Війна і мир - Толстой Лев

Солдатів дивізії Дессе, скерованих на флеші, було видно лише доти, поки вони не спустилися до яру, що відділяв їх від флешей. Тільки-но вони спустилися в яр, дим пострілів гарматних і рушничних на флешах став такий густий, що встелив весь укіс тієї сторони яру. Крізь дим мигало там щось чорне — певне, люди, й іноді блискали багнети. Але просувались вони, чи стояли, були то французи, чи росіяни, не можна було розібрати з Шевардінського редуту.

•Сонце зійшло ясно і скісним промінням било просто в обличчя Наполеону, який дивився з-під руки на флеші. Дим стелився поперед флеші, і то здавалося, що рухається дим, то здавалося, що рухаються війська. Іноді чутно було з-за пострілів галас людей, але не можна було добрати, що вони там роблять.

Наполеон, стоячи на кургані, дивився в трубу, і в маленьке кружало труби вій бачив дим і людей, іноді своїх, іноді росіян; але де було те, що він бачив, він не знав, коли дивився знову просткм оком.

Він зійшов з кургана і став ходити перед ним туди й сюди. Зрідка він зупинявся, прислухався до пострілів і вглядався в поле бою.

Не тільки з того місця внизу, де він стояв, не тільки з кургана, на якому стояли тепер деякі його генерали, але і з оаьіих флешей, на яких перебували тепер разом і навперемінно то російські, то французькі, мертві, поранені і живі, злякані чи збожеволілі солдати, не можна було розібрати, що робиться на цьому місці. Протягом декількох годин на цьому місці, серед безугавної стрілянини рушничної і гарматної, з'являлись то лише російські, то лише французькі, то піхотні, то кавалерійські солдати; з'являлися, падали, стріляли, стикалися, не знаючи, що робити один з одним, кричали і тікали назад.

З поля бою раз у раз прилітали до Наполеона його послані ад'ютанти та ординарці його маршалів з повідомленнями про перебіг бою; але всі ці повідомлення були неправильні: і тому, що в запалі бою неможливо сказати, що відбувається в цю хвилину, і тому, що багато хто з ад'ютантів не доїжджав до справжнього місця бою, а передавав те, що він чув від інших; і ще тому, що поки проїжджав ад'ютант ті дві-три версти, які відділяли його від Наполеона, обставини змінювались, і звістка, яку він віз, уже ставала неправдивою. Так від віце-короля примчав ад'ютант з вісткою, що Бородіно захоплено і міст на Кол очі — в руках французів. Ад'ютант питав Наполеона, чи накаже він переходити військам. Наполеон наказав вишикуватись на тому боці і чекати; але не тільки в той час, як Наполеон давав цей наказ, а навіть тоді, коли ад'ютант ще тільки від'їхав від Бородіна, міст уже відбили і спалили росіяни в тій самій сутичці, що в ній брав участь П'єр на самому початку бою.

Ад'ютант з блідим, зляканим обличчям, примчавши з флешей, доніс Наполеону, що атаку відбито і що Компана поранено і Даву загинув, а тимчасом флеші захопила інша частина військ у той час, як ад'ютантові казали, що французів відбито, і Даву був живий, лише трохи контужений. Зважаючи на такі неминучо неправдиві донесения, Наполеон робив свої розпорядження, які або вже були виконані до того, як він давав їх, або ж не могли бути виконані і ніхто їх не виконував.

