Нові пригоди Солом'яника та Бляшаного Лісоруба - Баум Ліман Френк

А якщо комусь захочеться зробити собі нікельоване покриття, мій камердинер виконає цю послугу цілком безкоштовно.

Поки Лісоруб це говорив, Глінда помітила троянду в петлиці, і їй здалося, що великі червоні пелюстки ледь-ледь тремтять. Вона відразу запідозрила, що тут щось нечисто, і Глінда притьмом збагнула, що це Момбі обернулася в квітку. Тієї ж миті стара відьма зметикувала, що її викрито, і кинулась утікати. Вона добре зналася на всіляких перетвореннях, тож негайно перекинулася Тінню та метнулася по наметовій стіні до рятівного виходу.

Може, баба Момбі й не поступалася Добрій Чаклунці, коли йшлося про хитрощі, та як доходило до чаклунської майстерності, ні про яку рівність не могло бути й мови. Глінда спритно кинулася до виходу й легким помахом руки запнула його так щільно, що стара Момбі не знайшла навіть маленької шпаринки, крізь яку можна було би вислизнути з намету. Друзів страшенно здивували дії Чаклунки, адже ніхто з них не бачив Тіні.

— Стійте тихо і не рухайтесь! — крикнула Глінда. — Стара відьма зараз тут, в оцьому наметі, і я хочу її упіймати.

Ці слова так налякали стару Момбі, що вона хутенько перетворилася з Тіні на Чорну Мурашку і кинулася бігти по землі, шукаючи шпарину чи тріщину, де могло б заховатися крихітне тільце комашки.

На превелике щастя, земля в тому місці, де стояв намет Чаклунки, була втоптана й тверда як камінь, бо стояв він просто на дорозі перед міською брамою. І поки мурашка копошилась, шукаючи сховку, Глінда помітила комаху й кинулася її ловити. Та коли рука її вже ладна була опуститися, щоб накрити Мурашку, стара відьма, зовсім збожеволівши від страху, перекинулась востаннє і обернулася велетенським Грифоном. Грифон кинувся наосліп просто крізь наметову стіну, пошматував шовковий тент і вихором помчав геть.

Ані миті не вагаючись, Глінда кинулася в погоню. Вона скочила на спину Дров'яній Козлі й закричала:

— Покажи нам, що недарма тебе оживили! Пішла!.. Пішла!.. Пішла-а-а!..

І Дров'яна Козла рвонула з місця. Вона летіла за Грифоном, наче спалах блискавиці, а її дерев'яні ноги мерехтіли, мов зоряне сяйво. Друзі ще й отямитися не встигли від здивування, а за Грифоном і Дров'яною Козлою вже й слід прохолов.

— Вперед! За ними! — закричав Солом'яник.

Вони кинулися туди, де був Блазнюк, і хутенько позастрибували на дивани.

— Лети! — важко дихаючи, наказав Чіп.

— Куди? — незворушно поцікавився Блазнюк.

— Не знаю, — розгубився Чіп, водночас дуже дратуючись, що доводиться гаяти час. — Ти відірвися від землі, а там, може, буде видно, куди поскакала Глінда.

— Чудово, — спокійно мовив Блазнюк, тоді розпростер свої широкі крила й відірвався від землі.

Ген-ген удалині, серед галявини, вони розгледіли дві крихітних цятки, що мчали одна за другою. То напевно були Грифон і Дров'яна Козла. Чіп наказав Блазнюкові летіти до них і спробувати наздогнати відьму та Чаклунку. Літун старався як умів, та все одно переслідувана і переслідувачка мчали швидше, і за декілька секунд обидві зникли за горизонтом.

— Однаково летімо за ними, — скомандував Солом'яник. — Країна Оз не така вже й безкрая, тому рано чи пізно їм доведеться спинитися.

Спершу баба Момбі натішитися не могла, що перекинулася на Грифона, бо грифон — звір надзвичайно прудкий і найдужчий серед усіх тварин. Але вона й подумати не могла, що Дров'яна Козла така невтомна і може цілий день перебирати своїми дерев'яними ногами, ні на мить не сповільнюючи бігу. І через годину виснажливих перегонів Грифон важко засапав, захрипів, став хапати ротом повітря, а біг його чимраз слабшав. Ось він добіг до пустелі й побіг сипучими пісками. Але його натомлені ноги вгрузали в пісок, і минуло всього декілька хвилин, як Грифон упав, до краю виснажений, і нерухомо завмер.

