Місячна долина - Лондон Джек

Дехто щиро радів за неї, а були й такі, які заздрили, що вона придбала чоловіка й скине з себе ярмо тяжкої праці коло прасувальної дошки. їй дошкуляли жартами й глузуванням — така вже була мода в прасувальні: кожну дівчину, що йшла від них заміж, товаришки обов'язково брали на сміх. Але Сексон була занадто щаслива, щоб зважати на них, та й жарти ті були переважно добродушні, хоч і досить недвозначні.

У клубах пари, що звивалися з-під її праски, і в легких хвилях мережаних та муслінових тканин, що вилітали, мов білі крила, з-під її рук, Сексон усе ввижалося, як вона господарює в своєму котеджі на Пайн-стріті; і вона ще жвавіше прасувала, стиха наспівуючи модної за тих часів пісеньки, яку вона перекрутила на свій лад:

Як щось роблю, як щось роблю,

То все роблю для Біллі.

Близько третьої години з полудня робота в задушливій розпареній кімнаті досягла найвищого напруження — працювати було вже несила. Старші жінки важко зітхали й сопіли, у молодих обличчя поблідли, а під очима жінкам лягли чорні тіні; проте праски так само літали в їхніх стомлених, але впертих руках. Невсипуща наглядачка стежила пильним оком, чи не настигає десь істерика, і щойно вивела з прасувальні одну вузькогруду сутулу дівчину, щоб та, бува, не зомліла.

Раптом розтявся нелюдський дикий крик. Загострене напруження людських нервів урвалося, і жінки враз припинили роботу, — одні завмерли, тримаючи праски в повітрі, а іншим вони повипадали з рук. То скрикнула Мері. Сексон злякано зирнула на подругу — на плечі в неї тріпало великими лапатими крилами якесь дивне чорне звірятко. Мері ще дужче скрикнула й присіла, а химерний звір знявся вгору й почав битися в пополотніле обличчя жінки, що прасувала за сусідньою дошкою. Жінка скрикнула й зомліла. Летюче створіння знялося ще вище, безпорадно б'ючись крилами в стелю; зчинився дикий гвалт — збожеволілі з жаху жінки, махаючи руками, бігали по кімнаті, а інші поховалися під прасувальні дошки.

— Та це ж кажан! — прогримів голос старшої майстрині. Вона осатаніла. — Ви що — кажана вперше побачили?! Та він же вас не з'їсть!

Але ніхто її не слухав, годі було вгамувати перевтомлених прасувальниць. Декотрі жінки здалека не могли добрати, яка причина того гвалту, але в напруженій уяві спалахнуло слово "пожежа", і вони, пойняті панічним жахом, кинулися до вузьких проходів. їхній безглуздий, звірячий зойк тремтів на одній високій ноті, заглушуючи голос старшої, що намагалася їх угамувати. Спершу Сексон тільки здригнулася з несподіванки, однак істерична паніка захопила її теж, і вона втратила владу над собою. Вона, щоправда, не кричала, але разом з іншими, як божевільна, кружляла по кімнаті. Орда несамовитих жінок ввалилася в сусіднє приміщення, і робітниці, що працювали там, кинулися за ними, тікаючи від невідомої небезпеки. За десять хвилин пральня спорожніла — лише кілька чоловіків з ручними гранатами снували туди й сюди, шукаючи причину гвалту.

Старша майстриня була огрядна, та завзята. Оскаженіла юрба, мов хвиля, потягла її за собою, але вона втрималася

на півдорозі, пробилася назад і миттю накрила невидющого гостя кошиком з-під білизни.

— Я не знаю, який на вигляд бог, але чорта допіру я бачила, — істерично вигукувала Мері між вибухами сліз і сміху.

Сексон сердилася на себе: вона злякалася не згірше за інших і піддалася безглуздій паніці.

— Всі ми дурепи, — промовила вона. — То був звичайний кажан. Я чула про них. Вони живуть по селах. Вони не зачеплять і мухи. А вдень вони сліпнуть. Це саме сталося і з цим. Просто — звичайнісінький кажан, та й уже!

