Урфін Джюс і його дерев'яні солдати - Волков Олександр

Вона не помилилась: кухар Балуоль не знайшов у собі мужності залишити чудову кухню правителя з її смачними наїдками і, примушуючи себе, лишився на службі у тирана.

Товстун Балуоль зустрів давню знайому привітно і поставив їй купу недоїдків. Поки Кагги-Карр їла, кухар, знудившись на самоті, розповідав новини.

Кепсько йшли справи в Смарагдовому місті відтоді, як Урфін Джюс захопив владу. Раніше жителі Смарагдового міста були найвеселішими і безтурботнішими людьми на світі. А тепер вони жорстоко картають себе, що не виступили проти ворога. Із сердець жителів, отруєних злими і дріб'язковими витівками правителя, зникла радість.

Та, як було видно із слів Балуоля, Урфін і сам не дуже веселився, ставши повелителем Смарагдового міста. Подаючи страви, кухар спостерігав, як диктатор, сидячи на чолі столу, понуро слухав улесливу мову придворних, і відчувалось, що він такий же самотній, як і тоді, коли був простим столяром у країні Жуванів. Напевне, тоді йому легше було прихилити до себе серця людей, ніж тепер, коли вони всі ненавиділи його або догоджали лише із користі.

Наївшись донесхочу, ворона подякувала Балуолю і попрощалась з ним до завтра. Цього разу вона тримала язика за зубами і ні словом не прохопилася про мету своєї появи у Смарагдовому місті.

Ворона заходилася шастати по місту, сідала на підвіконнях чи біля відчинених дверей будинків і слухала розмови городян. Вона переконалася, що жителі Смарагдового міста готові тепер пожертвувати чим завгодно, аби повернути собі втрачену свободу.

Зрозуміла Кагги-Карр і те, що Урфін Джюс помилився, ув'язнивши Страшила і Дроворуба на високій вежі. Він просто прорахувався, гадаючи, що, бачачи їх городяни стануть вихваляти його силу й великодушність, а вийшло навпаки: жителі міста кляли його за підступність і пишались героїзмом Страшила та Залізного Дроворуба.

Розповівши про все це Страшилові. Кагги-Карр вчинила ще одну необачність.

Страшило неабияк запишався власною мужністю. Войовничий дух ущерть переповнив його і він уже не міг стримати його в своїх солом'яних грудях. Побачивши унизу купку цікавих людей, він просунув голову між ґратами і гукнув, щоб вони зібрали якомога більше народу, — він хоче виголосити промову.

Звістка про це швидко рознеслась по місту та навколишніх фермах. Біля вежі зібрався великий натовп, що здивувало б варту, коли б їхні дерев'яні голови були здатні дивуватися.

Страшило виголосив полум'яну промову. Нагадавши жителям Смарагдового міста про їхню ганебну поведінку в дні нашестя ворога, він закликав їх тепер виявляти мужність і чинити всілякий опір загарбникам. Забувши про таємницю, він повідомив, що і його, і Залізного Дроворуба незабаром визволить із неволі Еллі, яка вже прибула у країну Жуванів!

Марно намагались утримати його Дроворуб і Кагги-Карр. Страшило і далі вигукував образливі слова й погрози на адресу Урфіна Джюса.

Дуболоми нічого не зрозуміли, та, на лихо, поблизу з'явився Руф Білан. Почувши базікання Страшила, головний розпорядник одразу зметикував, які важливі відомості він може повідомити диктаторові, наказав солдатам розігнати натовп і підтюпцем побіг до міста.

З'явившись перед очі Урфіна Джюса, Білан доповів про палку промову Страшила з тюремної вежі і про те, що до Чарівної країни прибула дівчинка Еллі, та сама Еллі, котра рік тому знищила злих чаклунок Гінгему і Бастінду!

Обличчя Урфіна Джюса посіріло від страху, але він удав із себе спокійного і наказав:

— Бунтівника Страшила замкнути на три дні у підземному карцері, а дівчисько Еллі спіймати і доставити в Смарагдове місто. Тут я з нею сам розправлюсь!