Щойно він упав, як нагодилася Глінда на Дров'яній Козлі, чиї ноги взагалі не знали втоми. Чаклунка відмотала з пояса тоненьку золоту ниточку, накинула її на голову виснаженому й безпорадному Грифонові, і чари бабеги Момбі враз розвіялися.

Грифон пересмикнувся всім тілом і щез, а там, де він лежав, окреслилися обриси старої відьми, котра в безсилій люті зиркала на суворе і прекрасне обличчя Доброї Чаклунки.

23 розділ

Принцеса Озма із Країни Оз

— Ти моя бранка, і всякий опір із твого боку — повне безглуздя, — спокійно, не підвищуючи голосу, промовила Глінда.

— Полеж тут, охолонь, а потім тебе віднесуть до мого намету.

— Для чого я тобі? — насилу спитала Момбі, ледве переводячи подих. — Що я тобі зробила, що ти мене переслідуєш?

— Особисто переді мною ти нічим не завинила, — пояснила їй Добра Чаклунка. — Але я підозрюю, що ти і твоє ремесло замішані в кількох злодіяннях, і якщо мої підозри підтвердяться, пощади не чекай.

— Я тебе не боюся! — прохрипіла стара карга. — Однак ти нічого мені не зробиш!

І тут до них підлетів Блазнюк та сів на пісок біля Глінди. Друзі зраділи, що бабу Момбі врешті схоплено. Швиденько порадившись, усі погодилися на тому, що треба сідати на Блазнюка і повертатися до табору. Дров'яну Козлу також затягли на Блазнюка, а тоді Глінда, яка не випускала кінчик золотої нитки, зав'язаної навколо шиї баби Момбі, наказала їй лізти на літуна.

Коли всі посідали, Чіп скомандував Блазнюкові летіти назад. Політ минув без пригод, баба Момбі тихо сиділа на своєму місці, а з її обличчя не сходив вираз похмурої безнадії: поки її шию стискала золота нитка, вона була безпорадна як дитя. Військо радо привітало повернення Глінди, і відразу по прильоті все товариство зібралося в білому наметі, який, поки їх не було, ретельно залатали.

— А тепер, — сказала Глінда старій, — я хочу, щоб ти розповіла, чому до тебе тричі приходив Чарівник Оз і що ви зробили з Озмою, що вона як крізь землю провалилася?

Відьма зухвало зиркнула на Глінду і не зронила жодного слова.

— Відповідай, коли тебе питають! — закричала Чаклунка.

Але стара вперто мовчала.

— А може, вона нічого не знає? — бовкнув Джек.

— Слухай, тримай язика за зубами, — сказав Чіп. — Твоя дурість може все зіпсувати.

— Добре, добре, любий батечку! — покірливо погодився страхопуд.

— Як добре, що я Брошковий Жук! — пробурмотів собі під ніс Стократно Збільшений. — Хто стане чекати мудрості від гарбуза?

— Так, — озвався Солом'яник, — і як же нам її розговорити? Якщо вона не скаже нам, чого ми хочемо, навіщо було брати її в полон?

— А може, вмовимо її по-доброму? — запропонував Бляшаний Лісоруб. — Я чув, що добротою можна вплинути на будь-кого, навіть на найзатятіших мерзотників.

Момбі зиркнула на Лісоруба, і в її погляді було стільки люті, що той аж відсахнувся.

Аж ось нарешті Глінда щось придумала.

— Не розумію, чого ти опираєшся? — сказала вона до старої Момбі. — Твоя мовчанка ні до чого. Я хочу знати все, що стосується дівчинки Озми, а якщо ти мені цього не скажеш, я засуджу тебе до смерті.

— О, благаю, тільки не це! — вигукнув Бляшаний Лісоруб. — Це ж так страшно, коли когось убивають, навіть якщо це баба Момбі!

