Одіссея - Гомер

Чи то справджено буде,
Чи не справдиться, — від волі могутнього бога залежить.
Отже, всю правду мені розкажи і повідай одверто:
Як і куди заблукав ти, в яких опинявся країнах,
Серед яких був людей та в місцях чи бував велелюдних,
575] Чи непривітні і дикі там люди, що правди не знають,
Чи доброзичливі серцем, гостинні і богобоязні?
Та розкажи нам, чого ти душею сумуєш і плачеш,
Спів про недолю аргеїв почувши, про Трою й данаїв.
Все це боги учинили і виткали людям загибель,
580] Щоб гомоніли піснями вони між нащадків майбутніх.
Може, когось із твоєї рідні родовитої вбито
Під Іліоном — зятя чи тестя? Вони найдорожчі
Нам після рідних по крові і роду нерідко бувають.
Може, загинув там друг родовитий, хоробрий товариш
585] Твій найлюбіший? Не менше від рідного брата буває
Нам дорогий товариш розумний і відданий щиро.

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА
ЗМІСТ ДЕВ'ЯТОЇ ПІСНІ
ВЕЧІР ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЬОГО ДНЯ
Одіссей розповідає про свої пригоди. Відплиття від берегів троянських. Зруйнування Ісмара, міста кіконів, та загибель багатьох супутників Одіссея. Буря. Відвідання лотофагів. Прибуття до країни кіклопів. Одіссей, залишивши біля Козиного острова свої кораблі, з одним власним кораблем пристає до берега кіклопів, що був недалеко. Вибравши дванадцять товаришів, він входить з ними в печеру Поліфема. Загибель шести супутників Одіссеєвих, яких пожер кіклоп. Оп'янивши його, Одіссей проколює йому око і потім хитрощами рятує себе й товаришів від його люті. Вони викрадають кіклопову тару і повертаються на Козиний острів. Поліфем благає батька Посейдона помститись за нього Одіссеєві.

РОЗПОВІДЬ АЛКІНОЄВІ. ПРИГОДА В КІКЛОПА
Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:
"О Алкіною, владарю, в усіх племенах найславніший!
Любо мені і приємно чудової слухати пісні
Мужа такого, як цей, що співом дорівнює богу!
5] В світі, скажу тобі я, розкошів нема приємніших,
Як оті радощі прості, що ними втішається люд весь —
Як посідають усі до учти в господі рядами
Й слухають співів чудових, і повні столи перед ними
Хліба і м'яса, й, ковшем із кратери вина зачерпнувши,
10] Чашник присутнім розносить і в келихи всім наливає.
Кращого в світі, здається мені, вже немає нічого.
Серце, проте, побажало твоє про сумну мою долю
Розповідь чути, щоб більше мав плакати я й сумувати.
З чого ж почати, що мовити далі й на чому скінчити?
15] Горя аж надто мені богове послали небесні!
Спершу ім'я вам назву я своє, щоб і ви його добре
Знали, а я після того, як день обмине мене згубний,
Вас би гостинно прийняв, хоч звідси й далеко домую.
Я — Одіссей, син Лаерта, великою хитрістю славний
20] Серед людей багатьох, — до небес моя слава сягає.
Я на Ітаці, іздалека видній, живу. Височить там
Трепетнолистая Неріт-гора величава. Й багато
Інших там є островів, один за одним недалеко, —
Сама, й Дуліхій, і Закінт, лісами густими укритий.
25] Нижче від них, до заходу, скраю лежить там над морем
Острів Ітака, інші ж поодаль лежать до схід сонця.
Весь він скелястий, та дужих викохує хлопців. Не бачив
Кращої в світі ніде я країни, як мила Ітака.
Хтіла затримать Каліисо мене, у богинях пресвітла,
30] В гроті глибокім, бажаючи мати мене чоловіком;
Так же Кіркея, лукава ееянка, не випускала
З дому свого, теж прагнучи мати мене чоловіком,
Духа у грудях моїх до цього, проте, не схилила.
Кращого-бо за вітчизну нічого нема і за рідних
35] Наших, хоч би довелось і в заможному домі нам жити,
Та у чужій стороні, од вітчизни далеко й від рідних.
Що ж, розповім я тобі про свій поворот многослізний,
Посланий Зевсом мені, коли я з-під Трої вертався.
