Піонери - Купер Джеймс Фенімор

І ні освіта, ні наша свята віра не змогли до решти вигнати лихі пристрасті з його душі. Але час і лагідне піклування ще, може, виправлять його.

Дарма, що священик говорив пошепки, юнак почув його слова й, підвівши голову, мовив уже спокійно, але з якоюсь дивною посмішкою:

— Хай вас, міс Грант, не тривожать ані моя нестриманість, ані мій одяг. Я піддався почуттям, які мені слід було б погамувати. Ваш батько правду каже, в цьому винна кров моїх предків, та я не хотів би заплямувати честь мого роду — єдине, що в мене лишилось. Так, я пишаюся тим, що веду рід від вождя делаварів, найшляхетнішого з войовників. Старий могіканин був його другом і може підтвердити правдивість моїх слів.

Тоді заговорив містер Грант. Помітивши, що юнак заспокоївся, а старий вождь уважно його слухає, він виголосив довгу промову про те, що найвищий обов'язок християнина — прощати образи. Тривало це з годину, а тоді гості підвелися й, розпрощавшись, пішли. Могіканин подався до селища, а молодий мисливець — до озера. Священик довго стояв на ґанку, дивлячись услід старому вождеві, який ішов стежкою з легкістю, дивною для його років.

В задвірковій стіні будиночка було вікно, що виходило на озеро, і біля того вікна, повернувшись до приміщення, містер Грант застав Луїзу; дівчина пильно стежила за темним силуетом, що рухався в напрямку східного схилу долини. Священик упізнав молодого мисливця — той сягнистою ходою ішов уже по твердому снігові, що ховав замерзле озеро, до хатини, де, як було відомо священикові, мешкав Шкіряна Панчоха. Хатина та стояла край озера, під бескидом, порослим соснами й гемлоком. Через якусь мить молодий мисливець увійшов у тінь дерев на далекому березі.

— Дивно, як довго зберігаються дикунські нахили в людей цієї дивовижної раси, — мовив священик. — Але якщо він не зійде з шляху, що його обрав, то, безперечно, незабаром подолає їх назавжди. Нагадай мені, Луїзо, щоб я дав йому почитати проповідь "Про небезпеку ідолопоклонства", коли він ще завітає до нас.

— Невже ти думаєш, тату, що він може повернутися до віри своїх предків — до ідолопоклонства?

— Ні, дитинко, — усміхнувся містер Грант і погладив її біляву голівку. — Кров білої людини не дозволить йому це зробити, але часом ми створюємо собі ідолів з наших пристрастей.

РОЗДІЛ XIII

Вип'ю кухоль пива

За ячнеє зерня.

Застільна пісня

Там, де перехрещувалися головні вулиці Темплтона, стояв, як уже було сказано, заїзд із пивницею, що називався "Хоробрий драгун". За первісним планом, селище повинно було розташовуватися понад потічком, що струмів у долині, а вулиця, що вела від озера до "академії", мала правити за західну межу Темплтона. Однак найкращі плани часто руйнуються через міркування зручності. Ще в перші дні існування селища містер Голлістер — чи капітан Голлістер, як його величали, відколи він очолив місцеву міліцію, дарма що в регулярній армії він дослужився тільки до чину сержанта, — збудував свій дім просто поперек головної вулиці, геть чисто її замкнувши. Але за домом лишився вузький прохід, і подорожні користувалися з нього, щоб скоротити собі дорогу на захід; згодом там утворився справжній битий шлях, по обидва боки якого виросли будинки, і вже годі було тут щось виправити.

Це порушення плану майбутнього міста, який склав Мармедюк, мало два наслідки. По-перше, головна вулиця на половині своєї довжини раптом звужувалася теж наполовину, а по-друге, "Хоробрий драгун" став найпримітнішою будівлею в селищі після "палацу".

Ця примітність, а ще вдачі господаря та господині забезпечили перемогу пивниці над усіма її майбутніми конкурентами. Однак суперники все ж з'явилися — на протилежному боці, навскоси від "Хороброго драгуна" постала нова будівля, мешканці якої поклали собі за мету побити всяку конкуренцію. Ця будівля була дерев'яна, споруджена й прикрашена за тодішньою модою, — власне, це була одна з трьох згаданих уже копій "палацу". Горішні вікна були забиті дошками, щоб досередини не проникав холод, бо дім цей був ще не добудований, — правда, нижні вікна були засклені, а яскравий вогонь у кількох камінах свідчив про те, що тут уже поселилися люди. Фасад і стіна, що виходили на бічну вулицю, були побілені, а задвіркова стіна, так само, як і права, до якої мав прилягати майбутній сусідній будинок, були пофарбовані брунатною фарбою. Перед дверима височіли дві жердини, з'єднані вгорі поперечкою, з якої звисала величезна вивіска в різьбленій сосновій рамці з масонськими емблемами по краях. Між тими таємничими символами виднів напис:

ТЕМПЛТОНСЬКА КАВ'ЯРНЯ І ГОТЕЛЬ ДЛЯ ПОДОРОЖНІХ

А нижче:

"ГАБАКУК ФУТ І ДЖОШУА НАПП".

Це був грізний суперник "Хороброго драгуна", в чім наші читачі легко переконаються, коли ми додамо, що ті самі гучні ймення хизувалися над дверима нової крамниці й капелюшної майстерні, а також над ворітьми чинбарні. Однак, чи то, коли берешся за все, то все робиш погано, чи то репутацію "Хороброго драгуна" не так уже й легко було похитнути, — принаймні не тільки Мармедюк Темп л, але й решта мешканців селища, за винятком боржників вищезгаданої могутньої фірми, перевагу віддавали закладові капітана Голлістера.