Маршали та генерали, перебуваючи на близькій відстані від поля бою, але татс само, як і Наполеон, не беручи участі в самому бою і лише зрідка заїжджаючи під кулі, робили, не питаючи Наполеона, свої розпорядження і давали свої накази про те, куди і звідки стріляти і куди мчати кінним, і куди бігти пішим солдатам. Але навіть і їх розпорядження, так само як розпорядження Наполеона, у найменшій мірі і рідко виконувались. Здебільшого виходило протилежне тому, що вони наказували. Солдати, яким веліли йти вперед, потрапивши під картечний постріл, тікали назад; солдати, яким веліли стояти на місці, раптом, побачивши навпроти себе росіян, що несподівано з'явилися, іноді втікали назад, іноді кидалися вперед, і кіннота летіла без наказу наздоганяти росіян, які тікали. Так два полки кавалерії помчали через Семеновський яр і тільки-но виїхали на гору, повернулись і щодуху полетіли назад. Так само рухались і піхотні солдати, іноді забігаючи зовсім не туди, куди їм наказано було. Усі розпорядження про те, куди і коли просунути гармати, коли послати піших солдатів — стріляти, коли кінних — топтати піших росіян,— усі ці розпорядження робили найближчі начальники частин, які були в рядах, не питаючи навіть Нея, Даву і Мю-рата, не тільки Наполеона. Вони не боялися покарання за невиконання наказу чи за самовільне розпорядження, бо в бою справа стосується найдорожчого для людини — власного життя, й іноді здається, що врятування полягає у втечі назад, іноді — в бігу вперед, і відповідно до настрою хвилини поводились ці люди, перебуваючи в самому вирі бою. А по суті всі ці порухи вперед і назад не полегшували і не змінювали становища військ. Усі їхні набігання і наскакування одних на одних майже не завдавали їм шкоди, а шкоду, смерть і каліцтва несли ядра і кулі, що літали скрізь по тій місцевості, на якій метались ці люди. Тільки-но ці люди виходили з тієї місцевості, по якій літали ядра та кулі, як їх зараз же начальники, що стояли ззаду, формували, підкоряли дисципліні і під впливом цієї дисципліни вводили знову в царину вогню, в якій вони знову (під впливом страху смерті) втрачали дисципліну і метались відповідно до випадкового настрою юрми.

XXXIV

Генерали Наполеона — Даву, Ней і Мюрат, перебуваючи поблизу цієї царини вогню і навіть іноді заїжджаючи в неї, кілька разів вводили в цю царину вогню стрункі і величезні маси військ. Але всупереч тому, що незмінно відбувалося в усіх попередніх боях, замість очікуваної звістки про втечу ворога, стрункі маси військ поверталися звідти безладними, зляканими юрмами. Вони знову впорядковували їх, але людей ставало дедалі менше. Опівдні Мюрат послав до Наполеона свого ад'ютанта, вимагаючи підкріплення.

Наполеон сидів під курганом і пив пунш, коли до нього примчав ад'ютант Мюрата з запевненням, що росіяни будуть розбиті, якщо його величність дасть ще дивізію.

— Підкріплення? — сказав Наполеон з суворим подивом, ніби не розуміючи його слів і дивлячись на вродливого хлопця-ад'ю-танта з довгим завитим чорним волоссям (так само, як носив зачіску Мюрат). "Підкріплення! —подумав Наполеон.— Якого вони просять підкріплення, коли в них у руках половина армії, спрямованої на слабке, неукріплене крило росіян!"

— Dites au roi de Naples,— суворо сказав Наполеон,— qu'il n'est pas midi et que je ne vois pas encore clair sur mon échiquier. Allez...1

1 — Скажіть неаполітанському королеві, що те нема полудня і що я ще не досить ясно бачу положення шахів. Ідіть...

Вродливий хлопець-ад'ютант з довгим волоссям, не опускаючи руки від капелюха, важко зітхнувши, помчав знову туди, де вбивали людей.

Наполеон встав і, підкликавши Коленкура та Бертьє, став розмовляти з ними про справи, що не стосувалися бою.

Серед розмови, яка починала цікавити Наполеона, очі Бертьє повернулись на генерала з почтом, який на спітнілому коні мчав до Кургана. Це був Бельяр. Він, злізши з коня, швидкими кроками підійшов до імператора і сміливо й голосно почав доводити доконечну потребу підкріплень. Він клявся честю, що росіяни загинуть, якщо імператор дасть ще дивізію.

Наполеон знизав плечима і, нічого не відповівши, продовжував свою прогулянку. Бельяр голосно і жваво став говорити з генералами почту, які оточили його.

— Ви дуже запальні, Бельяр,— сказав Наполеон, знову підходячи до прибулого генерала.— Легко помилитися в запалі, їдьте і подивіться, і тоді приїжджайте до мене.

Не встиг ще Бельяр зникнути з очей, як з другого боку примчав новий посланець з поля бою.— Eh bien, qu'est ce qu'il y a? 1 — спитав Наполеон тоном людини, роздратованої безперестанними перешкодами.

