Еріксона, щоб завтра перевірив її. А ні, то полагодимо апарат. Що зробиш, він уже давній. А мої друзі придбали собі новий, то ми тим часом можемо позичити .їхній старий. Завтра я все влаштую.

— Я сьогодні пекла хліб і ось принесла вам свіженький буханець.

— О дякую, щиро дякую. А за телевізор не хвилюйтеся, есє буде гаразд.

Рея швидко скінчила заповнювати бланки, віддала їх чоловікові у картатій сорочці і знов звернула пильний погляд на Мартіна Бека.

— Бачиш, господар будинку повинен про все потурбуватися,— сказала вона.— Повинен, але не всі так думають.

Більшість ухиляються від своїх обов'язків і тільки й дивляться, на чому б ще виграти. А це свинство. Я намагаюся зробити все, щоб квартирантам було зручно і щоб вони ладнали між собою. Квартири всі відремонтувала, але зовні обновити будинок не маю за віщо. Не хочеться підвищувати платню, а скоро осінь, таки доведеться, нічого не Удієш. Треба докласти багато праці, коли хочеш, щоб будинок був гарний. Адже я несу відповідальність перед квартирантами.

Мартінові Беку було на диво приємно на душі. Він не хотів нікуди йти з цієї кухні. До того ж він трохи розімлів від вина. Адже п'ятнадцять місяців не куштував його.

— Отуди к бісу, я й забула, що ми.балакали про Сверда.

— Він мав у себе щось коштовне?

— Нічого не мав. Два стільці, стіл і ліжко. Брудний килимок і найнеобхідніше начиння. З одягу — тільки те, що на ньому. Не знаю, нащо йому були ті засуди. Схибнутий чоловік, не інакше. Уникав усіх людей. Зі мною, звичайно, розмовляв, але тільки тоді, як було конче потрібно.

— У мене складається враження, що він був дуже бідний.

Рея задумалась. Потім налила вина, трохи ковтнула і сказала:

— А я зовсім не певна. Страхітливо скупий — це правда. Звичайно, за квартиру він завжди платив, але щоразу бурчав. Через вісімдесят крон на місяць! І, наскільки мені відомо, купував собі тільки собачий харч. Ні, що я кажу,— котячий. Він не пив. І взагалі не мав ніяких витрат. Тож навіть на пенсію міг би собі взяти часом шматок ковбаси. Звичайно, багато старих сидять на собачих харчах, але вони переважно більше платять за квартиру, та й міють більше потреб, часом дозволяють собі закропити душу пляшкою десертного вина. А Сверд не мав навіть приймача. Я читала в курсі психології про людей, які їли лушпиння з картоплі, ходили в лахмітті, а в матраці ховали зашитими сотні тисяч крон. Це відоме явище. Психічна йада, не пам'ятаю тільки, як називається. .

— Але в Свердовому матраці грошей не було.

— І це переселення.