Тенета зради - Щербаненко Джорджо

Дука підійшов до дверей, ніби збирався відчинити їх, але натомість тричі крутнув ключа, наглухо замкнувши двері, і промовив:

— Маскаранті, покажіть посвідчення. — Посвідчення поліцейського, лягавого.

Маскаранті дістав із кишені посвідчення й показав його левиці, а вона, тримаючи в одній руці лискучу білу сумочку, а в другій валізку — таку важку, що вени на руці в неї аж налилися кров'ю, — уважно, з виглядом знавця, подивилася на посвідчення й навіть кинула погляд на обличчя Маскаранті, звіряючи його з фотографією на посвідченні; потім поставила валізку на підлогу — спокійно, хоч її обличчя під шаром вульгарного гриму аж перекосилося від злості (левиці легко впадають у гнів), плюнула Маскаранті межи очі й сказала:

— Паскудні засранці, плутаєтесь між ніг, наче… — І згадала неодмінний чоловічий атрибут.

— Облиште, Маскаранті! — Дука ледве встиг стримати праву руку Маскаранті, яка мала відважити левиці замашного ляпаса. — А ви дайте сюди свою сумочку, я хочу поглянути на ваші документи. Не люблю балакати з незнайомими людьми.

На цей раз левиця плюнула в обличчя йому; кожне спілкується з ближніми тими засобами, які має, а в неї основним засобом спілкування були, мабуть, слинні залози. Дуці пощастило уникнути такого спілкування — плювок пролетів за міліметр від нього; однак удруге перешкодити Маскаранті вдарити дівчину йому не вдалось.

Удар був разючий; левиця навіть не зойкнула, з її вуст раптом почала точитися кров, вона вдарилась у стіну і, якби Дука не підхопив її, була б ізсунулася на підлогу.

— Я вам сказав, облиште, Маскаранті! — гримнув Дука розлючено.

— Мені дуже шкода, але я не дозволю, щоб мені плювали в обличчя, і не хочу, щоб плювали в моїх друзів! — гримнув Маскаранті.

— Давайте не будемо кричати, — сказав Дука. — Але поки я тут, я забороняю вам вдаватися до сили. — Він стишив голос — До сили вдаватимуся тільки я. — Підтримуючи жінку, очамрілу, з кривавими патьоками на вустах, він допоміг їй дійти до умивальника на кухні. — Приведіть себе до ладу. — Він подав їй серветку, знайшов півпляшки віски й налив трохи у склянку — Прополощіть рота.

Вона трохи прополоскала рот, а решту випила; потім дістала з сумочки дзеркальце й почала оглядати свої зуби; вони витримали удар досить добре, зламалося лише одне ікло.

— Паскудні засранці! — промовила вона, розглядаючи зуба.

— Сядьте й випийте ще. Можете допити все, що є в пляшці, — сказав Дука.

Вона сиділа похитуючись, тому що була все ще під шоком; ліва щока в неї почала напухати. Дука вилив решту віскі їй у склянку, наповнивши її майже по вінця. Жінка відразу взяла склянку й випила чимало віскі одним духом, наче холодний чай.

— У вас ще йде кров, — сказав Дука. — Вмийтеся, а я приготую вам льоду.

— Паскудні засранці, — знов промовила вона, потім підвелася й рушила до умивальника.

Він подрібнив кілька кубиків льоду, поклав його в ложку й сказав:

— Потримайте це в роті.

Поклавши їй, наче дитині, ложкою лід до рота, він сів перед гостею, а вона пильно дивилась на нього, намагаючись поглядом дати йому зрозуміти (про це неважко було й здогадатись), що єдине її бажання — це виплюнути весь ліц йому в обличчя.

— Мені дуже шкода, але вам не слід було нас провокувати, — промовив він.