Вітром мене з Іліону у землю кіконів пригнало,
40] В Ісмар. Це місто тоді зруйнував я, а жителів знищив.
Бранок багато і скарбів у місті отім захопивши,
Нарівно ми поділили, — без пайки ніхто не лишився.
Радив супутникам я чимдуж відтіля утікати
Далі, але нерозумні мене не послухали люди.
45] Випито вдосталь було там вина, і забито над морем
Без ліку тучних овець та повільних волів круторогих.
Ті ж із кіконів, хто втік, закликали інших кіконів,
Що по сусідству жили, — вони-бо численніші й дужчі,
Вглиб суходіл заселяли й на конях могли воювати,
50] А як потрібно, то й піші уміли противника бити.
Стільки їх виросло тут на світанку, скільки весною
Листя і квітів зростає, — на нас-бо, нещасних, тяжіла
Зевсова воля лиха, щоб зазнали ми лиха багато.
Лавами біля швидких кораблів ми в бою з ними бились,
55] Густо із станів обох летіли списи міднокуті.
З самого ранку, допоки священний день величався,
Ми, хоч їх більше було, боронились і міцно стояли.
А дохилилося сонце пори, як волів розпрягати,
Перемогли нас кікони й тікати примусили з поля.
60] З кожного-бо корабля полягло там по шестеро збройних
Товаришів, а решта смертельної долі умкнули.
Звідти ми далі тоді попливли із засмученим серцем,
Бо хоч самі врятувались, та любих утратили друзів.
Не відпливали, проте, кораблі крутобокі раніше,
65] Ніж викликали по тричі ми кожного з наших нещасних
Товаришів, що на полі борні полягли від кіконів.
Бурю жахливу тим часом наслав нам із вітром північним
Зевс, що хмари збирає, й густою окутав імлою
Море і землю, і ніч із неба спустилась раптово.
70] Мчали вперед кораблі, зариваючись носом у хвилю,
Вітер рвучкий натроє, начетверо рвав нам вітрила.
Злої жахнувшись загибелі, ми в кораблі їх згорнули
Й веслами судна свої до суші гуртом спрямували.
На узбережжі ми тім лежали два дні і дві ночі.
75] Душу нам гризла утома тяжка і печаль сумовита.
Тільки як третю нам днину Еос принесла пишнокоса,
Щогли поставили ми і, білі нап'явши вітрила,
Сіли на судна, що бігли, стерничому й вітру покірні.
Був би до рідного краю я цілий доставсь і здоровий,
80] Та, коли мав небезпечну Малею уже обігнути,
Хвиля, і вир, і Борей відігнали мене від Кіфери.
Дев'ять вже днів нас по хвилях багатого рибою моря
Буряні вітри носили; лише на десятий пристали
Ми до землі лотофагів, що живляться квітами тільки.
Вийшовши на суходіл і водою запасшись питною,
Товариші на обід близ швидких кораблів посідали.
Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
Товаришів відрядив я у глиб того краю — дізнатись,
Що то за плем'я людське на землі отій хліб споживає.
90] Двох відібравши мужів, окличника третім додав я.
В путь подалися вони й з лотофагами стрілись небавом.
Жодного підступу ті в думках проти наших не мали
Товаришів, та дали вони лотоса їм скоштувати.
Тільки як хто споживе цих плодів, як мед той, солодких,
95] Той ні вернутись не хоче, ні звістки про себе подати, —
Так і вони залишитись поміж лотофагів бажали
Й лотоси там споживать, а вертати не думали зовсім.
До кораблів силоміць привів я назад їх, плачущих,
Міцно зв'язав їх і кинув під лави на суднах доладних.
100] Іншим супутникам вірним звелів я негайно сідати
На кораблі наші бистрі, щоб, лотоса ласо споживши,
З них не забув би хто-небудь вертатися з нами додому.
До кочетів вони, швидко зійшовши, усі посідали
Й веслами, сидячи вряд, по сивих ударили хвилях.
105] Звідти ми далі тоді попливли із засмученим серцем.
Згодом у край гордовитих кіклопів, що правди не знають,
Ми прибули. В усьому цілком здаючись на безсмертних,
Ні ораниці не орють вони, ні рослини не садять,
В них і без оранки-бо і не сіяне все виростає:
110] І ячмені, і пшениця, і лози вино виноградне
В гронах розкішних дають, що примножує Зевс їм дощами.