— Нема дурних, — обурилася Мері,— Я знаю, що то був сам чортяка. — Вона схлипнула кілька разів, а потім знову істерично засміялася. — Ти бачила, як місіс Бергстром зомліла? А він тільки торкнувся її обличчя. Мені скочило щось на плече й схопило за голу шию, немов мрець холодною рукою. Проте я не зомліла. — Вона знову засміялася. — Так ужахнулася, мабуть, що й зомліти не змогла.

— Ходімо назад, — заспокоювала її Сексон. — Ми й так уже змарнували півгодини.

— Не піду. Хай мене хоч розстріляють — я зараз же йду додому. Нізащо не візьмуся тепер за праску! Хіба не бачиш, як мене трусить?

Одна жінка зламала собі ногу, друга — руку, і майже всіх поприкрашали синці та вразки. Ані вмовляння, ані погрози старшої майстрині не могли переконати жінок, щоб стали до праці. Вони були надто знервовані й перестрашені; знайшлося небагато відважних, що насмілилися ввійти до пральні, аби повиносити звідти капелюшки та кошики решти прасувальниць. Сексон була серед тої невеличкої жменьки жінок, що повернулися й працювали аж до шостої години.

РОЗДІЛ XV

— Ну, Берте, ти вже зовсім упився! — докірливо скрикнула Мері.

Всі четверо сиділи в окремому кабінеті ресторану Барнума. Весільну вечерю, досить скромну — хоч на погляд економної Сексон, аж надто розкішну — було скінчено.

Берт зі шклянкою червового каліфорнійського вина в руці (що коштувало в ресторані п'ятдесят центів пляшка), підвівся, збираючись виголосити промову. Щоки йому палали, а в чорних очах гарячково спалахували вогники.

— Ти вже був напідпитку, як прийшов по мене, — казала далі Мері.— Це ж одразу впадає в око.

— Порадься з окулістом, голубко, — відповів він. — Бертрам сьогодні почувається чудово. Він тут, аби потиснути лапу своєму давньому товаришеві… Біле, друзяко, ось тобі моя рука! Мені здається, ми кажемо цеї хвилини: "здоров" і "прощавай"! Ти вже тепера одружений, Біле, і сидітимеш удома. Гуляти з парубками вже годі. Тепер ти маєш пильнуватися, застрахувати своє життя від усяких пригод, одержати страхового поліса, вступити до будівельного та кредитового товариств, до похоронного бюро…

— Покинь, Берте! — урвала його Мері.— Не годиться патякати про похорон на весіллі!.. І як тобі не соромно самому!

— Тпру, Мері! Подай назад! Я сказав те, що сказав, а сказав те, що думав. Але я не про те думав, що Мері думає… А що я думав… Зараз я вам скажу, що я думав… Я сказав "похоронне бюро", еге ж? Та я й на думці не мав засмутити цей радісний вечір. Якраз навпаки…

Видко було, що він робить величезні зусилля, аби якось викрутитися з прикрого становища, — тож Мері, тріумфуючи, похитала головою. Це тільки підлило масла у вогонь.

— Дайте, я вам з'ясую, чому я це сказав, — почав він знову. — Я це сказав тому, Біле, що ти собі взяв таку гарнесеньку жіночку. Всі наші хлопці втіпалися в неї, і якщо вони й надалі не даватимуть їй проходу, то що ти, бідолашний, утнеш? Тобі буде багато клопоту. Ось коли тобі стане в пригоді похоронне бюро, аби їх усіх поховати. Ще й як стане в пригоді! Бач, якого комплімента хотів я встругнути твоєму доброму смакові на спідничках! А Мері перебила мене.

На мить його блискучий погляд переможно спинився на Мері.

