Турський священик - Бальзак Оноре де

Адже Іннокентій III20, Петро Великий та інші реформатори і вершителі долі людства — це в своїх найвищих проявах носії тієї самої розумової сили, яку являв у зародку Трубер, каноник собору Сен-Гатьєн.

Сен-Фірмен, квітень 1832 р.

===========================

Примітки

склав Дмитро Наливайко

Написана 1832 року, повість того ж року під назвою "Холостяки" була опублікована в збірнику "Сцени приватного життя". Через рік під тією ж назвою вона була включена в "Сцени провінційного життя". Під остаточною назвою "Турський священик" повість з'явилася 1843 року в першому виданні "Людської комедії", де була вміщена в другому томі у "Сценах провінційного життя".

Повість засвідчила швидке ствердження Бальзака на позиціях реалізму, яке відбувалося на початку 30-х рр. У ній з'являється широке соціальне тло, докладно й рельєфно виписане провінційне середовище, різні його верстви, що стане однією з характерних ознак реалістичної творчості Бальзака. На цьому тлі зображена інтрига, що розігрується серед духовних осіб: злобний і мстивий абат Трубер "поїдає" сумирного й беззахисного абата Біротто, виживає його спершу з квартири, потім з міської парафії і врешті-решт, ставши єпископом, позбавляє його права відправляти церковну службу. Важливо вказати, що абата Трубера письменник зробив членом Святої конгрегації, реакційної організації католицького духовенства, яка підтримувала династію Бурбонів. Акція досить-таки несподівана для автора, який щойно проголосив себе прибічником партії легітимістів.

Як і у випадку з іншими творами кінця 20-х — початку 30-х рр., написаними до появи задуму "Людської комедії", Бальзак постфактум потурбувався про те, щоб пов'язати повість з "великим цілим" за допомогою "персонажів, що повертаються". Абат Біротто стає сповідником пані де Морсоф (роман "Лілея долини"); згадується він у романі "Сезар Біротто", де висилає братові, який розорився, тисячу франків. Маркіза де Лістомер стане однією з тих великосвітських дам, які епізодично виступають у багатьох творах "Людської комедії" ("Шлюбний контракт", "Музей старожитностей", "Чиновники", "Втрачені ілюзії" та інші).

1. ...ймення, двічі в наш вік прославлене...— Бальзак має на увазі адресата посвяти, П'єра Жана Давіда д'Анже (1788-1856), відомого скульптора, а також Жака Луї Давіда (1748-1825), видатного французького живописця неокласицистичного напряму.

2. ...а моє ви карбуєте на бронзі...— Давід д'Анже створив портретний бюст Бальзака.

3. ...під час Терору...— тобто під час якобінської диктатури 1793-1794 рр.

4. Чорна ватага — організація спекулянтів, яка після революції 1789-1794 рр. наживалася на пам'ятках архітектури, старовинних речах тощо.

5. Ораторіанин — член релігійного товариства, заснованого в XV ст., яке ставило на меті застосовувати набутки культури для пропаганди католицизму.

6. "Котідьєн" — паризька консервативна газета того часу, орган партії легітимістів.

7. Сікст П'ятий — римський папа (1585-1590), провадив політику войовничого католицизму.

8. ...що Людовік XVII живе й понині, врятувавшись од гільйотини...— Син страченого у 1793 році Людовіка XVI; роялісти-емігранти після страти батька називали його королем. Помер у 1795 році.

9. "Нова Елоїза" — сентиментальний роман Жана Жака Руссо (1712-1778).

10. ... цього Фабія в халаті...— Обігрується ім'я давньоримського полководця, прозваного Кунктатором (Сповільнювачем), який під час Другої пунічної війни (218-201 рр. до н. е.) ухилявся від битви з військом Ганнібала, розраховуючи на виснаження ворога.

11. Мадмуазель де Сонбрей.— Марі де Сонбрей доброхіть пішла до в'язниці разом з батьком, якого 1792 року заарештувала революційна влада.

12. Рада Десяти — таємна політична рада у Венеції XVI-XVII ст., яка контролювала політичне життя республіки.

13. Конгрегація — католицька релігійна організація у тогочасній Франції, була опорою режиму Реставрації.

14. Монтеск'є Шарль де (1689-1755) — французький мислитель і письменник доби Просвітництва.

15. Бісетр — в'язниця неподалік від тогочасного Парижа.

16. Буало Нікола (1636-1711) — французький поет і драматург, теоретик класицизму.

17. Мірабо Оноре Габріель, граф (1740-1791) — діяч першого етапу Великої французької революції, прибічник конституційної монархії.

18. Гільдебрандт — римський папа Григорій VII (1073-1085), вів запеклу боротьбу з імператором Священної римської імперії Генріхом IV за теократичну форму державного правління.

19. Александр VI Борджа — римський папа (1492-1503), прагнув установити владу папства над усією Італією.

20. Іннокентій III — римський папа (1198-1216), боровся за верховенство над світською владою, змусив деяких західноєвропейських монархів визнати себе його васалами.