Маленькі дикуни - Сетон-Томпсон Ернест

Сірників і рушниці вам не треба. Я не хочу, щоб діти бавились рушницею, а потім говорили, мов клоун: "я ж не знав, що вона заряджена", і стріляли в кожну пташину, в білок та один в одного. Візьміть свої луки, стріли. Тоді хоч знатиму, що нікому шкоди не наробите. Хліба та інших продуктів матимете вдосталь, але куховарити повинні самі. Якщо ж підпалите мені ліс — нашивайте тоді шкураття: прийду з різкою і посічу на капусту.

Весь ранок пішов на приготування, якими керувала місіс Рафтен.

— Хто ж у вас буде за кухаря? — спитала вона.

— Сем!.. Ян!.. — в один голос вигукнули хлопці.

— Гм! Не годиться звалювати один на одного. Треба встановити чергування по днях. Нехай почне Сем.

Вона показала їм, як готувати вранці каву, як варити картоплю та смажити шинку. Хлопчики повинні були взяти з собою достатню кількість хліба, масла, а також яєць.

— По молоко приходили б краще додому щодня або хоч через день, — напучувала мати.

— А чи не доїти нам корів просто на пасовиську? — бовкнув Сем. — Це більше схоже на індійців.

— Якщо спіймаю вас біля корів — шкуру спущу, — пробурчав Рафтен.

— А яблука та вишні можна красти? — запитав Сем і пояснив: — Ми вживаємо тільки крадені.

— Фруктів можете брати скільки завгодно.

— А картоплю?

— Беріть.

— А яйця?

— Яйця теж, тільки не більше ніж з’їсте.

— А пряники з комори? Справжні індійці так роблять.

— Ні, досить! Треба й честь знати! Ось як ви дотягнете свої пожитки на бівуак? Вантаж, здається, добрячий. Тут ваші постелі, каструлі, сковороди, харчі.

— Ми підкинемо його на бричці до болота, а звідти понесемо по міченій стежці на власних спинах, — сказав Сем і показав у вікно на Майкла та Сі, які саме тягали на подвір’ї мішки із збіжжям.

— Дорога пролягає вздовж струмка. Давайте, зробимо пліт, — запропонував Ян, — і на плоту переправимо все до загати. Оце буде по-індійському!

— Аз чого ви зробите пліт? — запитав Рафтен.

— З кедрових обаполів, збитих цвяхами, — пояснив батькові Сем.

— Ні, на цвяхи я не згоден, — заперечив Ян. — Це не по-індійському.

— І я не дам на це своїх обаполів, — додав Рафтен. — Я так гадаю, що легше й найбільш по-індійському буде перенести все на собі, не ризикуючи до того ж замочити постелі.

Таким чином, думка про пліт відпала. Хлоп’ята на бричці відвезли манаття на берег струмка. Сам Рафтен теж пішов з ними. Він був іще юний душею і щиро співчував хлопчачій вигадці. В його зауваженнях прозирала невдавана цікавість, хоч він і намагався цього не показувати.

— Дайте й мені що-небудь нести, — сказав фермер здивованим хлоп’ятам, коли бричка підкотила до берега.

І він звалив на свої могутні плечі добру половину всього вантажу.

Мічена стежка тяглася не більше, як на двісті кроків, і за дві ходки всі речі були перенесені та акуратно складені перед входом у тіпі.

Сему дуже сподобалось несподіване завзяття батька.

— Ти такий же, як і ми? тату! Правда ж. ти б не відмовився пристати до нас у компанію?

— Я пригадую перші дні життя тут, — відповів Рафтен з тужливою ноткою в голосі.— Скільки разів ми ночували з Калебом Кларком біля цієї самої річки, коли на місці полів стояв ще густий ліс… А ви умієте зробити ліжко?

— Ні,— відповів Сем, хитро підморгнувши Яну. — Покажи нам.

— Гаразд, покажу. Де сокира?

— У нас не водиться сокир, — відповів Ян. — Ось великий томагавк, а це маленький,

Рафтен посміхнувся, взяв "великий томагавк" і, показавши пальцем на низеньку смереку, сказав:

— Ось вам прекрасне дерево на ліжко.