— Заспокойся, це просто погроза, — сказала Глінда. — Мені не доведеться страчувати бабу Момбі, бо вона все нам розповість.

— Ага, розумію, — полегшено зітхнув Лісоруб.

— Гаразд, — озвалася нарешті стара Момбі, й усі здригнулися — так несподівано пролунали її слова. — Якщо я розповім, що вас цікавить, яка буде моя подальша доля?

— Тоді, — мовила Глінда, — ти просто вип'єш одне сильне зілля і забудеш геть усе чародійство, якого ти навчилася за життя.

— Таж я тоді стану безпорадною старою бабою!

— Зате залишишся живою, — спробував заспокоїти її страхопуд Джек.

— Ти помовчиш, урешті-решт? — скипів Чіп.

— Постараюся, — сказав Джек, — але погодься, залишитися живим — це просто чудово.

— А ще краще — живим і вельми освіченим, — кивнув Брошковий Жук.

— Вибирати тобі, — сказала Глінда відьмі, — або смерть, якщо нічого не скажеш, або втрата чародійського вміння, якщо розповіси всю правду. Сподіваюся, ти вибереш життя.

Момбі занепокоєно зиркнула на Чаклунку й побачила, що та говорить цілком серйозно й не жартує, тож, вичавлюючи з себе кожне слово, відповіла:

— Я відповім на ваші запитання.

— От цього я й чекала, — зраділа Глінда. — Повір мені, ти мудро вчинила.

Вона подала знак одній зі своїх командувачок, і та принесла гарненьку золоту шкатулку. Глінда дістала з неї величезну білу перлину на тоненькому ланцюжку, повісила собі на шию так, що перлина лягла на груди, де було серце, і сказала:

— Ставлю тобі перше запитання: навіщо Чарівник тричі приходив до тебе?

— Тому що я не хотіла йти до нього, — відповіла Момбі.

— Це не відповідь, — залізним тоном мовила Глінда. — Кажи мені, як є.

— Він приходив, — промимрила Момбі, опускаючи очі, — по рецепт тістечок до чаю.

— Подивися мені в очі! — зажадала Глінда. Момбі поглянула в очі Чаклунці.

— Якого кольору моя перлина? — запитала Глінда.

— Чор… чорного! — відповіла стара, і в її голосі забриніли нотки здивування.

— А це означає, що ти мені збрехала! — розгнівалася Глінда. — Моя чарівна перлина біла тільки тоді, коли мені не брешуть.

Тепер бабега Момбі остаточно збагнула, яка це дурість — хитрувати з Доброю Чаклункою. Враз спохмурнівши, вона відповіла:

— Чарівник приводив до мене дівчинку Озму, коли вона була ще зовсім маленька, і попросив, щоб я її сховала.

— Так я й думала, — незворушно промовила Глінда. — Чим він тобі за це віддячив?

— Він навчив мене всіляких штучок, які знав сам. Деякі з них справді чогось та й варті, а деякі були звичайним шахруванням, але я дотримала свого слова.

— Що ти зробила з дівчинкою? — запитала Глінда, і всі напружено подалися вперед, щоб не пропустити жодного слова з її відповіді.

— Я наклала на неї чари, — пролопотіла баба Момбі.

— Які чари?

— Я перетворила її на… на… на… — затиналася стара.

— На кого? — не відступала Глінда.

— На хлопця! — ледь чутно вимовила Момбі.

— На хлопця! — хором ахнули всі, а потім, згадавши, що Чіп був вихованцем старої Момбі чи не з пелюшок, наче за командою обернулися до хлопця.

— Так, — кивнула стара відьма, — це і є Принцеса Озма — те саме дитинча, яке приводив до мене Чарівник Смарагдового міста, узурпатор престолу. Вона — законна спадкоємиця трону! — і стара довгим кощавим пальцем показала на Чіпа.

— Я?! — здивовано закричав Чіп. — Ні, я не Принцеса Озма, я взагалі не дівчинка!

Глінда усміхнулася, підійшла до Чіпа й узяла його худорляву і засмаглу руку в свою — тоненьку і білу.

— Зараз ти й справді не дівчинка, — сказала вона лагідно, — адже стара Момбі обернула тебе на хлопця.