Амок - Мавр Янка

Ходімте краще в кімнату, а то ця погань не дасть жити. Та й це ще не все. Часом може приповзти в гості і змія. Добре, коли помітиш її й злякаєш, тоді втече.

А буває, що й наступиш на неї, тоді вже біда. Тільки тому можна й жити, що вони ніколи не нападають перші, а геккони лізуть до них і перешкоджають їм тут оселятися. Не дивіться, що вони малі, але одного разу так зчепилися з метровою змією, що люди взяли її живцем.

Перейшли в кімнату. Слуга подав вечерю.

— От бачите, скільки тут є цікавого для нової людини, — сказав Піп.

— Подивитись раз-другий, може, й цікаво, але жити серед цієї гидоти зовсім нецікаво.

— Це я розумію, — згодився Піп. — А скажіть, будь ласка, що за країна йде на південь від вас? Що там? Чи хто живе там? Як організувати туди експедицію?

— Живуть там так звані бадувіси, які вважаються найстарішими і найчистішими яванцями. Вони сховалися там ще в XV сторіччі від арабів, щоб тільки не переходити в магометанську віру. Тому вони називають себе "дьєлема", що значить — "люди, які зберігають віру дідів".

— Невже справді вони досі незалежні? — здивувався Піп.

— Незалежні у тій мірі, в якій незалежні тигри, носороги та інші звірі, що сховалися там. Бадувісів дуже мало, не більш, як дві тисячі чоловік, завдавати клопоту вони не можуть, а ганятися за кожним з них нема потреби.

— А як вони ставляться до білих?

— Не тільки білих, але всіх чужих вони не пускають до себе.

— А чи бували там наші експедиції?

— Спроби були, але докладно нічого не довідалися. Та й не варто рискувати і витрачати гроші заради такої дурниці.

— Ну, а взагалі, під час звичайного полювання вони не заважають?

— Вони живуть досить далеко, і туди звичайно ніхто з мисливців не доходить. Крім того, вони не мають доброї зброї, щоб самим нападати. Ну, а коли добратися до їх житла, тоді не мовчатимуть. Чи не збираєтесь ви туди йти? — запитав, нарешті, ван-Дрон.

— Поки що не думаю, але все ж таки цікаво знати, — відповів Піп.

— А чи знаєте всю ту небезпеку, яка загрожує при таких полюваннях?

— Я знаю тільки те, що можу влучити кулею в кулю на відстані сімдесяти кроків, — з пихою сказав Піп.

— Це справа добра, але й без того бувають різні випадки.

— Я не один, маю доброго слугу і, крім того, хотів би найняти тут ще одного провідника-мисливця з місцевих. Може, порадите кого?

— Є тут один тубілець-мисливець, який завжди тиняється в тих місцях. Він навіть має дозвіл на рушницю, бо знищує тигрів. А нам уряд платить за кожного забитого тигра двісті гульденів. Для цього потрібно принести голову і лапу, а шкура лишається мисливцеві. Звуть цього чоловіка Хаон. Завтра покличемо його, якщо він тут. Але я забув попередити вас ще про одне: крім звірів і бадувісів, у лісах є ще один ворог — бандити. Вони навіть небезпечніші, ніж бадувіси, бо складаються з ворожих владі елементів і нападають переважно на нас та представників влади. Ці бандити мають прихильників навіть серед населення, яке їм допомагає. Але, на ваше щастя, за останні два місяці про бандитів нічого не чути. Мабуть, зникли після того, як дванадцять чоловік з них зловили й повісили. Про всяк випадок ви й це повинні мати на увазі.

— Дякую вам за пораду, — сказав Піп. — Я пам'ятатиму все це.

В той же самий час Нонг розпитував слуг і чув від них приблизно те ж саме. Але відчувалося, що вони знають щось більше, тільки не хочуть казати всього новій незнайомій людині, до того ж ще слузі білого туана.

VI. У ПЕРВІСНОМУ ЛІСІ

Мисливська експедиція. — Дива дивні. — Квітка-падло. — Жарти мавпи. — Мул у чоботях. — Чарівні вогні.

Бантамські ліси є, можна сказати, єдиним куточком на Яві, де ще затаїлася первісна природа в такому самому вигляді, якою була і сотні років тому. Цьому сприяють, головним чином, непрохідні болота, які облягають район з трьох боків, а з четвертого йдуть ще більш непрохідні, зовсім недосліджені гори. Мало знайдеться на землі місць, де б в одному кутку так поєдналися болота, гори і ліси.

Сюди іноді приїжджали на полювання резиденти, регенти, одного разу навіть сам генерал-губернатор, але вони не заходили дуже далеко, бо це зробити важко, та й потреби не було. І взагалі такі приїзди траплялися дуже рідко, один-два рази за кілька років. Разів зо два приїжджали приватні багаті особи, в тому числі один англієць; через те ніхто не здивувався, коли тепер приїхала ще одна людина.

За кілька днів зібралася експедиція в складі п'яти чоловік. Крім Піпа і Нонга, до неї увійшли вищезгаданий Хаон-малаєць близько сорока років, досвідчений і цінний помічник, та ще два чоловіки, найняті, щоб нести речі, обладнувати місця відпочинку.

Споряджена експедиція була досконало. Взяли все, що потрібно в таких справах, і разом з тим врахували, щоб усе це займало якнайменше місця і мало якнайменшу вагу. На всякий випадок взяли й одного мула.

Усі одержали від Піпа зброю. Особливо був радий Нонг, який досі не тримав у руці пі рушниці, ні револьвера. Під керівництвом Хаона він так старанно почав учитися стріляти, що через кілька днів мало не зрівнявся з самим Хаоном.