В них ні законів нема, ні нарад, ані зборів народних, —
На верховині високій у горах вони проживають,
В диких печерах глибоких, і кожен дружиною й дітьми
115] Владно правує, й до інших нікому з них діла немає.
В бік од затоки морської там є острівець невеликий,
Що не далеко й не близько лежить від країни кіклопів,
Лісом укритий, на ньому там без ліку диких пасеться
Кіз, та ніколи ще їх не полохали кроки людини,
120] Жодного там не бувало мисливця, що крізь непролазні
Хащі з великим трудом на гірські верховини виходять,
Ні пастухів там нема, ні дбайливих нема хліборобів,
Нива не орана ще і не сіяна там удовіє,
Праці не знавши людської, й годує лиш кіз мекотливих.
125] Ні кораблів із червоними грудьми кіклопи не знають,
Ані майстрів ще не мають вони, будувати спроможних
їм міцнопалубні судна, щоб всюди на них роз'їжджати,
В різних бувати містах, серед різних людей, як звичайно
Роблять мужі, що морем спілкуються поміж собою.
130] Забудувати й цей острів їм теслі зуміли б майстерні.
Зовсім-бо він не поганий і родить усе своєчасно.
Стелються там килимами над берегом сивого моря
Луки вологі й м'які; і пагорки є виноградні.
Є й для ріллі рівнина, де з засіву можна багатий
135] Вчасно зібрати врожай, бо в ґрунті там досить є туку.
Пристань є зручна, де й линв не потрібно ніяких, не треба
Ні якорів кам'яних закидать, ні прив'язувать судна.
Можна причалити їх і лишити, аж поки не схочуть
Далі пливти мореплавці, як вітер повіє попутний.
З краю від пристані струмінь водою прозорою плине —
Б'ють там джерела з печер, а навколо ростуть осокори.
Ми запливли в ту затоку, якийсь туди бог запровадив
Нас серед пітьми нічної. Не видно було в ній нічого,
Млистий-бо судна туман окривав, і з високого неба
Не прозирав до нас місяць, у хмари густі оповитий.
Острова вгледіть того нічиє не потрапило око,
Так як не бачили й хвиль ми великих, що шумно об берег
Бились, аж поки не врізались в сушу міцні наші судна.
З суден припалених зразу ж вітрила тоді ми згорнули,
150] Вийшли самі після того на берег шумливого моря,
Там і поснули ми всі, ждучи на Еос богосвітлу.
Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,
Вставши, із подивом острів навколо ми той обходили.
Німфи прекрасні, Зевса егідодержавного доньки,
135] Кіз нам гірських позганяли, щоб мали ми чим пообідать.
Луки гнучкі з кораблів ми негайно взяли й довгогострі
Списи й, на три розділившись загони, їх стали метати
В кіз тих, і бог дарував нам жадані улови багаті.
Разом усього дванадцять було кораблів, і на кожен
160] Дев'ять припало тих кіз, а собі відібрав я аж десять.
Цілий просиділи день ми тоді, аж до заходу сонця,
М'ясом смачним і солодким вином утішаючись вдосталь.
На кораблях-бо у нас запаси вина ще не висхли
Темно-червоного, — в амфорах досить його понаносив
165] Кожен тоді, як брали священну кіконів столицю.
Зовсім ми вже недалеко були від країни кіклопів,
Бачили дим, голоси їх, і кіз, і овець уже чули.
Сонце тим часом зайшло, і темрява все огорнула.
Спати лягли ми тоді на березі шумного моря.
170] Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,
Скликав супутців своїх я на збори і так до них мовив:
"Товариші мої вірні, лишайтеся тут, а тим часом
Я на своїм кораблі з гребцями своїми поїду
Певно дізнатися, що за мужі в тій країні домують, —
175] Чи непривітні і дикі там люди, що правди не знають,
Чи доброзичливі серцем, гостинні і богобоязні".
Мовивши так, зійшов я на свій корабель і супутцям
Вийти на нього звелів і причали усі відв'язати.
До кочетів вони, швидко зійшовши, усі посідали
180] Й веслами, сидячи вряд, по сивих ударили хвилях.
Швидко дістались ми так недалекої тої країни,
Обік побачили там, край скелі над морем, високу,
Лавром порослу печеру.