— Воно й горить добре, — додав Ян, милуючись, як Рафтен двома спритними ударами зрубав деревце під корінь і швидко обчухрав плоскі зелені гілки. Потім Рафтен вибрав стрункий молодий ясенок і, поваливши його, розрубав на чотири частини: дві по сім футів, і дві — по п’ять. Під кінець він вистругав з пагонів білого дуба чотири гострих кілки по два фути завдовжки.

— Ну, хлоп’ята, де ви поставите ліжко? — запитав Рафтен і, над чимось замислившись, додав: — Може, ви не хочете, щоб я допомагав? Надумали все зробити самі?

— Ух, як у гарної скво! Поганяй далі! — відповів син і спадкоємець, спокійно умостившись на колоді в позі "індійського гордовитого схвалення".

Батько запитально подивився на Яна, але тон відповів:

— Ми вам дуже вдячні за допомогу. Бачите, ми ще не вирішили, де його ставити. Здається, я десь читав, що краще місце в тіпі — проти дверей і трошечки вбік. Мабуть, там і поставимо.

Рафтен збив з чотирьох колод раму для діжка й поклав її на чотири кілки, вкопаних у долівку. Ян приніс кілька оберемків гілок, які Рафтен почав настилати в ряд, починаючи з узголів’я і ретельно загинаючи кінці під спід. На це пішли всі обрубані гілки смереки, зате після закінчення роботи рама вкрилася щільним шаром м’якої зеленої глиці у фут завтовшки.

— Оце вам індійська перина, пухка та тепла, — пояснив Рафтен. — На землі спати небезпечно, а тут добре. Тепер стеліться.

Коли Сем і Ян покінчили з цією справою, Рафтен сказав:

— Там десь мати поклала маленький брезент. Натягніть йога на жердинах, як положок над ліжком.

Ян стояв мовчки з невдоволеним виразом на обличчі.

— Тату, подивись на Яна! Він завжди дметься, коли порушуються правила.

— А що ми порушили? — поцікавився Рафтен.

— Наскільки мені відомо, в індійців не буває положків, — сказав Маленький Бобер.

— Ян, ти коли-небудь чув про "підкладку тіпі" або "покришку від роси"?

— Чув, — відповів Ян, здивований, що фермер знає такі речі.

— А ти бачив її?

— Ні… в усякому разі… ні.

— А я бачив. Оце вона і є. Точнісінько така була й над ліжком у старого Калеба.

— Вірно! Тепер пригадую! Я читав, що індійці малюють на ній свої подвиги. От чудасія! — вигукнув Ян, коли Рафтен поставив усередині тіпі дві довгих жердини, що підтримували покришку від роси, мов балдахін.

— А я й не знав, тату, що ти колись полював разом з Калебом. Я гадав, що ви завжди були ворогами.

— Гм! — буркнув Рафтен. — Ми були добрими приятелями. Ні разу не сварились, поки не помінялися кіньми.

— Шкода, що ви не приятелюєте зараз. Калеб чудово знає ліс.

— А навіщо він хотів зробити тебе сиротою?

— Ти певен, що то був він?

— Коли не він, то хто ж?.. Ян, принеси соснового гілля!

Ян вийшов по гілля, що було звалене в купу недалеко від тіпі. Раптом він помітив між деревами якогось високого чоловіка. Придивившись уважніше, Ян пізнав Калеба. Старий мисливець приклав палець до рота й похитав головою. Ян кивнув йому на знак того, що все розуміє, набрав гілля, повернувся на бівуак і почув, як Сем говорив:

— …Старий Бойль каже, що ти обдер його до останньої нитки"