Нарешті, експедиція зібралася в дорогу. Проводжати Піпа прийшла вся місцева влада. Кожний давав яку-небудь корисну пораду.

— Не забувайте щодня приймати хіну, — казав один.

— Чи взяли ви сітки й рукавиці, щоб захиститися від москітів? — питав інший.

— Не заглиблюйтесь далеко, — радив ван-Дрон, — пам'ятайте про всі ті небезпеки, про які я вам казав. Бажаю успіху.

Піп усім подякував, попрощався, і експедиція вирушила на південь. Попереду, рядом з Хаоном, ішов у величезних, вище колін, чоботях Піп з рушницею за плечима, з револьвером і кинджалом на поясі. У Хаона була лише своя незмінна двостволка та крис. За ним ішли два помічники з мулом, а позаду — Нонг.

Десять кілометрів дорога тяглася між кампонгів, полів і садів. Потім почався кам'янистий пагорб, а за ним — ліс. Справжній ліс, природний, безлюдний, якого Піп досі ніколи не бачив.

Серце Піпа билося трохи дужче; він відчував якусь урочистість, піднесення; через кілька хвилин він буде в незнайомому, таємничому тропічному лісі, про який мільйони людей з захопленням читають книжки, а бачити могли тільки одиниці, і в тому числі буде він, Піп. Він зустрінеться з небезпечними тиграми, зміями, носорогами, яких люди бачать лише в зоопарках, за гратами, а на волі бачили тільки одиниці з одиниць, і в тому числі буде він, Піп. його чекають хоч і небезпечні, але дуже цікаві пригоди, випадки, які ваблять усіх людей, що читають про це книжки і, лежачи на ліжку, готові рискувати своїм життям, аби тільки опинитися в такому становищі. Але мрії їх назавжди лишаються мріями, в тон час як він, Піп, наближається уже до дійсності. Зрозуміло, як усе це повинно було хвилювати й бадьорити шановного мінгера Піпа.

Дорога зникла. Хаон веде експедицію знайомою тільки йому стежкою. Попереду височіє ряд яванських дубів, ніби вартові, які захищають вхід до лісу. Могутні, з гладеньким листям, вони особливо цікаві своїми сплющеними жолудями. Поруч з дубами розрослися лаврові дерева, фікуси та різний чагарник. Ще кілька кроків — і дорогу перегородили ратангові пальми. Тонкі стовбури чи стебла їх, не товщі за руку, досягають сотні метрів завдовжки, звиваються і крутяться, ніби змії, і по землі, і в повітрі, і на вершинах дерев, соком яких вони живляться. Піп сунувся пролізти поміж них, але зараз же відчув, що хтось стягнув з нього шапку. Озирнувся — шапка гойдається в повітрі.

— Що за біс? — вилаявся він.

— Обережніше! Назад! — крикнув Хаон. — З цими ратангами мати справу небезпечно.

Піп повернувся, щоб зняти шапку, але ззаду його вже тримали й кололи з десяток гачків. Він почав звільнятися від них, але напоровся руками на якісь гострі палиці. Виступила кров; справа оберталася не на зовсім приємне.

— Не ворушіться! Почекайте! — крикнув Нонг і підбіг на допомогу. Обережно, одну за одною, він одрізав своїм крисом усі колючки, і лише тоді Піп звільнився.

— Чи це всюди в лісі так буде? — звернувся збентежений Піп до провідника.

— Не всюди, але й не рідко, — відповів той. — Тут можна чекати перешкоди на кожному кроці.

Лише кілька кроків вони пройшли, а вже неприємні перешкоди. Що ж буде далі? Недарма цей край лишається неприступним. Недарма сюди ніхто не ходить.

Але незабаром Піп забув про пригоду. Перед ним з'являлися все нові й нові цікаві рослини. Самих тільки пальм скільки порід! І високі, і низенькі; в одних листя на недосяжній висоті, в інших вилазить просто з землі. І серед них славетна яванська пальма гебанг, яка цвіте лише один раз у своєму житті на п'ятдесятому році, а потім гине.

Помітивши на одній галявині цю пальму, на вершині якої серед листя (кожен листок — понад два метри завширшки), зібраного в один пучок, здіймалася, ніби величезний яскравий стовп, квітка, — побачивши той момент, який настає один раз на п'ятдесят років, Піп спинився в пошані і подумав: "Для цього одного варто приїхати з Європи!"

Але урочистий настрій було зіпсовано страшним смородом, який, здавалося, йшов від пальми.

— Чи не падло там яке? — сказав Піп і підійшов ближче.

Та сморід ішов звідкись ззаду, з-за пальми. Піп ступив ще кілька кроків і замість падла побачив на землі величезну квітку червоного кольору з білими і рожевими плямами. Розміром вона була з добре колесо; кілька бутонів, які ще не розквітли, мали вигляд головок капусти. Дивна, красива квітка прикувала до себе погляд Піпа, зате ніс його вперто відвертався вбік. Зграї мух носилися над нею, як над справжнім падлом.

— Невже це вона так смердить? — промовив Пін.

— Вона, туан! — відповів Хаон. — Це крубута.

У науці вона зветься рафлезія і живиться корінням інших дерев. Через неї колись загинув один вчений, який так зацікавився квіткою, так старанно почав вивчати її, що захворів і за чотирнадцять днів помер. Цікаво відзначити, що ця найбільша на землі квітка має дуже дрібне насіння, яке можна розглянути тільки крізь збільшувальне скло.

І наші мандрівники постаралися швидше відійти подалі від цієї красивої квітки. Ліс ставав усе густішим, і скоро вже зовсім не можна було розібрати, яка гілляка з якого дерева. Виділялися велетні-расалами, які подекуди були на п'ять метрів вищі за відому дзвіницю Івана Великого у Москві.