— Sire, le prince...2— почав .ад'ютант.

— Просить підкріплення?—з гнівним жестом промовив Наполеон. Ад'ютант ствердно нахилив голову і став доповідати; та імператор одвернувся від нього, зробив два кроки, зупинився, вернувся назад і підкликав Бертьє.— Треба дати резерви,— сказав він, злегка розводячи руками.— Кого послати туди, як ви гадаєте?— звернувся він до Бертьє, до цього oison que j'ai fait aigle3, як він згодом називав його.

— Государю, послати дивізію Клапареда? — сказав Бертьє, знаючи напам'ять усі дивізії, полки та батальйони.

Наполеон ствердно кивнув головою.

Ад'ютант помчав до дивізії Клапареда. І через кілька хвилин молода гвардія, що стояла позад Кургана, рушила з* свого місця. Наполеон мовчки дивився в цьому напрямі.

— Ні,— звернувся він раптом до Бертьє,— я не можу послати Клапареда. Пошліть дивізію Фріана,— сказав він.

Хоч не було ніякої причини, щоб замість дивізії Клапареда послати дивізію Фріана, і навіть була очевидна незручність і за-гайка в тому, щоб зупинити тепер Клапареда і посилати Фріана, але наказ було точно виконано. Наполеон не бачив того, що він відносно своїх військ грав роль лікаря, який заважає своїми ліками,— а цю роль він так правильно розумів і осуджував.

1 — Ну, що там ще?

2 — Государю, герцог...

3 гусеняти, якого я зробив орлом.

Дивізія Фріана, так само, як і інші, зникла в диму поля бою. З різних боків усе прилітали ад'ютанти і всі, ніби змовившись, говорили те саме. Всі просили підкріплень, усі казали, що росіяни держаться на своїх місцях і роблять un feu d'enfer1, від якого тане французьке військо.

Наполеон сидів у задумі на складаному стільці.

Не ївши з ранку, m-r de Beausset, який любив мандрувати, підійшов до імператора і насмілився шанобливо запропонувати його величності поснідати.

— Сподіваюсь, тепер уже я можу поздоровити вашу величність з перемогою,— сказав він.

Наполеон мовчки заперечливо похитав головою. Гадаючи, що заперечення стосується перемоги, а не сніданку, гп-г de Beausset дозволив собі грайливо-шанобливо зауважити, що нема на світі причин, які могли б перешкодити снідати, коли можна це зробити.

— Allez vous...2 — раптом понуро сказав Наполеон і одвернувся. Блаженна усмішка жалю, каяття і захоплення засяяла на обличчі пана Боссе, і він пливучою ходою відійшов до інших генералів.

Наполеона обіймало тяжке прчуття, подібне до того, що обіймає завжди щасливого гравця, який безрозсудно кидав свої гроші, завжди вигравав, і рапто^м, саме тоді, коли він розрахував усі несподіванки гри, почуває, що, чим більше він обдумав свій хід, тим певніше програє.

Війська були ті ж, генерали ті ж, ті ж були готування, та ж диспозиція, та ж proclamation courte et énergique8, він сам був той же, він це знав, він знав, що він був давіть значно досвідченішим і вмілішим тепер, ніж перше, навіть ворог був той самий, що й під Аустерліцем та Фрідландом; але страшний розмах руки падав зачаровано-безсило.

Усі ті колишні прийоми, що бувало незмінно щасливо закінчуються: і зосередження батарей на одному пункті, і атака резервів для прорвання лінії, і атака кавалерії des hommes de fer4,— всі ці прийоми вже було застосовано, і не тільки не було перемоги, а й з усіх боків надходили однакові вісті про вбитих та поранених генералів, про доконечну потребу підкріплень, про неможливість збити росіян і про розстроєність військ.

Раніш після двох-трьох розпоряджень, двох-трьох фраз мчали з поздоровленнями і з веселими обличчями маршали та ад'ютанти, називаючи серед трофеїв корпуси полонених, des faisceaux de drapeaux et d'aigles ennemis6, і гармати, і обози, і Мю-рат просив лише дозволу пускати кавалерію, щоб забрати обози.