— А чом би й ні, коли він сам намагався мене обдерти? Раніше я завжди допомагав йому. А він що зробив, коли ми помінялися кіньми? Це все одно, що він запросив би мене грати в карти, а потім зарепетував — навіщо я виграв! Сусіди сусідами, та коли йдеться про обмін кіньми — тут сусідство ні при чому. Тут все дозволяється, і навіть друзі, міняючись кіньми, не можуть не схитрувати. Це свого роду картярська гра… Я б і далі допомагав йому, бо він чолов’яга добрий, але він надумав стріляти в мене, коли я вночі повертався з виручкою додому. Ну, через це… Не завадив би вам тут собака, — сказав раптом фермер, круто міняючи тему розмови. — Бродяг треба завжди остерігатись, а кращий захист від них — собака. Та, мабуть, старий Кеп не захоче лишатися тут. А втім, до хати недалеко, бродяги не наважаться вас чіпати… Ну що ж, час уже білочолому прощатись. Я обіцяв матері доглянути, щоб постіль ваша була в порядку. Якщо спати на сухому, в теплі та ще добре їсти, не причепиться ніяка хвороба.

Рафтен пішов, але на кінці галявинки зупинився. Цікавість до хлопчачої витівки зникла з його обличчя, голос утратив теплоту, і вже своїм звичайним владним тоном він крикнув:

— Чуєте, хлоп’ята? Дозволяю вам убивати бабаків — вони псують поля. Можете стріляти яструбів, ворон, сойок — вони знищують інших пташок. Полюйте на кроликів та єнотів — це хороша дичина. Але не смійте чіпати білок, бурундуків та співочих пташок! Хоч раз помічу— негайно поверну додому на роботу та ще відшмагаю віжками!

В міру того, як Рафтен віддалявся, хлоп’ят охоплювало зовсім нове почуття. Коли кроки фермера завмерли па міченій стежці, вони відчули себе справді самотніми поселенцями в лісі. Для Яна це було здійсненням його заповітних мрій. Таємниці лісового життя почалися для нього з несподіваної зустрічі з високим сивобородим чоловіком, якого він побачив між деревами. Вигадавши якусь відмовку, Ян знову пішов туди, хоч Калеба вже, звісно, і слід прохолов.

— Вогню! — вигукнув Сем.

II

ПЕРША НІЧ ТА РАНОК

Ян зробився майстром по запалюванню вогню з допомогою паличок, і за кілька хвилин посеред тіпі вже палало багаття. Сем взявся готувати вечерю. Він запік "буйволяче м’ясо з корінням прерій" (тобто яловичину з картоплею). Пожадливо знищивши цю страву, хлоп’ята посідали біля вогню один супроти одного. Розмова чомусь не клеїлась, і вони скоро замовкли. Кожен поринув у свої думки, немов зживався з новим, незвичним для нього оточенням.

Довколишню тишу порушували різні звуки, але в нічній пітьмі воли зливалися в суцільний гомін тисяч голосів. В концерті брали участь птахи, комахи, жаби. З річки долинали якісь дивні сплески, ніби там щось раз по раз пірнало у воду.

— Мабуть, ондатра, — пошепки відповів Сем на німе запитання друга.

— Оху-оху-оху! — пролунав знайомий хлоп’ятам крик вухастої сови, а за ним розляглося над верхівками дерев якесь тужне протягле завиванця.

— Що це?

— Не знаю.

Друзі перемовлялися пошепки; обом було якось не по собі. Таємнича урочистість ночі пригнічувала їх, а бліді відблиски згасаючого багаття нагонили в серця незрозумілу тривогу. Хлоп’ятам робилося моторошно. Проте жоден з них не наважувався запропонувати піти на ніч додому: тоді настав би кінець їхньому табірному життю. Сем підвівся й поворушив багаття; пошукав очима дров, переконався, що їх уже немає, пробурмотів щось під ніс і вийшов з тіпі. Лиш через багато часу він признався, що йому довелось пересилити себе, щоб вийти в нічний непроглядний морок. Він приніс оберемок хмизу й щільно закрив за собою вхід. У тіпі знову запалахкотів яскравий вогонь. Хлопчики, певне, й уяви не мали, що їхній гнітючий настрій у значній мірі був викликаний тугою за рідною домівкою; тим часом обидва вони думали про дружне сімейне коло.

Багаття диміло, і Сем сказав:

— Може, наставиш клапани? Ти на цьому краще розумієшся.

Тепер Ян примусив себе вийти з тіпі.