Плавучий острів - Верн Жуль
Ні постійне сусідство цього судна, ні його відплиття з Гонолулу через кілька годин після Стандарт-Айленда не викликали жодних підозр. Втім, чи варто було турбуватися через суденце в яку-небудь сотню тонн з командою з десяти осіб? Звичайно, не варто було, але, можливо, це було помилкою...
Коли гарматний постріл привернув увагу чергового офіцера в Штирборт —Харборі, кеч знаходився всього в двох або трьох милях. Рятувальна шлюпка, вислана йому на допомогу прибула саме вчасно, щоб прийняти капітана і команду.
Ці малайці побіжно говорять по-англійськи, що не дивно для тубільців західних областей Океанії, де, як ми вже згадували, Великобританія домоглася безспірної переваги. Тому неважко було з'ясувати, яка пригода стала причиною їх нещастя. Ясно також, що, якщо б катер запізнився на кілька хвилин, ці одинадцять малайців загинули б в глибинах океану.
За словами цих людей, в ніч з 4 на 5 серпня на кеч налетів пароплав, що йшов з великою швидкістю. Хоча на судні капітана Сароля горіли сигнальні вогні, воно не було помічено. Для пароплава зіткнення було, мабуть, таким легким, що він його навіть не відчув, бо продовжував свій шлях мов і не було нічого. Можливо, —на жаль, це трапляється нерідко, — пароплав волів помчати на всіх парах і тим самим уникнути дорогих і неприємних претензій.
Але зіткнення, цілком безпечне для судна порядного тоннажу, — яке до того ж йде з великою швидкістю, — виявилося фатальним для малайського кеча. Він отримав пробоїну в носовій частині перед фок-щоглою, і навіть доводиться дивуватися, що судно не затонуло відразу. Як би там не було, воно залишалося на поверхні води, і люди трималися на ньому, вчепившись за снасті. Якби море було неспокійно, жоден з них не міг би опиратися хвилях, які стали б качати цей жалюгідний уламок. На щастя, течією понесло його на схід і наблизило до Стандарт —Айленду.
Розпитуючи Сароля, комодор не може все ж не висловити свого здивування, яким чином напівзатонулий кеч опинився на виду Штирборт-Харбора.
— Я сам не розумію, — відповів малаєць. — Може бути, ваш острів за останню добу рухався дуже повільно ?..
— Ось єдине можливе пояснення, — зауважив комодор Сімкоо. — Та в кінці кінців це не важливо. Головне те, що ви врятовані.
І врятовані саме вчасно. Перш ніж катер встиг відійти на чверть милі, кеч зник під водою.
Все це розповів капітан Сароль спершу офіцеру рятувальної шлюпки, потім комодору Сімкоо, а потім і самому губернатору Сайресу Бікерстафу, після того як і капітану і екіпажу кеча терміново була надана необхідна допомога.
Тепер виникає питання про доставку потерпілих аварію корабля на батьківщину. Коли відбулося зіткнення, вони пливли до Нових Гебрід. Стандарт —Айленд, що йде на схід, не може змінити маршруту і повернути на захід. Тому Сайрес Бікерстаф пропонує малайцям висадити їх на Нукухіва, де вони почекають якогось торгового судна, що прямує на Нові Г ебріди.
Капітан і його матроси переглядаються. Як видно, вони засмучені. Ця пропозиція явно не влаштовує бідолах, які залишилися без всяких засобів до існування; втратили разом зі своїм кечем і вантажем все, що вони мали. Чекати корабля на Маркізьких островах — значить, сидіти там протягом невизначеного часу. А на що вони будуть жити?
— Пане губернатор, — промовив капітан благальним тоном, — ви нас врятували, і у нас не вистачає слів, щоб висловити вам нашу вдячність. Але все ж ми просимо вас полегшити також і наше повернення на батьківщину.
— А яким чином?.. — Запитав Сайрес Бікерстафа.
— У Гонолулу говорили, що Стандарт — Айленд направляється в південні широти і повинен побувати на Маркізьких островах, Туамоту, на островах Товариства, а потім перекочувати в західні області Тихого океану...
— Це правда, — відповів губернатор, — і цілком можливо, що ми дійдемо до островів Фіджі, перш ніж вирушимо назад в бухту Магдалени.
— Фіджі, — продовжував капітан, — англійський архіпелаг, звідки ми легко добралися б до Нових Гебрід, вони неподалік. Якби ви тільки дозволили нам залишитися тут...
— На цей рахунок я нічого не можу вам обіцяти, — відповів губернатор. — Нам заборонено приймати на острів сторонніх. Почекаємо до прибуття на Нукухіва. Я запрошу каблограмою наше управління в бухті Магдалени, і, якщо воно дозволить, ми довеземо вас до Фіджі, звідки вам дійсно буде легше перебратися на Нові Гебріди.
З цієї-то причини малайці виявилися на Стандарт-Айленді, коли 29 серпня він з'явився на виду Маркізьких островів.
Цей архіпелаг, так само як і архіпелаги Помоту та Товариства, знаходиться в тій частині Океанії, яку овіває пасатними вітрами, і ці вітри забезпечують тут помірну температуру і самий здоровий клімат.
Рано вранці плавучий острів підійшов до північно —західній частині архіпелагу. Тут на шляху йому попався піщаний атол, позначений на картах як кораловий острівець; хвилі, гнані течією, обрушуються на нього з несамовитою люттю.