Цього вечора кульгавий ветеран і його дружина, повернувшись із церкви, ще йе встигли й роздягтись, як тупотіння ніг на ґанку сповістило їх, що прибули відвідувачі, — очевидно, привело їх сюди бажання обмінятися враженнями про нового священика.

Пивниця "Хороброго драгуна" була просторим приміщенням, де вздовж трьох стін стояли лави, а четверту займали каміни — такі великі, що між ними лишалося місце тільки для дверей і закутка, відгородженого ґратками, за якими видніло чималенько пляшок і склянок. Місіс Голлістер велично сиділа біля входу до цього святилища, а її чоловік заходився коло камінів, підворушуючи дрова довгим кілком з обвугленим кінцем.

— Ну, любий сержанте, — мовила господиня, коли вогонь розгорівся, — годі тобі вовтузитися. Тепер візьми оті склянки зі стола й глек — з них лікар пив сидр та імбирне пиво, — і постав на прилавок. У нас будуть сьогодні і суддя, і майор, і містер Джонс, не кажучи вже про Бенджаміна Понпу й наших законників. Отож прибери в кімнаті й поклади на вугілля прути для фліпу[41]. І скажи Джуді, тій чорній ледарці, якщо вона не зробить чистоту в кухні, я вижену її геть, і хай тоді йде до тих джентльменів з кав'ярні, — ото їм буде подарунок, благослови їх господи! Охо-хо! А що, сержанте, хіба не краща така служба, коли можна сидіти спокійно, а не підстрибувати й падати на коліна кожен раз, як у цього містера Гранта?

— Усяка молитва — благо, місіс Голлістер, сидимо ми чи стоїмо. От наш містер Уайтфілд, було, після виснажливого переходу стане навколішки й молиться, як давно колись Мойсей, якому його солдати помагали здіймати руки до неба, — відповів чоловік, незворушно виконавши її розпорядження. — До речі, Бетсі, то було славне бойовисько між ізраїльтянами й амалекитянами[42]. Билися вони на рівнині, бо ж у святому письмі говориться, що Мойсей зійшов на гору й дивився звідти на битву, допомагаючи ізраїльтянам своїми молитвами. І, наскільки я можу судити своїм невченим розумом, вони перемогли завдяки кінноті, бо у біблії сказано, що Ісус Навін разив ворогів вістрям свого меча. Отже, то була не просто кіннота, а регулярна кавалерія. Недарма в біблії вони так і називаються — "вибраними". Мабуть, то були справжні драгуни, бо новобранці рідко завдають удар вістрям шаблі, та ще як вона крива…

— Тьху! І чого ти, сержанте, приплітаєш святе письмо до таких дрібниць? — перепинила господиня. — Просто вони перемогли тому, що з ними був бог, а він завжди їм допомагав, поки вони не відступилися. І яка різниця, ким командував Ісус Навін, коли бог був за них! Навіть ті кляті добровольці — прости мене, господи, — що через їхнє боягузтво загинув капітан, і вони б перемагали за тих часів. Тож не думаю, щоб солдати в Ісуса були муштровані.

— А я скажу тобі, місіс Голлістер, мені не доводилося бачити, щоб ненавчені війська билися так добре, як лівий фланг добровольців у тій битві. Вони йшли в атаку навіть без барабанного бою, — а це не так просто зробити під вогнем, — і дуже стійко трималися, поки капітан не впав. Але у святому письмі не може бути зайвих слів, і я скажу ще раз, що кавалерист, котрий уміє діяти вістрям шаблі, мусить бути добре навчений. Скільки чудових проповідей було прочитано з приводу менших дрібниць, ніж одне слово "вістря"! Якби це слово нічого не означало, то можна було б написати просто "разив мечем". А щоб завдати глибокий укол, треба довго практикуватись. О, скільки містер Уайтфілд міг би міркувати про слово "вістря"! Що ж до капітана, то хай би він покликав на допомогу драгунів, і вони показали б ворогу, що таке вістря меча; бо хоч над ними й не було справжнього офіцера, все ж, думаю, я можу сказати, — тут він тугіше стягнув шарф на шиї і випростався, як сержант, що навчає рекрутів, — можу сказати, що ними командувала людина, яка зуміла б перевести їх через яр.

— Ат, про що тут гомоніти, коли він давно помер! — вигукнула господиня. — Хотіла б я, щоб він побачив світло істинної віри, але небо буде милосердним до сміливця, що загинув, б'ючись за свободу. І надгробок у нього такий собі. Але на нашій вивісці він дуже схожий на себе, і вона висітиме тут на зло всім кав'ярням, які тільки є від нашого селища до Олбані.

Невідомо, до чого б договорилось достойне подружжя, якби люди, що оббивали на ґанку сніг із взуття, не ввійшли до приміщення. Хвилин за десять чи п'ятнадцять майже всі лави були зайняті громадянами Темплтона, що зійшлися до вогнища "Хороброго драгуна", щоб розповісти свої новини чи послухати чиїсь. У найзатишнішому кутку кімнати, на дерев'яній канапці з високою спинкою влаштувалися доктор Тодд і якийсь неохайний з виду молодик у модному сурдуті закордонного сукна. Він безперестанно нюхав табаку й діставав з кишені великий срібний французький годинник на волосяному ланцюжку і з срібним ключиком, і взагалі своїм виглядом намагався показати, що він стоїть набагато вище від довколишнього простолюду, хоч і до справжнього джентльмена йому було далеко.

Біля камінів, між важкими чавунними підставками для дров, з'явилися глиняні кухлі з Сидром і пивом.