Після того, як солдати кийками розігнали під вежею натовп, Кагги-Карр докорила Страшилові:

— Не дуже довго твій мудрий мозок зберігав таємницю, дурило!

Страшило похмуро мовчав. Утім ворона і не збиралася сварити Страшила, бо розуміла, що завинила у всьому сама. Тепер треба подумати, як, виправити становище. Але саме в ту хвилину, як друзі почали обмінюватись думками, на сходах вежі загупали важкі кроки: це йшли дерев'яні стражі забирати Страшила.

Перші два солдати полетіли з площадки вниз, скинуті могутніми руками Залізного Дроворуба. Взяти його виявилося нелегкою справою і довелося викликати підкріплення. Коли дуболоми заповнили верхній проліт сходів, і тим. що вилазили нагору, падати вже не було куди, вороги затиснули Дроворуба усією своєю масою і зв'язали йому руки.

Страшила віднесли у карцер і там повісили на цвях, забитий у стіну. Страшило презирливо посміхнувся і подумки почав виконувати арифметичні дії.

Кагги-Карр розв'язала руки Дроворубові своїм міцним дзьобом і порадила не бунтувати до її повернення з Еллі.

— Бо так і сидітимеш тут зв'язаний! Я ж полечу в країну Жуванів. Дуже шкода…

Чого їй було шкода, ворона так і не доказала, але Дроворуб її зрозумів: вона шкодувала, що не втримала свого язика за зубами, бо цим спокусила нестриманого Страшила.

ЗУСТРІЧ ІЗ СМІЛИВИМ ЛЕВОМ

ерез три тижні у віддаленому гаю пролунав громовий рик: це поспішав до Еллі Сміливий Лев. Дівчинка кинулась йому назустріч. Вона обхопила руками його могутню шию, на якій красувався золотий ошийник, подарунок Мигунів, перебирала пишну гриву, цілувала в жорсткі вуса і великі жовті очі. А Сміливий Лев розлігся на травиці, шкріб передніми лапами землю і муркотів від щастя, немов велетенське кошеня.

— Ох, Еллі, Еллі, Еллі, — раз по раз повторював Лев, — який я щасливий, що знову з тобою! Я навіть забуваю, що в далекій дорозі поранив до крові свої лапи.

Еллі глянула на лапи Лева і зойкнула від жалю: вони справді були суцільна рана.

— Ми вилікуємо їх, любий Леве! Дядечко Чарлі приготував чудове масло з горіха, воно допоможе тобі…

Моряк ввічливо привітався з Левом, і той одразу ж прийняв його в коло своїх друзів.

Із лісу прибіг Тотошко, що лякав на деревах птахів. Зустріч Лева і Тотошка була дуже сердечна. Вони поважно подали один одному лапи, а потім велетенський звір удав, ніби хоче проковтнути песика, як це було колись. Тотошко спочатку вдав, що страшенно злякався, а потім почав стрибати навколо Лева, намагаючись вхопити його за китичку хвоста. Тепер Лев вдавав із себе страшенно переляканого і, підібгавши хвоста крутився на місці.

Спостерігаючи ці витівки друзів, Еллі реготала до сліз.

— Присягаюся моєю дерев'яною ногою! — вигукнув Чарлі Блек. — Це найкумедніше видовище, яке тільки доводилось мені бачити!

— А де ж Кагги-Карр? — похопилася нарешті Еллі. — Хіба вона не була з тобою?

— Ні. я йшов сам. — відповів Лев. — Ворона передала мені твоє доручення й сказала, що їй обов'язково треба побувати в Смарагдовому місті.

Моряк сумно похитав головою:

— І чого її туди понесло? Ох, вона там щось накоїть…

— Ну, що ти, дядечку Чарлі, — заперечила Еллі. — Кагги-Карр — розумна птаха.

— Розуму в неї вистачає, — пробурчав моряк, — але хвастати теж любить.