— Хто каже, що я п'яний? Я? Брехня! Я не п'яний, — я все бачу, як воно є. Я добре бачу Біла — ось він тут, мій старий друзяка Біл! І я не бачу двох Білів, а бачу тільки одного. Біл зроду й разу не був дволичний. Біле, друзяко, коли я бачу тебе зараз у шлюбному ярмі, жаль стискає мені серце… — Він раптом замовк і обернувся до Мері.— Не кипи, стара! Я знаю, що кажу. Мій дід був сенатор у своєму штаті і міг патякати від рання й до смерку. Отже, можу і я! Біле, коли я дивлюся на тебе, жаль стискає мені серце, — кажу тобі, жаль стискає мені серце… — Він задиркувато глянув на Мері.— Я заздрю тобі, дивлячись на твоє щастя… Вір мені,— ти розумна голова, нехай їм абищо, тим жінкам! Ти добряче почав. Так і прав далі. Женися з усіма, ощаслив хоч усіх! Почаркуймося, Біле! Ти могіканин із скальпом при боці. І ти взяв собі у вігвам гарну індіяночку — слово честі! П'ю до вас, — п'ю за вас обох та за ваших майбутніх горлопанів! Хан вам добре ведеться!

Він одним замахом вихилив шклянку, важко плюхнув на стільця і вліпив очі в молодих, не помічаючи сліз, що повільно котилися йому по щоках. Мері заспокійливо погладила його руку, і він і зовсім розкис.

— Боже мій, чом же мені не поплакати? — хлипав він. — Я втрачаю свого наймилішого друга! Світ зійду, а не знайду кращого… ніколи… А яких штук ми з ним, бува, витівали!.. Тепер — каюк! Як гляну оце на вас, Сексон, як ви сидите з ним поруч і тримаєтесь за руки, то аж зненавидіти вас ладен. Зненависть…

— Цитьте, Берте! — лагідно всміхнулася та. — Краще гляньте на ту, чию руку ви самі тримаєте.

— Та в нього просто очі на мокрому місці,— гостро промовила Мері, хоч її вільна рука ніжно спустилася йому на голову й почала перебирати волосся. — Заспокойся, Берте. Все гаразд! А тепер після твоєї чудової промови послухаймо, що нам скаже Біл.

— Шквар, Біле, — скрикнув Берт. — Тепер твоя черга!

— Я не красномовець, — зніяковіло пробубонів Біллі.— Що я маю сказати, Сексон? Нащо їм казати, які ми з тобою щасливі… Вони й самі це знають.

— Скажи їм, що ми будемо щасливі завжди, — відказала вона. — І подякуй їм за всі їхні щирі побажання та скажи, що ми їм зичимо того самого. Іще скажи, що ми й надалі будемо триматися гурту всі четверо, як і раніше. І що ми запрошуємо їх наступної неділі на обід до нас, Пайн-стріт, п'ятсот сім. А ти, Мері, якщо схочеш приїхати в суботу ввечері, то зможеш переночувати в нас у вільній спальні.

— Ти їм сама сказала краще за мене, — сплеснув у долоні Біллі.— Ти це гарно сказала, і я не знаю, що й додати. Але стривай, я й від себе утну!

Він підвівся, поклавши руку на шклянку. Його сині очі з-під темних брів і з-за темних вій здавалися ще глибші й синіші, і це ще більше відтінювало ясний колір його волосся та білої шкіри. Свіжі щоки йому пашіли, але не від вина (він щойно налив тільки другу шклянку), а від здоров'я й щастя. Глянувши на нього, Сексон гордо закинула голову: о, який гарний, як добре вбраний, який дужий, який чепурний її чоловік-хлопчик! Яка ж ваблива жінка мусить бути вона сама, коли завоювала серце такого надзвичайного коханця!

— Отже, Берте й Мері, ви прийшли до Сексон і до мене на нашу весільну вечерю. Ми взяли до серця всі ваші добрі побажання, бажаємо й вам того ж самого, і, кажучи так, маємо на оці багато більше, ніж ви гадаєте. Ми з Сексон хочемо віддячити вам такою самою монетою. Ми чекаємо на той день, коли поміняємося місцями за столом — і ми сидітимемо, як гості на вашій весільній вечері.