Атол залишається з лівого борту, і незабаром вахтові повідомляють про появу першого острова, Фету, опоясаного вертикальними кручами заввишки в чотириста метрів. Потім виникає острів Хіау, з ще більш високою, шестисотметровою скелястою стіною: з цього боку він справляє враження абсолютно безплідного острова, в той час як з протилежного він свіжий, зелений і має дві бухти, досить зручні для дрібних суден.
Надавши Себастьєну Цорну можливість перебувати у своєму вічно поганому настрої, Фрасколен, Івернес і Пеншіна розташувалися на башті в товаристві Етеля Сімкоо і його помічників. Не доводиться дивуватися тому, що назва Хіау своїм звуконаслідувальним характером вселяє "Його високості" різні дивні ідеї.
— Напевно, — говорить він, — це котяча колонія під верховенством здоровенного кота...
Хіау залишається з лівого борту. Стоянки тут не буде, і Стандарт-Айленд направляється до головного острова, який дав назву всьому архіпелагу.
На наступний день, 30 серпня, наші парижани знову на своєму посту. Висоти Нукухіви показались ще вчора ввечері. У ясну погоду гірські ланцюги цього архіпелагу можна бачити на відстані вісімнадцяти — двадцяти миль, бо деякі піки досягають тисячі двохсот метрів і вимальовуються вздовж острова, як гігантський спинний хребет.
— Впадає в очі, — говорить комодор Сімкоо своїм гостям, — характерна особливість цього архіпелагу. Вершини гір зовсім оголені, що щонайменше дивно для цих місць; рослинність з'являється майже на середині схилу, спускається в яри й ущелини і вистилає пишним покривом берег аж до білих пляжів.
— Однак, — зауважує Фрасколен, — Нукухіва, мабуть, виняток з цього правила, якщо говорити про рослинність в поясі середньої висоти. Схоже, що цей острів зовсім безплідний.
— Так здається тому, що ми підійшли до нього з північного заходу, — відповідає комодор Сімкоо. — Але коли ми підемо уздовж південного боку, ви будете вражені різким контрастом. Там всюди зелені поля, ліси, водоспади метрів на триста...
— Подумайте тільки! — вигукує Пеншіна. — Маса води, що спадає з висоти Ейфелевої вежі, — це заслуговує уваги!.. Тут і Ніагара може позаздрити...
— Нічого подібного! — заперечує Фрасколен. — Ніагара вражає своєю шириною, безперервна лінія водоспаду простирається там на дев'ятсот метрів від американського берега до канадського... Ти це сам знаєш, Пеншіна, ми ж там були.
— Правильно! Приношу свої вибачення Ніагарі! — відповідає "Його високість".
В той день Стандарт-Айленд плив уздовж берегів на відстані однієї милі. Перед очима були всі ті ж безплідні пагорби, що піднімаються до центрального плато Товії, скелясті кручі, в яких не помітно було ніяких западин. Однак, за словами мореплавця Брауна, тут були хороші бухти, і згодом вони дійсно були виявлені.
Загалом же, Нукухіва, чия назва народжує в уяві такі чарівні пейзажі, має досить похмурий вигляд. Але, як справедливо вказують В. Дюмулен і Дегра, супутники Дюмон-Дюрвіля під час його подорожі до Південного полюса і по Океанії, — "всі природні краси зосереджені у внутрішній частині бухт, в ущелинах, утворених відрогами гірського ланцюга, що піднімається в центрі острова" .
Пройшовши вздовж цього пустельного узбережжя і обігнувши на заході гострий виступ, Стандарт-Айленд злегка змінює напрямок і, зменшивши швидкість обертання правобортних гвинтів, огинає мис Чичагова, названий так російським мореплавцем Крузенштерном. Берег потім утворює виїмку у вигляді подовженої дуги, посередині якої є вузький вхід в порт Тайоа, або Акані, одна з бухт якого надає вірний притулок від самих згубних бур Тихого океану.
Але тут комодор Сімкоо не зупиняється. У південній частині острова є дві інші бухти, бухта Анни-Марії, або Таіохае, в центрі, і бухта Тайпи, по ту сторону мису Мартен, крайньої південно-східної точки острова. На виду бухти Таіохае і намічається зупинка днів на дванадцять.
Тридцять першого серпня, як тільки Стандарт-Айленд з'являється на виду порту, праворуч лунають постріли і над кручами піднімаються клуби диму.
— Ось як! — Говорить Пеншіна. — На честь нашого прибуття палять з гармати...
— Ні, — заперечує комодор Сімкоо. — Ні в племені Тай, ні в племені Хаппа, що населяють цей острів, немає артилерії, придатної хоча б для салютів. Те, що ви чуєте, — гуркіт морського прибою, який вривається в прибережну печеру, на півдорозі від мису Мартен, і цей дим — просто бризки хвиль, відкинутих назад.
— Шкода, — відповідає "Його високість", — гарматний салют те саме, що капелюх, знята в знак вітання.
Острів Нукухіва має кілька назв, можна сказати кілька імен, якими наділяли його різні хресні батьки: Інгрем назвав його островом Федерації, Маршан —Прекрасним островом, Гергерт — островом сера Генрі Мартена, Робертс — островом Адама, Портер — островом Медісона. Його розміри — сімнадцять миль від східного краю до західного і десять від північного берега до південного, тобто близько п'ятдесяти чотирьох миль в окружності. Клімат його здоровий. Температура така ж, як в тропічних зонах на материках, але пом'якшена пасатними вітрами.
На цій стоянці Стандарт-Айленду нічого було побоюватися ні штормового вітру, ні проливних дощів. Передбачалося, що він залишиться тут з квітня до жовтня — час, коли переважають сухі східні і південно-східні вітри, іменовані тубільцями "туатука".
