Нові пригоди Солом'яника та Бляшаного Лісоруба - Баум Ліман Френк

Я іменую себе Імператором-самодержцем, бо керую державою сам, і ніхто мене не повчає ні в державних справах, ні в приватних. Повернуся додому й одразу ж поміняю собі нікельовані пластини, бо ці вже дуже пощербились і подряпались, а тоді буду радий бачити вас у своїх володіннях.

— Спасибі, — подякувала Озма, — колись я неодмінно скористаюся твоїм запрошенням. А що ж тепер буде із Солом'яником?

— Бляшаний Лісоруб мій друг, і я піду з ним, — сказав Солом'яник, і було видно, що він каже це щиро. — Ми вирішили завжди бути разом.

— Я зроблю його Королівським Скарбником, — додав Бляшаний Лісоруб. — Я тут подумав, що незле мати Королівського Скарбника, напханого грішми. Як гадаєте?

— Я гадаю, — усміхнулася Королева, — що твій друг — найбільший багатій у світі.

— Так воно і є, — погодився Солом'яник, — і не у грошах річ. Я певен, що мудра голова набагато важливіша за гроші, хоч з якого боку на це поглянь. Ви, мабуть, помітили: як хтось грошовитий не має клепки, зиску з тих грошей йому небагато. А от якщо мати мізки, а не мати грошей, то можна все життя прожити й не тужити.

— Але згодься, — заперечив Лісоруб, — ніякий мозок не замінить доброго серця і ні за які гроші ти його не купиш. Тож, мабуть, не ти, а я найбільший багатій у світі.

— Друзі мої, ви обидва — багатії, — лагідно промовила Озма. — Ваше багатство в вас самих, і з ним не зрівняються жодні на світі скарби!