Вряди-годи в її сповненому ненависті погляді прозирало вагання; ввічливе поводження, звертання на "ви" не були, мабуть, звичними для неї і збивали її з пантелику. Вона підвелася, виплюнула вже майже розталий лід у раковину й знову сіла; у промінні сонця, що ледь торкалось її голови, її чорне волосся набуло синюватого відтінку. Вона знов відпила добрячий ковток віскі, втерла губи носовичком і, поглянувши в дзеркальце — чи не тече ще з рота кров, — сказала:

— Паскудні засранці.

Проблема, яка кілька разів, хоч і невиразно, поставала перед Дукою, полягала ось у чому: як примусити жінку до послуху — і переконати її співпрацювати. Застосовувати силу до чоловіка він, Дука, вважав кроком абсолютно розумним і справедливим. У чоловіка запитують: "Скажіть, будь ласка, ви часом не знаєте, хто вбив цього старого?" А він відповідає: "Я нічого не знаю". Тоді кілька ляпасів, а то й стусанів можуть допомогти йому згадати, хто ж убив старого, і навіть відповісти: "Це я його вбив".

Але через якісь ірраціональні мотиви чи імпульси він не відчував себе здатним застосувати силу до жінки. Мабуть, давалася взнаки успадкована від предків лицарська шанобливість: адже якщо жінка в змозі когось убити — а ця, що сиділа тут, перед ним, була на це здатна: якби мала зброю, вона зробила б це без вагань, убила б його або Маскаранті чи й обох, — то ""така жінка мала б рахуватися з можливістю відсічі з боку тих, кого вона ладна вбити, або покарання, за цю свою готовність убивати. Але, попри всю логіку такого міркування, Дука не наважувався застосовувати силу до жінки. Якби він вдався до насильства, то за три хвилини дізнався б про все, що йому потрібно, про все, що вона знала. Та він не міг цього зробити.

— Послухайте… — промовив він.

— Паскудні засранці! — знов кинула вона.

Ну й манери. Дивлячись повз неї, в глибину вбогого двору, в який виходило вікно кухні, він подумав, що така може підкоритися лише насильству, а оскільки насильства він не хотів, то це означало, що він від неї нічого не почує.

— Гаразд, — зітхнув він і покликав: — Маскаранті!

Промінь сонця, що торкався голови левиці, гаснув на каштановій краватці Маскаранті, який стояв тут-таки, спершись на сервант.

— Слухаю, докторе!

— Зателефонуйте, будь ласка, додому й скажіть, нехай приїдуть по синьйорину. Попередьте їх, що вона плюється й чинить опір. — "Додому" означало до поліційного управління.

— Гаразд, докторе. — Маскаранті пішов до передпокою телефонувати.

— Паскудні засранці! — мовила левиця.

— Гаразд, — сказав Дука. — Ви ризикуєте своєю свободою. Якби ви мене послухались, то через півгодини я відпустив би вас на всі чотири сторони. Нам зовсім не хочеться затримувати таку нікчему, як ви. Я мав намір дізнатися від вас лише про дві речі: де ваш приятель, що послав вас забрати валізку, і де синьйор Ульріко Брамбілла. Якби ви сказали мені ці дві речі, я б вас відпустив, бо у в'язниці немає місця для таких шісток, як ви.

Вона ще раз повторила свою фразу, зухвало припалюючи сигарету від розкішної, позолоченої запальнички "Дангіл".

— Чудово, — мовив Дука. — За чверть години ви будете в камері, і я вас запевняю: ви не вийдете з неї протягом наступних чотирьох-п'яти років. У вас зв'язки зі злочинними колами, торгівля зброєю і хто знає, що ми знайдемо ще. І навіть якщо ви не виявитесь ватажком банди, то однаково вийдете з в'язниці аж у сімдесят першому або в сімдесят другому році.

Маскаранті повернувся до кухні й сказав:

— Я зателефонував, зараз приїдуть.

Жінка глипнула на обох, хильнула віскі, затяглася сигаретою і знов повторила свою фразу.

— Я більше не витримаю, докторе, — сказав Маскаранті.

— Тоді зійдіть униз і чекайте на машину, — тихо промовив Дука. — Коли вони приїдуть, повернетеся з ними сюди й заберете її.