Чарлі змастив поранені лапи Сміливого Лева горіховим маслом і забинтував смужками м'якої кори. Лев одразу відчув полегкість і знову простягся на траві: Еллі сиділа поруч і гралась китичкою його хвоста.

— Як же ти добрався до нас, мій давній друже? — спитала дівчинка.

— По дорозі мене спіткали дві маленькі пригоди й одна велика, — сказав Лев, погладжуючи лапою свого золотого ошийника. — Мені двічі довелось перепливати Велику річку. Ти знаєш, Еллі, де це було: там нас тоді захопила повінь і ми мало не втратили Страшила. Але ці пригоди я подолав легко. А от третя… ох, третя… Лев зморщив морду і застогнав.

— Та розповідай же! — нетерпляче вигукнула Еллі.

— Ну, від кого ж іще могла бути третя неприємність, як не від цих клятих шаблезубих тигрів! З того часу, коли Гудвін дав мені сміливості, я цих чудиськ анітрохи не боюсь, але ж треба було перетнути їхні ліси неушкодженим! Яка була б користь із того, якби я героїчно поліг у бою, а ти, Еллі, даремно чекала б на мене довгі тижні й місяці? Отож я вирішив перебратись через Тигрячий ліс тишком-нишком. Я безшумно йшов дорогою, вибрукуваною жовтою цеглою, і мріяв лише про те, щоб щасливо поминути небезпечне місце, ти знаєш — те, між проваллями. І раптом праворуч від дороги попереду я почув важке сопіння; повернувши голову, я побачив у хащах вогнисті очі. І цієї ж миті підозрілий шерхіт і шарудіння долинули до мене із лівого боку: там був ворог. Я забув про свої закривавлені лапи і зробив такий відчайдушний стрибок уперед, що, гадаю, жоден лев на світі так не стрибав. І цієї ж самої миті двоє здоровенних тигрів з обох боків водночас стрибнули на шлях, щоб схопити мене. Вони трохи схибили і зіткнулись лобами. Ох, бачили б ви, яка між ними почалася гризня! Від їхнього ревіння тремтів ліс. а клапті шерсті злітали над найвищими деревами. Та мені ніколи було милуватися тим надзвичайним видовищем, я тікав щодуху, аби швидше покинути Тигрячий ліс. Отака була третя і найбільша моя пригода, — закінчив Лев.

Кагги-Карр з'явилась наступного дня. Вигляд у неї був такий розгублений, що моряк зрозумів: справдилися його найгірші побоювання.

— Говори! — суворо наказав він вороні.

Та не наважилася приховати правду, і розповіла все, як було. Дізнавшись, що Урфін Джюс уже довідався про прибуття Еллі до країни Жуванів, усі засмутилися. Ворона глянула на сумне обличчя дівчинки й швидко промовила:

— Так, я завинила! Але ви пробачте мені, любі друзі! Я проведу вас до Смарагдового міста так, що про це не дізнаються шпигуни Урфіна…

Моряк і Еллі згадали, як Кагги-Карр урятувала їх у пустелі від неминучої смерті… І пробачили своїй легковажній подрузі.

Ворона зразу повеселішала і почала розказувати про все, що чула й бачила у Смарагдовому місті.

ВИЗВОЛЕННЯ ЖУВАНІВ

ев лежав на траві догори черевом, розкинувши лапи, й Еллі змащувала їх цілющим маслом. Моряк наводив лад у своєму рюкзаку, розкладаючи по кишенях інструменти, цвяхи, мотки мотузки. Дівчинка, потягнувшись до флакона з маслом, наступила на коробку, спрацювала якась кнопка, і раптом… з коробки вихопилась блискуча стрічка і з журчанням полетіла до Лева!

Лев, бистрий як усі лісові звірі, вивернувся, стрибнув убік і через дві секунди можна було бачити лише його злякану морду, що вистромилася з найближчих кущів.

— Що з тобою? — запитала Еллі.

— Гадюка!.. Там гадюка!..