— Гаразд, докторе, — відповів Маскаранті.

Коли він виходив, жінка ще раз кинула йому навздогін свою фразу, проте поліцейський навіть не обернувся.

Дука підвівся, взяв склянку й наповнив її водою з крана; ця вода була зовсім не джерельна, та зусилля опанувати себе викликали в нього спрагу.

— Не варто жертвувати собою заради такого йолопа, як той ваш приятель. А зараз я вам скажу, чому він йолоп: тому що дозволяє вам швендяти з таким виглядом; ви нагадуєте опереткову коханку якогось бандита або одну із сестер Кесслер у вар'єте. Не забувайте, тут не театр.

— Паскудний засранець, — сказала вона, відпила віскі й закурила ще одну сигарету, час від часу торкаючись пальцями набряклої щоки.

— Тут, — повів далі Дука, — йдеться про контрабанду зброї, зраду, підтримку терористів, цілий ланцюг убивств. Турідду Сомпані спихає в Л амбро одну пару — здається, Мікелу Вазореллі та Джанп'єтро Гізлезі, тоді хтось спихає у Навільйо Турідду Сомпані — хто знає, чи не Сільвано Сольвере; незабаром ще хтось спихає в Навільйо і Сільвано — може, й ваш приятель. Ми можемо залишити все, як є, але тоді через кілька днів уб'ють і вашого приятеля. Як бачите, я дещо про вас знаю.

Хоч як дивно, але вона промовчала, тільки допила решту віскі у склянці.

— І ваш приятель посилає вас-сюди — в такому одязі, у білому "опелі"… Ну викапана коханка бандита. Дивно, що поліція вас не зупинила, тільки побачивши за кермом такого автомобіля. Ми з вікна бачили, як ви під'їхали, й подумали, що це, мабуть, секретарка із синдикату вбивств.

Левиця не повторила своєї звичної фрази, вона дивилася на нього з ненавистю, проте мовчала. Потім машинально взяла склянку, але, позаяк та була порожня, спитала:

— Більше немає?

— Я зараз же пошлю по пляшку для вас. Ви яке віскі любите?

Вона знов зиркнула на нього з ненавистю, але водночас і з ваганням; їй не подобалося, коли з неї кепкують, але, подивившись на нього ще раз, вона відчула, що він не кепкує.

— Мені б хотілося бузинівки.

Переговорний пристрій був тут, на кухні, і Дука попросив портьє, щоб той послав Маскаранті купити пляшку бузинівки і п'ятдесят грамів кави в зернах.

— Запам'ятайте, в зернах! — З бузинівкою дівчина, мабуть, схоче пожувати кілька кавових зерен. Він теж закурив сигарету й промовив — Посилати вас сюди, по валізку з автоматом, ніби це — коробка печива, було великою дурницею. У жодному разі це не повинна робити жінка. Послухайте мене: вам страшенно не пощастило, бо ми виявилися з поліції, отже, ви попали в пастку. Але навіть якби я був "своїм", а не паскудним засраним поліцейським, то ви що, гадаєте, я б так просто віддав валізку першій-ліпшій людині, яка прийшла б по неї і сказала, що вона, мовляв, приятелька Сільвано? Та, щоб забрати валізку з такою штукою всередині, треба щоб прийшло двоє чоловіків, і то озброєних, а не дівчина.

— Значить, він не міг прийти, — сказала вона.

— Хай би тоді почекав, коли зможе, якщо він не йолоп. Вперше вона опустила очі.

— Це ж просто ідіотизм — убивати одні одних. Турідду Сомпані був для вас знахідкою, Сільвано Сольвере теж, нащо ж ви їх уколошкали? А чия тепер черга? Я ніколи не даю порад, але поки ви водитиметесь із кретинами, ви завжди попадатимете в халепу, як оце сьогодні, — потрапили в руки до поліції через якогось недоумка, і тепер вам світить кілька років в'язниці.